Рішення

від 29.05.2020 по справі 910/4239/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2020Справа № 910/4239/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будстарк Продакт

до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-транспортна компанія Оазисбудпартнер

про стягнення 175 452, 34 грн.

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Будстарк Продакт звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-транспортна компанія Оазисбудпартнер про стягнення 175 452, 34 грн внаслідок недопоставки товару.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару за договором від 11.10.2019 № 1110/19.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.04.2020 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.04.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнав заборгованість перед позивачем в сумі 56 669, 43 грн, однак зазначив, що на вказану суму строк оплати не настав, а на решту заявлену позивачем суму заборгованості відповідачем було поставлено товар у відповідності до умов договору від 11.10.2019 № 1110/19. З викладених підстав відповідач просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

28.04.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач заперечив проти доводів викладених у відзиві на позовну заяву та зокрема заначив, що поставка товару на заявлену суму заборгованості не підтверджується доказами.

25.05.2020 від відповідача надійшли письмові пояснення № 1 в яких наголошував на поставці товару позивачу, який не надав відповідачу підписані документи, що підтверджують виконання відповідачем умов договору щодо поставки товару.

Приписами статті 248 ГПК передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи

ВСТАНОВИВ:

11.10.2019 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено договір від 11.10.2019 № 1110/19, за умовами якого продавець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, протягом терміну дії даного Договору зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується прийняти продукцію у порядку і на умовах, визначених даним Договором.

Найменування та кількість продукції визначаються рахунком-фактурою Продавця, які формуються на підставі заявок Покупця. Рахунок-фактура є невід`ємною частиною даного Договору, п. 1.2. Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору, кількість та асортимент продукції узгоджується Сторонами на кожну окрему партію продукції відповідно до заявки Покупця і зазначається у рахунку-фактурі та накладній.

Згідно п. 3.1. Договору, продавець зобов`язаний передати продукцію Покупцю протягом 3 робочих днів з моменту узгодження Сторонами заявки.

Доказом передачі продукції Покупцю є накладна на відпуск продукції за підписом уповноваженої особи Покупця та довіреність на отримання продукції, п. 3.2. Договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору, ціна на продукцію за даним Договором встановлена в гривнях і зазначена в накладній та рахунку-фактурі.

За умовами п. 4.3. Договору покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100 % від вартості замовленої продукції на поточний рахунок Продавця у термін, який зазначений у відповідному рахунку-фактурі.

09.10.2019 відповідач узгодивши заявку позивача виставив останньому рахунок від 09.10.2019 № 756 на оплату товару в розмірі 380 853, 72 грн.

Позивач 30.10.2019 платіжним дорученням від 30.10.2019 № 50 оплатив вказаний рахунок.

Відповідно до сплаченого рахунку, відповідачем було поставлено товар, проте як стверджує позивач, товар поставлений не в повному обсязі, а саме поставлено на загальну суму 222 755, 42 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1030 від 22.10.2019, № 1031 від 23.10.2019, № 1032 від 31.10.2019 та № 1054 від 27.11.2019.

Внаслідок чого за твердженням позивача у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за непоставлений товар у розмірі 158 098, 30 грн (380 853, 72 грн - 222 755, 42 грн), що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу вимог ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір від 11.10.2019 № 1110/19, відповідно до якого постачальник зобов`язався передати у встановлений термін товар у власність покупцеві.

Судом встановлено, що у відповідності до договору та виставленого відповідачем рахунку № 756 від 09.10.2019 відповідач зобов`язався поставити товар на загальну суму 380 853, 72 грн, однак відповідачем було поставлено товар не в повному обсязі, а саме на суму 222 755, 42 грн.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо поставки товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення сплачених коштів у розмірі 158 098, 30 грн підлягають задоволенню.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами п. 5.2. Договору, за несвоєчасну поставку чи недопоставку продукції, Продавець сплачує на користь Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який нараховується пеня від суми недопоставленої продукції, за кожен день прострочення поставки, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 15 154, 20 грн пені.

Господарський суд, враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у заявленому розмірі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 1 725, 55 грн 3% річних та 474, 29 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором щодо поставки товару.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 474, 29 грн не підлягають задоволенню, оскільки за повний місяць грудня 2019 та січня 2020 інфляційні втрати на заявлену суму заборгованості були відсутні.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 1725, 55 грн.

Щодо доводів у відзиві на позов, що умови договору від 11.10.2019 не поширюють свою дію на виставлений рахунок відповідача № 756 від 09.10.2019, так як на момент виставлення вказаного рахунку укладеного договору між сторонами не існувала, господарський суд не бере до уваги, оскільки відповідач своїми конклюдентними діями, які виражені в тому, що у видаткових накладних № 1030 від 22.10.2019, № 1031 від 23.10.2019, № 1032 від 31.10.2019, № 1054 від 27.11.2019 за якими було частково поставлено продукцію і які підписані відповідачем без зауважень та скріплені печаткою, наявне посилання на рахунок на оплату від 09.10.2019 № 756 і сам договір № 1110/19, який укладений між сторонами 11.10.2019.

Також, суд не бере до уваги доводи відповідача у відзиві на позов, що позивачу за рахунками № 981 від 29.11.2019, № 887 від 12.11.2019 було поставлено продукцію на загальну суму 101 428, 87 грн, що підтверджується ТТН № 129832, № 130053 від 13.11.2019, № 137306 від 29.11.2019, № 139450 від 04.12.2019, оскільки з вказаних ТТН вбачається, що позивач не є покупцем відповідного товару, а зазначено інші особи. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази щодо оплати позивачем вказаних рахунків.

Щодо інших аргументів викладених у відзиві та письмових поясненнях відповідача на позов, вони не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Позивач просить стягнути з відповідачів понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 21 020, 00 грн.

Частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає докази виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження зазначеного позивачем було надано Договір про надання правової допомоги від 13.02.2020 № 14/20, рахунок на оплату послуг від 13.03.2020 № 130320/2 на суму 10 510 грн, платіжне доручення від 17.03.2020 № 63 про оплату послуг за виставленим рахунком на суму 10 510 грн та Акт про надання правової допомоги від 17.03.2020 на загальну суму 10 510 грн. Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу які позивач очікував понести у розмірі 10 510 грн, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження понесених вказаних витрат та їх оплати.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 510 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 31, 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНО - ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ОАЗИСБУДПАРТНЕР (04070, м. Київ, вул. Волоська, будинок 55/57; ідентифікаційний код 38392486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю БУДСТАРК ПРОДАКТ (08160, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Гатне, вул. Валовня Карпа, будинок 12, офіс 4; ідентифікаційний код 43088654) заборгованість у розмірі 158 098 (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`яносто вісім) грн 20 коп., пені у розмірі 15 154 (п`ятнадцять тисяч сто п`ятдесят чотири) грн 20 коп., 3 % річних у розмірі 1725 (одна тисяча сімсот двадцять п`ять) грн 55 коп., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 510 (десять тисяч п`ятсот десять) грн 00 коп. та 2624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) грн 68 коп. судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 29.06.2020

Суддя І.В. Алєєва