Постанова

від 20.05.2020 по справі 295/3022/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа 295/3022/16-ц

провадження № 61-15143св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство Агентство з управління майном Житомирської міської ради,

третя особа - комунальне підприємство Житомирбудзамовник ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 08 квітня 2019 року в складі судді Полонця С. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2019 рокув складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства Житомирбудзамовник (далі - КП Житомирбудзамовник ), третя особа - комунальне підприємство Агентство з управління майном Житомирської міської ради (далі - КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради) про стягнення заборгованості, в якому просила суд стягнути з КП Житомирбудзамовник на її користь 133 550,00 грн сплачених коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 05 лютого 2010 року між позивачкою та КП Житомирбудзамовник , ПП Фінансові ресурси були укладені два договори про передачу прав та обов`язків, згідно яких ПП Фінансові ресурси передало позивачу всі права та обов`язки за договорами №№ 11/01-06/6, 11/01-06/7 від 11 січня 2006 року про інвестування коштів на будівництво двох квартир в будинку по АДРЕСА_1 . На час передачі прав та обов`язків ПП Фінансові ресурси було перераховано КП Житомирбудзамовник коштів на загальну суму 300 000, 00 грн.

У 2011 році вищезазначені договори були розірвані, але кошти КП Житомирбудзамовник їй не повернуло. 07 вересня 2011 року позивачка уклала з КП Житомирбудзамовник новий інвестиційний договір щодо квартири в„– НОМЕР_1 на суму 300 000 грн.

23 квітня 2012 року було укладено договір про переведення боргу між ОСОБА_2 (первісний боржник), ОСОБА_1 (новий боржник) та КП Житомирбудзамовник (кредитор), за умовами якого борг ОСОБА_2 перед КП Житомирбудзамовник в сумі 166 450,00 грн переведено на ОСОБА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06 червня 2012 року № 209 передано з балансу КП Житомирбудзамовник на баланс КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради, зокрема незавершений будівництвом об`єкт за адресою АДРЕСА_1 .

06 березня 2018 року позивачка подала до суду уточнену позовну заяву, в якій змінила предмет позову та в якій вона зазначила відповідачем КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - КП Житомирбудзамовник .

Від пропозиції КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради укласти новий інвестиційний договір позивачка відмовилась, оскільки умови договору були несправедливими, а тому позивач вважає, що саме агентство зобов`язане повернути їй сплачені кошти, а тому в уточненій позовній заяві позивач просить суд: стягнути з КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради на користь позивача 133 550,00 грн сплачених коштів, 63 436,00 грн інфляційних нарахувань та 7 521,30 грн - 3% річних за користування чужими коштами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради не є стороною договорів інвестування, укладених між КП Житомирбудзамовник та ОСОБА_1 , коштів від ОСОБА_1 не отримувало, договір інвестування між сторонами укладений не був, юридичну особу КП Житомирбудзамовник не припинено у встановленому законом порядку, КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради не є правонаступником КП Житомирбудзамовник . Крім того позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради отримало від КП Житомирбудзамовник сплачені позивачкою за договором від 07 вересня 2011 року кошти в розмірі 133 550, 00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

06 серпня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Богунського районного суду міста Житомира від 08 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставинам справи .

Заявник зазначає, що судами не надана оцінка положенням статей 512, 514, 516, 517 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), в силу закону яких відбулася заміна первісного кредитора (КП Житомирбудзамовник ) на нового кредитора (КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради) в інвестиційних договорах по будівництву житла по АДРЕСА_1 .

Судами не взято до уваги, що з преамбули та змісту запропонованого позивачці договору до підписання, слідує, що КП Житомирбудзамовник передало відповідачу всі належні документи та інформацію, а саме договір інвестування від 07 вересня 2011 року № 07/0911/Щ4, та була надана інформація про необхідність передати позивачці обумовлену даним договором - квартиру в„– НОМЕР_1 , а також про суму сплачених позивачкою коштів.

Судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення частини першої статті 18 Закону України Про інвестиційну діяльність , відповідно до якої держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб`єктів.

Апеляційний суд безпідставно зазначив, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради отримало від КП Житомирбудзамовник сплачені позивачкою за договором від 07 вересня 2011 року кошти в розмірі 133 550 грн, оскільки судами не надано оцінку умовам договорів інвестування та обставинам справи, а саме те, що умовами договорів було передбачено використання належних позивачці коштів на будівництво будинку, а не на зберігання їх без використання.

Крім того судами не взято до уваги, що відповідно до пункту 6.2 договору інвестування від 07 вересня 2011 року № 07/0911/Щ4, кредитор зобов`язаний повернути всі отримані за договором кошти після продажу підприємством відповідної квартири, у грошовій формі без будь-якої індексації. Таким чином у КП Житомирбудзамовник не може виникнути зобов`язання повернути отримані кошти, так як не було факту продажу підприємством частково проінвестованого позивачкою будівництва квартири в„– НОМЕР_1 .

Отримання відповідачем майнових прав на будинок і квартиру, частково збудованої за кошти позивачки, покладає на нього обов`язок сплати вартість майнових прав їй.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Богунського районного суду міста Житомира .

У вересні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 08 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 11січня 2006 року міжКП Житомирбудзамовник та ПП Фінансові ресурси укладено два договора №№ 11/01-06/6 та 11/01-06/7 про інвестування коштів на будівництво 120-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 НОМЕР_2 (номер квартири з 2 змінено на 26на підставі додаткової угоди від 20 березня 2008 року) та квартири НОМЕР_3 .

05 лютого 2010 року між КП Житомирбудзамовник (виконавець), ПП Фінансові ресурси (первісний інвестор) та ОСОБА_1 (новий інвестор) укладено угоду про передачу прав та обов`язків за договорами №№ 11/01-06/6 , 11/01-06/7 від 11січня 2016 року про інвестування коштів на будівництво 120-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 . На час передачі прав та обов`язків ПП Фінансові ресурси було перераховано КП Житомирбудзамовник коштів на загальну суму 300 000, 00 грн.

31 серпня 2011 року та 06 вересня 2011 року між КП Житомирбудзамовник та ОСОБА_1 укладено додаткові угоди до договорів №№ 11/01-06/6, 11/01-06/7 від 11січня 2006 року про розірвання договорів та повернення сплачених коштів у розмірі 127 629,66 грнта 172 370,34 грн, на загальну суму 300 000, 00 грн.

Кошти на загальну суму 300 000, 00 грнКП Житомирбудзамовник позивачці повернуто не було. У зв`язку з чим 07 вересня 2011 року між позивачкою та КП Житомирбудзамовник укладено новий інвестиційний договір, відповідно до якого, КП Житомирбудзамовник своїми силами і засобами, або силами і засобами третіх осіб за рахунок залучених коштів від позивачки зобов`язувався провести комплекс будівельно-монтажних робіт на об`єкті незавершеного будівництва 120-квартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 та передати позивачці обумовлену договором інвестування квартиру в„– НОМЕР_1 , зазначену в додатку № 1.

23 квітня 2012 року між ОСОБА_1 (новий боржник) та ОСОБА_2 (первісний боржник ) та КП Житомирбудзамовник (кредитор) укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого борг ОСОБА_2 за інвестиційним договором від 11 березня 2010 року № 11/0310/Щ88 перед КП Житомирбудзамовник в сумі 166 450, 00 грн переведено на ОСОБА_1 . Відповідно до даного договору сума інвестиції позивачки за договором від 07 вересня 2011 року зменшилась до 133 550, 00 грн.

Рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06червня 2012 року № 209 передано з балансу КП Житомирбудзамовник на баланс КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради , зокрема незавершений будівництвом об`єкт за адресою АДРЕСА_1 та інше рухоме та нерухоме майно, що знаходиться на балансі КП Житомирбудзамовник .

19 травня 2014 року відповідач направив на адресу позивачки лист за № 397, яким останню було повідомлено про передачу незавершеного будівництва на баланс відповідача та надіслано новий проект договоруінвестування коштів на будівництво № 06/14, відповідно до якого позивач повинна була доплатити 252 113,67 грн за спірну квартиру. Крім того повідомлено, що в разі незгоди відповідач залишає за собою право розпоряджатися спірною квартирою на свій розсуд.

Листом від 12 листопада 2014 року позивач повідомила відповідача про відмову підписувати запропонований ним договір про інвестування коштів на будівництво № 06/14, оскільки відповідачем було змінену ціну договору, а тому просила розірвати договір від 07 вересня 2011 року, укладений між нею та КП Житомирбудзамовник , а також просила повернути належні їй суму коштів у розмірі 133 550, 00 грн.

Листом від 26 листопада 2014 року КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради відмовило в поверненні належних позивачці коштів, посилаючись на те, що між ним та позивачкою відсутні договірні відносини.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира в„– НОМЕР_1 належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 19 лютого 2015 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно зі статтею 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. Так кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Закон України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні дає визначення поняття майнові права , які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є чуже майно , а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як право очікування , є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

З цього випливає, що захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Статтею 4 Закону України Про інвестиційну діяльність визначено перелік можливих механізмів залучення коштів у житлове будівництво, якими є: фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця нерухомості.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про інвестиційну діяльність інвестиційною діяльністю вважається сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

До спірних правовідносини, які виникли між сторонами необхідно застосувати Закон України Про інвестиційну діяльність , оскільки діяв інститут спільного інвестування способом, не забороненими чинним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про інвестиційну діяльність основним правовим документом, що регулює відносини між суб`єктами інвестиційної діяльності є договір (угода). Враховуючи це, інвестор, який правомірно здійснює інвестиційну діяльність, зобов`язаний укласти договір або низку договорів, якими врегулюються відносини, пов`язані із створенням об`єкта інвестицій, у тому числі об`єкта житлового будівництва. Саме на такі договір/договори розповсюджується обмеження на їх розірвання, яке передбачене частиною четвертою статті 3 Закону України Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва .

Статтями 18, 19 Закону України Про інвестиційну діяльність встановлюються державні гарантії та захист інвестицій.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про інвестиційну діяльність держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб`єктів.

Умови договорів, укладених між суб`єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб`єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України .

У частині третій статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи, 07 вересня 2011 року між позивачкою та КП Житомирбудзамовник укладено новий інвестиційний договір, відповідно до якого, КП Житомирбудзамовник своїми силами і засобами, або силами і засобами третіх осіб за рахунок залучених коштів від позивачки зобов`язувався провести комплекс будівельно-монтажних робіт на об`єкті незавершеного будівництва 120-квартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 та передати позивачці обумовлену договором інвестування квартиру в„– НОМЕР_1 , зазначену в додатку № 1.

Рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06 червня 2012 року № 209 передано з балансу КП Житомирбудзамовник на баланс КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради, зокрема незавершений будівництвом об`єкт за адресою АДРЕСА_1 та інше рухоме та нерухоме майно, що знаходиться на балансі КП Житомирбудзамовник .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за безпідставністю, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій не досліджено в повній мірі умови та пункти договору інвестування від 07 вересня 2011 року, укладений між позивачкою та КП Житомирбудзамовник , а також не враховано, що вказаний інвестиційний договір не розірваний та судом недійсним визнаний не був.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі НОМЕР_2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Також судами не враховано, що спірна квартира була частково проінвестована позивачкою, та частково збудована за її кошти.

Житомирська міська рада розпорядилася майном та майновими правами, які їй не належали, а тому розпоряджатися на власний розсуд майновими правами інвесторів не мала права. Оскільки спірний будинок був об`єктом інвестування, а відповідні інвестори мали на нього майнові права, тому передаючи будинок з балансу КП Житомирбудзамовник на баланс КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради, зокрема незавершений будівництвом об`єкт за адресою АДРЕСА_1 передала і майнові права ОСОБА_1 на частково проінвестовану квартиру, які становили 133 550 грн. Також зі спірним об`єктом інвестування до нового КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради перейшли й зобов`язання за інвестиційним договором від 07 вересня 2011 року, оскільки даний договір не розірваний та не визнаний недійсним.

Прийнявши на баланс спірний об`єкт незавершеного будівництвом, КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради направило позивачці новий договір інвестування, який позивачка відмовилась підписувати у зв`язку з тим, що останнім було змінено умови та збільшено суму доплати, а тому позивачка просила повернути їй кошти, сплачені нею за спірну квартиру у розмірі 133 550, 00 грн, однак їй було відмовлено.

Також судами попередніх інстанцій не було враховано, що спірна квартира була продана ОСОБА_3 , а також те, що відповідно до пункту 6.3 договору інвестування від 07 вересня 2011 року, укладено між позивачкою та КП Житомирбудзамовник , а також і в запропонованому КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради до підписання договору містилися умови, що кредитор зобов`язаний повернути всі отримані за договором кошти після продажу підприємством відповідної квартири.

Виходячи з вищезазначеного, висновки судів, про відмову у задоволенні позову за безпідставністю є помилковими. Суди дійшли помилкових висновків, що передача з балансу КП Житомирбудзамовник на баланс КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради незавершеного будівництвом об`єкту та продаж спірної квартири не створюють для КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради обов`язку по поверненню позивачці коштів, оскільки судом не надано оцінки наявним у матеріалах справи доказів, а також не досліджено законності та достатніх правових підстав набуття відповідачем прав на спірний об`єкт, а також обставин продажу спірної квартири відповідачем.

Установивши під час розгляду справи, що відповідач не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, відмовляється у поверненні коштів, хоч вона і сплатила їх частково на будівництво спірного об`єкту, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги для повернення коштів за інвестиційним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, необґрунтовано вважав, що відсутні підстави у задоволенні її позовних вимог.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, положення закону, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд також зауважує, що під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно взяти до уваги правові позиції, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), та від 14 листопада 2018 року у справі НОМЕР_2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також статті 18, 19 Закону України Про інвестиційну діяльність . Крім того встановити, хто саме є продавцем спірної квартири і хто отримав кошти за її продаж і у кого виникло зобов`язання по поверненню позивачці грошових коштів у розмірі 133 550, 00 грн, які були використанні на будівництво спірної квартири. Також врахувати, що передаючи будинок з балансу КП Житомирбудзамовник на баланс КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради, зокрема незавершений будівництвом спірний об`єкт Житомирська міська рада передала і майнові права ОСОБА_1 на частково проінвестовану квартиру, а також те, що зі спірним об`єктом інвестування до нового КП Агентство з управління майном Житомирської міської ради перейшли й зобов`язання за інвестиційним договором від 07 вересня 2011 року, оскільки даний договір не розірваний та не визнаний недійсним.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки судами порушено вищенаведені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені цими судами рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 08 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2019 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик