Постанова

від 28.05.2020 по справі 916/3556/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3556/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Будішевської Л.О., Таран С.В.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційні скарги ОСОБА_1

на ухвалу господарського суду Одеської області від 03.12.2019 про відмову у відкритті провадження, суддя в І інстанції Мостепаненко Ю.І., повний текст якої складено 03.12.2019 в м. Одесі

у справі № 916/3556/19

за позовом: ОСОБА_1

до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення у формі повідомлення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 0498 від 28 січня 2004р. про скасування державної реєстрації приватного підприємства „М.Т.Н." (код ЄДРПОУ 25052475).

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що 01.08.2003р. між ним та приватним підприємством „М.Т.Н." було укладено договір про надання юридичних послуг. За надані за цим договором послуги у ПП „М.Т.Н." перед ним виникла заборгованість у сумі 20 000 грн., що підтверджується листом підприємства від 30.12.2003р. №115.

У вересні 2019р. позивач звернувся з вимогою погасити заборгованість до директора ПП „М.Т.Н.", який повідомив, що погашення заборгованості є неможливим через те, що ПП „М.Т.Н." припинено як юридична особа, на підтвердження чого було надано копії рішення власника про ліквідацію ПП „М.Т.Н." та повідомлення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 0489 від 28 січня 2004р. про скасування державної реєстрації цього підприємства.

Строк заявлення кредиторами вимог до ПП „М.Т.Н." був меншим, ніж мінімальний строк, встановлений чинним законодавством (з 09 грудня 2003р. - по 28 січня 2004р.), тобто менше двох місяців. Незважаючи на це, Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийняте рішення у формі повідомлення про скасування державної реєстрації ПП „М.Т.Н.", чим порушено права позивача, як кредитора підприємства, оскільки його вимоги до цього підприємства не були задоволені через порушення процедури припинення підприємства - скорочення встановленого законом строку на пред`явлення вимог кредиторів.

Рішення про скасування державної реєстрації ПП "М.Т.Н." прийняте Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради з порушенням вимог ч.4 ст.105 Цивільного кодексу України, тобто з порушенням встановленого законодавством порядку припинення юридичної особи щодо строків заявлення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.12.2019 у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить її скасувати та передати матеріали позову до господарського суду Одеської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Підставами для скасування оскаржуваної ухвали скаржник вказує порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ч. 1 ст. 20 ГПК України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спір не може розглядатись у порядку господарського судочинства, а має розглядатись у порядку адміністративного судочинства, оскільки обов`язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов`язки в публічних правовідносинах. Оскаржуване рішення стосується прав позивача на пред`явлення ним, як кредитором, майнових вимог до боржника - приватного підприємства "М.Т.Н.". У зв`язку із прийняттям оскаржуваного рішення позивача було позбавлено можливості на пред`явлення у встановлені законом строки вимог до боржника ПП "М.Т.Н.". Тобто, у зв`язку із прийняттям оскаржуваного рішення були порушені цивільні права позивача щодо пред`явлення вимог кредитора до боржника ПП "М.Т.Н", яке було незаконно виключено з реєстру, що унеможливило пред`явлення позивачем, вимог кредитора у встановлений законом строк. Тобто, спір що виник, не є публічно-правовим, що свідчить про те, що він не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Вказане, на думку скаржника, свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ч. 1 ст. 20 ГПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із змісту позовної заяви та доданих до неї документів, обґрунтовуючи пред`явлені вимоги позивач посилався на те, що 01.08.2003р. між ним та приватним підприємством „М.Т.Н." було укладено договір про надання юридичних послуг. За надані за цим договором послуги у ПП „М.Т.Н." перед ним виникла заборгованість у сумі 20 000 грн., що підтверджується листом підприємства від 30.12.2003р. №115. У вересні 2019р. позивач звернувся з вимогою погасити заборгованість до директора ПП „М.Т.Н.", який повідомив, що погашення заборгованості є неможливим через те, що ПП „М.Т.Н." припинено як юридична особа, на підтвердження чого було надано копії рішення власника про ліквідацію ПП „М.Т.Н." та повідомлення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 0489 від 28 січня 2004р. про скасування державної реєстрації цього підприємства.

Строк заявлення кредиторами вимог до ПП „М.Т.Н." був меншим, ніж мінімальний строк, встановлений чинним законодавством (з 09 грудня 2003р. - по 28 січня 2004р.), тобто менше двох місяців. Незважаючи на це, Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийняте рішення у формі повідомлення про скасування державної реєстрації ПП „М.Т.Н.", чим порушено права позивача, як кредитора підприємства, оскільки його вимоги до цього підприємства не були задоволені через порушення процедури припинення підприємства - скорочення встановленого законом строку на пред`явлення вимог кредиторів.

Позивач зазначав, що рішення про скасування державної реєстрації ПП "М.Т.Н." прийняте Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради з порушенням вимог ч.4 ст.105 Цивільного кодексу України, тобто з порушенням встановленого законодавством порядку припинення юридичної особи щодо строків заявлення вимог кредиторів.

Не погодившись із діями відповідача щодо прийняття рішення про припинення ПП "М.Т.Н.", позивач звернувся до господарського суду з цим позовом.

Відмовляючи у відкритті провадження господарський суд першої інстанції виходив із того, що вказаний спір не є таким, що виник з корпоративних відносин, в якому фізична особа, яка не є підприємцем, може бути стороною в господарському суді. Заявником оскаржується рішення суб`єкта владних повноважень, тобто зазначений спір є публічно - правовим. Тому суд дійшов висновку, що дана позовна заява подана із порушенням правил юрисдикції, встановлених ГПК України для відповідного позову, що в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, а вказаний спір має розглядатись у порядку адміністративного судочинства, з урахуванням суб`єктного складу та змісту правовідносин, стороною в яких є суб`єкт владних повноважень.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду попередньої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної ухвали) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як убачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, позивач вважає, що суб`єктом владних повноважень з порушенням визначеної законодавством процедури прийнято рішення та внесено запис до ЄДР про припинення юридичної особи - ПП "М.Т.Н.", яке є боржником за договором про надання юридичних послуг від 01.08.2003, укладеним ПП "М. Т .Н." та позивачем, у зв`язку із чим позивач як кредитор позбавлений можливості задовольнити свої вимоги, у тому числі шляхом стягнення грошових коштів.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено неможливістю позивача вчиняти дії як кредитора за договором про надання юридичних послуг від 01.08.2003, укладеним між ним і ПП "М.Т.Н.", у зв`язку із припиненням останнього.

Відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною 4 ст. 105 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення, комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Статтею 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення, та статтею 10 цього ж Закону у чинній редакції встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. В той же час, якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не тягне її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 41 Закону № 755-IV в редакції, чинній на момент внесення запису до ЄДР; пункт 2 частини першої статті 25 цього ж Закону у чинній редакції).

Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР суб`єктом владних повноважень запису про припинення юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.

При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.

Вважаючи за необхідне заповнити цю прогалину закону, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 вказала про те, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Зазначені приписи кореспондуються з положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у чинній редакції.

Отже, оскільки спірні правовідносини є найбільш наближеними до правовідносин, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Наведений правовий висновок щодо застосування норм права до спірних правовідносин викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проте, зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин помилково не були враховані судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали. У зв`язку з цим оскаржувану ухвалу місцевого суду визнати законною та обґрунтованою не можна.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 ГПК України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Оскільки оскаржувана судова ухвала прийнята судом попередньої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її скасування та направлення заяви позивача з доданими до неї документами на розгляд суду першої інстанції

З огляду на те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, то з урахуванням ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 253, 269, 270, 271, 275, 280-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Одеської області від 03 грудня 2019 у справі № 916/3556/19 скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 до Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення з доданими до неї документами передати на розгляд суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 01.06.2020.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Будішевська Л.О.

Таран С.В.