Рішення

від 18.05.2020 по справі 911/3027/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2020 р. Справа № 911/3027/19

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Гопанок І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мактрейд"

до Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

про визнання недійсним договору

за участю представників:

від позивача: Поліщук О.В. (довіреність б/н від 04.12.2019)

від відповідача: Хробуст О.В. (довіреність №160 від 10.03.2020)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Мактрейд (далі - ТОВ Мактрейд /позивач) до Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Дмитрівська сільська рада/відповідач) про визнання недійсним договору №4/12/18 про пайову участь замовника будівництва у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради, укладеного 26.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Мактрейд та Дмитрівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області.

В обґрунтування відповідного позову позивач зазначив, що оспорюваний договір укладений з порушенням ст. 648 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки рішення, яким затверджено Положення про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради, не оприлюднено офіційно, а відповідач ввів в оману позивача стосовно вказаних обставин, а тому, за доводами позивача, укладений між ним та відповідачем договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 230 Цивільного кодексу України та 207 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.12.2019 у справі №911/3027/19 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мактрейд" до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням вказаної справи до розгляду у підготовчому засіданні на 28.01.2020, а також встановлено сторонам строк для вчинення процесуальних дій: позивачу - до 24.01.2020, відповідачу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

13.01.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого Дмитрівська сільська рада заперечила проти позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

23.01.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення щодо позовної заяви.

У підготовчому засіданні 28.01.2020 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11.02.2020, яка занесена до протоколу судового засідання від 28.01.2020.

07.02.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого позивач заперечив доводи відповідача.

10.02.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про перенесення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 11.02.2020 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 10.03.2020, яка занесена до протоколу судового засідання від 11.02.2020.

25.02.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від Дмитрівської сільської ради надійшли заперечення (на відповідь на відзив), згідно яких відповідач не погодився з доводами позивача та просив задовольнити вимоги відповідача, викладені у відзиві на позов.

У підготовчому засіданні 10.03.2020 судом постановлено занесену до протоколу судового засідання ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 17.03.2020.

У судовому засіданні 17.03.2020 судом оголошено перерву до 13.04.2020.

07.04.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява (по суті справи), відповідно до якої відповідач додатково не погодився з доводами позивача та просив долучити до матеріалів справи разом із вказаною заявою додаткові докази і врахувати їх при розгляді справи.

Приписами ст. ст. 73, 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З огляду на вказне вище, оскільки відповідачем не заявлено про неможливість подання разом з заявами по суті доказів та не обґрунтовано вказану неможливість, суд дійшов висновку про залишення без розгляду поданих відповідачем разом із заявою по суті справи доказів.

Ухвалами Господарського суду Київської області від 13.04.2020 та 27.04.2020 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 27.04.2020 та 18.05.2020 відповідно.

У судовому засіданні 18.05.2020 після закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами судом оголошено про перехід до судових дебатів, по закінченні яких суд вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2018 між Дмитрівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Мактрейд , як замовником, укладено договір №4/12/18 про пайову участь замовника будівництва у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом даного договору є залучення, розрахунок величини, і використання коштів які будуть сплачені замовником як пайова участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради, під час здійснення будівництва, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484403:20:001:0055, Торгового центру в с. Капітанівка Києво-Святошинського району Київської області (далі - об`єкт).

Відповідно до пп. 1.2., 5.4. договору сторони погодили, що відповідно до Положення Про пайову участь замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради , затвердженого Рішенням 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012, зі змінами прийнятими тридцять другою сесією сьомого скликання Рішення від 13.08.2018 Про внесення змін та доповнень до двадцятої сесії шостого скликання Дмитрівської сільської ради від 09.10.2012 Про затвердження Положення Про пайову участь замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради (далі за текстом - Положення), рішення Виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради №241 від 21.12.2018, замовник зобов`язується перерахувати до бюджету Дмитрівської сільської ради на аналітичний рахунок відкритий в Управлінні державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області №31516921010371, МФО - 89998, ЄДРПОУ - 3801093,7, банк одержувача - ГУДКСУ в Київській області (далі - спеціальний рахунок), грошові кошти у розмірі 2% від загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, на пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради, величиною: 2 445 063,12 грн.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради та графік оплати коштів пайової участі (додатки до цього договору №1 та №2).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до виконання зобов`язань у повному обсязі.

Копія вказаного вище договору наявна в матеріалах справи.

В обґрунтування відповідного позову позивач зазначив, що передумовою укладення договору про пайову участь, з огляду на ч. 1 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та ст. 648 ЦК України, є прийняття органом місцевого самоврядування на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Водночас, як зауважив позивач, ні Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012, яким затверджено Положення Про пайову участь замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради , ні Рішення тридцять другої сесії сьомого скликання від 13.08.2018 Про внесення змін та доповнень до двадцятої сесії шостого скликання Дмитрівської сільської ради від 09.10.2012 Про затвердження Положення Про пайову участь замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради , не набули чинності, оскільки Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012 не було оприлюднено, тоді як оприлюднення Рішення від 13.08.2018 на офіційному сайті відповідача не відповідає визначеному законом порядку оприлюднення актів органів місцевого самоврядування.

Також, як зауважив позивач, на офіційному сайті Дмитрівської сільської ради опубліковано лише рішення ради 7 скликання, серед яких Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012 відсутнє.

В підтвердження вказаних вище обставин та того, що Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012 у передбаченому законом порядку не було опубліковано, позивач надав суду роздруківки з офіційного сайту Дмитрівської сільської ради, копії листів Дмитрівської сільської ради №664 та архівного сектора Києво-Святошинської районної державної адміністрації №06-04/690 від 11.11.2019, які, за доводами позивача, не містять відомостей про опублікування Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012.

Отже, за доводами позивача, оскільки Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012, як регуляторний акт, не було опубліковано у передбаченому законом порядку - в офіційному друкованому виданні, то вказане рішення, на підставі якого було укладено оспорюваний договір, не набуло чинності, а тому, на думку позивача, не можна укласти договір про залучення коштів пайової участі за відсутності акту, який встановлює порядок залучення коштів пайової участі і, відповідно, істотні умови такого договору, порядок розрахунку розміру пайової участі.

Крім того, в обгрунтування заявленої вимоги позивач зазначив, що відповідач ввів в оману позивача, не повідомивши йому про те, що порядок залучення коштів пайової участі не набув чинності з огляд на відсутність його офіційного опублікування, а наявність умислу в діях відповідача, як ознаки такого обману, підтверджується тим, що відповідач, як орган місцевого самоврядування, зобов`язаний діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також повинен був знати про порядок оприлюднення прийнятих ним рішень.

Отже, за доводами позивача, укладений між ним та відповідачем договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 230 Цивільного кодексу України та 207 Господарського кодексу України, оскільки оспорюваний договір укладений з порушенням ст. 648 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності з огляду на неоприлюднення відповідачем рішення, яким затверджено Положення про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради, та введення в оману позивача стосовно вказаних обставин.

Заперечуючи проти заявленої позивачем вимоги, відповідач вказав, що позивач самостійно звернувся до нього з пропозицією укласти договір, попередньо ознайомившись з Положенням Про пайову участь замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради , та відповідно до пропозиції про укладення договору просив встановити пайовий внесок у розмірі 2% від загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта. В підтвердження вказаних обставин відповідач надав копію листа ТОВ Мактрейд №7/12/18 від 07.12.2018.

В розрізі вказаних вище обставин відповідач зауважив, що ані в момент ознайомлення з проектом договору, ані в момент його підписання, позивач не ставив під сумнів нормативно-правові акти, на основі яких укладався відповідний правочин, відтак, на переконання відповідача, не відповідають дійсності доводи позивача про відсутність у нього Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012 та інформації щодо його чинності.

Стосовно ж опублікування Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012 відповідач зазначив, що приписи ст. 14 Закону України Про засади державної регуляторної політики та ст. 5 Закону України Про доступ до публічної інформації надають регуляторному органу право самостійно обирати спосіб оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.

З огляду на вказане вище, у зв`язку з відсутністю у Дмитрівській сільській раді власного друкованого засобу масової інформації, відповідач вважає, що оприлюднення такого рішення мало бути і було здійснено на офіційному сайті, інформаційних стендах, а доказом такого оприлюднення є укладені відповідачем з іншими особами договори пайової участі, копії яких надано відповідачем разом з відзивом.

Не погодившись із запереченнями відповідача, позивач вказав, що приписами ст. 14 Закону України Про засади державної регуляторної політики визначено порядок оприлюднення інформації про регуляторну діяльність, а не рішень регуляторного органу, порядок же оприлюднення яких унормовано ст. 12 Закону України Про засади державної регуляторної політики , яка і вимагає оприлюднення регуляторних актів у друкованих засобах масової інформації.

Додатково позивач зазначив, що порядок опублікування рішень органів місцевого самоврядування в офіційних виданнях та друкованих засобах масової інформації передбачено приписами Закону України Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації .

Своєю чергою відповідач не погодився із вищевказаними доводами позивача, оскільки, на думку відповідача, ст. 12 Закону України Про засади державної регуляторної політики визначає основний спосіб оприлюднення актів, тоді як стаття 14 вказаного закону передбачає й інші способи інформування про здійснення регуляторної діяльності, а тому відповідач опублікував Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012 у передбаченому законом порядку - на інформаційному стенді.

Вказана правова позиція, на думку відповідача, підтверджується рішеннями судів в адміністративній справі №369/6382/17 за позовом ТОВ Спеціальний дорожній сервіс до Дмитрівської сільської ради про визнання незаконними та скасування рішень ради.

Додатково відповідач вказав на відповідність укладеного між сторонами договору приписам ст. 203 ЦК України, оскільки такий правочин вчинений в письмовій формі відповідно до вимог закону, сторони під час його підписання мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вчинили дії щодо укладення договору за вільного волевиявлення.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 16 ст. 202, ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Поряд з тим, приписами ст. 648 ЦК України унормовано, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Так, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В обґрунтування відповідного позову позивач, зокрема, зазначив, що оспорюваний договір укладений з порушенням ст. 648 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки рішення, яким затверджено Положення про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради, офіційно не оприлюднено.

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в чинній на момент укладення договору редакції) унормовано, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Поряд з тим, ч.ч. 5, 6, 9 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в чинній на момент укладення договору редакції) визначено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Наведеними вище нормами матеріального права встановлено обов`язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору у визначеному Законом України Про регулювання містобудівної діяльності порядку, тобто укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язковим в силу імперативних приписів закону, тоді як акт органу місцевого самоврядування визначає деталізований порядок залучення коштів пайової участі, який, будучи локальним нормативно-правовим актом, не може змінювати (доповнювати) положення законодавчого акта, яким є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Як слідує зі змісту укладеного 26.12.2018 між сторонами договору №4/12/18 про пайову участь замовника будівництва у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради, вказаний правочин містить передбачені законом, а саме ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , істотні умови: розмір пайової участі, строк (графік) сплати пайової участі, відповідальність сторін.

Водночас, з матеріалів справи слідує, що розмір пайової участі визначений та встановлений позивачу індивідуальним рішенням Виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району №241 від 21.12.2018, відповідно до якого встановлено ТОВ Мактрейд розмір пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради в розмірі 2% від вартості створення об`єкту будівництва, та розраховано його у розмірі 2 445 063,00 грн.

За таких обставин, оскільки підставою для укладення оспорюваного договору є саме імперативні приписи закону, яким відповідають зміст та умови відповідного правочину, суд дійшов висновку про необгрунтованість доводів позивача щодо порушення ст. 648 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності під час укладення договору.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства, як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства, а саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стосовно ж обставин оприлюднення Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012, яким затверджено Положення Про пайову участь замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради , суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством визначений лише єдиний порядок оприлюднення регуляторних актів - виключно у місцевих або у разі їх відсутності, інших друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами, що відповідно презюмує ст. 12 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності . Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №809/276/18 (адміністративне провадження №К/9901/803/19).

Посилання ж відповідача на ст. 14 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , як на наданий законодавцем порядок публікації актів у зручний для регуляторного органу спосіб, визнаються неспроможними, позаяк згадана норма передбачає порядок і способи доведення до відома інформації про здійснення регуляторної діяльності, що не є тотожним поняттю регуляторний акт у розумінні Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Водночас, відповідних доказів оприлюднення у передбаченому вище порядку Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012 матеріали справи не містять, що попри те, не спростовує встановлених вище судом обставин відповідності оспорюваного договору імперативним приписам закону та наявність у ньому істотних умов, а тому саме лише неоприлюднення рішення відповідної ради не є підставою для визнання договору недійсним.

Що ж до посилань позивача на введення його відповідачем в оману щодо чинності Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012, як підстави укладення договору, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

За приписами статтей 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Натомість, в порушення вищезазначених норм закону позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту введення його відповідачем в оману щодо обставин, які мають істотне значення та могли перешкодити вчиненню спірного правочину, зокрема щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, або замовчування відповідачем їх існування.

В розрізі вказаного суд вважає за необхідне вказати, що зміст укладеного між сторонами договору містить відомості про реквізити рішень відповідача щодо пайової участі, зокрема Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012, однак - не про спосіб їх оприлюднення та набрання чинності, а тому є неспроможними посилання позивача на наявність в діях відповідача умислу щодо приховання інформації або ж повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, замовчування обставин.

До того ж, з огляду на доводи позивача про загальновідомість обставин щодо порядку опублікування регуляторних актів на набрання ними чинності, посилання позивача на те, що відповідач замовчував обставини щодо дії Рішення 20 сесії 6 скликання від 09.10.2012, є безпідставними та необґрунтованими.

Вказане вище свідчить про необґрунтованість посилань позивача на укладення ним договору під впливом обману зі сторони відповідача у розумінні ст. 230 ЦК України.

Наявність інших підстав недійсності договору у розумінні ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а також обставин порушення прав позивача оспорюваним правочином, позивачем нормативно та доказово не обгрунтована.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами покладених в основу обґрунтування позову обставин, наявність яких є необхідною умовою для визнання правочину недійсним з підстав ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору №4/12/18 про пайову участь замовника будівництва у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради, укладеного 26.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мактрейд" та Дмитрівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області.

Приписи ж ст. 207 ГК України, на які позивач посилається як на підставу визнання договору недійсним, судом не застосовано з огляду на те, що згідно підпункту 1 пункту 6 Глави VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю від 06.02.2018 №2275-VIII до законодавчих актів України внесено зміни: зокрема у Господарському кодексі України статті 87, 88, 91, 92 та 207 виключено.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору у даній справі покладаються судом на позивача з огляду на відмову у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мактрейд" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, будинок 50, ідентифікаційний код 30725598) до Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (08112, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Дмитрівка, вул. Садова, будинок 2, ідентифікаційний код 04362125) про визнання недійсним договору №4/12/18 про пайову участь замовника будівництва у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Дмитрівської сільської ради, укладеного 26.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мактрейд" та Дмитрівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, відмовити повністю.

2. Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у відповідності до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 29.05.2020.

Суддя В.А. Ярема