Рішення

від 25.05.2020 по справі 922/490/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/490/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Фас-Юст" (61001, м. Харків, пров. Поштовий, буд. 5, ідентифікаційний код 38278648) до Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" (63343, Харківська область, Красноградський район, село Наталине, вул. Промислова, буд. 124А, ідентифікаційний код 00993159) про стягнення 143 828,08 грн за участю представників учасників справи:

позивача - Михайлова В.Л., ордер серії ПТ №069673 від 29.03.2020;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Фас-Юст" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Державного підприємства "Красноградське лісове господарство", в якій позивач просить стягнути з відповідача основний борг за договором №0101/2019-АО-06 про надання інформаційно - правових послуг у розмірі 120 000,00 грн (сто двадцять тисяч гривень), неустойку за порушення зобов`язання у розмірі 20 324,4 грн (двадцять тисяч триста двадцять чотири гривні сорок копійок); три проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 762,06 грн (дві тисячі сімсот шістдесят дві гривні шість копійок); інфляційні нарахування у розмірі 741,62 грн (сімсот сорок одна гривня шістдесят дві копійки), а разом - 143 828,08 грн (сто сорок три тисячі вісімсот сорок три гривні вісім копійок). Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає про порушення відповідачем умов вказаного договору, який укладений між позивачем та відповідачем, несвоєчасну оплату наданих позивачем послуг та виникнення основного боргу перед позивачем, у зв`язку із чим позивачем нараховані: неустойка, три відсотки за користування чужими грошовими коштами та інфляційні нарахування.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 лютого 2020 року залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Фас-Юст" без руху. Встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення даної ухвали. Позивачу у 10-ти денний строк з дня вручення даної ухвали запропоновано подати до господарського суду Харківської області докази направлення на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів (розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) та засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії додатків до позову.

02.03.2020 до господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. №5483), до якої останній надає поштову накладну, поштовий чек та опис вкладення про надсилання копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу та засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії додатків до позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/490/20. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на "31" березня 2020 року о 10:00.

19.03.2020 до господарського суду Харківської області від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву за вх.№7129, в якому відповідач проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень відповідач зазначає проте, що договір, про який зазначає позивач є неукладеним, зокрема він не містить істотних умов договору, зокрема сторонами у п. 1.2. не визначено предмету договору; відсутній факт надання позивачем та отримання відповідачем послуг за договором та актами виконаних робіт, зокрема акти надання послуг до договору в розділі "Найменування робіт, послуг" міститься наступна інформація: "Надання послуг консультаційного характеру з юридичних питань, пов`язаних з господарчою діяльністю ДП "Красноградське лісове господарство" за певний період", що на думку відповідача свідчить про відсутність змісту та обсягу господарської операції, інших документів, щоб підтверджували факт надання відповідачу послуг відповідачем не знайдено, отже факт отримання відповідачем послуг консультаційного характеру, з юридичних питань, пов`язаних з господарською діяльністю відповідача у період з 01.01.2019 по 30.06.2019 не підтверджується документально.

До відзиву на позовну заяву відповідачем надані документи в обґрунтування заперечень проти позову та докази направлення відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів на адресу позивача у справі.

Крім того, разом з відзивом на позовну заяву відповідачем подано клопотання про витребування доказів, в якому відповідач просить: зобов`язати позивача надати докази надання юридичних послуг за договором про надання інформаційно - правових послуг №0101/2019-АО-06 від 01.01.2019 та за наданими на підтвердження факту зобов`язань актами надання послуг № 13 від 31.01.2019, № 90 від 28.02.2019, № 138 від 31.03.2019, № 182 від 30.04.2019, № 229 від 31.05.2019 та № 275 від 30.06.2019.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.03.2020 у даній справі прийнято відзив на позовну заяву Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" (вх. № 7129 від 19.03.2020) та клопотання про витребування доказів до розгляду. Відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 29.04.2020 об 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.04.2020 у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів відмовлено. Відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 25.05.2020 о 10:30 год.

У судовому засіданні 25.05.2020 на стадії судового розгляду по суті без виходу до нарадчої кімнати, судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 25.05.2020 про залишення без розгляду клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання, яке було призначено на 29.04.2020.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов`язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За приписами ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (стаття 74 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач про дату та час судового засідання 25.05.2020 був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, повернуте до суду поштовим відділенням про вручення ухвали про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті від 29.04.2020 повноважному представнику відповідача 05.05.2020.

В ухвалі господарського суду Харківської області від 29.04.2020 у даній справі суд довів до відома учасників справи, що їх участь у судовому засіданні не є обов`язковою.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідач повідомлений про дату та час судового засідання на стадії розгляду справи по суті належним чином та те, що суд повідомляв сторони, зокрема відповідача проте, що їх участь у судовому засіданні не є обов`язковою, суд вважає заможливе розглядати справу за відсутністю представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01 січня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія ФАС-ЮСТ (далі по тексту - позивач) у якості виконавця та Державне підприємство Красноградське лісове господарство (далі по тексту - відповідач) у якості замовника уклали договір №0101/2019-АО-6 про надання інформаційно-правових послуг (далі по тексту - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору виконавець зобов`язується за плату надати послуги на умовах, визначених Договором, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх на умовах, визначених Договором.

Строк дії договору визначений у п.7.1. договору, зокрема цей договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2019 року. При цьому зобов`язання Замовника передбачені п.3 Договору тривають до повного розрахунку між сторонами.

Згідно п.1.2. договору сторони погодили, що відповідно до положень цього Договору Виконавець надає Замовнику послуги інформаційно - правового характеру з загального усного та письмового консультування Замовника (надалі - "Послуги"), а саме:

- з правових питань, щодо чинного законодавства України;

- з правового аналізу ситуацій, що виникли в ході господарської діяльності Замовника, з видачею рекомендацій щодо їх вирішення відповідно до чинного законодавства.

У п.2.1. договору сторони погодили, що виконавець надає Замовнику Послуги та Додаткові юридичні послуги в наступних формах, але не виключно:

2.1.1. Усній, шляхом надання консультацій Замовнику;

2.1.2. Письмовій, у вигляді розроблених юридичних документів;

2.1.3. Представництво інтересів Замовника в судах та інших державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування.

Згідно з п. 3.1. Договору, за надання послуг Замовник зобов`язаний виплатити Виконавцю винагороду у розмірі 30 000 грн (тридцять тисяч гривень), ПДВ не передбачено, не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця, в якому надаються послуги.

Положеннями п. 3.2. Договору передбачено, що послуги вважаються наданими Виконавцем належним чином та підлягають оплаті у розмірі винагороди згідно п. 3.1. Договору у разі відсутності письмових зауважень до якості наданих послуг з боку Замовника. Замовник зобов`язаний підписати Акт прийому-передачі наданих послуг в строк не пізніше одного робочого дня з моменту надання його Виконавцем Замовнику на підписання.

Згідно п. 3.3. Договору сторони погодили, що моментом виконання замовником своїх розрахункових зобов`язань згідно з умовами Договору, є момент зарахування грошових коштів на рахунок виконавця, визначений в п.8 Договору або передача відповідних коштів виконавцю.

24.06.2019 сторони договору уклали додаткову угоду №1, якою визначили, що строк договору триває по 30 червня 2019 (включно). При цьому, грошові зобов`язання Замовника тривають до повного розрахунку між сторонами.

Позивач зазначає, що у період строку дії договору з 01.01.2019 по 30.06.2019 на виконання умов Договору здійснював свої обов`язки та надав відповідачу послуги консультаційного характеру на загальну суму 180 000 грн (сто вісімдесят тисяч гривень).

Відповідач не заявляв жодних претензій або зауважень щодо об`єму, якості, строків або інших ознак послуг, наданих в зазначений період часу. Ці обставини позивач підтверджує актами надання послуг №13 від 31.01.2019; №90 від 28.02.2019; №138 від 31.03.2019; №182 від 30.04.2019; №229 від 31.05.2019, №275 від 30.06.2019 на суму 30 000 грн кожен та на загальну суму 180 000 грн. Вказані акти підписані як позивачем, так і відповідачем та містять їх печатки.

Отже, позивач належним чином надав відповідачу послуги в порядку та у спосіб, передбачений Договором, які прийняті відповідачем без зауважень.

Відповідач надані позивачем послуги оплатив частково, а саме у розмірі 60 000,00 грн, що підтверджується виписками із розрахункового рахунку позивача у АТ Перший Український Міжнародний Банк від 20.02.2019 та 09.04.2019 (арк. справи №33-34).

Отже, позивач зазначає, що у зв`язку із частковою сплатою суми заборгованості несплаченою залишилась сума грошових коштів у розмірі 120 000,00 грн.

Також, позивач вказує, що між сторонами підписані акти звіряння взаємних розрахунків за період: 1 квартал 2019 року за яким сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.03.2019 становила 60 000,00 грн; 1 півріччя 2019 року за яким станом на 30.06.2019 сума заборгованості відповідача перед позивачем становила 120 000,00 грн.

Позивач у зв`язку із наявністю у відповідача заборгованості звернувся до відповідача із претензією щодо сплати заборгованості за надані послуги у розмірі 120 000,00 грн та вимагав сплатити наявну заборгованість на протязі 10 календарних днів.

08.10.2019 у відповідь на вищевказану претензію відповідач надав позивачу відповідь листом за вих. № 06-06/622, в якій зазначив, що між сторонами дійсно було проведено звірку взаємних розрахунків за договором №0101/2019-АО-6 від 01.01.2019 та підписано Акт звіряння станом на 30.06.2019. Також, відповідач у вказаному листі виклав прохання надати час для добровільного погашення заборгованості у строк до кінця 2019 року.

Позивач надіслав відповідачу листа, в якому нагадав останньому про необхідність погасити існуючу заборгованість перед позивачем.

У відповідь на вищевказаний лист позивача відповідач надав відповідь від 11.12.2019 за вих. № 06-04/775 в якому відповідач повідомив про скрутний фінансовий стан підприємства та просив надати ДП "Красноградський лісове господарство" додатковий час для добровільного погашення даної заборгованості.

Проте, позивач зазначає, що сума заборгованості у розмірі 120 000,00 грн відповідачем сплачена не була, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 120 000,00 грн. Також, у зв`язку із наявністю заборгованості та простроченням оплати наданих позивачем послуг позивачем нараховано та заявлено до стягнення: суму неустойки у розмірі 20 324,40 грн, суму інфляційних нарахувань у розмірі 741,62 грн та 3% річних у розмірі 2 762,06 грн.

Відповідач позов не визнає зазначає проте, що договір є неукладеним, оскільки не містить істотних умов договору, зокрема сторонами у п. 1.2. не визначено предмету договору; відсутній факт надання позивачем та отримання відповідачем послуг за договором та актами виконаних робіт, зокрема в актах надання послуг до договору не вказано змісту та обсягу господарської операції, отже факт отримання відповідачем послуг консультаційного характеру, з юридичних питань, пов`язаних з господарською діяльністю відповідача у період з 01.01.2019 по 30.06.2019 не підтверджується документально.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов`язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору про надання послуг, згідно якого та в силу ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснюватись свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Строк чинності договору обумовлює і строк чинності зобов`язання, що виникло з цього договору. Отже, оскільки строк договору як складова його змісту визначає період у часі, протягом якого можуть бути здійсненні сторонами права та виконані обов`язки, виконання їх свідчить про припинення зобов`язання за договором.

Відповідно до норм статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У той же час, законодавство дозволяє сторонам укладати договори й у спрощений спосіб (наприклад, обмін листами), а також шляхом складання кількох документів (наприклад, договір і один чи кілька додатків до нього). У цьому разі договором буде вважатись сукупність усіх документів, які засвідчують погодження сторонами певних умов. (до ст. 181 Господарського кодексу України).

Частина 2 ст. 180 ГК України передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

До істотних умов закон, згідно ч. 2 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України, відносить умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь - якому разі погодити предмет, ціну та строк його дії.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК України).

Отже, предметом договору сторони визначили, зокрема надання позивачем послуг інформаційно - правового характеру з загального усного та письмового консультування відповідача (п. 1.2. договору).

Як зазначалося вище та вбачається з п. 3.1 спірного договору сторонами при його укладанні було досягнуто згоди щодо вартості послуг, що мають бути надані виконавцем (позивач), зокрема: 30 000,00 грн щомісячно, які відповідач, як замовник за договором мав сплачувати не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця, в якому надаються послуги.

Також, у п.7.1. договору сторони погодили строк дії договору, зокрема до 31.12.2019, що в подальшому було змінено сторонами, про що вони уклали додаткову угоду №1 від 24.06.2019 та визначили, що строк дії договору спливає 30.06.2019.

Таким чином, сторони при укладенні договору досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема визначили предмет договору, ціну договору та строк дії договору, а отже заперечення відповідача проте, що договір є неукладеним є безпідставними.

У пункті 3.2. договору сторони погодили, що послуги вважаються наданими виконавцем (позивач) та підлягають оплаті відповідачем, як замовником за договором у встановлені п.3.1. договору строки у разі відсутності письмових зауважень до якості наданих послуг з боку Замовника (відповідач).

Відповідачем на підтвердження наявності зауважень до якості наданих позивачем послуг письмових зауважень у період надання послуг позивачем, зокрема з 01.01.2019 по 30.06.2019 та письмової відмови у прийнятті наданих послуг до матеріалів справи не надано.

Матеріали справи містять акти надання послуг за період строку дії договору, зокрема аркуші справи №27-32, отже послуги надані позивачем у період з 01.01.2019 по 30.06.2019 на загальну суму 180 000,00 грн є прийнятими відповідачем, як замовником за договором, а отже останній мав оплатити надані послуги у строки визначені пунктом 3.1. договору, тобто не пізніше 25 числа поточного місяця, в якому надаються послуги.

Проте, відповідач оплатив вказані послуги лише частково, зокрема у розмірі 60 000,00 грн, отже не сплаченою залишилась сума у розмірі 120 000,00 грн.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд зазначає проте, що обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування відповідач, заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на те, що послуги від позивача не отримував, повинен довести зазначені обставини належними доказами, оскільки матеріали справи містять докази надання послуг позивачем у порядку визначеному умовами договору № 0101/2019-АО-6 від 01.01.2019, зокрема акти надання послуг за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2019 року, що підписані з боку замовника (відповідач) директором Болтушкіним О.М.

Відповідач не надав доказів відсутності у вищевказаної посадової особи повноважень на підписання актів надання послуг, що є одночасно прийняттям наданих позивачем послуг, актів звірок та доказів того, що зазначена особа не обіймала посаду директора, або ж взагалі не працювала в Державному підприємстві "Красноградське лісове господарство" у період договірних відносин, що існували між сторонами, зокрема з січня 2019 року по червень 2019 року включно. Натомість суд встановив, що зазначені акти надання послуг містять печатки Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" (відповідач), отже відомості, відображені у вказаних актах, підтверджені та є належними та допустимими доказами, зокрема первинними документами.

Також, у матеріалах справи містяться акти звіряння за 1 квартал 2019 року та за 1 півріччя 2019 року, які також містять підписи директора Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" ОСОБА_1 та печатку підприємства.

Згідно правового висновку викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/1389/18 у постанові від 05 березня 2019 року викладено наступне:

"Касаційний господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.".

Отже, акти звіряння за 1 квартал 2019 року та за 1 півріччя 2019 року також підтверджують визнання боржником - відповідачем наявністю боргу перед позивачем, а отже посилання відповідача на те, що він послуги від позивача не отримував спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідач підтвердив факт порушення ним обов`язку по оплаті наданих позивачем послуг у відповідях на претензії, що містяться у матеріалах справи, зокрема листи ДП "Красноградське лісове господарство" за № 06-06/622 від 08.10.2019; № 06-04/775 від 11.12.2019 аркуші справи № 40, 42.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги порушення відповідачем умов договору № 0101/2019-АО-6 від 01.01.2019 в частині оплати наданих позивачем послуг своєчасно та у повному обсязі, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов`язання за вказаним договором щодо оплати наданих послуг у розмірі 120 000,00 грн (сума основного боргу), а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 20 324,40 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Так, з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати за надані позивачем послуги не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна оплата відповідачем товару поставленого позивачем) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.7 Договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати наданих виконавцем послуг замовник сплачує виконавцеві неустойку у розмірі 2% від суми боргу за кожен день прострочення.

Проте, позивач нараховує неустойку обмежуючи нарахування подвійною обліковою ставкою Національного Банку України строком за півроку, зокрема за період з 26.03.2019 до 26.09.2019 за послуги надані в березні 2019 року на суму 30000,00 грн у розмірі 5 245,49 грн; за період з 26.04.2019 до 26.10.2019 за послуги надані в квітні 2019 року на суму 30000,00 грн у розмірі 5 114,80 грн, за період з 26.05.2019 до 26.11.2019 за послуги надані в квітні 2019 року на суму 30000,00 грн у розмірі 5 067,13 грн, за період з 26.06.2019 до 26.12.2019 за послуги надані в квітні 2019 року на суму 30000,00 грн у розмірі 4 896,98 грн, що разом становить суму у розмірі 20 324,40 грн.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як вбачається із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

У п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14, господарським судам роз`яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Крім того, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин, перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем нейстойки, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, судом встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення неустойки у розмірі 20 324,40 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 741,62 грн та 3% за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 762,06 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц дійшла до висновку, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційні нарахувань у розмірі 741,62 грн та 3% за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 762,06 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача, а отже судові витрати по сплаті судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2 157,42 грн. слід покласти на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 611, 612, 623-629, 901 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193, ст. 232 Господарського кодексу України; ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" (63343, Харківська область, Красноградський район, село Наталине, вул. Промислова, буд. 124А, ідентифікаційний код 00993159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Фас-Юст" (61001, м. Харків, пров. Поштовий, буд. 5, ідентифікаційний код 38278648) основний борг за договором №0101/2019-АО-06 про надання інформаційно - правових послуг у розмірі 120 000,00 грн (сто двадцять тисяч гривень), неустойку за порушення зобов`язання у розмірі 20 324,40 грн (двадцять тисяч триста двадцять чотири гривні сорок копійок); три проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 762,06 грн (дві тисячі сімсот шістдесят дві гривні шість копійок); інфляційні нарахування у розмірі 741,62 грн (сімсот сорок одна гривня шістдесят дві копійки), а разом - 143 828,08 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 2 157,42 грн покласти на відповідача у справі: Державне підприємство "Красноградське лісове господарство" (63343, Харківська область, Красноградський район, село Наталине, вул. Промислова, буд. 124А, ідентифікаційний код 00993159).

Стягнути з Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" (63343, Харківська область, Красноградський район, село Наталине, вул. Промислова, буд. 124А, ідентифікаційний код 00993159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Фас-Юст" (61001, м. Харків, пров. Поштовий, буд. 5, ідентифікаційний код 38278648) судовий збір у розмірі 2 157,42 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Фас-Юст" (61001, м. Харків, пров. Поштовий, буд. 5, ідентифікаційний код 38278648).

Відповідач: Державне підприємство "Красноградське лісове господарство" (63343, Харківська область, Красноградський район, село Наталине, вул. Промислова, буд. 124А, ідентифікаційний код 00993159).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.4 розділу X "Прикінцеві положення", п.п.17.5 п.17 розділу XІ "Перехідних положень" Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "01" червня 2020 р.

Суддя І.О. Чистякова