Постанова

від 17.08.2020 по справі 922/490/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2020 р. Справа № 922/490/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання Пархоменко О.В.

за участю представників:

позивача: Михайлов В.Л., адвокат;

відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 1593 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Чистяковою І.О., (повний текст 01.06.2020 року), у справі

за позовом ТОВ "Юридична компанія "Фас-Юст", м.Харків,

до Державного підприємства "Красноградське лісове господарство", с. Наталине

про стягнення 143 828,08 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Фас-Юст", звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Державного підприємства "Красноградське лісове господарство", в якій позивач просив стягнути з відповідача 143 828,08 грн, з яких: 120 000,00 грн - основний борг за договором №0101/2019-АО-06 від 01.01.2019 року про надання інформаційно-правових послуг, 20 324,4 грн - неустойка за порушення зобов`язання, 2 762,06 грн - 3% за користування чужими грошовими коштами, 741,62 грн - інфляційні нарахування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем не були виконані зобов`язання за укладеним між сторонами договором про надання інформаційно - правових послуг №0101/2019-АО-6 від 01.01.2019 в частині оплати за наданні послуги, у зв`язку з чим просив стягнути основну заборгованість, неустойку, три відсотки за користування чужими грошовими коштами та інфляційні нарахування.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.05.2020 року позов задоволено повністю.

Місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи свідчать про те, що відповідач не здійснив розрахунку в повному обсязі за надані позивачем послуги за актами надання послуг, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу за договором є обґрунтованими. Водночас, перевіривши правильність розрахунку позивача щодо стягнення неустойки, 3% за користування чужими грошовими коштами, інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про їх правомірність.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги Державне підприємство "Красноградське лісове господарство" зазначає, що з актів наданих послуг не вбачається зміст та обсяг господарської операції, позивачем не було надано письмових доказів надання консультацій з правових питань та правового аналізу ситуацій, що виникли в ході господарської діяльності відповідача, за даних обставин апелянт заперечує щодо обставин надання позивачем юридичних послуг. Звертає увагу, що судом першої інстанції було відмовлено у клопотанні відповідача про надання доказів виконаних робіт позивачем.

На переконання відповідача договір про надання інформаційно - правових послуг №0101/2019-АО-6 від 01.01.2019 є неукладеним внаслідок відсутності факту досягнення сторонами договору згоди з істотних умов договору, а саме предмета договору.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів і вимог апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначає, що у період дії договору з 01.01.2019 по 30.09.2019 на виконання умов договору позивач здійснював свої обов`язки та надав відповідачу послуги консультаційного характеру на загальну суму 180000,00 грн., відповідач не заявляв жодних претензій або зауважень щодо об`єму, якості, строків або інших ознак послуг, наданих в зазначений період часу. Ці обставини підтверджуються актами надання послуг, які підписані з боку відповідача, директором Болтушкіним О.М. Звертає увагу, що відповідач не надав доказів відсутності у Болтушкіна О.М. повноважень на підписання актів надання послуг. В матеріалах справи містяться акти звіряння, які також містять підписи директора. Вважає, що договір містить всі істотні умови.

Крім того, на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 у даній справі позивачем надано докази надання юридичних послуг за договором про надання інформаційно - правових послуг №0101/2019-АО-6 від 01.01.2019.

У судовому засіданні представник позивача заперечував доводи і вимоги апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.200-201).

14.08.2020 від відповідача на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату, яке не містить електронний підпис, про що провідним спеціалістом відділу організаційного забезпечення та розгляду звернень складено акт від 14.08.2020 № 13-35/390.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладання електронного підпису завершує створення електронного документа.

Враховуючи відсутність електронного підпису на електронному документі, колегія суддів не розглядає вказане клопотання.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

"Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція відповідача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі і відзиві доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

01.01.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ФАС-ЮСТ" (виконавець) та Державне підприємство "Красноградське лісове господарство" (замовник) уклали договір №0101/2019-АО-6 про надання інформаційно-правових послуг (договір).

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець зобов`язується за плату надати послуги на умовах, визначених договором, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх на умовах, визначених договором.

Згідно з п.1.2. договору сторони погодили, що відповідно до положень цього договору виконавець надає замовнику послуги інформаційно - правового характеру з загального усного та письмового консультування замовника (надалі - "послуги"), а саме:

- з правових питань, щодо чинного законодавства України;

- з правового аналізу ситуацій, що виникли в ході господарської діяльності замовника, з видачею рекомендацій щодо їх вирішення відповідно до чинного законодавства.

У пункті 2.1. договору сторони погодили, що виконавець надає замовнику послуги та додаткові юридичні послуги в наступних формах, але не виключно:

2.1.1. Усній, шляхом надання консультацій замовнику;

2.1.2. Письмовій, у вигляді розроблених юридичних документів;

2.1.3. Представництво інтересів замовника в судах та інших державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування.

Послуги та додаткові юридичні послуги можуть надаватися з використанням паперових та/або електронних носіїв інформації, та або з використанням мережі Інтернет (п. 2.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору, за надання послуг замовник зобов`язаний виплатити виконавцю винагороду у розмірі 30 000 грн (тридцять тисяч гривень), ПДВ не передбачено, не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця, в якому надаються послуги.

Положеннями п. 3.2. договору передбачено, що послуги вважаються наданими виконавцем належним чином та підлягають оплаті у розмірі винагороди згідно п. 3.1. договору у разі відсутності письмових зауважень до якості наданих послуг з боку замовника. Замовник зобов`язаний підписати Акт прийому-передачі наданих послуг в строк не пізніше одного робочого дня з моменту надання його виконавцем замовнику на підписання.

Моментом виконання замовником своїх розрахункових зобов`язань згідно з умовами договору, є момент зарахування грошових коштів на рахунок виконавця, визначений в п.8 договору або передача відповідних коштів виконавцю (п. 3.3. договору).

Строк дії договору визначений у п.7.1. договору, зокрема цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 року. При цьому зобов`язання замовника передбачені п.3 договору тривають до повного розрахунку між сторонами.

24.06.2019 року сторони договору уклали додаткову угоду №1, якою визначили, що строк договору триває по 30 червня 2019 (включно). При цьому, грошові зобов`язання замовника тривають до повного розрахунку між сторонами.

Позивач зазначає, що у період строку дії договору з 01.01.2019 по 30.06.2019 на виконання умов договору здійснював свої обов`язки та надав відповідачу послуги консультаційного характеру на загальну суму 180 000 грн (сто вісімдесят тисяч гривень).

Відповідач не заявляв жодних претензій або зауважень щодо об`єму, якості, строків або інших ознак послуг, наданих в зазначений період часу. Ці обставини позивач підтверджує актами надання послуг №13 від 31.01.2019; №90 від 28.02.2019; №138 від 31.03.2019; №182 від 30.04.2019; №229 від 31.05.2019, №275 від 30.06.2019 на суму 30000,00 грн, на загальну суму 180000,00 грн. Вказані акти підписані як позивачем, так і відповідачем та містять їх печатки.

Відповідач надані позивачем послуги оплатив частково, а саме у розмірі 60 000,00 грн, що підтверджується виписками із розрахункового рахунку позивача у АТ "Перший Український Міжнародний Банк" від 20.02.2019 та 09.04.2019 (а.с.33-34).

Між сторонами підписані акти звіряння взаємних розрахунків за період: 1 квартал 2019 року за яким сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.03.2019 становила 60000,00 грн; 1 півріччя 2019 року за яким станом на 30.06.2019 сума заборгованості відповідача перед позивачем становила 120 000,00 грн.

Позивач у зв`язку із наявністю у відповідача заборгованості звернувся до відповідача із претензією щодо сплати заборгованості за надані послуги у розмірі 120000,00 грн та просивв сплатити наявну заборгованість на протязі 10 календарних днів.

08.10.2019 у відповідь на вищевказану претензію відповідач надав позивачу відповідь листом за вих. № 06-06/622, в якій зазначив, що між сторонами дійсно було проведено звірку взаємних розрахунків за договором №0101/2019-АО-6 від 01.01.2019 та підписано Акт звіряння станом на 30.06.2019. Також, відповідач у вказаному листі виклав прохання надати час для добровільного погашення заборгованості у строк до кінця 2019 року.

Позивач надіслав відповідачу листа, в якому зазначив про необхідність погасити існуючу заборгованість перед позивачем.

У відповідь на вищевказаний лист позивача відповідач надав відповідь від 11.12.2019 за вих. № 06-04/775 в якому відповідач повідомив про скрутний фінансовий стан підприємства та просив надати ДП "Красноградський лісове господарство" додатковий час для добровільного погашення даної заборгованості.

Порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення основного боргу у розмірі 120000,00 грн. Також, у зв`язку із наявністю заборгованості та простроченням оплати наданих послуг, позивачем нараховано та заявлено до стягнення: суму неустойки у розмірі 20324,40 грн, суму інфляційних нарахувань у розмірі 741,62 грн та 3% за користування чужими коштами у розмірі 2762,06 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи свідчать про те, що відповідач не здійснив розрахунку в повному обсязі за наданні позивачем послуги за актами надання послуг, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідач не погодившись із рішенням господарського суду першої інстанції, з підстав викладених вище, звернувся з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов`язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору про надання послуг, згідно якого та в силу ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Строк чинності договору обумовлює і строк чинності зобов`язання, що виникло з цього договору. Отже, оскільки строк договору як складова його змісту визначає період у часі, протягом якого можуть бути здійсненні сторонами права та виконані обов`язки, виконання їх свідчить про припинення зобов`язання за договором.

Відповідно до норм статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У той же час, законодавство дозволяє сторонам укладати договори й у спрощений спосіб (наприклад, обмін листами), а також шляхом складання кількох документів (наприклад, договір і один чи кілька додатків до нього). У цьому разі договором буде вважатись сукупність усіх документів, які засвідчують погодження сторонами певних умов. (до ст. 181 Господарського кодексу України).

Частина 2 ст. 180 ГК України передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

До істотних умов закон, згідно ч. 2 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України, відносить умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь - якому разі погодити предмет, ціну та строк його дії.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що предметом договору сторони визначили, зокрема надання позивачем послуг інформаційно - правового характеру з загального, усного та письмового консультування відповідача (п. 1.2. договору).

Як зазначалося вище та вбачається з п. 3.1 спірного договору сторонами при його укладанні було досягнуто згоди щодо вартості послуг, що мають бути надані виконавцем (позивачем), зокрема: 30 000,00 грн щомісячно, які відповідач, як замовник за договором мав сплачувати не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця, в якому надаються послуги.

У п. 7.1. договору сторони погодили строк дії договору, зокрема до 31.12.2019, що в подальшому було змінено сторонами, про що вони уклали додаткову угоду №1 від 24.06.2019 та визначили, що строк дії договору спливає 30.06.2019.

Колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду, що сторони при укладенні договору досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема визначили предмет договору, ціну договору та строк дії договору, а отже заперечення відповідача про те, що договір є неукладеним є безпідставними.

У пункті 3.2. договору сторони погодили, що послуги вважаються наданими виконавцем (позивачем) та підлягають оплаті відповідачем, як замовником за договором у встановлені п.3.1. договору строки у разі відсутності письмових зауважень до якості наданих послуг з боку замовника (відповідача).

Відповідачем на підтвердження наявності зауважень до якості наданих позивачем послуг письмових зауважень у період надання послуг позивачем, зокрема з 01.01.2019 по 30.06.2019 та письмової відмови у прийнятті наданих послуг до матеріалів справи не надано.

В матеріалах справи наявні акти надання послуг за період строку дії договору, які підписані сторонами без зауважень, отже послуги надані позивачем у період з 01.01.2019 по 30.06.2019 на загальну суму 180 000,00 грн є прийнятими відповідачем, як замовником за договором.

Враховуючи викладене, відповідач повинен був оплатити надані послуги у строки визначені пунктом 3.1. договору, тобто не пізніше 25 числа поточного місяця, в якому надаються послуги.

Проте, відповідач оплатив вказані послуги лише частково, зокрема у розмірі 60 000,00 грн, отже не сплаченою залишилась сума у розмірі 120 000,00 грн.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд зазначає проте, що обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування відповідач, заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на те, що послуги від позивача не отримував, повинен довести зазначені обставини належними доказами, оскільки матеріали справи містять докази надання послуг позивачем у порядку визначеному умовами договору № 0101/2019-АО-6 від 01.01.2019, зокрема акти надання послуг за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2019 року, що підписані з боку замовника (відповідача) директором Болтушкіним О.М.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав доказів відсутності у вищевказаної посадової особи повноважень на підписання актів надання послуг, що є одночасно прийняттям наданих позивачем послуг, актів звірок та доказів того, що зазначена особа не обіймала посаду директора, або ж взагалі не працювала в Державному підприємстві "Красноградське лісове господарство" у період договірних відносин, що існували між сторонами, зокрема з січня 2019 року по червень 2019 року включно. Акти надання послуг містять печатки Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" (відповідача) і підпис директора.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що саме акти надання послуг є первинними документами, на підставі яких виникає обов`язок оплати. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2018 у справі №908/771/19, від 15.05.2019 у справі №910/13527/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15.

Також, у матеріалах справи містяться акти звіряння за 1 квартал 2019 року та за 1 півріччя 2019 року, які також містять підписи директора Державного підприємства "Красноградське лісове господарство" Болтушкіна Олександра Михайловича та печатку підприємства.

Згідно правового висновку викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/1389/18 у постанові від 05 березня 2019 року викладено наступне:

"Касаційний господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.".

Отже, акти звіряння за 1 квартал 2019 року та за 1 півріччя 2019 року також підтверджують визнання боржником - відповідачем наявністю боргу перед позивачем, а отже посилання відповідача на те, що він послуги від позивача не отримував спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідач підтвердив факт порушення ним обов`язку по оплаті наданих позивачем послуг у відповідях на претензії, що містяться у матеріалах справи, зокрема листи ДП "Красноградське лісове господарство" за № 06-06/622 від 08.10.2019; № 06-04/775 від 11.12.2019 аркуші справи № 40, 42.

Також, на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 у даній справі позивачем надано документи, на підтвердження надання послуг відповідачу. З наданих документів вбачається, що вони стосуються ДП Красноградське лісове господарство . Крім того, позивачем подано нотаріально завірені заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , які працюють на посаді юриста ТОВ "Юридична компанія "ФАС-ЮСТ". Із змісту заяв вбачається, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 підтверджують, що ними в рамках договору були виконанні роботи за завданням відповідача.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги порушення відповідачем умов договору № 0101/2019-АО-6 від 01.01.2019 в частині оплати наданих позивачем послуг своєчасно та у повному обсязі, відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання за вказаним договором щодо оплати наданих послуг у розмірі 120 000,00 грн (сума основного боргу), а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 20 324,40 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Так, з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати за надані позивачем послуги не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому, невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна оплата відповідачем товару поставленого позивачем) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.7 договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати наданих виконавцем послуг замовник сплачує виконавцеві неустойку у розмірі 2% від суми боргу за кожен день прострочення.

Проте, позивач нараховує неустойку обмежуючи нарахування подвійною обліковою ставкою Національного Банку України строком за півроку, зокрема за період з 26.03.2019 до 26.09.2019 за послуги надані в березні 2019 року на суму 30000,00 грн у розмірі 5 245,49 грн; за період з 26.04.2019 до 26.10.2019 за послуги надані в квітні 2019 року на суму 30000,00 грн у розмірі 5 114,80 грн, за період з 26.05.2019 до 26.11.2019 за послуги надані в квітні 2019 року на суму 30000,00 грн у розмірі 5 067,13 грн, за період з 26.06.2019 до 26.12.2019 за послуги надані в квітні 2019 року на суму 30000,00 грн у розмірі 4 896,98 грн, що разом становить суму у розмірі 20 324,40 грн.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як вбачається із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення неустойки у розмірі 20 324,40 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 741,62 грн та 3% за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 762,06 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц дійшла до висновку, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 741,62 грн та 3% за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 762,06 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.08.2020

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя М.М. Слободін