Постанова

від 02.06.2020 по справі 818/1931/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року

Київ

справа №818/1931/17

адміністративне провадження №К/9901/51723/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року (суддя Опімах Л.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року (судді: Кононенко З.О., Бондар В.О., Калитка О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Сумської області про зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Апеляційного суду Сумської області, в якому просила суд:

- зобов`язати Апеляційний суд Сумської області нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду, починаючи з 01 січня 2017 року, в порядку, встановленому статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року, виходячи з розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру 3200,00 грн, встановленого на 01 січня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з нарахуванням компенсації відповідно до до статті 34 Закону України "Про оплату праці";

- виплатити несплачену суму заборгованості суддівської винагороди за рахунок обсягів видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди, передбачених у 2017 році Апеляційному суду Сумської області, та продовжувати здійснювати виплату суддівської винагороди з урахуванням подальшого збільшення розміру мінімальної заробітної плати протягом часу роботи суддею Апеляційного суду Сумської області до проходження кваліфікаційного оцінювання, та стягнути з Апеляційного суду Сумської області на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 1500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працює на посаді судді Апеляційного суду Сумської області відповідно до наказу голови суду від 16 червня 2015 року № 34-ОС. Протягом 2017 року отримувала суддівську винагороду як суддя, що не проходила оцінювання судді на відповідність судді займаній посаді у порядку, передбаченому статтею 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", яким передбачено, що суддівська винагорода регулюється Законом № 2453-VI та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Розмір суддівської винагороди, з огляду на положення статті 133 Закону № 2453-VI, складався з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, яка збільшується на коефіцієнт судді апеляційного суду - 1,1 та доплати за вислугу років - 80%. З 01 грудня 2016 року і протягом 2017 року суддівська винагорода визначалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 1600,00 грн, і складала 31600, 00 грн (16000х1,1х80%).

З 30 вересня 2016 року набрав чинності новий Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). За приписами пункту 23, підпункту 4 п. 34 Перехідних положень цього Закону до проходження кваліфікаційного оцінювання судді отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до Закону № 2453-VI і судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Як передбачала стаття 133 Закону № 2453-VI, так передбачає і стаття 135 Закону №1402-VIII, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюється за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" визначений мінімальний розмір заробітної плати з 01 січня 2017 року - 3200,00 грн, тому розмір суддівської винагороди має становити 63360,00 грн (3200х1,1х80%). Проте, відповідачем суддівська винагорода виплачується, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на рівні 1600,00 грн, оскільки неправомірно застосовується положення пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774 - VIII (далі - Закон № 1774 - VIII ), який набрав чинності з 01 січня 2017 року, відповідно до якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівнипків та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, такими, що порушують норми статей 126, 130 Конституції України, відповідно до яких незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією і законами України; держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Внаслідок протиправного обмеження розміру суддівської винагороди сума недоотриманої винагороди позивачки склала 397760,00 грн, до якої увійшла недоотримана сума допомоги на оздоровлення.

Оскільки суддівську винагороду у повному обсязі відповідач у добровільному порядку не нараховує та не виплачує , позивач просить суд зобов`язати його нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду в порядку, встановленому статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200,00 грн. При цьому зазначає, що до правовідносин виплати суддівської винагороди застосовуються норми Законів України "Про оплату праці" та "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", тому просить також зобов`язати відповідача нарахувати компенсацію за весь час порушення строків виплати. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 1500,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, яку обґрунтовує потребою у грошових коштах, необхідністю докладення додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки до м.Суми переїхала із зони проведення АТО, де залишилося все її майно.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року частково задоволено вищезазначений адміністративний позов. Зобов`язано Апеляційний суд Сумської області нарахувати та виплатити судді Апеляційного суду Сумської області ОСОБА_1 . суддівську винагороду у порядку, встановленому статтею 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200,00 грн, починаючи з 01 січня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, а матеріальне забезпечення судді є невід`ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади. Суд першої інстанції дійшов висновку, що посадовий оклад позивачки повинен розраховуватися із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини. Відповідач, не виплачуючи суддівську винагороду, діяв не у спосіб, що предбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивачки на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01 січня 2017 року, що є конституційною гарантією незалежності судді. Відтак, суд вважав за необхідне зобов`язати Апеляційний суд Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за час фактичної роботи у період з 01 січня 2017 року по день ухвалення рішення у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 5 статтею 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, тобто, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати 3200,00 грн, встановленої на 01 січня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ, з урахуванням проведених позивачці виплат у вказаному періоді. Суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача продовжувати здійснювати виплату суддівської винагороди з урахуванням подальшого збільшення розміру заробітної плати протягом часу роботи суддею апеляційного суду Сумської області до проходження кваліфікаційного оцінювання, оскільки з огляду на положення статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягає вже порушене право особи від рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а не можливість такого порушення в майбутньому.

Крім того, не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати. Так, відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат" компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Статтями 3, 4 Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого, громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважав, що виникнення права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати пов`язане з нарахуванням роботодавцем таких доходів з фактичною виплатою, яка відбувається одночасно з виплатою заборгованості. Тобто, нарахування і виплата компенсації на неотриману частину суддівської винагороди має відбуватися під час нарахування і виплати самої суддівської винагороди, тому в цій частині суд погоджується з доводами відповідача і вважає, що позовні вимоги є передчасними.

Також суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог і щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачкою не надано доказів на підтвердження моральної шкоди саме від дій відповідача.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року по справі № 818/1931/17 в частині зобов`язання Апеляційного суду Сумської області нарахувати та виплатити суді Апеляційного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду у порядку, встановленому статтею 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200,00 грн, починаючи з 01 січня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів.

Ухвалено нову постанову, якою ОСОБА_1 відмовлено в задоволені позовних вимог в цій частині.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року по справі № 818/1931/17 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 825/933/17 та постанові Верховного Суду від 23 березня 2018 року у справі № 825/1231/17 зазначив, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" № 1801-VІІІ від 21 грудня 2016 року видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн, не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивачка посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, а в частині задоволення позову - змінити. Зобов`язати Апеляційний суд Сумської області нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду, починаючи з 01 січня 2017 року, в порядку, встановленому статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року, виходячи з розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру 3200,00 грн, встановленої на 01 січня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з нарахуванням компенсації відповідно до до статті 34 Закону України "Про оплату праці" та продовжувати здійснювати виплату суддівської винагороди з урахуванням подальшого збільшення розміру мінімальної заробітної плати протягом часу роботи суддею Апеляційного суду Сумської області до проходження кваліфікаційного оцінювання.

Касаційну скаргу позивачка мотивує тим, що застосування, при виплаті їм суддівської винагороди Закону №1774-VIII не має належних правових підстав оскільки розмір винагороди судді не може визначатися цим Законом. Наголошує, що невиконання пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Позиція інших учасників справи

У відзиві Апеляційний суд Сумської області просить залишити касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вважає, що скарга позивачки не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Відповідач вказує, що положення Закону № 1774-VIII не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при призначенні її величини.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Сумської області про зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач Стрелець Т.Г., судді: Білоус О.В., Бевзенко В.М.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року № 794/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 01 червня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Відповідно до Указу Президента України №226/2015 від 21 квітня 2015 року "Про переведення суддів" Ткачук С.С. наказом голови апеляційного суду Сумської області №34-ОС від 16 червня 2015 року призначена на посаду судді Апеляційного суду Сумської обл. з 16 червня 2015 року шляхом переведення з апеляційного суду Донецької області, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Стаж роботи судді Ткачук С.С. станом на 16 червня 2015 року становив 36 років 2 місяці 08 днів, що дає право на одержання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 80% посадового окладу.

Позивачка є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України (району проведення антитерористичної операції), що підтверджене довідкою органу соціального захисту населення.

Протягом 2017 року позивачка отримувала суддівську винагороду, визначену, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 01 грудня 2016 року - 1600,00 грн.

Кваліфікаційне оцінювання на відповідність судді займаній посаді не проходила.

З січня 2017 року позивачка отримує суддівську винагороду та її складові, виходячи із посадового окладу 16000,00 грн.

Позивачка вважаючи, що відповідач безпідставно не здійснив перерахунок суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", звернулась до суду з цим позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Частинами першою, другою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 22 Розділу ХІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом №1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 наведеного Розділу ХІІ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI.

Частиною третьою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, позивач вважає, що його суддівська винагорода у період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2017 року має обраховуватися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом №1801-VIII з посадового окладу 32 000,00 грн.

Водночас, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.

Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (тобто у розмірі 1600,00 грн).

Згідно пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, колегія суддів зазначає таке.

Матеріалами справи встановлено, що позивач на час розгляду цієї справи не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", що передбачено підпунктом 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України, пункту 22 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів". Дана обставина не спростована відповідачем по справі.

Частина третя статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI встановлювлює розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII.

Натомість Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачці повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VI.

Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, позивачка наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Суд зазначає, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

Водночас, саме пунктом третім Розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3 200,00 грн) як розрахункову величину для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Цим пунктом законодавець встановив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

З викладеного слідує, що законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1 600,00 грн, а не 3 200,00 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.

Крім того, варто зазначити, що відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 грудня 2016 року становив 1600,00 грн, як і розмір мінімальної заробітної плати, який також становив 1600,00 грн.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200,00 грн.

З викладеного випливає, що до 01 січня 2017 року розмір посадового окладу судді становив 16000,00 грн (10 х 1600,00 грн мінімальної заробітної плати), з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, також становив 16000,00 грн (10 х 1600,00 грн).

Вказане означає, що розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII насправді не змінився, що свідчить про відсутність порушення гарантії позивача щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.

Слід наголосити, що законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивачки про те, що з внесенням змін Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

За таких обставин, вимоги позивачки в частині нарахування їй суддівської винагороди з нарахуванням компенсації та продовження здійснення виплати суддівської винагороди із урахуванням подальшого збільшення розміру заробітної плати протягом часу роботи суддею до проходження нею кваліфікаційного оцінювання є безпідставними.

За частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другої цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, якими позивачка обґрунтовує свою касаційну скаргу, стосуються фактичних обставин справи, доказів, на підставі яких встановлено ці обставини, та правової оцінки, яку надав їм суд апеляційної інстанції. Зважаючи на межі касаційного перегляду справи та повноваження касаційного суду на цій стадії достатніх та обґрунтованих підстав для того, щоб вважати висновки суду апеляційної інстанції в даній справі помилковими, немає і аргументи позивачки їх не спростовують.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов