Рішення

від 25.05.2020 по справі 914/2746/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2020 справа № 914/2746/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участюсекретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОПРОФ , Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський завод РЕМА , Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості.

ціна позову: 89357,59грн.

Представники:

Позивача: Кінделевич Ю.В. - керівник (паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 );

Відповідача:Сухорончак І.С. - представник (довіреність від 27.12.2019р. №27/12).

ВСТАНОВИВ:

26.12.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 26.12.2019р. б/н (вх. №2776) Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОПРОФ до Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський завод РЕМА про стягнення заборгованості; ціна позову: 89357,59грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем умов Договору від 25.02.2019р. №25/02/19-02.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.12.2019р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОФ" від 26.12.2019р. б/н (вх. №2776 від 26.12.2019р.) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОФ" десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати суду належним чином засвідчені копії долучених до позовної заяви документів; надати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

16.01.2020р. Позивачем за вх. №2403/20 подано до суду Заяву від 16.01.2020р. б/н, у якій на виконання вимог ухвали від 28.12.2019р. просить суд долучити до матеріалів справи належним чином засвідчені копії долучених до позовної заяви документів та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

В період з 13.01.2020р. по 27.01.2020р. суддя Фартушок Т.Б. перебував на лікарняному (тимчасова непрацездатність).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.01.2020р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по сутіна 18.02.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.03.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 10.03.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.03.2020р. у даній справі суд постановив Пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський завод РЕМА" від 10.03.2020р. вх. №11631/20 залишити без розгляду.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.03.2020р. у даній справі судом постановлено оголосити перерву в судовому засіданні з розгляду спору по суті до 24.03.2020р.

Судове засідання 24.03.2020р. не відбулось з причин перебування головуючого судді Фартушка Т.Б. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.04.2020р. у даній справі суд постановив призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 28.04.2020р.; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський завод РЕМА" від 12.03.2020р. вх. №12244/20 про поновлення строку подання пояснень по суті позовної заяви задоволити; поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівський завод РЕМА" строк подання пояснень по суті позовної заяви (вх. №11631/20 від 10.03.2020р.) по 10.03.2020р.; прийняти до розгляду пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський завод РЕМА від 10.03.2020р. №11631/20.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.04.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 05.05.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.05.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 25.05.2020р.

В судовому засіданні 25.05.2020р. оголошувалась перерва в межах дня слухання до 12год. 27хв. 25.05.2020р. за клопотанням представника Відповідача з метою надання Сторонам можливості проведення переговорів щодо позасудового врегулювання спору.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представникиСторін в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до відмови в позові, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 73564,02грн. суми основного боргу за виконані Позивачем та прийняті Відповідачем роботи за Договором від 25.02.2019р. №25/02/19-02, а також 11223,75грн. пені за період з 12.03.2019р. по 25.12.2019р., 1943,59грн. трьох відсотків річних та 2626,23грн. інфляційних втрат за період з 12.03.2019р. по 26.12.2019р. за порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договоромпро закупівлю товару від 25.02.2019р. №25/02/19-02.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, у поданих 10.03.2020р. за вх. №11631/20 до суду поясненнях по справі від 05.03.2020р. б/н Відповідач зазначає про неправомірне нарахування штрафних санкцій Позивачем за порушення строку здійснення оплати виконаних робіт за Договором за період з 12.03.2019р. по 25.12.2019р. з підстав визначення приписами ч.6 ст.232 ГК України шестимісячного від дня виконання зобов`язання строку нарахування штрафних санкцій.

Окрім того, Відповідач у поданому поясненні просить суд відмовити Позивачу в стягнені витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності із заявленими позовними вимогами.

В судовому засіданні представник Відповідача усно зазначив, що погоджується з основною сумою боргу, не погоджується з розміром пені, 3% річних та інфляційні втрати не заперечує, в повній мірі не погоджується з розміром витрат Позивача на правничу допомогу та просить вважати подану заяву як заяву про зменшення розміру витрат на 100%.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наведених Учасниками справи доводів, наданих доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частковоз огляду на наступне.

25.02.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОПРОФ (надалі - Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Львівський завод РЕМА (надалі - Відповідач, Замовник) укладено Договір №25/02/19-02(далі - Договір), за умовами якого(п.п.1.1., 1.2. Договору) Виконавець приймає на себе зобов`язання виконатиремонт кабельної лінії КЛ-6 кВ від ТП-666 до ПС Львів-2 та ПС Львів-3 заадресою: м.Львів,вул. Липинського, вул. Замкова, а Замовник зобов`язується прийняти весь комплекс виконаних робіт шляхом підписаннядвостороннього акту здачі-приймання виконаних робіт, та оплачувати виконані роботи на умовах,передбачених даним Договором.

Відповідно до п.2.1. Договору термін виконання роботи становить 10 робочих днів з моменту підписання Сторонами Договору.

Згідно пункту 3.1. Договору Договірна ціна робіт, передбачених до виконання Договором, становить 229564,02грн., в тому числі ПДВ20% -38260,67грн.

Пунктом 4.4.2. Договору Сторонами погоджено, що Виконавець зобов`язаний скласти та передати Замовнику для підписання акт здачі-приймання виконаних робіт. У разі ненадходження від Замовника підписаного акту здачі-приймання виконаних робіт або письмових зауважень до нього протягом двох днів, роботи за Договором вважаються прийнятими у обсязі,вказаному в акті.

Згідно пункту 4.4.3. Договору обов`язок Виконавця щодо передачі актів, вказаних в пункті 4.4.2 цього Договору, вважається виконаним, якщо вони передані керівництву Замовника (іншій особі, що підписала цей Договір); надіслані поштою на адресу Замовнику, вказану в Договорі; зареєстровані у канцелярії (у секретаря) Замовника; за відсутності в місці знаходження Замовника керівних посадових осіб, секретаря або канцеляріївручені під розпис будь-якому з працівників Замовника.

Після підписання Сторонами акту виконаних робіт Замовник протягом 5 робочих днів перераховує Виконавцю суму в розмірі 100% вартості договірної ціни, а саме 229564,02грн., в тому числі ПДВ 20% - 38 260,67 гри. (п.6.1. Договору).

Відповідно до п.7.3. Договору за порушення умов Договору винна сторона відшкодовує викликані цим та доведені збитки у повному обсязі, за винятком утраченої вигоди.

Пунктом 7.5. Договору Сторонами встановлено, що у випадку порушення термінів оплати, згідно умов даного Договору, Замовник сплачує Виконавцю неустойку в розмірі облікової ставки Національного Банку України, що діє під час прострочення, за кожен день прострочення від суми недоплати.

Договір набирає силу після підписання його обома Сторонами та діє до часу повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (п.10.1. Договору).

Додатком №1 до Договору (Договірна ціна)Сторонами погоджено перелік, обсяги та вартість робіт по Договору.

Вказаний Договір та додаток до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що в березні 2019 року ним виконано на передано Відповідачу роботи за Договором на суму 229564,02грн., що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за березень 2019р. від 04.03.2019р. №03-04-002 та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3)за березень 2019р. від 04.03.2019р. б/н.

Вказані Акт та Довідка підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

04.03.2019р. Позивачем виставлено до оплати Відповідачу Рахунок на оплату №330 на суму 229564,02грн.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати виконаних позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором належним чином не виконано, 12.03.2019р. сплачено на користь Позивача 115000грн., 12.04.2019р. - 20000грн., 24.05.2019р. - 5000грн., 29.05.2019р. - 5000грн., 30.05.2019р. - 2000грн., 14.06.2019р. - 2000грн., 05.08.2019р. - 2000грн., 12.08.2019р. - 2000грн., 16.08.2019р. - 2000грн., 21.08.2019р. - 1000грн., внаслідок чого утворився борг в розмірі 73564,02грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 30.07.2019р. звертався до Відповідача Претензією від 30.07.2019р. вих. №3007-01 із вимогою про сплату 80564,02грн. боргу та 6353,69грн. пені.

Відповідачем вказану претензію отримано 01.08.2019р., проте залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення Претензії в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 73564,02грн. суми основного боргу за виконані Позивачем та прийняті Відповідачем роботи за Договором, а також 11223,75грн. пені за період з 12.03.2019р. по 25.12.2019р., 1943,59грн. трьох відсотків річних та 2626,23грн. інфляційних втрат за період з 12.03.2019р. по 26.12.2019р. за порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором.

У поданих 10.03.2020р. за вх. №11631/20 до суду поясненнях по справі від 05.03.2020р. б/н Відповідач зазначає про неправомірне нарахування штрафних санкцій Позивачем за порушення строку здійснення оплати виконаних робіт за Договором за період з 12.03.2019р. по 25.12.2019р. з підстав визначення приписами ч.6 ст.232 ГК України шестимісячного від дня виконання зобов`язання строку нарахування штрафних санкцій.

Окрім того, Відповідач у поданому поясненні просить суд відмовити Позивачу в стягнені витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності із заявленими позовними вимогами.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися відпевних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати відзобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати відборжника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова відзобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту укладення між Сторонами Договору, виконання умов Договору зі сторони Позивача, порушення Відповідачем умов щодо оплати виконаних за Договором робіт, доведеність розміру основного боргу, беручи до уваги відсутність заперечення Відповідача щодо наявності та розміру основного боргу за Договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 73564,02грн. суми основного боргу за виконані Позивачем та прийняті Відповідачем роботи за Договором є підставними та обґрунтованими, а позов в цій частині позовних вимог підлягає до задоволення.

При цьому суд зазначає, що, з врахуванням п.6.1 Договору щодо строків проведення розрахунків та дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за березень 2019р. від 04.03.2019р. №03-04-002, враховуючи вихідні та святкові дні, першим днем порушення зобов`язання щодо оплати є 13.03.2019р.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача11223,75грн. пені за період з 12.03.2019р. по 25.12.2019р.суд зазначає наступне.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.7.5. Договору у випадку порушення термінів оплати, згідно умов даного Договору, Замовник сплачує Виконавцю неустойку в розмірі облікової ставки Національного Банку України, що діє під час прострочення, за кожен день прострочення від суми недоплати.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано вихідних, святкових та неробочих днів при обчисленні строку оплати виконаних робіт за Договором з врахуванням приписів п.6.1. Договору, ст.73 КзПП та ч.5 ст.254 ЦК України, періодів існування боргу, його розміру, а також визначеного ч.6 ст.232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання. Таким чином сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором Товару за вказаний Позивачем період становить 7842,82грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 11223,75грн. пені за період з 12.03.2019р. по 25.12.2019р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 7842,82грн. пені. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 1943,59грн. трьох відсотків річних та 2626,23грн. інфляційних втрат за період з 12.03.2019р. по 26.12.2019р.суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, часу її існування, здійснення Відповідачем її часткового погашення, а також приписів ч.5 ст.254 ЦК України та ст.73 КЗпП. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором Товару за вказаний Позивачем період становить 1973,75грн., інфляційних втрат - 2720,25грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1943,59грн. трьох відсотків річних та 2626,23грн. інфляційних втрат за період з 12.03.2019р. по 26.12.2019р.є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 3 відсотків річних та інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2020 .

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, віджодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання щодо оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором,враховуючи часткове погашення Відповідачем суми основного боргу, перевіривши розрахунок нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за заявлені Позивачем періоди, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково,стягнути з Відповідача на користь Позивача 73564,02грн. суми основного боргу, 7842,82грн. пені,1943,59грн. 3% річних та 2626,23грн. інфляційних втрат. В решті позовних вимог в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2102грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000грн. та поштові витрати, пов`язані із надсиланням претензії та позовної заяви в розмірі 42,20грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 24.12.2019р. №2469 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №21 до позовної заяви.

До позовної заяви в підтвердження надіслання копії позовної заяви із доданими донеї документами Відповідачу Позивачем долучено поштову квитанцію (касовий чек) від 26.12.2019р. на суму 42,20грн. та Поштову накладну від 26.12.2019р. №7905201338709.

Також, Позивачем до заяви від 16.01.2020р. б/н (вх. №2403/20) про усунення недоліків позовної заяви долучено копію Угоди від 23.07.2019р., у відповідності до якої (п.1.1. Договору) Замовник (Позивач у справі) доручає, а Адвокат (Адвокатське об`єднання Валько та партнери ) бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу шляхом ведення претензійно-позовної роботи, надання консультацій та складання документів правового характеру щодо контрагента Замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський завод РЕМА , з яким замовником 25.02.2019р. було укладено договір №25/02/19-02 на виконання ремонту кабельної лінії КЛ-6кВ від ТП-666 до ПС Львів-2 та ПС Львів-3 за адресою: м.Львів, вул.Липинського, вул.Замкова.

Відповідно до п.4.1. Угоди від 23.07.2019р. вартість послуг, що є предметом Договору, визначається на підставі рахунків або актів передачі-приймання наданих послуг, які є невід`ємною частиною Договору. Сторони погодили вартість однієї робочої години Адвокатау розмірі 1800гн.

Форма оплати послуг за Угодою - передоплата або післяплата у національній валюті України - гривні. Порядок оплати послуг визначено в п.4.3. Договору (п. 4.2. Угоди від 23.07.2019р.).

Згідно п.4.3. Угоди від 23.07.2019р. оплата послуг здійснюється Замовником в безготівковій формі шляхом перерахування суми, визначеної в порядку п.4.1. Угоди на розрахунковий рахунок Адвоката протягом трьох банківських днів з моменту виставлення Адвокатом рахунку.

16.01.2020р. Адвокатом виставлено Замовнику (Позивачу у справі) до оплати Рахунок №1/02/20 на суму 9000грн.; призначення платежу: Оплата згідно угоди від 23.07.2019р. про надання правничої допомоги .

В підтвердження факту понесення поштових витрат на пересилання позовної заяви Позивачем долучено поштову квитанцію (касовий чек) від 26.12.2019р. про скерування на адресу Відповідача цінного листа з оголошеною цінністю на суму 42,20грн.

Окрім зазначених доказів понесення судових витрат у справіПозивачем до заяви від 18.02.2020р. б/н (вх. №8703/20 від 18.02.2020р.) долучено копію Акту приймання-передачі виконаних робіт від 24.01.2020р., яким Адвокат передав, а Замовник прийняв послуги професійної правничої допомоги (підготовка та направлення документів правового характеру (претензії, позовної заяви) щодо контрагента Замовника - ТзОВ Львівський завод РЕМА , з яким Замовником 25.02.2019р. було укладено договір №25/02/19-02 на виконання ремонту кабельної лінії КЛ-6 кВ від ТП-666 до ПС Львів-2 та ПС Львів-3 за адресою: м.Львів, вул.Липинського, вул.Замкова (5 годин) на загальну суму 9000грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Угоди.

Платіжним дорученням від 16.01.2020р. №36 Позивачем сплачено на користь Адвоката 9000грн. Призначення платежу: За правничу допомогу зг. рах. №1/02/20 від 16.01.2020р., угоди від 23.07.2019р., без ПДВ

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, що за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України , заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався, проте, у поданих 10.03.2020р. за вх. №11631/20 поясненнях на позовну заяву від 05.03.2020р. б/н зазначив про неспівмірність витрат Позивача на професійну правничу допомогу з врахуванням складності справи, однак письмового клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами у зв`язку з їх неспівмірністю Відповідач не подав, з підстав відсутності доказів понесення таких витрат просив суд відмовити Позивачу в їх стягненні з Відповідача.

Вказане клопотання Відповідача розцінюється судом як клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги на 100 відсотків.

Клопотання Відповідача обґрунтоване тим, що справа є незначною за складністю справою, у ній бере участь лише два Учасники справи, вона розглядається в порядку спрощеного провадження, а судова практика в аналогічних відносинах є сталою.

Окрім того, в обґрунтування неспівмірності судових витрат Позивача зазначає, що для визначення розміру судових витрат з метою їх розподілу Учасник справи подає детальний опис робіт(наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених Стороною витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги.

В той же час, Відповідач звертає увагу суду на те, що у поданому Позивачем акті прийому-передачі виконаних робіт від 24.01.2020р., підписаному Позивачем та Адвокатом, в розділі обсяги виконаних робіт не деталізовано роботи, не зазначено скільки часу затрачено Адвокатом на підготовку претензії та позовної заяви окремо.

Окрім того, зазначає, що, згідно поданого акту Адвокатом здійснювалась підготовка та направлення документів правового характеру Відповідачу, проте, як вбачається із доданих Позивачем до матеріалів справи доказів надіслання позовної заяви Відповідачу, таку було надіслано Позивачем, а не Адвокатом.

З підстав наведеного Відповідач підсумовує, що позовна заява і претензія є документами однакового правового характеру, розрахунок суми штрафних санкцій здійснено на веб-сайті, затрата часу Адвоката на надання професійної правничої допомоги Позивачу в обсязі п`ять годин є неспівмірною з дійсною затратою часу, за який такі документи можуть бути розроблені.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).

При цьому суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що наданий Позивачем в підтвердження факту понесення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги Акт прийому-передачі виконаних робіт містить детальний перелік виконаних Адвокатом робіт, посилання на укладений між Позивачем та Адвокатом договір про надання правничої допомоги, вартість таких робіт.

Щодо відсутності доказів надіслання адвокатом Відповідачеві документів правового характеру у справі суд зазначає, що сам факт надіслання документів правового характеру стороною у справі, а не адвокатом, не є доказом виготовлення таких документів Стороною; крім цього, надіслання документів правового характеру не є доказом надання правової допомоги, яка, з як вбачається з вищенаведеного та з положень законодавства, полягає не у надсиланні документів, а у наданні допомоги саме правового характеру.

При тому суд зазначає, що, як вбачається із Поштової накладної від 26.12.2019р. №7905201338709, позовну заяву із доданими до неї документами надіслано фізичною особою Енергопроф . При цьому, вказаний документ не містить прізвища фізичної особи, яка здійснила відправку поштової кореспонденції Відповідачу.

З врахуванням надання Позивачем належних, достатніх, достовірних, допустимих та вірогідних доказів понесення судових витрат у справі на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 9000грн., встановлення судом на підставі поданих доказів справедливості, співмірності, пропорційності їх до предмета та ціни позову, дійсності та необхідності таких витрат Позивача, а також недоведеності Відповідачем належними, достатніми, достовірними, допустимими та вірогідними доказами неспівмірності понесених Позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги суд відхиляє клопотання про зменшення судових витрат Позивача на оплату професійної правничої допомоги на 100 відсотків.

Згідно ч.2 ст.128 ГПК України розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд зазначає, що згідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, сума заявлених Позивачем при поданні позову до господарського суду позовних вимог складала 89357,59грн. Відтак, сума судового збору, який підлягає до розподілу між Сторонами в порядку статті 129 ГПК України складає 1921грн.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн.,витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000грн. та поштових витрат, пов`язаних із надсиланням претензії та позовної заяви в розмірі 42,20грн, недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, а також неспівмірності понесених Позивачем судових витрат до складності справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1921грн.,витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000грн. та поштові витрати, пов`язані із надсиланням претензії та позовної заяви в розмірі 42,20грн слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1848,32грн. судового збору,8659,48грн. витрат на професійну правничу допомогу та 40,60грн. витрат, пов`язаних із вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Окрім того, суд зазначає про те, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 181грн судового збору, однак, з підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530,547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 837, 882 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський завод РЕМА (79019, Львівська область, м.Львів, вул.Заводська, буд.31; ідентифікаційний код: 39768870) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОПРОФ (79052, Львівська область, м.Львів, вул.Роксоляни, буд.63; ідентифікаційний код: 40953850) 73564,02грн. суми основного боргу, 7842,82грн. пені, 1943,59грн. 3% річних, 2626,23грн. інфляційних втрат, 1848,32грн. судового збору, 8659,48грн. витрат на професійну правничу допомогу та 40,60грн. витрат, пов`язаних із вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду.

3. В решті в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 01.06.2020р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.