Постанова

від 27.05.2020 по справі 727/8432/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 727/8432/17

провадження № 61-35141св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Буковинський міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації, Чернівецька обласна державна адміністрація, Ліквідаційна комісія Буковинського міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці в складі судді Мамчина П. І. від 18 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області в складі суддів: Литвинюк І. М., Кулянди М. І., Яремка В. В., від 22 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Буковинського міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів (далі - БМЦПРІ) Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації, Чернівецької обласної державної адміністрації, ліквідаційної комісії БМЦПРІ про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом № 10-к від 09 квітня 2015 року його прийнято на роботу на посаду начальника відділу технічного та господарського обслуговування в Буковинський міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів.

Наказом №8-к від 26 липня 2017 року його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади.

Посилався на те, що наказ про звільнення з роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не було прийнято рішення про скорочення штатної посади, його не було попереджено про наступне звільнення, не було враховано його переважне право на залишення на роботі, не були запропоновані інші рівноцінні посади, не було згоди профспілкового комітету на його звільнення.

У зв`язку із зазначеним, позивач, з урахуванням уточнень, просив суд скасувати наказ про звільнення №8-к від 26 липня 2017 року, поновити його на роботі на посаді начальника технічного та господарського відділу БМЦПРІ, виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 14 245,36 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2017 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників, тому доводи позовної заяви про те, що не було прийнято рішення щодо скорочення штату є безпідставними. Позивача не менше ніж за два місяця було попереджено про наступне звільнення, йому були запропоновані всі вакантні посади, які би він міг займати. Профспілковим комітетом була надана згода на його звільнення та була надіслана інформація про наступне звільнення до центру зайнятості. Звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, а тому позов в частині скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі є безпідставним та задоволенню не підлягає. Позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідним від позовної вимоги про поновлення на роботі, а тому в його задоволенні також відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Рішення щодо скорочення чисельності або штату працівників роботодавцем прийнято не було. Позивач не був ознайомлений з наказом про внесення змін до штатного розпису. Судами не враховано обмеження щодо звільнення позивача протягом року після закінчення каденції, на яку він обирався як члена профспілкового комітету. Також, судами не враховано переважне право на залишення на роботі, не повідомлено державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, не попереджено про звільнення та не запропоновано іншу роботу, яка була б рівною заміною посаді, кваліфікації і навантаженню. Особу не було запрошено на засідання профкому.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У липні 2018 року справу передано судді-доповідачу.

13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя , призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

13 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до наказу № 10-к від 09 квітня 2015 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду начальника відділу технічного та господарського обслуговування Буковинського міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації.

Наказом Міністра соціальної політики України № 1252 від 31 жовтня 2016 року були затверджені примірні штатні нормативи чисельності працівників центру професійної реабілітації для осіб з інвалідністю та визнані такими, що втратили чинності попередні накази про затвердження типових штатів працівників центру. Даним наказом посада начальника відділу технічного та господарського обслуговування передбачена лише при кількості осіб з інвалідністю в реабілітаційній установі понад 101 особу.

На виконання наказу Міністра соціальної політики України наказом директора Буковинського міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації № 49 від 24 квітня 2017 року Про внесення змін до штатного розпису були внесені зміни до штатного розпису. У зв`язку з відсутністю в наказі Мінсоцполітики від 31 жовтня 2016 року № 1252 посади начальника відділу технічного та господарського обслуговування при кількості осіб з інвалідністю у Центрі до 100 осіб вирішено скоротити зазначену посаду з 26 квітня 2017 року (пункт 3 Наказу). Відділу кадрів запропоновано переведення ОСОБА_1 , який займав посаду начальника відділу технічного та господарського обслуговування, за його згодою, на вакантні посади Центру. У разі відмови від переведення підготувати документи для скорочення ОСОБА_1 та звільнити його за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

24 квітня 2017 року директор БМЦПРІ звернувся з поданням до голови профкому про погодження змін в штатному розписі.

Наказом від 26 квітня 2017 року № 53 Про скорочення штату працівників у термін до 26 травня 2017 року слід попередити ОСОБА_1 про можливе його вивільнення та запропонувати переведення за його згодою на іншу вакантну посаду. У разі відмови від переведення або браку вільних посад в термін до 12 липня 2017 року підготувати проект наказу про звільнення ОСОБА_1 . Звільнення ОСОБА_1 провести відповідно до вимог діючого законодавства, з дотриманням відповідних пільг та компенсацій.

Згідно акту від 26 квітня 2017 року ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з наказом № 53 від 26 квітня 2017 року.

Згідно протоколу засідання профспілкового комітету БМЦПРІ № 83 від 26 квітня 2017 року профспілковий комітет погодив звільнення позивача з роботи за пункту 1 статті 40 КЗпП України. На даному засіданні був присутній позивач, його було ознайомлено з поданням адміністрації про скорочення посади та запропоновано посаду 0,5 ставки фахівця з державних закупівель та 0,5 ставки методиста.

27 квітня 2017 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення з 26 липня 2017 року та запропоновано вакантну посаду фахівця з державних закупівель.

Позивач відмовився підписувати дане попередження, про що був складений відповідний акт.

12 травня 2017 року до територіального органу Державної служби зайнятості був направлений звіт - інформацію про заплановане вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Листом від 22 червня 2017 року №0/201 позивачу повторно були запропоновані вакантні посади фахівця з державних закупівель, заступника головного бухгалтера, методиста та попереджено позивача, що в разі відмови від переведення на одну з цих посад, він підлягає звільненню. З даним листом позивач був ознайомлений 22 червня 2017 року, про що свідчить його підпис.

22 червня 2017 року заступник директора БМЦПРІ повторно направив подання до профспілкової організації про дачу згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 26 липня 2017 року.

06 липня 2017 року профспілковий комітет на своєму засіданні розглянув зазначене подання та надав згоду на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 26 липня 2017 року.

Наказом в.о.директора БМЦПРІ №8-к від 26 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнений з роботи з посади начальника відділу технічного та господарського обслуговування за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктів 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За змістом статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Статтею 43 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Судами установлено, що у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників, позивача не менше ніж за два місяця було попереджено про наступне звільнення, йому були запропоновані всі вакантні посади, які би він міг займати. Профспілковим комітетом була надана згода на його звільнення та була надіслана інформація про наступне звільнення до центру зайнятості.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач особисто не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом.

Питання щодо необхідності витребування від компетентних органів відомостей, зокрема, належних та допустимих доказів, які підтверджували б порушення процедури його звільнення, позивачем не порушувалось.

Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент початку розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів порушень процедури його звільнення, та установивши, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові в даній справі.

Колегія суддів Верховного Суду із таким висновком погоджується.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішеннь спростовуються дослідженими судами матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги позивача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не міг бути звільнений протягом року після закінчення каденції, на яку він обирався як члена профспілкового комітету, є недоведеними. Скаржник не зазначає, які докази стосовно цих обставин надано учасниками справи та не були враховані судами попередніх інстанцій. Верховний Суд в силу вимог процесуального законодавства позбавлений права оцінювати нові докази або здійснювати переоцінку доказів. Крім того, в позовній заяві указані обставини позивачем як підстава позову не заявлялись. Тому, указані доводи касаційної скарги не містять належних обґрунтувань підстав для скасування оскаржених рішень.

Інші доводи, зокрема, щодо відсутності рішення щодо скорочення чисельності або штату працівників роботодавцем, не ознайомлення з наказом про внесення змін до штатного розпису, порушення процедури отримання згоди профспілкового органу на звільнення працівника та порушення процедури його звільнення в цілому судами попередніх інстанцій оцінені та спростовані.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко