Постанова

від 27.05.2020 по справі 910/6817/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/6817/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Пільков К.М., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.

розглянувши касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 (суддя: Полякова К.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 (головуючий суддя: Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут 2015"

до 1. Київської міської ради,

2. Державного реєстратора Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради

про скасування рішення державного реєстратора та скасування права власності,

За участю представників:

позивача - Король М.І. - адвокат

відповідача-1 - не з`явився

відповідача-2 - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут 2015" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1) та Державного реєстратора Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бандури Юрія Вікторовича (далі - відповідач-2) про скасування рішення вказаного державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення (групи приміщень № 73, 75, 76) літ. "А", загальною площею 333,9 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 23; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1234415080000, індексний номер рішення 34951847 від 26.04.2017; скасування зареєстрованого за Київською міською радою за реєстраційним номером 1234415080000 права власності на нерухоме майно, а саме: права власності на нежитлові приміщення (групи приміщень № 73, 75, 76) літ. "А", загальною площею 333,9 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 23, номер запису про право власності: 20156434, яке закріплене за територіальною громадою міста Києва.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок незаконних дій відповідача-2 належні позивачу на праві спільної власності нежитлові приміщення перейшли у власність територіальної громади міста Києва, що призвело до порушення права власності позивача.

1.3. Заперечуючи проти позову відповідач-1 зазначив, що спірне майно є власністю територіальної громади міста Києва та передача позивачу на баланс житлового будинку відбувалася за винятком квартир та нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності. До того ж, у технічних паспортах спірні приміщення ідентифікуються як нежитлові приміщення. У зв`язку з наведеним, відповідач-1 вважає, що позивачем не доведено наявності його порушеного права. Також відповідачем-1 заявлено про застосування строку позовної давності, оскільки з часу прийняття будинку на баланс позивачу стало відомо про наявність у ньому приміщень комунальної власності, а рішення Київської міської ради є загальнодоступними та публічними.

1.4. Відповідач-2 у відзиві на позов вказав, що рішення про реєстрацію права комунальної власності прийнято у відповідності до чинного законодавства, оскільки відповідач-1 надав всі необхідні документи для проведення державної реєстрації. Також, відповідачем-2 внесено зміни щодо загальної площі нежитлових приміщень, щодо яких прийнято рішення про державну реєстрацію, з огляду на подані разом із заявою на реєстрацію документи - довідку про зміну характеристик об`єкта нерухомого майна та технічний паспорт.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020, позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут 2015" задоволено частково.

Скасовано зареєстроване за Київською міською радою за реєстраційним номером 1234415080000 право власності на нерухоме майно, а саме: право власності на нежитлові приміщення (групи приміщень № 73, № 75), літ. "А", що розташовані за адресою: м. Київ, вул . Липківського Василя Митрополита (вулиця Урицького) будинок 23, загальною площею 63,4 кв.м, номер запису про право власності: 20156434, яке закріплене за територіальною громадою міста Києва.

Стягнуто з Київської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут 2015" 1280 грн. 66 коп. судового збору та 25 грн. 66 коп. витрат на послуги пошти.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1. 07.02.2020 (згідно з реєстраційним номером ВС) Київською міською радою безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 910/6817/19.

3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 07.02.2020 у справі № 910/6817/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Пільков К.М., Мачульський Г.М.

3.3. Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 18.03.2020, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 10.03.2020.

3.4. 28.02.2020 судом отримано відзив на касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут 2015", скерований на адресу суду 26.02.2020.

3.5. Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2020 відкладено розгляд касаційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі №910/6817/19 та доведено до відома учасників справи №910/6817/19, що про дату, час та місце розгляду касаційної скарги їх буде повідомлено додатково.

21.04.2020 суд постановив ухвалу, якою розгляд касаційної скарги призначено на 27.05.2020.

3.6. У судове засідання 27.05.2020 з`явився представник позивача, котрий виклав заперечення проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Повноважні представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. У касаційній скарзі Київська міська рада (скаржник) просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 910/6817/19, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та зробили невірний висновок про те, що спірні приміщення № 73 та № 75 є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, не з`ясували технічні характеристики спірного приміщення та його значення для експлуатації всього будинку, в той час як для визначення приміщення допоміжним необхідним є доведення того факту, що без доступу до спірних об`єктів неможлива експлуатація будинку.

Відповідач-1 вказує, що прийняте рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 ґрунтується на доказі - технічному паспорті від 12.05.1975, без його оцінки та аналізу. При цьому, суди не оцінили та не проаналізували технічний паспорт, що виготовлений ФОП "Паганюк Сергій Леонідович". Крім того, суд не з`ясував ту обставину, що в матеріалах справи не міститься доказу підтвердження того, що саме технічний паспорт від 12.05.1975 є первинною технічною документацією.

Київська міська рада вважає, що спірне майно є власністю територіальної громади міста Києва, а судами не досліджено, що право комунальної власності виникло у 1991 році на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)". На думку відповідача-1, проведення у грудні 2016 року державної реєстрації прав на це майно за територіальною громадою міста Києва та здійснення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на спірне майно є лише формальним закріпленням за територіальною громадою міста Києва уже існуючого права власності на спірні приміщення, тому реєстрація права комунальної власності на спірне приміщення було лише посвідченням наявності відповідного права.

Скаржник зазначає, що прийняття на баланс ОСББ житлового будинку не надає права позбавляти територіальну громаду міста Києва в особі Київської міської ради права власності на нежилі приміщення приміщень № 73, № 75, № 76, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Липківського будинок 23, (Літера А) та знаходяться в комунальній власності міста Києва, що згідно технічного паспорту БТІ має статус "нежитлових", а не "допоміжних", як це зазначено судами в рішенні.

Крім того, відповідач-1 вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав застосування у справі 910/6817/19 строків позовної давності.

Також, на думку Київської міської ради, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки відмовлено відповідачу-1 в задоволенні клопотання про залучення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", як третьої особи на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з повним та всебічним дослідженням обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права.

5. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.12.2015 проведено державну реєстрацію юридичної особи - позивача, який згідно зі Статутом є об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку по вул. Митрополита Василя Липківського, 23, у м. Києві.

5.2. Згідно з актом приймання-передачі від 04.05.2016 КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" передало в управління позивачу багатоквартирний житловий будинок по вул. Митрополита Василя Липківського, 23, у м. Києві, загальним об`ємом 21942 кв.м, загальною площею 6060,9 кв.м, у т.ч. підвал - 310 кв.м, нежитлова площа - 608 кв.м.

5.3. Як зазначив позивач, з інформаційної довідки від 15.04.2019 № 163476939 йому стало відомо, що на групу приміщень № 73, 75, 76, розташованих у будинку, відповідачем-2 зареєстровано право власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради (відповідача-1).

5.4. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем-1 надано для державної реєстрації права власності територіальної громади міста Києва на спірні приміщення наступні документи: технічний паспорт від 28.11.2016, виготовлений на замовлення КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", витяг з рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", листи регіонального Фонду державного майна України по місту Києву від 08.07.2016 № 30-08/7390, № 30-08/7391, № 30-08/7392 щодо відсутності інформації про перебування у держаній власності спірних приміщень, рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 453/1114 "Про перейменування у Солом`янському районі м. Києва", розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 №1112 "Про питання організації управління в місті Києві", довіреність.

Також, після зупинення державним реєстратором розгляду заяви внаслідок відсутності документу, що підтверджує факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, відповідач-1 надав відповідний лист від 24.03.2017 № 30-08/3455 регіонального Фонду державного майна України по місту Києву.

Крім того, оскільки 10.05.2017 представником КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" подавалася заява про внесення змін в частині зміни площі об`єкта на підставі довідки про зміну характеристик об`єкта нерухомого майна від 03.05.2017 № 3 та технічного паспорту від 28.11.2016 разом із внесеними до нього змінами, відповідачем-2 здійснено зміну в загальній площі нежитлових приміщень, а саме замість 307 кв.м зазначено 333,9 кв.м.

6. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

6.1. Рішення суду першої інстанції першої інстанції мотивовано тим, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту приналежності спірних приміщень № 73, 75 до допоміжних, оскільки такі приміщення первинно планувалися як допоміжні, вони не є ізольованими, належать до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна.

У той же час, приналежність приміщення № 76 безпосередньо до допоміжних приміщень будинку, призначених для побутового обслуговування та забезпечення нормальної експлуатації житлового будинку, позивачем належними та допустимими доказами не доведено у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог щодо вказаного приміщення судом відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" не змінює правового статусу спірних приміщень.

Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення не призведе до поновлення порушених прав позивача, оскільки відповідне рішення вичерпує свою дію із внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Суд першої інстанції вказав, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК України), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 ЦК України).

За наведених обставин суд дійшов висновку про непоширення строків позовної давності на спірні правовідносини, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні відповідної заяви відповідача-1.

6.2. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент подання касаційної скарги):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

7.2. У касаційній скарзі відповідач-1 просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 скасувати саме в частині задоволення позову про скасування зареєстрованого за Київською міською радою за реєстраційним номером 1234415080000 права власності на нежитлові приміщення (групи приміщень № 73, № 75 ), літ. "А", що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита (вулиця Урицького) будинок 23, загальною площею 63,4 кв.м, номер запису про право власності: 20156434, яке закріплене за територіальною громадою міста Києва, прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити, а тому оскаржувані судові рішення, з врахуванням положень наведеної статті 300 ГПК, переглядаються касаційним судом саме в цій частині.

7.3. Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Офіційне тлумачення положень частини другої статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011, а саме: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього".

Допоміжні приміщення, відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічні приписи містить частина 2 статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 № 914/843/17, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17 .

7.4. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів, із наявної в матеріалах справи інвентаризаційної справи щодо спірного будинку від 12.05.1975 вбачається, що:

1. у приміщенні № 73 були розташовані сходова клітина, майстерня ремонту ліфту , коридор, вбиральня та умивальник, загальною площею 36,5 кв. м;

2. у приміщенні № 75 - коридор, сходова клітина, апаратний пункт ліфта, щитова, комора , загальною площею 68,2 кв. м.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про доведеність позивачем факту приналежності спірних приміщень №73, 75 до допоміжних, оскільки такі приміщення первинно планувалися як допоміжні, вони не є ізольованими, належать до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна.

При цьому, при визначені площ приміщень, про скасування записів щодо яких заявлено позовні вимоги, колегія суддів керувалася відомостями з технічних паспортів, виготовлених на замовлення КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", що надавалися відповідачу-2 при державній реєстрації.

7.5. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що скаржник наголошував про перебування спірного майна у власності територіальної громади міста Києва, оскільки останнє входило до переліку комунального майна, що перебувало у комунальній власності міста і передавалося до комунальної власності районів ще на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів". Також скаржник вказував, що згідно розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.12.2016 № 952 "Про передачу в управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут 2015" житлового будинку № 23 на вулиці Митрополита Василя Липківського" вказаний будинок передано позивачу за винятком квартир та нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності.

Проте, апеляційний суд обґрунтовано наголосив, що за встановлених судом обставин належності спірних приміщень № 73, 75 до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" не змінює правового статусу спірних приміщень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17 .

7.6. Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в цій частині касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги в цій частині необґрунтованими.

7.7. Щодо доводів скаржника про застосування строків позовної давності суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК України), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 ЦК України).

З урахуванням викладеного що суди дійшли висновку про непоширення строків позовної давності на спірні правовідносини та відмовили у задоволенні відповідної заяви відповідача-1.

7.8. Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Даною нормою регулюється право власника майна на подачу негаторного позову, а саме позову про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

7.9. В даному випадку позов подано про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення та про скасування зареєстрованого за Київською міською радою права власності на спірне нерухоме майно, а не про усунення відповідачем певним чином певних перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду не погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій про непоширення строків позовної давності на спірні правовідносини, в яких поданий позов в даній справі по суті ототожнений саме з негаторним позовом.

Подібні правові висновки викладені у п.42 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №925/366/18 про скасування рішення державного реєстратора, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення з нежитлових приміщень та звільнення від майна.

7.10. Разом з тим, згідно зі ст.257 Цивільного кодексу України:

"Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки."

Фактично предметом даного спору є рішення державного реєстратора від 26.04.2017 та запис про державну реєстрацію права власності від 13.12.2016.

Позовна заява датована 23.05.2019, до Господарського суду міста Києва згідно з відбитком штампу про реєстрацію вхідної кореспонденції надійшла 27.05.2019 , що свідчить, що позов подано в межах строку позовної давності.

Зважаючи на те, що самі по собі зазначені посилання судів попередніх інстанцій не призвели до прийняття неправильних по суті рішення та постанови, Верховний Суд вважає, що зазначене порушення не може бути достатньою підставою для їх скасування, позаяк згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.11. Також, на думку Київської міської ради, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки відмовлено відповідачу-1 в задоволенні клопотання про залучення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", як третьої особи на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, оскільки їй відповідачем передано спірні приміщення на праві повного господарського відання.

Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що відповідач-1 заявляв клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", у задоволенні якого суд відмовив протокольною ухвалою від 08.08.2019 внаслідок недоведеності можливості впливу на права та обов`язки вказаного підприємства судовим рішенням у справі.

Враховуючи предмет позову у даній справі, а саме скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію саме права власності і саме за відповідачем-1, суд касаційної інстанції доходить висновку про необґрунтованість даних доводів скаржника.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент подання касаційної скарги):

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

8.2. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Київської міської ради без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 910/6817/19 - без змін.

8.3. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 910/6817/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 910/6817/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді К. Пільков

Г. Мачульський