Постанова

від 27.05.2020 по справі 709/1547/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 709/1547/17

провадження № 61-38409св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабак Олег Володимирович ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 листопада 2017 року у складі судді Кваші І. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабак О. В. , про визнання договору дарування недійсним.

Позов обґрунтований тим, що 12 липня 2017 року ним укладено договори дарування житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 , за якими обдарованою є відповідач. Ці договори позивач не оспорює.

Пізніше він дізнався про наявність спірного договору дарування земельної ділянки площею 0,1962 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, що розташована на території АДРЕСА_2 .

Фактично наміру дарувати земельну ділянку у с. Малі Канівці він не мав, отже була відсутня його воля. Вказує на помилкове підписання оспореного договору, зі змістом якого він не знайомився. Посилається на те, що він є інвалідом І групи, договори посвідчувалися нотаріусом у нього вдома у вечірній час, у переддень виїзду на лікування до госпіталю, у відсутність особи, яка його доглядає.

Позивач просив суд визнати недійсним договір дарування від 12 липня 2017 року.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанції

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2017 року,в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що його волевиявлення на момент укладення договору не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,1962 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, що розташована на території АДРЕСА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2017 року, просив скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

14 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження від 16 квітня 2020 року № 1112/0/226-20 Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду , затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Позивач є інвалідом І групи, договори посвідчувалися нотаріусом у нього вдома у вечірній час, в переддень виїзду на лікування до госпіталю, за відсутності особи яка його доглядає.

Ініціатором укладення договорів дарування була відповідач, хоча потреби в цьому не було, оскільки ОСОБА_1 склав заповіт на її користь.

Позивач помилявся щодо природи правочину, оскільки фактично наміру дарувати земельну ділянку в с. Малі Канівці не мав, мав намір подарувати будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Вказує на помилкове підписання оспореного договору.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права .

Суди надали правову оцінку доводам позивача, дійшли правильного висновку, що посилання на похилий вік, погане самопочуття не підтверджують помилкове підписання ним договору дарування.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що він не розумів, що укладав договір дарування земельної ділянки у с. Малі Канівці, а лише будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 , оскільки мав волевиявлення на укладення двох інших договорів дарування.

Наявність заповіту не є підставою для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, яку він фактивно передав відповідачу в 2005 році.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 липня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали три договори дарування, які посвідчені приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О. В. та зареєстровані в реєстрі № 1435, 1436, 1437.

ОСОБА_1 оспорює договір дарування № 1437, згідно з яким він подарував ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 0,1962 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, що розташова на на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7125181600:02:000:0183.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Предметом позову є визнання договору дарування недійсним з тих підстав, що позивач ОСОБА_1 уклав договір дарування під впливом помилки.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За умовами договору дарування земельної ділянки до обдарованого переходить право власності на земельну ділянку, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження нею.

Згідно з частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Верховний Суд виходить з того, що помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати на момент вчинення правочину.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Суди виходили з того, що ОСОБА_1 не вказав, щодо якої об`єктивної обставини при укладенні спірного договору він помилився - щодо природи правочину (мав намір на укладення іншого договору), прав та обов`язків сторін (не усвідомлював, які саме права та обов`язки виникнуть на основі спірного договору між його сторонами) тощо.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що по суті позивач ставить перед судом питання про визнання недійсним укладеного ним правочину внаслідок того, що він помилявся щодо існування самого факту його вчинення, проте не заперечує того, що підпис на спірному договорі належить йому, що надає підстави вважати, що це відбулося внаслідок власного недбальства позивача.

Позивач не надав суду доказів того, що на момент укладення спірного договору він не мав наміру його укладати, адже наявності жодних фактичних обставин, які б це підтверджували при розгляді справи , встановлено не було. Відповідно до матеріалів справи на вчинення вказаного правочину позивач здійснював передбачені законом дії: отримав витяг з Державного земельного кадастру з кадастровим планом земельної ділянки, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які надавалися нотаріусу разом з оригіналом Державного акту про право власності на землю для оформлення спірного договору.

Відповідно до статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Суди обґрунтовано визнали посилання позивача на похилий вік, інвалідність, постійне вживання ліків, укладення договору у переддень виїзду на лікування, що, на його думку, обумовило виникнення помилки при укладенні договору, безпідставними, оскільки відповідно до наданих нотаріусом, який посвідчував спірний договір, та його секретарем, що був присутній при цьому, пояснень, позивач при укладенні договору жодних проблем із чітким усвідомлення його точного змісту не мав.

Верховний Суд виходить з того, що цивільна дієздатність позивача не обмежена, отже він самостійно та на власний розсуд користувався усіма своїми правами, у тому числі, й щодо розпорядження нерухомістю, яка йому належала.

Доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, зводяться до незгодиз судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко