Постанова

від 04.06.2020 по справі 904/6270/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2020 року м.Дніпро Справа № 904/6270/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач)

судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження апеляційну

скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2020 року (повний текст складено 03.03.2020 року)

у справі № 904/6270/19 (суддя Петренко І.В., м. Дніпро)

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамброк", м. Дніпро

про стягнення 42 103,63 грн. шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамброк" про стягнення 42 103,63 грн. шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Судові витрати покладено на позивача.

Вказане рішення мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають з огляду на відсутність Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та Витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Вказівка на знаходження спірної земельної ділянки в районі земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:02:299:0004 не підтверджена належними доказами.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2020 року, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного врахування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. За результатом державного контролю було встановлено, що ТОВ "Керамброк" самовільно займає земельну ділянку загальною площею 0,8748 га в районі земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:299:0004, яка розташована по вул. Саксаганського, 68 у м. Дніпрі . Державним інспектором встановлене порушення було зафіксовано в Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки № 59-ДК/137/АП/09/01/-19 від 21.02.2019 року та проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної ТОВ "Керамброк" внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, що складає 42 103,63 грн.

2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2020 року - без змін. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. ТОВ "Керамброк" є власником виробничих будівель та споруд за адресою: м. Дніпро, вул. Саксаганського, 68. Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19.06.2002 року № 356/2 затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації площею 2,2689 га у спільну оренду строком на 15 років ТОВ "Керамброк" по фактичному розміщенню виробничих будівель та споруд за поштовою адресою: м. Дніпро, вул. Саксаганська, 68. Визначено орендну плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку. Пунктом 2 вказаного рішення Дніпропетровської міської ради зазначено: "Встановити частку користування земельною ділянкою, яка не підлягає окремому відчуженню та виділенню в натурі, Товариству з обмеженою відповідальністю "Керамброк" у спільному землекористуванні 62,85 % або 1,4260 га, код цільового використання землі (УКЦВЗ) 1.10.5 (підприємства іншої промисловості)". 01.08.2002 року між відповідачем та Дніпропетровською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,4260 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Бабушкінський район, вул. Саксаганського, 68 для фактичного розміщення виробничих будівель та споруд. Після спливу строку дії договору оренди земельної ділянки з боку відповідача були вжиті всі необхідні заходи щодо оформлення договірних відносин з Дніпропетровською міською радою. Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 20.03.2019 року № 154/43 відповідачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по вул. Саксаганського, 68 по фактичному розміщенню будівель та споруд. Розробка технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки, погодження документації, відповідно до чинного законодавства та подання цієї документації до міської ради для затвердження матеріалів земельно-кадастрової інвентаризації займає певний час. Відповідач не має можливості прискорити укладання нового договору оренди земельної ділянки, однак не припиняє своєчасно вносити плату за землю. Податкові декларації з плати за землю за 2017, 2018, 2019 роки наявні в матеріалах даної справи. Відповідно до відповіді Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (Соборне управління) станом на 28.01.2020 року у платника податків ТОВ "Керамброк" податковий борг відсутній. Відповідач звертав увагу суду першої інстанції на відсутність в матеріалах справи доказів адміністративного правопорушення, що необхідне для підтвердження факту вчинення правопорушення: протоколу про адміністративне правопорушення, припису (з вимогою усунення порушення земельного законодавства), акту обстеження земельної ділянки. Позивач, якщо вважав, що відповідач самовільно використовує земельну ділянку без достатніх на це правових підстав, чомусь обмежився тільки розрахунком шкоди та всупереч статті 212 Земельного кодексу України не вимагав від відповідача повернути спірну земельну ділянку власнику - міській раді. Позивач погоджується та цілком підтримує висновки, встановлені рішення суду першої інстанції, що для вирішення даного спору є необхідним встановлення чи є земельна ділянка, безпідставне використання якої є підставою позову сформованим об`єктом цивільних прав, за користування яким позивач просить стягнути шкоду, завдану внаслідок її самовільного використання. Позивачем не надано Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Докази того, що спірна земельна ділянка є об`єктом цивільних прав станом на 02.03.2020 року відсутні. Нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 року у справі № 922/3782/17, від 12.03.2019 року у справі № 916/2948/17). Господарський суд встановив відсутність Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Посилання позивача на знаходження спірної ділянки в районі земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:02:299:0004 не підтверджено належними доказами.

3. Апеляційне провадження.

3.1.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі. Постановлено розгляд апеляційної скарги здійснити у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

3.2. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

01.02.2002 року між Дніпропетровською міською радою (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керамброк" (надалі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки ВАА № 634407 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування на умовах договору оренди земельну ділянку площею 1,4260 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Бабушкінський район, вулиця Саксаганського, 68, для фактичного розміщення виробничих будівель та споруд, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 66108005 згідно з планом земельної ділянки, що додається (пункт 1.1 договору). Підставою для передачі земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 19.06.2002 року № 356/2 (пункт 1.2 договору). Відповідно до пункту 2.1 договору земельна ділянка передається до 19.06.2017 року.

21.02.2019 року державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до вимог статей 6 і 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 23.01.2019 року № 59-ДК проведена перевірка стосовно земельної ділянки в районі земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:299:0004 відповідача.

За результатами проведеної перевірки встановлено, що доступ до вказаної земельної ділянки обмежено - територія огороджена бетонним парканом та перебуває під охороною, що свідчить про фактичне використання земельної ділянки. Згідно з Технічним звітом з топографо-геодезичних робіт щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площа земельної ділянки складає 2,3008 га.

Даною перевіркою встановлено, що земельна ділянка фактично використовується площею 2,3008 га, що не відповідає площі вказаній у договорі оренди землі. Тобто, земельна ділянка площею 0,8748 га за адресою: вулиця Саксаганського , 68 у місті Дніпрі фактично використовується відповідачем за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про їх передачу у власність та надання у користування (оренду).

Обставини перевірки засвідчені Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 21.02.2019 року № 59-Дк/137/АП/09/01/-19.

На підставі вказаного Акту позивач здійснив розрахунок розміру шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки (для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за адресою: місто Дніпро, вул. Саксаганського, 68 і визначив її у сумі 42 103,63 грн.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 25.06.2019 року № 19-4-0.41-791/90-19, в якій вимагав в строк до 31.07.2018 року сплатити шкоду, заподіяну відповідачем внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у розмірі 42 103,63 грн.

Відповідач на вимогу позивача від 25.06.2019 року № 19-4-0.41-791/90-19 надав відповідь від 30.08.2019 року № 43, в якій вказав на такі недоліки: перевірку здійснено без складання акту обстеження земельної ділянки; Технічний звіт з топографо-геодезичних робіт щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яким визначено площу земельної ділянки складено за відсутності відповідача та без запитів щодо відомостей про земельну ділянку, яка є у користуванні.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до місцевого господарського суду.

3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

3.3.1. Юридична оцінка доводів апеляційної скарги і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне.

Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У відповідності із частинами 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі. Меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об`єкт цивільних прав. Аналогічна правова позиція підтверджується судовою практикою, викладеною, зокрема, в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 року у справі № 922/652/18.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Як вбачається з позовної заяви правовою підставою позовних вимог позивач визначив статті 22, 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, то, з огляду на фактичні обставини справи, правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібні правові висновки сформовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 тощо.

В такий спосіб збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вирішення питання щодо наявності або відсутності правових підстав для здійснення користування земельною ділянкою є визначальним для стягнення безпідставно набутих коштів за правилами статті 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що саме по собі неправильне визначення предмету позову не може бути формальною причиною для відмови у його задоволенні.

Зокрема Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 висловлено позицію, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Перехід права власності на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 Земельного кодексу України).

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

За наведених обставин, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду безпосередньо власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Разом з тим, з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Подібна позиція висловлювалась Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 року у справі № 910/4055/18, від 05.03.2020 року у справі № 924/233/17. Зокрема Суд зазначив, що у вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

При цьому, відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Суд першої інстанції правомірно зазначив у своєму рішенні, що вказівка на знаходження спірної земельної ділянки в районі земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:299:0004 не підтверджена належними доказами.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження та не спростовують обставини справи, на які посилався суд як на підставу для відмови у позові. Водночас апеляційний господарський суд бере до уваги аргументи, викладені у відзиві відповідача на апеляційну скаргу, як такі, що узгоджуються з обставинами справи та нормами матеріального і процесуального права.

3.3.2. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення місцевого господарського суду.

3.3.3. Розподіл судових витрат.

З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з її поданням, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 269-271, 275, 277, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2020 року у справі № 904/6270/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя І.О. Вечірко

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков