Постанова

від 02.06.2020 по справі 813/1484/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 червня 2020 року

Київ

справа №813/1484/16

адміністративне провадження №К/9901/24098/18, К/9901/24099/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Андрієнко Н.А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідачів - Національної поліції України Тараненка О.В., Міністерства внутрішніх справ України Васянович Д.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №813/1484/16

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті

про стягнення грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

за касаційними скаргами ОСОБА_1 і Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 березня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Братичак У.В., суддів Кравціва О.Р., Кузана Р.І.)

і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Довгої О.І., суддів Каралюса В.М., Запотічного І.І.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України , відповідач-1 ), Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті (далі - УМВС України на залізничному транспорті , відповідач-2 ), в якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з відповідачів на користь позивача:

- неотримане грошове забезпечення за період проходження ОСОБА_1 служби в органах внутрішніх справ з 1 жовтня 2008 року до 29 травня 2009 року в загальній сумі: 33971,55 грн;

- компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 1 жовтня 2008 року до 20 грудня 2016 року (переддень часткового розрахунку) в загальній сумі: 92141,20 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 червня 2009 року до 20 грудня 2016 року в загальній сумі: 704214,94 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує на те, що постановою Яворівського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2008 року у справі № 2а-299/2008 його поновлено на роботі, однак з моменту поновлення і до повторного звільнення, яке відбулось 29 травня 2009 року, йому не було виплачено грошового забезпечення. Водночас наголошує, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 2 червня 2011 року у справі №2а-6239/09/1370 зобов`язано УМВС України на залізничному транспорті нарахувати і виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період з 1 жовтня 2008 року до 29 травня 2009 року, однак це рішення виконано не було. Невиконання пов`язане з тим, що відповідач-2 припинив свою діяльність і у нього відсутні будь-які механізми виконання судового рішення, зокрема, у зв`язку із звільненням голови ліквідаційної комісії УМВС України на залізничному транспорті та її членів і передачею всієї документації в центральний апарат МВС України. У зв`язку з наведеним позивач вважає, що саме МВС України зобов`язане виплатити йому грошове забезпечення. Крім того, зазначає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати відповідач-1 також зобов`язаний компенсувати втрату частини заробітку у зв`язку порушенням строків виплати грошового забезпечення. Викладеним ОСОБА_1 також обґрунтовує наявність підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 червня 2009 року до 20 грудня 2016 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 7 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, позов задовольнив частково: стягнув з УМВС України на залізничному транспорті на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в сумі: 152012,70 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що: 1) суди встановили факт виплати УМВС України на залізничному транспорті 21 грудня 2016 року на рахунок позивача грошового забезпечення у розмірі: 27619,43 грн за період з 1 жовтня 2008 року до 29 травня 2009 року. Суди визнали цей розмір здійснених виплат правильним, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за цей період в сумі: 33971,55 грн відмовили; 2) оскільки сума перерахованого та сплаченого на виконання судового рішення грошового забезпечення носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів у розумінні Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , за порушення строків виплати яких сплачується компенсація, суди не знайшли підстав для задоволення цієї вимоги; 3) згідно статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України ) і враховуючи те, що невиплата належних при звільненні сум працівникові є триваючим правопорушенням, яке припиняється у день проведення розрахунку, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 червня 2013 року до 20 грудня 2016 року у розмірі: 152012,70 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Протокольною ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року замінено відповідача - УМВС України на залізничному транспорті на його правонаступника - Національну поліцію України.

2 червня 2020 року Верховний Суд протокольною ухвалою залишив без розгляду доповнення ОСОБА_1 від 9 березня 2020 року і УМВС України на залізничному транспорті від 13 вересня 2017 року до їхніх касаційних скарг, оскільки ці доповнення подані поза межами строку на касаційне оскарження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі позивач, вказуючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 березня 2017 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року в частині відмови у позові та прийняте нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Так, ОСОБА_1 наголошує на тому, що:

- суди невірно розрахували суму грошового забезпечення, на яку він має право, оскільки застосували для обрахунку його середньої заробітної плати місяці серпень та вересень 2008 року, тоді як, на думку позивача, два останні місяці, які передували події, з якою пов`язана виплата, це вересень, жовтень 2007 року. Також не врахували вимог пункту 5 наказу МВС України від 31 грудня 2007 року Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ і не встановили, що грошове забезпечення виплачено йому в меншому розмірі. Крім того, суди не звернули уваги на протиправне утримання відповідачем-2 із нарахованої суми грошового забезпечення військового збору;

- заробітна плата, присуджена судом, підлягає компенсації відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у визначеному цим Законом порядку, якщо відповідні умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення;

- суди невірно визначили період розрахунку належної позивачу суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки пов`язали його початок не з днем, наступним після звільнення (1 червня 2009 року), а з моментом набрання законної сили постановою Львівського окружного адміністративного суду від 2 червня 2011 року, якою стягнуто на користь позивача грошове забезпечення;

- суди повинні були стягнути грошові кошти в частині задоволеної позовної вимоги не з УМВС України на залізничному транспорті, яке з 3 березня 2012 року не є одержувачем та розпорядником бюджетних коштів, а з МВС України як головного розпорядника бюджетних коштів. Наголошує на тому, що це забезпечить ефективний спосіб відновлення його порушених прав.

УМВС України на залізничному транспорті також подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 березня 2017 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року в частині задоволеної позовної вимоги та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в її задоволенні або зменшити розмір стягнутої суми.

Скарга відповідача-2 мотивована тим, що ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з УМВС України на залізничному транспорті, а проходив службу, тому норми КЗпП України до нього не застосовуються. Також відповідач-2 вказує на порушення судами принципу співмірності при стягненні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, оскільки стягнута сума у 5 разів перевищує суму грошового забезпечення, яку сплачено на виконання судового рішення у справі №2а-6239/09/1370.

ОСОБА_1 у своїх запереченнях на касаційну скаргу УМВС України на залізничному транспорті вказує на те, що трудове законодавство застосовується субсидіарно у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, а тому суди вірно застосували положення статей 116, 117 КЗпП України у цій справі. Також зауважує, що спір про виплату грошового забезпечення у справі №2а-6239/09/1370 повністю вирішено на користь позивача й суди не визначили конкретної суми стягнення, а тому принцип співмірності у такому разі не застосовується.

Від УМВС України на залізничному транспорті надійшли пояснення, в яких відповідач-2 акцентує увагу суду касаційної інстанції на тому, що постанова Яворівського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2008 року щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі була скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року, якою ОСОБА_1 повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема про визнання протиправним і скасування наказу МВС України від 7 березня 2008 року №442 (зі змінами і доповненнями) про звільнення позивача і поновлення його на роботі. Так, УМВС України на залізничному транспорті вказує, що позивач не має права ні на грошове забезпечення за період з 1 жовтня 2008 року до 29 травня 2009 року, ні на стягнення інших виплат, оскільки вказаною постановою від 16 лютого 2010 року встановлено юридичний факт припинення публічної служби позивача з 7 березня 2008 року.

Національна поліція України у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить його скаргу залишити без задоволення, а скаргу УМВС України на залізничному транспорті задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволеної позовної вимоги і ухвалити нове, яким у цій частині позову відмовити. У відзиві Національна поліція України висловлює незгоду з протокольною ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року про заміну відповідача-2 його правонаступником, а також вказує на неправильний розрахунок суми присудженого позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та незастосування принципу співмірності щодо позовних вимог в цій частині.

ОСОБА_1 надав пояснення на відзив Національної поліції України, в яких вказує, що суди правильно розрахували суму присудженого йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і застосування принципу співмірності не вплине на правильність зроблених розрахунків.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі подання УМВС України на залізничному транспорті та атестаційного листа від 29 лютого 2008 року наказом від 7 березня 2008 року №442 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за пунктом 65 а (за віком).

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2008 року у справі №2а-299/2008 визнано протиправним і скасовано наказ МВС України від 7 березня 2008 року №442 о/с (зі змінами) і поновлено позивача на службі в органах внутрішніх справ України на посаді начальника відділу по обслуговуванню Львівської залізниці Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України на залізничному транспорті. Стягнуто з МВС України на користь позивача: 39711,36 грн заробітку за час вимушеного прогулу.

На виконання вказаної постанови Яворівського районного суду Львівської області МВС України прийнято наказ від 23 грудня 2008 року №1957 о/с По особовому складу , яким скасовано відповідний пункт наказу МВС України від 7 березня 2008 року №442 о/с і вирішено поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника відділу з обслуговування Львівської залізниці управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України на залізничному транспорті.

7 квітня 2009 року позивач звернувся до МВС України з рапортом про звільнення його з органів внутрішніх справ у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі.

Наказом МВС України від 29 травня 2009 року №1153 о/с позивача було звільнено у відставку. Однак грошове забезпечення за період проходження служби в органах внутрішніх справ за період з 1 жовтня 2008 року до 29 травня 2009 року йому нараховано і виплачено не було.

У зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення за вказаний період він звернувся до суду з відповідним позовом і постановою Львівського окружного адміністративного суду від 2 червня 2011 року у справі №2а-6239/09/1370 суд зобов`язав УМВС України на залізничному транспорті, серед іншого, виплатити належне ОСОБА_1 грошове забезпечення.

На виконання цього судового рішення розрахунок з позивачем проведено 21 грудня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням №2, тобто із затримкою у 882 робочі дні з моменту набрання постановою Львівського окружного адміністративного суду від 2 червня 2011 року у справі №2а-6239/09/1370 законної сили.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно пункту 12 Розділу ІІ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української Радянської Соціалістичної Республіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114 ), особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Частинами першою - другою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Приписами статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ), зокрема до Глави 2 Касаційне провадження Розділу ІІІ Перегляд судових рішень .

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційні скарги ОСОБА_1 та УМВС України на залізничному транспорті у цій справі подані до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надаючи оцінку доводам скаржників і перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права Верховний Суд зазначає таке.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути неотримане грошове забезпечення за період з 1 жовтня 2008 року до 29 травня 2009 року, на яке, за його переконанням, він має право у зв`язку з визнанням постановою Яворівського районного суду Львівської області незаконним його звільнення (на підставі наказу від 7 березня 2008 року №442 о/с) та у зв`язку з поновленням його на роботі цим судом. Водночас слід зауважити, що вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідними від вимоги про стягнення невиплаченого грошового забезпечення.

Так, Верховний Суд звертає увагу на те, що постанова Яворівського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2008 року у справі №2а-299/2008 була скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року. Цією постановою апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема про визнання протиправним і скасування наказу МВС України від 7 березня 2008 року №442 (зі змінами і доповненнями) про звільнення позивача і поновлення його на роботі. Відтак звільнення позивача наказом від 7 березня 2008 року суд апеляційної інстанції визнав законним.

Отже, враховуючи висновки, зроблені у постанові від 16 лютого 2010 року, публічна служба ОСОБА_1 була припинена саме 7 березня 2008 року.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року набрала законної сили (16 лютого 2010 року), а тому встановлені у ній обставини в силу частини четвертої статті 78 КАС України не доказуються при розгляді цієї адміністративної справи.

Крім того, обставини щодо визнання постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року законним звільнення позивача 7 березня 2008 року та припинення його служби саме 7 березня 2008 року встановлені судами у справах №813/2073/17, №2а-8044/09/1370 за позовом ОСОБА_1 до МВС України, УМВС України на залізничному транспорті. До того ж у цих справах суди встановили, що на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року МВС України було приведено у відповідність всі правові акти індивідуальної дії щодо позивача.

З викладеного висновується, що позивач починаючи з 7 березня 2008 року вже не перебував на публічній службі, а тому відсутні правові підстави для виплати йому грошового забезпечення за період з 1 жовтня 2008 року до 29 травня 2009 року, як і інших виплат, які є від нього похідними.

Аналогічного висновку щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу грошового забезпечення за той час, коли він уже не перебував на публічній службі, Верховний Суд дійшов у постанові від 6 березня 2019 року у справі №813/2073/17.

Окрім іншого, слід зазначити, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача недоотриманого грошового забезпечення за період з 8 березня 2008 року до 12 грудня 2016 року (який включає і період з 1 жовтня 2008 року до 29 травня 2009 року) вже були предметом судового розгляду в іншій справі №813/259/18, за результатами якого у задоволенні позову відмовлено з аналогічних підстав (відповідні судові рішення у справі №813/259/18 набрали законної сили (14 серпня 2018 року).

За частиною четвертою статті 11 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі визначений також у статті 7 КАС України (в тій же редакції).

Враховуючи вимоги вказаної норми суди першої та апеляційної інстанцій повинні були вжити всіх заходів з метою з`ясування тієї обставини, коли була припинена публічна служба позивача, яка є вирішальною для правильного вирішення цієї справи. Проте суди не звернули увагу на всі обставини, які існували на час її розгляду й наразі встановлені судовим рішенням в іншій справі (№2а-299/2008 (73638/09/9104), чим порушили норми процесуального права (принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи). В результаті цього суди прийняли рішення про стягнення грошового забезпечення та інших виплат позивачу за той період, у який він уже не перебував на публічній службі. Це свідчить також про неправильне застосування норм матеріального права, зокрема пункту 12 Розділу ІІ Положення №114, згідно якого право на отримання грошового забезпечення мають лише особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, тобто особи, які перебувають на службі.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з частинами першою, другою статті 351 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди допустили порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело ухвалення незаконних судових рішень. Водночас судами у справі, що розглядається, та інших справах встановлено достатньо обставин, за наслідками правової оцінки яких, суд касаційної інстанції може ухвалити нове судове рішення.

Відтак оскаржувані судові рішення належить скасувати й у задоволенні позову відмовити.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті, правонаступником якого є Національна поліція України, задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 березня 2017 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду