Постанова

від 02.06.2020 по справі 915/1948/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1948/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі :

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: О.Ю. Аленіна, С.В. Таран,

секретар судового засідання Іванов І.В.

за участю представників учасників процесу:

від позивача - О.В. Ревенко

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 (суддя Ржепецький В.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складено 19.12.2019)

у справі № 915/1948/19

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Южная стівідорінг компані лімітед"

третя особа без самостійних позовних вимог на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України

про припинення сервітуту та договору,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2019 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі також - ДП «АМПУ» , Адміністрація, Підприємство) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Южная стівідорінг компані лімітед" (далі - ТОВ ЮСКЛ , Товариства) про:

- припинення сервітуту, встановленого згідно з договором від 10.07.2013 №А5-А, укладеним між ДП «Адміністрація морських портів України» та ТОВ «Южная стівідорінг компані лімітед" щодо користування причалом №10 (інв. №1031037) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№33,36 (інв. №№ 1031081, 1031082), підкрановими коліями (інв. №1031066) довжиною 208,0 м.п. у дві нитки, номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право 9432945;

- припинення договору від 10.07.2013 №А5-А, укладеного між ДП «Адміністрація морських портів України» та ТОВ «Южная стівідорінг компані лімітед".

Позов обґрунтовано тим, що подальше виконання договору сервітуту може призвести до порушення ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції , що є істотною обставиною в розумінні ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України для припинення сервітуту за судовим рішенням. Також позивач вказав, що вартість користування сервітутом є обставиною, що має істотне значення, однак, незважаючи на вжиті позивачем заходи, залишається незмінною на рівні 2013 року, що суперечить інтересам держави. Крім того, ДП «АМПУ» послалось на неможливість повноцінного володіння майном, щодо якого встановлено сервітут.

У правове обґрунтування позивач послався на положення ст.ст. 13, 15, 16, 203, 395, 406 Цивільного кодексу України, ст. 67 Господарського кодексу України, ст. 13, ч. 2 ст. 52 Закону України Про захист економічної конкуренції , ст. 1, 15, 21 Закону України Про морські порти України , постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №405 Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню з наступними змінами та доповненнями, розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року №133 Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту .

У відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись, зокрема, на те, що бажання однієї з сторін змінити (збільшити) ціну (плату за сервітут) не може вважатись обставиною, яка має істотне значення для цілей припинення сервітуту; вартість плати за встановлення сервітуту причалу та причальної інфраструктури за договором сервітуту А5-А є вільною, що відповідає приписам ч. 3 ст. 21 Закону України «Про морські порти України» ; сервітут як речове право користування чужим майном не є предметом регулювання постанови Кабінету Міністрів України №483 та наказу Мінінфраструктури №541, на які посилається позивач. Стосовно тверджень позивача про неможливість повноцінного володіння майном, щодо якого встановлено сервітут, відповідач зазначив, що сервітут не позбавляє позивача права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою, у тому числі для надання позивачем третім особам послуг, передачу його в оренду тощо. Також відповідач вказав, що правомірність та дійсність договору сервітуту підтверджена судовими рішеннями Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2016, Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016, Вищого господарського суду України від 12.10.2016 у справі №915/198/16. Посилання позивача на ст. 203 ЦК України відповідач вважає недоречним, оскільки зазначена норма містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, недотримання яких в момент вчинення правочину має наслідком визнання правочину недійсним (ст.215 ЦК України). Між тим до предмету спору таке посилання позивача не має ніякого відношення, оскільки ним не заявляється вимога про визнання недійсним договору сервітуту.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки, стверджуючи про наявність чотирьох обставин, які, на думку позивача, мають істотне значення для припинення сервітуту на підставі ч.2 ст.406 ЦК України, Адміністрація фактично має на увазі лише одну обставину - набуття чинності з 01.01.2016 постанови КМУ №483 від 07.07.2015 про внесення змін до постанови КМУ №405 від 03.06.2013 - шляхом встановлення спеціалізованої послуги, а саме: забезпечення доступу портового оператора до причалів, що перебувають у господарському віданні ДП АМПУ та встановлення тарифів на таку спеціалізовану послугу наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541, затверджених розпорядженням КМУ №1331-р від 14.12.2015. Відтак, Товариство вважає, що перебіг позовної давності щодо вимог позивача розпочався з 01.01.2016 та станом на дату звернення із позовною заявою (22.08.2019) позовна давність сплинула, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у задоволені позову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южная стівідорінг компані лімітед" про припинення сервітуту та договору від 10.07.2013 №А5-А відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності правових підстав для припинення укладеного між сторонами договору від 10.07.2013 №А5-А та сервітуту, встановленого згідно з цим договором, які (підстави) передбачені ст. 406 ЦК України та п. 14.5 Договору.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ДП «АМПУ» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, нез`ясування обставин справи невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права. Так, як вказав скаржник, суд першої інстанції не з`ясував, чи підтверджується факт застосування Адміністрацією різних цін за рівнозначними угодами. На думку скаржника, договір сервітуту та договір про надання спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу є рівнозначними, а тому застосування різних цін при виконанні договорів сервітуту та договорів надання спеціалізованої послуги з боку Підприємства призводить до порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Скаржник також зазначив, що суд в порушення статей 74, 76, 77, 78, 86 ГПК України, помилково не взяв до уваги Рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України від 01.08.2019 №21-рр, згідно з якими подальше виконання договорів сервітуту, зокрема, договору, що виступає предметом цього позову, може призвести до порушення статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції . Також апелянт вважає, що право сервітуту на діючих умовах щодо ціни є дискримінаційним, таким, що порушує законодавство про захист економічної конкуренції, а отже, така обставина є підставою для припинення права сервітуту судом в порядку ч. 2 ст. 406 ЦК України. Крім того, Адміністрація вказала, що наявність у відповідача сервітуту позбавляє позивача можливості власними засобами отримати максимально можливе благо - дохід від використання власного майна при наданні послуги, забезпечивши тим самим його ефективне використання. Апелянт зауважує, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає у тому, що сервітут спричиняє неефективне використання державного майна, доходи від сервітуту є значно меншими ніж від спеціалізованої послуги, що призводить до недоотримання коштів державним підприємством, яке перераховує до державного бюджету частину чистого прибутку (доходу) згідно з Порядком відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138. Таким чином, як вказує Адміністрація, недоотримання коштів Підприємством впливає на недоотримання надходжень до державного бюджету.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі № 915/1948/19; встановлено учасникам справи строк до 05.02.2020 для подання відзивів на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 05.02.2020 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи; попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк встановлений судом у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.

У відзивах на апеляційну скаргу Товариство просило залишити рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі № 915/1948/19 без змін, а скаргу Адміністрації - без задоволення, а Міністерство інфраструктури України просило задовольнити апеляційну скаргу, вказане судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Також до суду апеляційної інстанції надійшла заява третьої особи без самостійних позовних вимог на стороні позивача - Міністерства інфраструктури України про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, у сумі 52 грн., які були сплачені названим міністерством за надсилання сторонам у справі копій відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 розгляд справи №915/1948/19 призначено на 05.03.2020 об 11:30 год.

У зв`язку із знаходженням на лікарняному судді-доповідача Л.В. Поліщук з 02.03.2020 по 13.03.2020 судове засідання, призначене на 05.03.2020 об 11:30 год., не відбулось, та питання про призначення наступного судового засідання для розгляду вказаної скарги у даній справі вирішувалось 16.03.2020.

Так, ухвалою суду апеляційної інстанції від 16.03.2020 постановлено розглянути апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі № 915/1948/19 у розумний строк; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.04.2020 о 14:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 повідомлено учасників справи №915/1948/19, що розгляд апеляційної скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019, призначений на 13.04.2020 о 14:00 год., не відбудеться; постановлено провести розгляд справи №915/1948/19 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 поза межами встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України строку - у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні карантину через спалах у світі короновірусу « COVID-19» , забезпечення прав учасників на участь їх представників в судових засіданнях апеляційного господарського суду; роз`яснено, що про дату та час розгляду справи №915/1948/19 учасників справи буде повідомлено додатково. У подальшому до суду апеляційної інстанції надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи із призначенням дати судового розгляду справи після скасування обмежувальних протиепідемічних заходів, яка була залишена без розгляду з огляду на те, що, як вище зазначалось, ухвалою суду від 07.04.2020 повідомлено учасників справи №915/1948/19, що розгляд вказаної апеляційної скарги, призначений на 13.04.2020 о 14:00 год., не відбудеться через встановлення в Україні карантину через спалах у світі короновірусу « COVID-19» ; роз`яснено, що про дату та час розгляду справи №915/1948/19 учасники справи будуть повідомлені додатково. 12.05.2020 ухвалою суду апеляційної інстанції розгляд апеляційної скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі № 915/1948/19 призначено на 02.06.2020 о 10:30год.

27.05.2020 на електронну адресу суду надійшла заява представника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - О.В. Ревенка, в якому заявник просив забезпечити участь ДП «АМПУ» у судовому засіданні 02.06.2020 у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою додатку Zoom або сервісу « EasyCon» .

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 28.05.2020 постановлено провести судове засідання 02.06.2020 о 10:30 год. у справі №915/1948/19 у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду (зал судових засідань №6) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення « EasyCon» .

29.05.2020 від Міністерства інфраструктури України надійшло клопотання про апеляційний розгляд справи без участі представника третьої особи.

У судовому засіданні 02.06.2020, яке проводилось за допомогою програмного забезпечення « EasyCon» , представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь у даному судовому засіданні.

Судова колегія зазначає, що справа №915/1948/19 розглядається поза межами встановленого частиною 1 статті 273 ГПК України строку - у розумний строк, тривалість якого визначено з урахуванням існування в Україні карантину через спалах у світі короновірусу « COVID-19» .

Так, 04.05.2020 Кабінет Міністрів України на позачерговому засіданні ухвалив рішення про продовження карантину в Україні до 22.05.2020, однак з карантинними послабленнями з 11.05.2020, зокрема, дозволено працювати за певних умов адвокатам, нотаріусам тощо.

Враховуючи викладене, прийняття Урядом України рішення про пом`якшення режиму карантину, введеного у зв`язку з поширенням короновірусу « COVID-19» , колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду даної справи.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

10.07.2013 між Державним підприємством Адміністрація морських портів України (володілець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Южная стівідорінг компані лімітед , з урахуванням Додаткової угоди №2 від 02.07.2015 (користувач) укладено Договір про встановлення сервітуту № А5-А (далі також - Договір), за умовами якого для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури встановлюється сервітут щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 (п.п.1.1., 1.2).

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. Договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

Обсяг прав та обов`язків по користуванню причалом та причальною інфраструктурою, щодо яких встановлюється право сервітуту згідно з даним договором, визначається на підставі чинного законодавства України та умовами даного договору. Згідно з п. 3.1. Договору видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом - схемою причалу №10 та причальної інфраструктури (Додаток №1, який є невід`ємною частиною цього Договору), наступною довжиною:

- причал №10 (інв. №1031037) - 208,0 м.п., технологічна ширина 14,50 м.п.;

- залізничні колії №33, №36 (інв. №№1031081, 1031082) - 416,00 м.п.;

- підкранові колії (інв. №1031066) - 208,0 м.п. у дві нитки.

Відповідно до п. 3.2. Договору сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1. даного Договору.

Пунктами 4.1.-4.5. Договору визначено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно п. 3.1. Договору; сервітут є строковим та оплатним; сервітут не підлягає відчуженню; сервітут встановлений за даним Договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій визначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України; сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Пунктом 5.1. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 08.08.2013) встановлено, що плата за сервітут за місяць складає:

причал № 10 (інв. № 1031037) - 158 766,23 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч сімсот шістдесят шість грн. 23 коп.) без ПДВ;

залізничні колії №№ 33, 36 (інв. №№ 1031081, 1031082) - 2390,76 (дві тисячі триста дев`яносто грн. 76 коп.) без ПДВ;

підкранові колії (інв. № 1031066) - 1624,50 (одна тисяча шістсот двадцять чотири грн. 50 коп.) без ПДВ.

ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України.

У разі, якщо фактичне користування причалом користувачем не відбувається, плата за цей перід володільцем з користувача не справляється.

У разі, якщо протягом місяця фактичне користування об`єктом причальної інфраструктури користувачем не відбувається, плата за такий місяць володільцем з користувача не справляється, у протилежному випадку - плата за користування таким об`єктом справляється у повному обсязі за місяць.

Відповідно до п. 5.7 Договору володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним договором виключно у разі:

- підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні;

- змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні, з подальшим укладанням Додаткової угоди до даного Договору. При цьому, тариф за користування сервітутом за даним договором змінюється володільцем на розмір зміни собівартості послуг (сервітуту) у зв`язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.

Згідно з п. 14.1. Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 5 (п`яти) років з набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії Договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, Договір вважається автоматично пролонгованим на 5 (п`ять) років на тих самих умовах.

Пунктом 14.5. Договору встановлено, що цей Договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної Додаткової угоди до Договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей Договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної Додаткової угоди.

Дія сервітуту підлягає припиненню у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 14.6. Договору).

Право сервітуту ТОВ ЮСКЛ зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 квітня 2015 року, про що внесено відповідний запис № 9432945.

У 2014 році Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южная стівідорінг компані лімітед" про спонукання внести зміни до договору про встановлення сервітуту № А5-А від 10.07.2013 шляхом підписання додаткової угоди № 3 в редакції Державного підприємства Адміністрація морських портів України .

Шляхом підписання додаткової угоди № 3 Державне підприємство Адміністрація морських портів України прагнуло підвищити плату за сервітут та змінити порядок її обчислення.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014 у справі № 915/386/14 відмовлено у позові Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України .

Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 29.04.2014.

У 2016 році Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южная стівідорінг компані лімітед" про припинення дії договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А5-А.

Позовні вимоги Підприємства були обґрунтовані припиненням обставини, яка свого часу стала підставою для встановлення сервітуту. При цьому, Державне підприємство Адміністрація морських портів України м. Київ в особі Миколаївської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України посилалось на постанову Кабінету Міністрів України Про внесення змін в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 р. № 405 від 07.07.2015 № 483, якою перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, було доповнено послугою з забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, а також на наказ Міністерства інфраструктури України Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України від 18.12.15 № 541.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2016 у справі № 915/198/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2016, Державному підприємству Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України у позові відмовлено повністю.

18.03.2019 ДП АМПУ звернулось до ТОВ ЮСКЛ (лист № 1047/10-01-01/Вих) із пропозицією внести зміни до договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А5-А в частині визначення вартості користування причалами та причальною інфраструктурою за відповідним договором в розмірі, еквівалентному розміру витрат Підприємства на утримання цих об`єктів, та щодо умов здійснення оплати. Крім того, позивач просив відповідача переглянути порядок зміни вартості, визначений у пункті 5.7 Договору, з метою усунення подальших суперечок з цього приводу. Разом з даним листом Товариству було направлено проект додаткової угоди до Договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А5-А та запропоновано розглянути цей проект в порядку, встановленому ст. 188 ГК України.

У листі від 18.04.2019 № 61 ТОВ ЮСКЛ відповіло, що не може погодитись з отриманою пропозицією та не вважає за можливе підписати вказану вище додаткову угоду в запропонованій Підприємством редакції.

Після отримання вказаного листа ДП АМПУ не зверталось до суду з позовом про внесення змін до договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А5-А.

01.08.2019 Антимонопольним комітетом України за зверненням позивача (заява від 24.01.2019 № 285/10-01-01/Вих) були надані рекомендаційні роз`яснення № 21-рр, які містять висновки, що дії Державного підприємства Адміністрація морських портів України щодо подальшого виконання договорів сервітуту, зокрема з Товариством з обмеженою відповідальністю "Южная стівідорінг компані лімітед", якими встановлена вартість користування сервітутом у частині плати за користування причалом для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт, можуть призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченої статтею 13 Закону України Про захист економічної конкуренції , оскільки інші портові оператори під час проведення аналогічних робіт здійснюють оплату згідно з наказом Міністерства інфраструктури України «Про затвердження тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України» від 18.12.2015 № 541.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є, зокрема право користування (сервітут).

Як встановлено ч. 1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За положеннями ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Статтею 406 ЦК України визначено, що сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Обґрунтовуючи свій позов, Адміністрація послалась на наступне:

- подальше виконання договору сервітуту може призвести до порушення ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» , що є істотною обставиною в розумінні ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України;

- вартість користування сервітутом є обставиною, що має істотне значення, однак, незважаючи на вжиті позивачем заходи, залишається незмінною на рівні 2013 року, що суперечить інтересам держави;

- неможливість повноцінного володіння майном, щодо якого встановлено сервітут;

- порушення інтересів держави.

При цьому наведені обставини, на переконання Адміністрації, мають істотне значення.

Так, на підтвердження своїх доводів про те, що подальше існування та виконання цього договору може призвести до порушення ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції , позивачем було надано рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України від 01.08.2019 № 21-рр.

Як вбачається з даних роз`яснень, портові оператори, які здійснюють навантажувально-розвантажувальні роботи однієї групи вантажів на причалах у Миколаївському морському порту і є конкурентами, сплачують різну вартість за отримання від Державного підприємства Адміністрація морських портів України м. Київ фактично однієї і тієї ж послуги - права користуватися причалом та причальною інфраструктурою. В окремих випадках такі суб`єкти господарювання навіть здійснюють навантажувально-розвантажувальні роботи однієї групи вантажів на одному й тому ж причалі Миколаївського морського порту, проте сплачують різну вартість за право користуватись тими самими причалом та причальною інфраструктурою. Плата, яка нараховується за навантажувально-розвантажувальні роботи на причалах у Миколаївському морському порту суб`єктам господарювання за договорами сервітуту, є значно меншою, ніж якщо б ці суб`єкти господарювання сплачували за договором доступу портового оператора до причалу, як сплачують їх конкуренти, що ставить цих суб`єктів господарювання у нерівне конкурентне становище. Отже, дії Державного підприємства Адміністрація морських портів України щодо нарахування одним портовим операторам плати за договорами сервітуту, а іншим портовим операторам, які є їх конкурентами, - за тарифами на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України Про затвердження тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України від 18.12.2015 № 541, ставлять в нерівні конкурентні умови одних суб`єктів господарювання порівняно з іншими суб`єктами господарювання - їх конкурентами. Подальше виконання договорів про встановлення сервітуту, в т.ч. від 10.07.2013 № А5-А, може призвести до порушення ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції .

Стосовно вказаних роз`яснень суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про Антимонопольний комітет України Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства.

Згідно з пунктом 13 ч. 3 ст. 7 даного Закону до повноважень Антимонопольного комітету України у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції віднесено надання рекомендаційних роз`яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

За положеннями ст. 14 Закону України Про захист економічної конкуренції з метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України може надавати суб`єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз`яснень щодо відповідності дій суб`єктів господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону та статті 15-1 Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції .

З аналізу наявних у матеріалах справи рекомендаційних роз`яснень від 01.08.2019 № 21-рр слідує, що вони надані відповідно до ст. 14 Закону України Про захист економічної конкуренції за заявою Державного підприємства Адміністрація морських портів України від 24.01.2019 № 285/10-01-01/Вих. Про надання висновків щодо відповідності дій заявника положенням ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції та на підставі наданих Підприємством документів.

Однак, вказані рекомендаційні роз`яснення не містять обов`язкових для виконання ДП АМПУ вказівок щодо вчинення дій, спрямованих на припинення укладених з портовими операторами договорів про встановлення сервітуту, у т.ч. договору від 10.07.2013 № А5-А.

Стосовно наявних у висновках Антимонопольного комітету України, викладених в цих роз`ясненнях, припущень про те, що дії Адміністрації з подальшого виконання договорів сервітуту (в т.ч. з ТОВ «Южная стівідорінг компані лімітед") можуть призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, то слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин визнається зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Згідно зі ст. 5 Закону України Про природні монополії надання спеціалізованих послуг у річкових, морських портах, морських рибних портах та аеропортах відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, віднесено до сфери регулювання цього Закону.

Тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту (ст. 21 Закону України Про морські порти України ).

Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України.

Тарифи на інші послуги, крім визначених у частині першій цієї статті, є вільними та визначаються договором між суб`єктом господарювання, який надає відповідні послуги, та їх замовником.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про морські порти України Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню від 03.06.2013 № 405, згідно з якою до переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, були включені наступні послуги: забезпечення лоцманського проведення, регулювання руху суден та забезпечення проведення криголамних робіт.

Постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 № 405 від 07.07.2015 № 483 перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, доповнено послугою з забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Проте вказана постанова не містить вказівок для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність у відповідних сферах, щодо способів подальшого врегулювання правовідносин, пов`язаних з користуванням причалами та причальною інфраструктурою, зокрема про те, що раніше укладені договори сервітуту мають бути припинені.

Судова колегія зазначає, що ані постанова Кабінету Міністрів України Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 № 405 від 07.07.2015 № 483, ані Закон України Про морські порти України не містять визначення терміну послуги з забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України .

Загальне визначення договору про надання послуг закріплено в ст. 901 ЦК України, згідно з якою за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Сервітут є одним із різновидів речового права на чуже майно.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що правовідносини, які існують між позивачем та відповідачем на підставі сервітуту, не можуть бути замінені договором доступу до причалу, оскільки є різними за своїм об`ємом та суттю, не рівнозначними .

У рекомендаційних роз`ясненнях також відсутній висновок, що умови встановленого сервітуту та умови договору доступу до причалу є рівнозначними угодами і сервітут порушує права інших суб`єктів господарювання. Зазначено лише про можливість , а не наявність факту порушення ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції . Також ці роз`яснення не містять порівняльного і правового аналізу сервітуту і послуги з забезпечення доступу портового оператора до причалу, а тому висновки, які містяться в цьому роз`ясненні, про те, що договір про встановлення сервітуту і договір про надання відповідної послуги є рівнозначними за своєю правовою природою, є передчасними та не підтверджені належними доказами.

Відтак, місцевий господарський суд вірно не погодився з доводами Адміністрації про те, що рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України від 01.08.2019 №21-рр є доказом існування обставин, які мають істотне значення (можливе порушення законодавства про захист економічної конкуренції), з якими ч. 2 ст. 406 ЦК України пов`язує можливість припинення сервітуту.

Також ДП АМПУ стверджує про невідповідність розміру плати за користування сервітутом вимогам чинного законодавства та інтересам держави, оскільки узгоджена в договорі про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А5-А плата за користування причалом для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт є значно меншою, ніж розмір тарифів, регламентований наказом Міністерства інфраструктури України Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України від 18.12.2015 № 541.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Судова колегія зауважує, що не підтримання іншою стороною договору бажання однієї із сторін змінити (збільшити) ціну (плату за сервітут), не може вважатись обставиною, яка має істотне значення для цілей припинення сервітуту.

Як вище зазначалось, пунктом 5.1. договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А5-А (в редакції додаткової угоди №1 від 08.08.2013) сторони узгодили, що плата (загальна) за сервітут за місяць складає 162781,49 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України, а отже, на час укладення відповідного договору сторони досягли згоди за такою його істотною умовою, як ціна договору.

З огляду на викладене, подальша незгода Адміністрації з розміром плати за користування сервітутом не є обставиною, яка має істотне значення для припинення сервітуту, тому господарським судом першої інстанції правомірно відхилено доводи позивача про невідповідність плати за користування сервітутом вимогам наказу Міністерства інфраструктури України Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України від 18.12.2015 № 541, оскільки цей нормативно-правовий акт встановлює розмір тарифу для спеціалізованих послуг, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню від 03.06.2013 № 405 (зі змінами та доповненнями), і жодним чином не регулює правовідносин сторін, пов`язаних із встановленням сервітуту.

Що стосується доводів Підприємства про те, що ним постійно здійснюються витрати по утриманню майна, щодо якого встановлено сервітут, то, як зазначив позивач, діючий розрахунок вартості плати за сервітут не враховує компенсацію витрат ДП АМПУ , пов`язаних із забезпеченням функціонування об`єктів сервітутів, зокрема, виробничих та адміністративних витрат, які несе Миколаївська філія, а також витрат на використання суміжної (залізничних станцій, електромереж, автодоріг), та забезпечувальної інфраструктури, без яких неможливе належне використання та функціонування об`єктів сервітуту для здійснення вантажних операцій.

Одним із завдань Адміністрації згідно із п. 1 ч. 13 ст. 15 Закону України Про морські порти України є справляння та цільове використання портових зборів.

Відповідно до п.2.2 Порядку обліку та використання коштів від портових зборів, затвердженого наказом Мінінфраструктури України від 27.05.2013 №316, кошти від причального збору, який належить до одного з семи портових зборів, що сплачуються у портах, використовуються: на утримання та обслуговування причальних споруд в межах їх паспортних характеристик; на ремонт, модернізацію, реконструкцію і будівництво причальних споруд в межах їх паспортних характеристик; на утримання персоналу, що бере участь у проведенні робіт та здійснює технічний нагляд за будівництвом (придбанням, виготовленням), модернізацією, реконструкцією, ремонтом та експлуатацією причалів та прилеглих акваторій та інших необоротних активів, що використовуються на зазначені в цьому пункті цілі, у тому числі на забезпечення соціальних гарантій цього персоналу; на компенсацію інвестицій, внесених суб`єктами господарювання у стратегічні об`єкти портової інфраструктури, що є об`єктами державної власності, у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України відповідно до чинного законодавства; на компенсацію вартості підводних гідротехнічних споруд (канали, операційні акваторії причалів тощо), що були збудовані за рахунок приватних інвестицій до набрання чинності Законом України "Про морські порти України" та внесені до реєстру гідротехнічних споруд у встановленому законодавством порядку, що передаються у державну власність, у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України відповідно до чинного законодавства.

Отже, законодавством передбачено джерело фінансування витрат на утримання та обслуговування об`єктів, що є предметом сервітуту.

Крім того, у складі плати за сервітут також закладена частка, яка йде на утримання вантажного причалу.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ ЮСКЛ самостійно несе витрати, пов`язані із забезпеченням виконання ним навантажувально-розвантажувальних операцій з використанням причалу, на який встановлено сервітут, а також компенсує витрати Підприємства на утримання інфраструктури причалу. Так, зокрема, між позивачем та відповідачем укладено договір №20-П-МИФ-13 від 11.10.2013, за умовами якого власник мереж (позивач) надає послуги з електрозабезпечення та забезпечує обслуговування електричних мереж, а користувач (ТОВ ЮСКЛ ) своєчасно сплачує витрати на утримання технологічних електричних мереж та отримані послуги по електрозабезпеченню, у тому числі за перетікання реактивної електричної енергії.

Стосовно посилань позивача на його витрати щодо утримання залізничних станцій, то відповідно до змісту укладеного між Підприємством та Товариством договором № 15-П-МИФ-15 про надання послуг, пов`язаних з обробкою вагонів, від 31.01.2015 витрати за використання залізничних станцій та під`їзних шляхів останнє оплачує самостійно шляхом замовлення послуг з подачі/забирання вагонів, їх перевантаження, та надання інших супутніх послуг. Послуги з відомчої пожежної охорони при здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт також замовляються та оплачуються підприємством самостійно на підставі договору №4-р від 17.01.2011, укладеного з позивачем.

Відтак, твердження Адміністрації на те, що діючий розрахунок вартості сервітуту обмежує її права, оскільки не враховує компенсацію витрат, пов`язаних із забезпеченням функціонування об`єктів сервітуту, не може бути істотною обставиною через відсутність підстав вважати витрати, які несе позивач, несправедливими та такими, що з`явились поза його волею після укладення договору сервітуту.

Слід також зазначити, що встановлення сервітуту не позбавляє позивача права на володіння, користування і розпорядження об`єктом сервітуту (п. 4.5 Договору), у тому числі з метою використання його для ведення господарської діяльності, зокрема, для надання послуг третім особам.

При цьому врахуванню підлягають приписи ст. 322 ЦК України, згідно з якими витрати з утримання (тягар утримання) майна повинна здійснювати особа, яка є власником цього майна і яка використовує його у власній господарській діяльності (для отримання доходів).

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи Адміністрації про неможливість повноцінного володіння майном, щодо якого встановлено сервітут, оскільки ці доводи суперечать положенням ч. 5 ст. 403 ЦК України, відповідно до яких сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном, і не підтверджено належними та допустимими доказами.

Посилання ДП «АМПУ» на те, що подальше виконання договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А5-А може спричинити порушення інтересів держави через недоотримання доходу державним підприємством, не приймаються колегіє суддів, оскільки ч. 1 ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Наслідком недотримання цих вимог в момент вчинення правочину в силу приписів ст. 215 ЦК України є визнання правочину недійсним. З огляду на викладене, посилання Адміністрації на приписи цієї норми, як на істотну обставину, яка є підставою для припинення сервітут, є хибним.

Крім того, як вище згадувалось, правомірність та дійсність договору сервітуту підтверджена рішеннями Господарського суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року, постановами Одеського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 року та Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 915/198/16.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, то статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки місцевим господарським судом не встановлено порушень прав та законних інтересів позивача у даній справі, які б підлягали судовому захисту в порядку, визначеному ч. 2 ст. 406 ЦК України, питання застосування позовної давності місцевим господарським судом обґрунтовано не вирішувалось.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведені висновки господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Що стосується заяви третьої особи без самостійних позовних вимог на стороні позивача - Міністерства інфраструктури України про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, у сумі 52 грн., які були сплачені названим міністерством за надсилання сторонам у справі копій відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 13 ст. 129 ГПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Як вище згадувалось, у своєму відзиві на апеляційну скаргу Міністерство інфраструктури України просило задовольнити апеляційну скаргу, вказане судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Відтак, оскільки Міністерство інфраструктури України підтримувало вимоги апеляційної скарги, у задоволенні якої судом апеляційної інстанції відмовлено, судові витрати названого міністерства не підлягають стягненню на користь цієї особи.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі №915/1948/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.06.2020.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя С.В. Таран