Ухвала

від 07.10.2020 по справі 915/1948/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/1948/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М., Краснова Є.В.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02 .0 6.2020 (колегія суддів у складі: головуючий Поліщук Л.В., Аленін О.Ю. , Таран С.В.) та на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 (суддя Ржепецький В.О.)

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южная стівідорінг компані лімітед"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Міністерства інфраструктури України

про припинення сервітуту та договору

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись у суд з даним позовом, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі-позивач) просило припинити сервітут, який встановлено договором від 10.07.2013 №А5-А, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Южная стівідорінг компані лімітед" (далі-відповідач) щодо користування причалом № 10 (інв. № 1031037) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№ 33,36 (інв. № 1031081, № 1031082), підкрановими коліями (інв. № 1031066) довжиною 208,0 м.п. у дві нитки та припинити договір від 10.07.2013 №А5-А, який укладено між позивачем та відповідачем.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що подальше використання сервітуту може призвести до порушення вимог статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що є істотною обставиною у розумінні статті частини другої статті 406 Цивільного кодексу України для припинення сервітуту за судовим рішенням. Також позивач посилається на неможливість повноцінного володіння майном щодо якого встановлено сервітут.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2020, в позові відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав для припинення сервітуту, який встановлено договором.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень пункту 2 частини другої статті 13, статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у подібних правовідносинах. При цьому заявник вказує на те, що: суди не взяли до уваги рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України від 01.08.2019 № 21-рр, які є однією з підстав для припинення сервітуту, ціна, яка встановлена у договорі про встановлення сервітуту є значно меншою ніж тариф, який встановлений наказом Міністерства інфраструктури від 18.12.2015 № 541, що є підставою для припинення сервітуту; наявність сервітуту не дозволяє позивачу надавати спеціалізовану послугу, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 та отримувати дохід від використання майна при наданні такої послуги; суди не застосували до спірних правовідносин Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 138, оскільки сервітут спричиняє неефективне використання державного майна, доходи від сервітуту є значно меншими ніж від спеціалізованої послуги, тобто відбувається недоотримання надходжень до державного бюджету, що порушує інтереси держави.

4. Мотивувальна частина

4.1. Касаційну скаргу з посиланням на приписи пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано тим, що у даному спорі та за даних обставин відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.2. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 цього кодексу (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах .

Відтак згідно пункту 3 частини другої статті 287 вказаного кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах .

4.3. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку .

4.4. Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі № 915/1947/19, у якій брало участь Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" за подібних правовідносин, вказав на те, що проаналізувавши зміст рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України від 01.08.2019 № 21-рр, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що вони складені у відповідності до статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за заявою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та на підставі наданих останнім документів. При цьому, ці рекомендаційні роз`яснення не відносяться до актів Антимонопольного комітету України, які є обов`язковими для виконання, а мають рекомендаційний характер. Роз`яснення також не містять обов`язкових для виконання позивачем вказівок щодо вчинення дій, спрямованих на припинення укладених з портовими операторами договорів про встановлення сервітуту, в тому числі спірного договору.

При цьому Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що аргумент Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про необхідність надання правового висновку про правильне застосування положень пункту 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо тлумачення та практичного застосування терміну "рівнозначні угоди" є неспроможним, оскільки предметом розгляду даної справи є припинення сервітуту, а не зловживання монопольним становищем і нормами, які регулюють такі правовідносини, є положення Цивільного Кодексу України.

Також Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, з тих підстав, що на час укладення договору про встановлення сервітуту сторони досягли згоди щодо його істотних умов, зокрема, ціни, а подальша незгода Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" з розміром плати за користування сервітутом не є обставиною, яка має істотне значення для припинення сервітуту у розумінні частини 2 статті 406 ЦК України.

4.5. Таким чином, Верховний Суд як суд касаційної інстанції у своїй постанові виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі .

4.6. У даній справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції за подібних правовідносин переглянув судове рішення, і висновки судів узгоджуються з висновком Верховного Суду, викладеного у його постанові зі справи, про що зазначена вище.

4.7. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

4.8. Правових підстав для відступу від сформованих Верховним Судом висновків, які викладені у постанові від 0 8.07.2020 у справі № 915/1947/19, колегія суддів не вбачає.

4.9. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

4.1 0 . При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

4.11. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.12. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як вказано вище, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

4.13. За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 0 2 .0 6.2020 та на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі Господарського суду Миколаївської області № 915/1948/19.

4.14. Сплачена позивачем сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 та на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі № 915/1948/19, закрити .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді К.М. Пільков

Є.В. Краснов