Рішення

від 27.05.2020 по справі 914/2652/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2020 справа №914/2652/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю МИКОЛАЇВСЬКЕ АТП-14627

до відповідача: Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації

про: визнання незаконними дій щодо розірвання договорів, спонукання до виконання договорів, визнання договорів чинними,

Представники

позивача: Ковч П.С. (ордер серії ЛВ №142275 від 30.01.2020р.)

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю МИКОЛАЇВСЬКЕ АТП-14627 до Львівської обласної державної адміністрації та Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку про визнання незаконними дій щодо розірвання договорів, спонукання до виконання договорів, визнання договорів чинними.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.12.2019р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю МИКОЛАЇВСЬКЕ АТП-14627 залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

Так, на виконання вимог ухвали суду від 23.12.2019р., позивачем подано до суду заяву, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№309/20.

13.01.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 03.02.2020р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

11.03.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 01.04.2020р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнати обов`язковою.

У судовому засіданні 01.04.2020р. з розгляду спору по суті сторони участь повноважних представників не забезпечили. При цьому, 31.03.2020р. відповідачем та 01.04.2020р. позивачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№14523/20 та вх.№14698/20 відповідно.

01.04.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 29.04.2020р.

У зв`язку з перебуванням судді Король М.Р. у відпустці, судове засідання 29.04.2020р. не відбулося. Враховуючи наведене, 04.05.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалив призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 13.05.2020р.

У судове засідання 13.05.2020р. з розгляду спору по суті з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив, при цьому, 12.05.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про відкладення судового засідання, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№17483/20.

Протокольною ухвалою від 13.05.2020р. судове засідання з розгляду спору по суті відкладено на 27.05.2020р.

Крім того, ухвалою від 15.05.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

19.05.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про заміну відповідача, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№1178/20.

У судове засідання 27.05.2020р. з розгляду спору по суті з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

У зазначеному вище судовому засіданні, розглянувши подане відповідачем клопотання (вх.№1178/20 від 19.05.2020р.) судом постановлено ухвалу, відповідно до якої, суд відмовив відповідачу у задоволенні такого клопотання.

Суд враховує запровадження на території України карантинних заходів, а також рекомендації Ради суддів України, затверджених Рішенням №19 від 17.03.2020р., відповідно до яких, громадянам та сторонам, які є учасниками судових процесів рекомендовано утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової їх присутності.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справі поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті б згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, а також те, що зібрані у підготовчому провадженні у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдання розгляду справи по суті, визначеного положеннями ч.1 ст.194 ГПК України, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву в межах визначеного строку до суду не скористався, що підтверджується, зокрема, але не виключно, тим, що, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення №7901412977311 із вкладеною у нього ухвалою про відкриття провадження у цій справі від 13.01.2020р., яке, судом надіслано на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження відповідача, таке повідомлення вручено адресату 21.01.2020р. Водночас, відповідно до ухвали про відкриття провадження у цій справі від 13.01.2020р., відповідач вправі був подати відзив на позов не пізніше 15 днів з дня вручення вказаної ухвали. Отже, останнім днем встановленого строку до подання відзиву був 05.02.2020р. (до запровадження на території України карантинних заходів). Водночас, станом на момент ухвалення цього рішення, на адресу суду відзиву на позовну заяву не надходило.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Позиція позивача:

позивач зазначає про відсутність у відповідача підстав для розірвання в односторонньому порядку укладених між сторонами договорів №55/16 від 08.07.2016р. та №56/16 від 08.07.2016р. з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території області.

Враховуючи наведене, позивач просить суд визнати дії відповідача щодо розірвання таких договорів в односторонньому порядку незаконними, спонукати відповідача до виконання вищевказаних договорів та визнати зазначені договори чинними.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

08.07.2016р. між сторонами укладено договори №55/16 від 08.07.2016р. та №56/16 від 08.07.2016р. з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території області (разом надалі по тексту - Договори ).

Відповідно до розділу 1 Договорів, Організатор надає Перевізникові право на перевезення пасажирів в звичайному режимі руху на автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території області, № 555 Львів АС-1 - Новий Розділ АС - 1 БАЗ А079.19 (2011р.в.), 7-й та 8-й графіки, а Перевізник бере на себе зобов`язання надавати транспортні послуги населенню на умовах, передбачених чинним законодавством та цими договорами.

Так, відповідно до п.2.2.15. Договорів, Перевізник зобов`язаний не допускати самовільних змін водіями маршруту руху транспорту. У пунктах, де функціонують автостанції, здійснює відправлення автобусів тільки з автостанцій з обілечуванням пасажирів через каси автостанцій.

Згідно з п.4.2. Договорів, термін дії таких договорів встановлюється з 11.07.2016р. до 10.07.2021р.

Відповідно до п.6.1.1. Договорів, договір може бути достроково розірвано Організатором в односторонньому порядку у разі невиконання Перевізником своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавством.

Згідно з п. 6.2. Договорів, у разі дострокового розірвання цього договору, організатор повідомляє перевізника про це письмово не пізніше, ніж за 30 днів до моменту припинення дії договору.

Листом №1-1/4700/2 від 16.12.2016р. відповідач, керуючись п.2.2.15. та п.6.1.1. Договорів, повідомив позивача про розірвання Договорів через 30 днів з дати реєстрації даного повідомлення.

Наявність підстав для розірвання Договорів, відповідачем у вищевказаному листі обґрунтовано тим, що 13.12.2016р. його працівниками спільно з керівником автостанції Львів №1 проводилась перевірка по дотриманню затвердженої схеми руху та розкладу відправлення автобусних маршрутів загального користування, які не виходять за межі території Львівської області. Під час проведення перевірки виявлено порушення умов договору в частині не виконання рейсів на автобусному маршруті загального користування №555 Львів АС-1 - Новий Розділ АС (7, 8 графік).

Як зазначає позивач, перевірка, яка мала місце 13.12.2016р., є незаконною та проведена з порушенням норм законодавства України, відсутні будь-які документи, які б вказували на порушення зі сторони позивача щодо обслуговування маршруту, зокрема, у відповідь на адвокатські запити:

- №02/09 від 17.09.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю Гал-Всесвіт листом №2 від 07.10.2019р. повідомило, що в адміністрації автостанції відсутні будь-які документи (акт, довідка тощо), які б вказували на факт проведення 13.12.2016р. працівниками департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку спільно з керівником АС Львів № 1 перевірки по дотриманню затвердженої схеми руху та розкладу відправлення автобусних маршрутів загального користування, які не виходять за межі Львівської області. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю Гал-Всесвіт не може надати достовірної інформації чи підписувалися керівником АС Львів № 1 документи за результатами проведення вищезазначеної перевірки, з огляду на давність її проведення в часі. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю Гал-Всесвіт не володіє будь-якою інформацією щодо інших перевірок 13.12.2016р. перевізників і маршрутів керівником АС Львів № 1 спільно з працівниками департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку; жодних документів щодо вказаних обставин надати не може;

- №02/11 від 07.11.2019р. Приватне підприємство АС-АВТО-ТРАНС листом №01-005 від 07.11.2019р. повідомило, про те, що між Приватним підприємством АС-АВТО-ТРАНС , яке здійснювало автостанційні послуги на автостанції Новий Розділ до 01.04.2017р. та перевізником ТзОВ Миколаївське АТП 14627 в період з 02.04.2012р. по 01.04.2017р. було заключено угоду на автостанційне обслуговування маршруту 555 Львів - Новий Розділ; в період з 02.04.2012р. по 01.04.2017р. єдиним перевізником, який здійснював відправлення на даному маршруті було ТзОВ Миколаївське АТП 14627 . Водночас, Приватне підприємство АС-АВТО-ТРАНС не володіє інформацією ні про проведення перевірки 13.12.2016 працівниками департаменту дорожнього господарства щодо дотримання перевізником затвердженої схеми руху на маршруті 555 Львів - Новий Розділ, представники ПП АС-АВТО-ТРАНС не були запрошені та участі не приймали, ні про склад комісії. Окрім того посадовими інструкціями працівників автостанції не передбачено можливість контролю за дотриманням перевізником схеми руху на маршруті. Також, за період роботи 02.04.2012 - 01.04.2017 порушень графіку руху, як на 7-8 графіку, так і на решту графіках виконанням ТзОВ Миколаївське АТП 14627 на автостанції м. Новий Розділ не було, скарг на роботу маршруту 555 Львів-Новий Розділ виконанням ТзОВ Миколаївське АТП 14627 на адресу автостанції м. Новий Розділ не надходило;

- №01/11 від 12.11.2019р. Управління Укртрансбезпеки у Львівській області листом №4807730/23-19 від 26.11.2019р. повідомило, що у нього відсутня інформація щодо здійснення державного контролю 13.12.2016р. транспортних засобів, які належать ТОВ Миколаївське АТП-14627 .

Враховуючи наведене, позивач зазначає про відсутність у відповідача підстав для розірвання в односторонньому порядку укладених між сторонами Договорів та просить суд визнати дії відповідача щодо розірвання таких договорів в односторонньому порядку незаконними, спонукати відповідача до виконання вищевказаних договорів, а також визнати зазначені договори чинними.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного:

Згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено судом, 08.07.2016р. між сторонами укладено Договори, відповідно до розділу 1 яких, відповідач (надалі по тексту - Організатор надає Товариству з додатковою відповідальністю Миколаївське АТП-14627 , правонаступником якого, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є позивач у цій справі (надалі по тексту - Перевізник ) право на перевезення пасажирів в звичайному режимі руху на автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території області, № 555 Львів АС-1 - Новий Розділ АС - 1 БАЗ А079.19 (2011р.в.), 7-й та 8-й графіки, а Перевізник бере на себе зобов`язання надавати транспортні послуги населенню на умовах, передбачених чинним законодавством та цими договорами.

Відповідно до п.4.1. Договорів, договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами. Згідно з п.4.2. Договорів, термін дії таких договорів встановлюється з 11.07.2016р. до 10.07.2021р.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Вказані Договори підписано представниками сторін, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - сторін у цій справі, при цьому, положення таких договорів відображають досягнення між сторонами домовленостей щодо усіх істотних умов Договорів.

Беручи до уваги викладене, на підставі Договорів у сторін виникли відповідні права та обов`язки, зокрема, відповідно до п.2.2.15. Договорів, Перевізник зобов`язаний не допускати самовільних змін водіями маршруту руху транспорту. У пунктах, де функціонують автостанції, здійснює відправлення автобусів тільки з автостанцій з обілечуванням пасажирів через каси автостанцій.

Як зазначено вище, сторони у Договорах (п.6.1.1) погодили, що договір може бути достроково розірвано Організатором в односторонньому порядку у разі невиконання Перевізником своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавством.

Відповідно до змісту листа №1-1/4700/2 від 16.12.2016р., 13.12.2016р. працівниками відповідача спільно з керівником автостанції Львів №1 проводилась перевірка по дотриманню затвердженої схеми руху та розкладу відправлення автобусних маршрутів загального користування, які не виходять за межі території Львівської області. Під час проведення перевірки виявлено порушення умов договору в частині не виконання рейсів на автобусному маршруті загального користування №555 Львів АС-1 - Новий Розділ АС (7, 8 графік).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Враховуючи наведене, зазначеним вище листом №1-1/4700/2 від 16.12.2016р., керуючись п.2.2.15 та п.6.1.1. договору, відповідач повідомив позивача про розірвання Договорів через 30 днів з дати реєстрації даного повідомлення.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Проте, суд зазначає наступне:

1) спеціальним нормативно правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Закон України Про автомобільний транспорт та Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від №1567 від 08.11.2006 р. (надалі по тексту - Порядок ).

Згідно з ст.6 Закону України Про автомобільний транспорт , загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень. Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Відповідно до п.3 Порядку, органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.

Згідно з п.4 Порядку, державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Планові, позапланові та рейдові перевірки можуть проводитися із залученням спеціалістів органів внутрішніх справ і науково-дослідних установ (за погодженням з їх керівниками) з питань, що належать до їх компетенції.

Планова перевірка проводиться комплексно не частіше одного разу на рік. Позапланова перевірка проводиться на підставі заяви (повідомлення у письмовій формі) про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт (п.7 Порядку).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті №592 від 26.06.2015р., ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті. Правонаступником майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Державна служба з безпеки на транспорті.

Державна служба з безпеки на транспорті діє відповідно до положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015р.

Таким чином, повноважними особами на вчинення відповідних дій щодо державного контролю на автомобільному транспорті є посадові особи Державної служба з безпеки на транспорті.

Проте, у відповідь на адвокатський запит №01/11 від 12.11.2019р. Управління Укртрансбезпеки у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті листом №4807730/23-19 від 26.11.2019р. (копія якого міститься в матеріалах справи) повідомило, що у нього відсутня інформація щодо здійснення державного контролю 13.12.2016р. транспортних засобів, які належать ТОВ Миколаївське АТП-14627 .

Більше того, у відповідь на адвокатські запити:

- №02/09 від 17.09.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю Гал-Всесвіт листом №2 від 07.10.2019р. (копія якого міститься в матеріалах справи) повідомило, що в адміністрації автостанції відсутні будь-які документи (акт, довідка тощо), які б вказували на факт проведення 13.12.2016р. працівниками департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку спільно з керівником АС Львів № 1 перевірки по дотриманню затвердженої схеми руху та розкладу відправлення автобусних маршрутів загального користування, які не виходять за межі Львівської області. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю Гал-Всесвіт не може надати достовірної інформації чи підписувалися керівником АС Львів № 1 документи за результатами проведення вищезазначеної перевірки, з огляду на давність її проведення в часі. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю Гал-Всесвіт не володіє будь-якою інформацією щодо інших перевірок 13.12.2016р. перевізників і маршрутів керівником АС Львів № 1 спільно з працівниками департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку; жодних документів щодо вказаних обставин надати не може;

- №02/11 від 07.11.2019р. Приватне підприємство АС-АВТО-ТРАНС листом №01-005 від 07.11.2019р. повідомило, про те, що між Приватним підприємством АС-АВТО-ТРАНС , яке здійснювало автостанційні послуги на автостанції Новий Розділ до 01.04.2017р. та перевізником ТзОВ Миколаївське АТП 14627 в період з 02.04.2012р. по 01.04.2017р. було заключено угоду на автостанційне обслуговування маршруту 555 Львів - Новий Розділ; в період з 02.04.2012р. по 01.04.2017р. єдиним перевізником, який здійснював відправлення на даному маршруті було ТзОВ Миколаївське АТП 14627 . Водночас, Приватне підприємство АС-АВТО-ТРАНС не володіє інформацією ні про проведення перевірки 13.12.2016 працівниками департаменту дорожнього господарства щодо дотримання перевізником затвердженої схеми руху на маршруті 555 Львів - Новий Розділ, представники ПП АС-АВТО-ТРАНС не були запрошені та участі не приймали, ні про склад комісії. Окрім того посадовими інструкціями працівників автостанції не передбачено можливість контролю за дотриманням перевізником схеми руху на маршруті. Також, за період роботи 02.04.2012 - 01.04.2017 порушень графіку руху, як на 7-8 графіку, так і на решту графіках виконанням ТзОВ Миколаївське АТП 14627 на автостанції м. Новий Розділ не було, скарг на роботу маршруту 555 Львів-Новий Розділ виконанням ТзОВ Миколаївське АТП 14627 на адресу автостанції м. Новий Розділ не надходило;

Беручи до уваги викладене вище, а також те, що під час розгляду цієї справи відповідачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували наявність допущеного позивачем порушення умов Договорів, враховуючи покладений приписами процесуального закону на сторони обов`язок доказування і подання доказів та відсутність у суду обов`язку збирання доказів, підстави стверджувати, що відповідачем порушено умови таких договорів відсутні.

Положеннями ст.651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.2). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.3).

Частиною 1 ст.188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч.4 ст.188 ГК України).

З огляду на те, що судом не встановлено порушення позивачем зобов`язання, визначеного умовами Договорів, що могло б бути підставою для застосування правових наслідків передбачених ст.611 ЦК України та п.6.11.Договорів, а саме, виникнення у відповідача права в односторонньому порядку розірвати такі Договори, дії відповідача, спрямовані на розірвання Договорів в односторонньому порядку суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а отже, є незаконними.

Беручи до уваги викладене, позовні вимоги в частині визнання дій відповідача щодо розірвання Договорів в односторонньому порядку незаконними є обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Також, позивач просив суд спонукати відповідача до виконання Договорів.

Як зазначено вище, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів припинення/розірвання Договорів у встановленому порядку, дії відповідача щодо розірвання Договорів є незаконними, а тому Договори є чинними протягом строку, встановленого їх умовами, та підлягають до виконання сторонами.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.525, 526, 530 ЦК України та положень ст.193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.2 ст.193 ГК України).

З`ясувавши характер спірних правовідносин сторін у даній справі, прийшовши до висновку про задоволення вимоги позивача про визнання незаконними дій відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку Договорів, враховуючи зазначені вище правові норми, вимога позивача про спонукання відповідача до виконання Договорів (зобов`язання відповідача до виконання зобов`язань за Договорами) є обґрунтованою, підставною та такою, що підлягає до задоволення.

Крім того, позивач просив визнати Договори чинними зі строком їх дії до 10.07.2021р.

Фактично, у вказаний спосіб позивач намагається в судовому порядку встановити певні юридичні факти.

Враховуючи те, що зазначена вище позовна вимога, яка по суті є вимогою про встановлення факту, що не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.57 постанови від 19.03.2019р. у справі №927/396/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80632872 ), підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведеного, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 05.06.2019р. у справі №922/928/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82528154 ).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту Конвенція ). У пункті 145 рішення від 15.11.1996р. у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини (надалі по тексту ЄСПЛ ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині таку міру правового захисту на національному рівні, що дозволило б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

За змістом ч.1 ст.14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, а також те, що Договори є чинними протягом строку, встановленого їх умовами, та підлягають до виконання сторонами, позовна вимога про визнання таких договорів чинними зі строком їх дії до 10.07.2021р. не є ефективним способом захисту і не призводить до реального відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення частково, шляхом визнання дій відповідача щодо розірвання Договорів в односторонньому порядку незаконними та спонукання відповідача до виконання таких договорів. В решті позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем за подання позову у цій справі, сплачено судовий збір у розмірі 5763,00грн., що підтверджується квитанцією №ПН1842 від 13.12.2019р.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Беручи до уваги вказане вище, а також те, що задоволенню підлягають дві із трьох заявлених немайнових позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 3842,00грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати дії Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 79008, Львівська обл., місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 18; ідентифікаційний код: 40301597) щодо розірвання договорів №55/16 від 08 липня 2016 року та №56/16 від 08 липня 2016 року з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території області від 08 липня 2016року в односторонньому порядку незаконними.

3. Спонукати Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 79008, Львівська обл., місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 18; ідентифікаційний код: 40301597) до виконання договорів №55/16 від 08 липня 2016 року та №56/16 від 08 липня 2016 року з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території області від 08 липня 2016 року укладених між Львівською обласною державною адміністрацією в особі в. о. директора департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку облдержадміністрації Кокотайла Романа Олеговича та Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське АТП-14627 (місцезнаходження: 81600, Львівська обл., Миколаївський район, місто Миколаїв, вулиця Львівське Шосе, будинок 1; ідентифікаційний код: 03114833).

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 79008, Львівська обл., місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 18; ідентифікаційний код: 40301597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МИКОЛАЇВСЬКЕ АТП-14627 (місцезнаходження: 81600, Львівська обл., Миколаївський район, місто Миколаїв, вулиця Львівське Шосе, будинок 1; ідентифікаційний код: 03114833) 3842,00грн. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України з врахуванням положень абз.1 п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2020р.

Суддя Король М.Р.