Постанова

від 02.06.2020 по справі 911/1774/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1774/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду :

Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

за участі помічника судді Гріщенко О.В. (за дорученням судді)

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на ухвалу Господарського суду Київської області (суддя - А.В. Лопатін) від 10.07.2019 (в частині розгляду кредиторських вимог АТ КБ "Приватбанк" в сумі 7 730 872 грн 68 коп.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - О.М. Остапенко, судді: Б.В. Отрюх, С.В. Сотніков) від 10 . 10.2019

за заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніти Дніпра"

про визнання банкрутом.

Учасники справи:

представник кредитора - Дорошенко Г.Г., адвокат,

представник боржника - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог

1.1 12.05.2015 Господарський суд Київської області ухвалив порушити за заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Кредитор) провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніти Дніпра" (далі - Боржник) в загальному порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном Боржника та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Назаренка С.А.

1.2 21.09.2016 Господарський суд Київської області постановив завершити процедуру розпорядження майном Боржника, визнати його банкрутом, а ліквідатором призначити арбітражного керуючого Чичву О.С.

1.3 26.03.2019 Кредитор подав заяву про визнання поточних кредиторських вимог до Боржника в сумі 247 400 доларів США - 7 106 842 грн 14 коп. - заборгованості з відсотків за користування кредитними коштами (із задоволенням у шосту чергу) та в сумі 24 182 доларів США, 05 центів - 624 030 грн 54 коп. заборгованості з винагороди за користування кредитними коштами (із задоволенням у шосту чергу).

1.4 Заява мотивована заборгованістю Боржника перед Кредитором за укладеним між ними Кредитним договором від 28.01.2008 № КГ-252Д (далі - Кредитний договір) на спірні суми, що були нараховані Кредитором за період з 12.05.2015 (порушення провадження у цій справі) по 21.09.2016 (визнання Боржника банкрутом) та є поточними вимогами до Боржника, що можуть бути заявлені лише у межах ліквідаційної процедури Боржника, однак підлягають задоволенню у шосту чергу, оскільки заявлені кредитором після спливу строку, визначеного нормами абзацу 9 частини 1 статті 38 Закону про банкрутство.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1 10.07.2019 Господарський суд Київської області постановив ухвалу (що залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2019) про відхилення вимог Кредитора до Боржника на суму 7 730 872 грн 68 коп. та про залишення без задоволення клопотання ліквідатора банкрута про продовження строку ліквідаційної процедури Боржника тощо.

2.2 Рішення судів в частині відхилення вимог Кредитора до Боржника на суму 7 730 872 грн 68 коп. мотивовані, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, відсутністю підстав для задоволення цих вимог Кредитора, що нараховані Кредитором за період з 12.05.2015 по 21.09.2016, з огляду на відсутність у Кредитора права нараховувати Боржнику проценти за кредитом та винагороду (комісію) після спливу 28.01.2009 визначеного Кредитним договором строку кредитування та з огляду на рішення суду про стягнення з Боржника на користь Кредитора заборгованості за вказаним кредитним договором, що підтверджує пред`явлені Кредитором вимоги до Боржника за цим договором у розумінні положень частини другої статті 1050 ЦК України.

3. Встановлені судами обставини

3.1 Грошові вимоги Кредитора, які включено до реєстру вимог кредиторів Боржника (ухвала від 27.04.2016), були заявлені, виходячи з розміру заборгованості Боржника за Кредитним договором, наявної станом на дату порушення провадження у даній справі - 12.05.2015.

3.2 За умовами Кредитного договору сторони передбачили строк повернення кредиту 28.07.2008, який, в подальшому, додатковою угодою від 28.07.2008 № 1 до Кредитного договору продовжили до 28.01.2009.

За умовами Кредитного договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом та винагороду (комісію) на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 28.01.2009.

3.3 Проценти за користування кредитом та винагороду (комісію) нараховано Кредитором за період після закінчення строку кредитування за Кредитним договором.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1 18.11.2019 Кредитор подав касаційну скаргу та додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 в частині відмови Кредитору у задоволенні заяви про визнання поточних кредиторських вимог до Боржника в сумі 247 400 доларів США - 7 106 842 грн 14 коп. - заборгованості з відсотків за користування кредитними коштами (із задоволенням у шосту чергу) та в сумі 24 182 доларів США, 05 центів - 624 030 грн 54 коп. заборгованості з винагороди за користування кредитними коштами (із задоволенням у шосту чергу); та ухвалити постанову - про задоволення зазначених кредиторських вимог до Боржника.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1 Суди помилково врахували під час ухвалення оскаржуваних рішень висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, не врахувавши та не надавши оцінки умовам укладеного між сторонами Кредитного договору, зокрема, в пункті 4.3, згідно з якими сторони погодили інший порядок нарахування процентів за користування кредитом - до фактичного погашення кредиту, що узгоджується із положеннями статті 1048 Цивільного кодексу України; а також в пункті 4.2, згідно з яким сторони погодили інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання - 36 % на залишок простроченої суми кредиту з дня виникнення простроченої заборгованості.

При цьому суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних відносин не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 та в висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2018 у справі №913/11/18.

5.2 Позиція Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 з висновком про відступлення від позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2018 у справі №913/11/18 та стосовно висновків (з посиланням на позицію Верховного Суду в постанові від 05.03.20219 у справі № 5017/1987/2012) щодо нарахування процентів за передбаченою кредитним договором підвищеною ставкою за неправомірне користування кредитом - згідно диспозиції у частині другій статті 625 ЦК України, узгоджується з позицією Кредитора у спірних правовідносинах та підтверджується наданими ним доказами.

6. Касаційне провадження

6.1 Перегляд оскаржуваних судових рішень здійснюється касаційним судом в межах доводів та вимог касаційної скарги - в частині розгляду вимог Кредитора в сумі 7 730 872 грн 68 коп. (частина перша статті 300 ГПК України).

6.2 Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020, від 22.04.2020, від 04.05.2020 та від 20.05.2020) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, з 12.03.2020 по 22.06.2020 (в редакції останніх змін) на всій території України встановлено карантин.

В той же час за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Об`єктом касаційного оскарження у цій справі є постанова апеляційного суду, ухвалена після перегляду ухвали місцевого суду за результатами розгляду заяви з грошовими вимогами до Боржника, а тому справа відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 247, статті 301 ГПК України має розглядатися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

З метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Суд дійшов висновку про здійснення розгляду касаційної скарги Кредитора з урахуванням раніше визначеної ухвалою Суду від 07.05.2020 дати - 02.06.2020).

Суд констатує, що до дати проведення судового засідання - 02.06.2020 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань, пов`язаних з рухом касаційної скарги, в тому числі про перерву чи про відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 02.06.2020.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

7.1 Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

7.2 Спір, що розглянутий згідно з оскаржуваними судовими рішеннями, стосується вимог Кредитора до Боржника, які складають проценти та винагороду за користування кредитними коштами, нарахування яких здійснені Кредитором за укладеним з Боржником Кредитним договором за період з дати порушення провадження у цій справі про банкрутство до дати визнання Боржника банкрутом.

7.3 Правовідносини за кредитним договором врегульовані, зокрема нормами глави ЦК України.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Нормами частини першої статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою цієї статті ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

7.4 За змістом наведених норм ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, застосування якої судами згідно з оскаржуваними рішеннями є релевантним у спірних правовідносинах.

Крім цього, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 6.17 постанови від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13.

7.5 Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на подібну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

У зв`язку із викладеним Суд дійшов висновку, що поведінка боржника не може бути одночасно (в один і той же період) правомірною та неправомірною, тому регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. У зв`язку із цим за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16.

Отже Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Така правова позиція щодо правильного застосування норм права підлягає врахуванню у справі про банкрутство в разі подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури, з урахуванням перебування в цей час боржника в особливому правовому становищі, зокрема і щодо дії мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16.

7.6 Враховуючи викладене та встановлені судами обставини надання Боржнику кредиту за укладеним з Кредитором Кредитним договором з остаточним терміном повернення 28.01.2009 (пункт 3.2) та обставини ухвалення Господарським судом Автономної республіки Крим рішення від 15.07.2013 у справі № 901/2117/13 за позовом Кредитора до Боржника про задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором (ухвала у цій справі від 12.05.2015), Суд дійшов висновку, що на 12.05.2015 (дату порушення справи про банкрутство Боржника) строк кредитування Боржника є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому зі спливом строку кредитування у спірних правовідносинах, у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України (через остаточний термін повернення 28.01.2009 та через ухвалення рішення від 15.07.2013 у справі № 901/2117/13) припинилося право Кредитора нараховувати проценти за кредитом за Кредитним договором.

У зв`язку із цим у Кредитора відсутні підстави заявляти до Боржника кредиторські вимоги як проценти за користування кредитом, нараховані на підставі Кредитного договору за період з 12.05.2015 по 21.09.2016, правильного висновку про що дійшли суди першої і апеляційної інстанцій.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пунктах 6.19-6.21 постанови від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеної у постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

7.7 Аналогічного висновку Суд дійшов і стосовно заявленої Кредитором як вимоги поточного кредитора спірної суми заборгованості зі сплати винагороди банку за кредитне обслуговування - 24 182 доларів США, 05 центів - 624 030 грн 54 коп. відповідно до умов і пункті А 10, 4.5 Кредитного договору, оскільки якщо звернутись до цих умов Кредитного договору, то винагорода банку за кредитне обслуговування є платежем, що здійснюється протягом строку дії надання кредиту за Кредитним договором, однак не є мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання за цією угодою.

А порядок та період нарахування цієї винагороди аналогічні порядку та періоду нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), однак є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов`язання за Кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

7.8 Дійшовши наведених висновків, в охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси Кредитора мали б бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

А спірні вимоги Кредитора як в поточного кредитора (стаття 1 та частина перша статті 38 Закону про банкрутство) мали б складати проценти, нараховані в період процедури розпорядження майном Боржника (з 12.05.2015 по 21.09.2016) через прострочення Боржником виконання грошового зобов`язання за Кредитним договором.

Між тим, з огляду на запроваджені щодо Боржника з дати порушення та здійснення щодо Боржника провадження у справі про банкрутство згідно з ухвалою від 12.05.2015 та в силу закону (стаття 19 Закону про банкрутство) обмежень у вигляді мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника, що вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство (про що зазначається в ухвалі господарського суду), та протягом дії якого, зокрема не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо, Суд дійшов висновку про відсутність також підстав для здійснення Кредитором Боржнику за спірний період передбачених частиною другою статті 625 ЦК України нарахувань за Кредитним договором у процедурі розпорядження майна Боржника - з дати порушення провадження у цій справі до дати визнання боржника банкрутом.

Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє аргументи скаржника (пункти 5.1, 5.2) щодо неврахування судами обставин погодження сторонами в пункті 4.2 Кредитного договору умов щодо іншого розміру процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання - 36 % на залишок простроченої суми кредиту з дня виникнення простроченої заборгованості; а також посилання на позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, викладену з посиланням на позицію Верховного Суду в постанові від 05.03.20219 у справі № 5017/1987/2012 - щодо нарахування процентів за передбаченою кредитним договором підвищеною ставкою за неправомірне користування кредитом - згідно з диспозицією у частині другій статті 625 ЦК України.

7.9 Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.1), викладені з посиланням на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, про ненадання судами оцінки обставинам погодження сторонами в пункті 4.3 Кредитного договору іншого порядку нарахування процентів за користування кредитом - до фактичного погашення кредиту, який узгоджується із положеннями статті 1048 ЦК України, з огляду на таке.

У своїх висновках стосовно порядку застосування частини першої статті 1048 ЦК України у спорі між кредитором і боржником стосовно періоду нарахування процентів за користування кредитом у разі існування між сторонами домовленості в кредитному договорі щодо нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 (пункти 6.35, 6.36) зазначила про необхідність відступити від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення боржником строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Поряд з викладеним слід додати, що зміна скаржником, після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 04.02.2020 у справі 912/1120/16, позиції в касаційній скарзі щодо кваліфікації спірної суми вимог як процентів, нарахованих за користування кредитом (пункт 5.1), на позицію в додаткових поясненнях до касаційної скарги щодо кваліфікації спірної суми вимог як процентів за передбаченою кредитним договором підвищеною ставкою за неправомірне користування кредитом (згідно диспозиції у частині другій статті 625 ЦК України) (пункт 5.2), свідчить про невизначеність скаржника стосовно правової природи заявлених ним у спірних правовідносинах кредиторських вимог до Боржника та стосовно правових підстав для цих вимог.

7.10 У зв`язку із викладеним доводи скаржника щодо неправомірності відхилення судами вимог Кредитора до Боржника на суму 7 730 872 грн 68 коп. не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

7.11 Висновки судів першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях про відхилення вимог Кредитора до Боржника на суму 7 730 872 грн 68 коп. з урахуванням їх доповнення мотивами, наведеними в цій постанові, зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду (в частині розглянутих та відхилених кредиторських вимог АТ КБ "Приватбанк" в сумі 7 730 872 грн 68 коп.) підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

7.12 У зв`язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Кредитора.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 (в частині розгляду кредиторських вимог АТ КБ "Приватбанк" в сумі 7 730 872 грн 68 коп.) у справі № 911/1774/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк