Рішення

від 01.06.2020 по справі 212/9412/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/9412/19

2/212/968/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Ваврушак Н.М., за участі секретаря судового засідання Нестеренко В. В., представника позивача ОСОБА_1 Т.І., представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошових коштів невиплачених при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошових коштів невиплачених при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у період з 29 березня 2013 року по 23 квітня 2019 року він працював на підприємстві відповідача. Зазначає, що йому була нарахована та не виплачена при звільненні заробітна плата у розмірі 24264,72 гривень, середньомісячна заробітна плата позивача складала 8346,00 гривень. У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні пози вача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 134 робочих дні, вважає, що з відповідача підлягає також стягненню на його користь середній заробіток за час за тримки розрахунку, який складає 27277,04 гривень.

24 квітня 2020 року представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому заперечує обставини викладені у позовній заяві та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що жодної заборгованості перед позивачем не існує. Долучені позивачем докази щодо заборгованості по заробітній платі датовані 06 березня 2019 року, але підписані особою - ОСОБА_5 , який вже не був головою правління. Довідки підписані та видані не уповноваженою особою, яка не мала права їх підпису, вважає, що долучені довідки не є належним та допустимим доказом по справі.

Ухвалою суду від 08 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 25 березня 2020 року розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою сторін.

Позивач ОСОБА_4 до судового засідання не з`явився, в наданій суду письмовій заяві просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги, на підставі обставин, викладених у позовній заяві. Додатково пояснила суду, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 29 березня 2013 року по 23 квітня 2019 року, про що відображено в трудовій книжці та маються відповідні накази.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_5 не мав повноважень видавати документи позивачу про заборгованість по заробітній платі та накази про звільнення, так як він був позбавлений адміністративних повноважень згідно до рішення зборів. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що відсутні заборгованість у ОСОБА_4 , так як трудові відносини розірвані 01 липня 2018 року, та з ним здійснено повний розрахунок.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з Товариством закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст з 29 березня 2013 року по 23 квітня 2019 року, що підтверджується наказом Товариства закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст №02/1 від 27 березня 2013 року Про прийняття на роботу та наказом №03 від 05 березня 2019 року Про надання відпустки з наступним звільненням (а.с.4-5), а також трудовою книжкою ОСОБА_4 (а.с.25-29).

Відповідно до довідки №18, 19 виданої Товариством закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст від 06 березня 2019 року, підприємство станом на 06 березня 2019 року має заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_4 у розмірі 24264,72 гривень (а.с.6, 7).

Згідно наданого позивачем розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку з 24 квітня 2019 року по 04 листопада 2019 року, середній заробіток за час затримки в розрахунку на час звернення до суду становить 27277,04 гривень за 134 робочі дні (а.с.8).

Протоколом №02 загальних зборів уповноважених членів Товариства закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст від 01 липня 2018 року, обрано головою правління ОСОБА_5 (а.с.47). Протоколом №3 загальних зборів уповноважених Товариства закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст від 09 лютого 2019 року, постановлено звільнити з посади голови правління ОСОБА_5 та обрати головою правління ОСОБА_7 (а.с.49-50), який відповідно до наказу №1 від 06 березня 2019 року призначений на посаду з 06 березня 2019 року (а.с.51).

З наказу №2 від 11 березня 2019 року, вбачається, що з11 березня 2019 року, ОСОБА_5 звільнено з посади головного бухгалтера товариства (а.с.52)

Наказом №1 від 06 березня 2019 року, призначено ОСОБА_7 головою правління з 06 березня 2019 року (а.с.51)

Доводи представника відповідача відносно того, що долучені позивачем довідки не є належним та допустимим доказом по справі, так як підписані та видані не уповноваженою особою, суд відхиляє, так як наказ №03 Товариства закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст від 05 березня 2019 року Про надання відпустки з наступним звільненням , виданий головою правління ОСОБА_5 та скріплений печаткою юридичної особи, даних про те, що станом на 05 березня 2019 року ОСОБА_5 не мав повноважень голови правління - суду не надано.

Крім того, виконання вказаного наказу відображено у Особовій карті працівника, записці - розрахунок про надання відпустки та трудовій книжці позивача (а.с.25-30, 31-35).

Крім того, перебування у трудових відносинах позивача та відповідача підтверджується довідкою Пенсійного фонду України, від 05 січня 2020 року, що відображено в індивідуальній відомості про застраховану особу ОСОБА_4 . Аналіз вказаних доказів приводить суд до висновку, що позивач ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах саме до 23 квітня 2019 року.

Вказані докази підтверджують факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем. Трудова книжка позивача за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відповідачем.

Стосовно доводів відповідача про неналежність письмових доказів довідок №18, 19, виданих Товариством закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст 06 березня 2019 року, про заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_4 у розмірі 24 264,72 гривень (а.с.6, 7) суд вказує наступне.

Вказаний письмовий доказ виданий позивачу та підписаний головою правління ОСОБА_5 ., хоча згідно до наказу№1 від 06 березня 2019 року, призначено ОСОБА_7 головою правління з 06 березня 2019 року, суд вказує, що позивач, отримуючи довідку з підприємства, не зобов`язаний перевіряти повноваження керівника, як особи що її підписала. Тому, відповідачем суду не надані докази на спростування достовірності вказаних довідок.

Відповідачем не надані докази на спростування наявності заборгованості по заробітній платі у позивача на час його звільнення, відповідачем спростовано розмір середньоденної заробітної плати позивача.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа Суханов та Ільченко проти України , а також справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини ,) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання та правомірне очікування стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України Про оплату праці , а позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17.07.2017 року, при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Законом України від 02.09.2014 року Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати письмові докази, які йому були видані відповідачем, та вони відповідають Закону України Про оплату праці .

Відповідачем ці відомості не спростовані.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Отже, оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь позивача.

Таким чином, позивачем доведена сума заборгованості по заробітній платі з грудня 2018 року по березень 2019 року та компенсації за невикористані дні відпустки, всього 24264,72 гривень, у суду відсутні сумніви щодо правильності розрахунків вказаних сум, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 27277,04 гривень, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач допустив затримку у виплаті заробітної плати позивачу більш ніж на один місяць, а тому у нього в силу наведених норм закону виник обов`язок виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 ( із змінами та доповненнями) затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати. Пунктом 2 вищевказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Позивач звільнений з підприємства відповідача 23 квітня 2019 року, тому розрахунковим періодом є два попередні перед звільненням повні місяці - січень-лютий 2019 року. В зазначені місяці середньомісячна заробітна плата позивача складала 4173,00 гривень (середньоденний заробіток 203,56 гривень). Кількість днів затримки розрахунку становить 134 дні. Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком компенсації за затримку розрахунку та вважає, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати складає 27277,04 гривень, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, а також те, що позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати з відповідача на рахунок держави в сумі 768,40 гривень.

Керуючись Законом України Про оплату праці , Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати , ст.ст. 21, 94, 115 - 117 КЗпП України, ст.ст. 3, 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 - задовольнити.

Стягнути з Товариства закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в сумі 24264,72 гривень (двадцять чотири тисячі двісті шістдесят чотири грн. 72 коп.), середній заробіток за період з 24.04.2019 по 04.11.2019 в сумі 27277,04 гривень (двадцять сім тисяч двісті сімдесят сім грн. 04 коп.).

Стягнути з Товариства закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 гривень (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, зазначений в рішенні продовжується на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство закритих стоянок транспортних засобів Автомобіліст , ЄДРПОУ 13418971, адреса 50024, м. Кривий Ріг вулиця Міаська, буд. 15.

Повне судове рішення складено та підписано 05 червня 2020 року.

Суддя: Н. М. Ваврушак