Рішення

від 02.06.2020 по справі 380/2475/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/2475/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Кулик С.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Лободи Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) (далі - ДУ Сокальська виправна колонія (№47) , Відповідач), в якому просить суд стягнути з ДУ Сокальська виправна колонія (№47) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 30.01.2018 по 26.12.2019 в сумі 123939,35 грн.

Ухвалою від 30.03.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

21.04.2020 на адресу суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву (арк. справи 20-24).

27.04.2020 до суду від Позивача надійшла відповідь на відзив (арк. справи 31).

05.05.2020 на адресу суду від Відповідача надійшли заперечення (арк. справи 32-35).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначила, що з 23.11.2009 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посадах молодшого начальницького складу. Вказує на те, що відповідно до наказу ДУ Сокальська виправна колонія (№47) від 29.01.2018 № 10/ОС-18 її звільнено з органів кримінально-виконавчої служби за пп. 4 п. 1 ст. 77 Закону України Про національну поліцію , у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Стверджує, що перед звільненням вона звернулась до Відповідача з рапортом (заявою) про виплату їй грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, проте вказана виплата була виплачена їй лише 27.12.2019. Вважає, що вказані обставини свідчать про затримку Відповідачем у проведенні з нею остаточного розрахунку в день звільнення, яка тривала з 30.01.2018 по 26.12.2019, тобто 695 календарних днів, а відтак наявні підстави для стягнення з Відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, як це передбачено ст. 117 Кодексу законів про працю України. На думку Позивача, середній заробіток, який підлягає стягненню з Відповідача, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 123939,35 грн.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву (арк. справи 20-24), в якому просить позовну заяву ОСОБА_1 до ДУ Сокальська виправна колонія (№47) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, залишити без розгляду. Зазначає, що Позивач заявила позов про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за час проходження служби в ДУ Сокальська виправна колонія (№47) , яка є складовою системи Державної кримінально-виконавчої служби. Посилаючись на абзац перший частини 2 статті 14 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України вважає, що цією нормою прямо передбачено, що служба у Державній кримінально-виконавчій службі є публічною службою. Наведене свідчить про те, що спір фактично виник між особою, яка проходила службу та суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання компенсації за неотримане під час такої служби майно з моменту звільнення, а тому спір є не лише публічно-правовим, але й безпосередньо стосується обставин проходження публічної служби та виникнення певних прав після звільнення з публічної служби. З огляду на наведене вважає, що до вказаних правовідносин повинен бути застосований шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною дугою статті 122 КАС України.

Крім цього вказує на те, Позивач 21.02.2019 зверталася до Відповідача з листом щодо виплати належної їй грошової компенсації за неотримане речове майно, на що 15.03.2019 отримала відповідь про відсутність коштів на рахунках установи для виплати оспорюваної заборгованості. Також вважає, що така компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали Позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.

Позивач подала відповідь на відзив (арк. справи 31), в якій зазначає, оскільки Відповідач протиправно не провів з нею повний розрахунок при звільненні та не виплатив грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, то відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України він зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Стверджує, що така затримка тривала з 30.01.2018 по 26.12.2019, тобто 695 календарних днів.

Відповідач подав заперечення (арк. справи 32-35), зміст яких аналогічний змісту відзиву на позовну заяву.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Згідно з наказу ДУ Сокальська виправна колонія (№47) (по особовому складу) від 29.01.2018 № 10/ОС-18 прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_2 , молодшого інспектора відділу охорони, 29.01.2018 звільнено у відповідності до пп. 4 п. 1 ст. 77 Закону України Про національну поліцію (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виплативши грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як жінці, що працює і має двох дітей віком до 15 років, за 2017 рік в кількості 10 діб, за 2018 рік в кількості 10 діб, всього в кількості 20 діб. Вислуга років на день звільнення становить в календарному обчисленні 08 років 02 місяці 06 днів, у пільговому обчисленні 10 років 10 місяць 28 днів (арк. справи 4).

29.01.2018 Позивач звернулася із заявою до ДУ Сокальська виправна колонія (№47) , в якій просила, у відповідності до постанови КМУ від 14.08.2013 № 578 Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби , виплатити їй грошову компенсацію за ті предмети речового майна, право на отримання яких наступило після 14.08.2013 і до моменту її звільнення (арк. справи 25).

За результатом розгляду заяви Позивача, ДУ Сокальська виправна колонія (№47) надало відповідь, оформлену листом від 15.03.2019 № 10/47-4/10-19/л-10, в якій повідомило Позивача, зокрема, що установою повторно було направлено лист-прохання (№10/47-4/214) про виділення коштів по КЕКВ 2210 для погашення даної заборгованості (арк. справи 27).

18.01.2019 видана довідка № 67 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, що належить до видачі старшому сержанту внутрішньої служби, молодшому інспектору відділу охорони ОСОБА_1 відповідно до якої сума грошової компенсації, яка підлягає до видачі становить 3473,00 грн.

Згідно з довідкою ДУ Сокальська виправна колонія (№47) від 21.02.2020 № 10/47-4/12 (із врахуванням довідки від 29.05.2020 № 10/47-4/37 про допущення описки), видана ОСОБА_1 , грошова компенсація за неотримане речове майно згідно платіжного доручення №354 від 20.12.2020 Позивачу виплачено 27.12.2019 (арк. справи 8).

Отже, повний розрахунок з Позивачем проведено лише 27.12.2019, що підтверджується сторонами і не оспорюється.

Позивач вважає, що оскільки їй своєчасно не виплачено вказану грошову компенсацію, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору, суд виходив з такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23.06.2005 № 2713-ІV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Згідно частиною 5 статті 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію , а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578).

Цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань (п. п. 1, 2 Порядку № 578).

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (п. 60 Порядку № 578).

З системного аналізу вищенаведених норм, суд дійшов висновку, що Порядок № 578, визначає два альтернативні способи забезпечення працівника кримінально-виконавчої служби, належним йому речовим майном у разі звільнення, тобто, особа має право отримати речове майно особистого користування, яке не видане йому на день звільнення, або отримати грошову компенсацію за таке майно. Крім цього, реалізація як одного, так і іншого способу забезпечення працівника належним йому речовим майном у разі звільнення, здійснюється шляхом волевиявлення, тобто поданням заяви або рапорту за місцем проходження служби.

Суд встановив, що згідно з наказу ДУ Сокальська виправна колонія (№47) (по особовому складу) від 29.01.2018 № 10/ОС-18 прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_2 , молодшого інспектора відділу охорони, 29.01.2018 звільнено у відповідності до пп. 4 п. 1 ст. 77 Закону України Про національну поліцію (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виплативши грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як жінці, що працює і має двох дітей віком до 15 років, за 2017 рік в кількості 10 діб, за 2018 рік в кількості 10 діб, всього в кількості 20 діб.

Як видно з матеріалів справи, 29.01.2018 Позивач звернулася із заявою до ДУ Сокальська виправна колонія (№47) , в якій просила, у відповідності до постанови КМУ від 14.08.2013 № 578 Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби , виплатити їй грошову компенсацію за ті предмети речового майна, право на отримання яких наступило після 14.08.2013 і до моменту її звільнення.

За результатом розгляду заяви Позивача, ДУ Сокальська виправна колонія (№47) надала відповідь, оформлену листом від 15.03.2019 № 10/47-4/10-19/л-10, в якій повідомила Позивача, зокрема, що установою повторно було направлено лист-прохання (№10/47-4/214) про виділення коштів по КЕКВ 2210 для погашення даної заборгованості.

18.01.2019 видана довідка № 67 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, що належить до видачі старшому сержанту внутрішньої служби, молодшому інспектору відділу охорони ОСОБА_1 відповідно до якої сума грошової компенсації, яка підлягає до видачі становить 3473,00 грн.

Як слідує з довідки ДУ Сокальська виправна колонія (№47) від 21.02.2020 № 10/47-4/12 (із врахуванням довідки від 29.05.2020 № 10/47-4/37 про допущення описки), видана ОСОБА_1 , грошова компенсація за неотримане речове майно згідно платіжного доручення №354 від 20.12.2020 Позивачу виплачено 27.12.2019, що підтверджується сторонами і не оспорюється.

Таким чином, станом на день звільнення Позивача з ДУ Сокальська виправна колонія (№47) у відповідності до пп. 4 п. 1 ст. 77 Закону України Про національну поліцію (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з Позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Отже, на час прийняття наказу про звільнення Позивача з ДУ Сокальська виправна колонія (№47) , Відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Слід зауважити, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

Також, суд зазначає, що частиною 6 статті 7 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому, працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, норми КЗпП України не поширюються на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, в частині порядку та умов визначення оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати аналогію закону, зокрема, норми статей 116, 117 КЗпП України, які передбачають відповідальність роботодавців за затримку розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 1023/16, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.

Як уже зазначалося вище, під час розгляду такої справи суд встановив, що на день звільнення Позивача у відповідності до пп. 4 п. 1 ст. 77 Закону України Про національну поліцію (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), їй не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, тобто при звільненні Відповідач не провів повного розрахунку з нею. Відтак відповідно до статті 117 КЗпП України Позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Посилання Відповідача на те, що грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягає видачі особам рядового і начальницького складу не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали Позивачу при звільненні та носить одноразовий характер, суд вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право Позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.

Передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання Відповідача на те, що вказана допомога не входить до складу грошового забезпечення є безпідставними.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Із пункту 5 цього Порядку видно, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 1, 2 п. 8 вказаного Порядку).

З огляду на викладене, оскільки остаточний розрахунок при звільненні Позивача проведений із нею лише 27.12.2019, суд констатує протиправну бездіяльність Відповідача щодо не нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.01.2018 по 26.12.2019, що складає 696 календарних днів, та необхідність стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період.

Як видно з довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення Позивача за період з 01.11.2017 по 31.12.2017, виданою ДУ Сокальська виправна колонія (№47) від 21.02.2020 №10/47-4/11 (арк. справи 9), розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , за два місяці перед звільненням, а саме у грудні 2017 року та у листопаді 2017 року становив 14446,00 грн. (5798,70+8647,30).

Суд зазначає, що Позивачем при зверненні до суду допущено помилку в обрахунку кількості днів затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, зазначено, що така кількість у період з 30.01.2018 по 27.12.2019 становить 695 днів. Суд зазначає, що період часу з 30.01.2018 по 26.12.2019 становить 696 календарних днів.

Для обчислення середнього заробітку з 30.01.2018 до 26.12.2019 необхідно застосовувати показник 178,33 грн. в день. Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації - 696, відтак сума середнього грошового забезпечення становить 124117,68 грн. (178,33 грн. х 696 днів), який підлягає стягненню з Відповідача.

З огляду на викладене, вимога Позивача про стягнення з ДУ Сокальська виправна колонія (№47) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 30.01.2018 по 26.12.2019 підлягає до задоволення.

Щодо доводів Відповідача, що Позивачем пропущено встановлений КАС України строк на звернення до суду, а відтак позов слід залишити без розгляду, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини 6 статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Предметом позову у цій справі є стягнення з Відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 30.01.2018 по 26.12.2019 в сумі 124117,68 грн.

Суд звертає увагу на те, що категорія справ, до яких відноситься справа, що розглядається, належить до справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосується порушення майнових прав особи, які пов`язані зі звільненням з публічної служби.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема, у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівників до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усі виплати, на які працівник має право згідно умов трудового договору та відповідно державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26.10.2016 №6-1395цс16).

Враховуючи вказані приписи чинного законодавства та позицію Верховного Суду України у подібних правовідносинах, суд вважає, що не підлягають застосуванню норми статті 122 КАС України щодо шестимісячного строку звернення до суду. Суд враховує положення статті 233 КЗпП України, якими передбачено право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а відтак Позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги Позивача обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Щодо судових витрат, суд вважає, що такі слід стягнути на користь Позивача, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Під час звернення до суду ОСОБА_1 сплатила судовий збір, що підтверджується квитанцією № 0.0.1659504287.1 від 24.03.2020 (арк. справи 3).

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) (місцезнаходження: 80040, Львівська обл., Сокальський р-н, смт. Жвирка, код ЄДРПОУ 08563949) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 30.01.2018 по 26.12.2019 в сумі 124117 (сто двадцять чотири тисячі сто сімнадцять) гривень 68 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) (місцезнаходження: 80040, Львівська обл., Сокальський р-н, смт. Жвирка, код ЄДРПОУ 08563949) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1239 (одну тисячу двісті тридцять дев`ять) гривень 40 копійок сплаченого судового збору згідно з квитанцією № 0.0.1659504287.1 від 24.03.2020.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 05.06.2020.

Суддя Мричко Н.І.