Постанова

від 14.04.2010 по справі 14/286-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2010 р.                                                           Справа № 14/286-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О.В., суддя Афанасьєв В.В., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача: Акімова Е.О., довіреність № 643-1/14 від 25.03.2010 р.,

відповідача: не з’явився,

третіх осіб –не з’явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»в особі Сумської обласної дирекції, м. Суми  (вх. № 515С/3-9 від 24.02.2010 р.)  на рішення господарського суду Сумської області від 27 січня 2010 р. у справі №  14/286-09

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» в особі Сумської філії, м. Суми

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»в особі Сумської обласної дирекції, м. Суми  

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,  

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача  - ОСОБА_4

про стягнення  36 943,91 грн.,

встановила:

В серпні 2009 р. Відкрите акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»в особі Сумської філії, м. Суми (далі позивач) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просило стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»в особі Сумської обласної дирекції, м. Суми (далі відповідач) на свою користь 26906,22 грн., з яких: 25500,00 грн. сума страхового відшкодування, 1406,22 грн. інфляційних збитків, а також судові витрати, пов‘язані з розглядом справи.

11.01.2010 р. позивач надав заяву про збільшення позовних вимог,  в  якій просив суд стягнути з відповідача 33849,54 грн. суму страхового відшкодування, 3094,37 грн. інфляційних збитків, а також судові витрати, пов‘язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.01.2010 р.  у справі  № 14/286-09 (суддя Зражевський Ю.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія  «Оранта»в особі Сумської  обласної дирекції на користь Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» в особі Сумської філії, м. Суми  33849,54 грн. суми страхового відшкодування, 3094,37 грн. інфляційних збитків,  369,44 грн. держмита, 236,00 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

       Відповідач –ВАТ НАСК «Оранта»- не погодився з рішенням господарського суду Сумської області від 27.01.2010 р. по даній справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заявник скарги зазначає, що рішення господарського суду Сумської області від 27.01.2010 р. є неправомірним та таким, що не ґрунтується на дійсних обставинах справи і порушує вимоги матеріального і процесуального права. Так, апелянт зазначив, що при дослідженні матеріалів справи судом першої інстанції не було враховано той факт, що довіреність на право керування ОСОБА_3 була видана після настання страхового випадку. Також  в своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норми ст. 11 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що між сторонами не існує будь-якої з підстав для виникнення зобов’язань, а тому стягнення з ВАТ НАСК «Оранта»інфляційних збитків, на думку відповідача, є необґрунтованим.

       Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2010 р. апеляційну скаргу ВАТ НАСК «Оранта»прийнято до провадження. Розгляд скарги призначено на 07.04.2010 р.

       Позивач 07.04.2010 року за вх. №2429 надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить рішення господарського суду Сумської області від 27.01.2010 р. по даній справі залишити без змін, а апеляційну відповідача залишити без задоволення.

       В судове засідання 07.04.2010 р. з’явився уповноважений представник позивача і надав пояснення по справі.

          Відповідач та треті особи в судове засідання не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать  повідомлення  про вручення рекомендованих поштових відправлень від 04.03.2010 та 09.03.2010 відповідно.

       Від відповідача надійшло клопотання вх.№2423 від 07.04.2010 р. про розгляд апеляційної скарги без  участі його  представника.

       Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача, та враховуючи те, що відповідач та треті особи, достеменно знаючи про час і місце судового засідання, не скористалися своїм диспозитивним правом на участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції, дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність представника відповідача та третіх  осіб  за наявними у справі документами.

          Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено місцевим господарським судом, 09.10.2009 року близько 12:00 на а/д Конотоп-Жолдаки сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів ВАЗ-2107, р/н НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, та автомобіля Mitsubishi Pajero Wagon, р/н НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_3 (власником автомобіля Mitsubishi Pajero Wagon, р/н НОМЕР_4 є ОСОБА_2).

Причиною ДТП стало порушення водієм а/м ВАЗ-2107 ОСОБА_4 вимог п. 16.12 Правил дорожнього руху (далі ПДР). Своїми діями ОСОБА_4 скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.  

Вина водія ОСОБА_4 в скоєнні правопорушення встановлена Конотопським міськрайонним судом Сумської області, відповідно до постанови якого від 07.11.2008 р. ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди внаслідок порушення п. 16.12 Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у вигляді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 5 місяців.

Автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, р/н НОМЕР_3 був застрахований власником ОСОБА_2 у Сумській філії ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»поліс № 19G-0080097 від 04.01.2008 року.

Згідно з висновком №2701 від 10.12.2008 року експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, розмір матеріальної шкоди становить 29143,88 грн., які були перераховані на поточний рахунок ТОВ «Ніко-Україна»(  за заявою ОСОБА_2 –страхувальника ) платіжним дорученням № 1848 від 05.11.2008 року.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов‘язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як свідчать матеріали справи, позивач сплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі  33 849,54 грн.

Позивач посилається на те, що відповідно до вимог Правил дорожнього руху та Закону України від 01.07.2004 року  № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»ОСОБА_4 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у ВАТ НАСК «Оранта».

Цивільна відповідальність ОСОБА_4 як власника автомобіля була застрахована за договором (3-го типу), укладеним 15.01.2008 року на підставі Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»з ВАТ НАСК «Оранта».

Колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що статтею 37.4 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»передбачене право страховика за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим та погодженими з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов’язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування»від 07.03.1996р. № 85/96-ВР страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до  особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з вимогами ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховик має право на регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідач вищенаведені факти та правомірність застосування вищенаведених положень чинного законодавства і стягнуту суму не оскаржує та не спростовує.

Стосовно посилань відповідача на те, що за інформацією, отриманою з ДП «Інформаційний центр Міністерства юстиції України», довіреність на право керування ОСОБА_3, зареєстрована 09.10.2008 р. о 14:36,  була видана після настання страхового випадку, колегія суддів зазначає, що дана інформація обґрунтовано не взята судом першої інстанції до уваги, оскільки відповідно до пункту 2.12 Положення про єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2006 р. № 111/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2006 р. за № 1378/13252, Реєстратор вносить відомості до Єдиного реєстру у день посвідчення довіреності (видачі дубліката довіреності). Таким чином, дата видачі довіреності та дата її реєстрації у Єдиному реєстрі довіреностей співпадають, що робить аргументи відповідача безпідставними.

       Щодо посилання відповідача на безпідставність стягнення інфляційних збитків –відповідні твердження не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки:

       згідно  з ч.1 ст.11 ЦК України  цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди.

       Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.           Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

        Отже, правовідносини сторін спору врегульовані нормами чинного законодавства (ст.ст. 1166, 1191, 1194 ЦК України), в силу яких, як вірно встановлено місцевим господарським судом, особа, яка завдала шкоди (ОСОБА_4) повинна її відшкодувати власникові - ОСОБА_2, але цю шкоду за договором майнового страхування відшкодувало ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», яке й набуло право регресної вимоги, а тому судом першої інстанції законно і обґрунтовано застосовані положення статті 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат.

Виходячи з вищенаведених норм закону, колегія  суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.

        Заперечення, викладені в апеляційній скарзі відповідача, не ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду по даній справі.

       З підстав, зазначених вище, рішення господарського суду Сумської області від 27.01.2010 р. у справі №  14/286-09 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга  - без задоволення.

        На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, п.1 ч. 1 ст. 103, ст.105 ГПК України,   колегія суддів  

постановила:

Рішення господарського суду Сумської області від27.01.2010 р. у справі №  14/286-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» в особі Сумської обласної дирекції, м. Суми  залишити без задоволення.

         Головуючий суддя                                                            О.В.Шевель

                                 суддя                                                            В.В.  Афанасьєв

                                 суддя                                                            О.А.Істоміна