Постанова

від 27.05.2020 по справі 265/5399/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 265/5399/16-ц

провадження № 61-35114св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області,

відповідачі: Маріупольська міська рада Донецької області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу прокуратури Донецької області на постанову Апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2018 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Мироненко І. П., Баркова В. М.,

у справі за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області до Маріупольської міської ради Донецької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним, скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області та ОСОБА_1 про визнання незаконним, скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що місцевою прокуратурою встановлено, що земельна ділянка площею 0,006 га по АДРЕСА_1 раніше перебувала в оренді у ПП Геволія на підставі рішення Маріупольської міської ради від 10 липня 2014 року № 6/40-4516 та укладеного на його підставі договору оренди земельної ділянки від 08 серпня 2014 року. Предметом договору була земельна ділянка біля перехрестя вулиці Азовстальська та бульвару 50 років Жовтня (кадастровий номер 1412300000:01:023:0251), площею 0,0060 га, із метою та за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

09 грудня 2014 року ПП Геволія продало нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , площею 41,4 кв. м ОСОБА_1 . В договорі купівлі-продажу зазначено, що вказана нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці, що належить Маріупольській міській раді Донецької області, площею 0,006 га, кадастровий номер: 1412300000:01:023:0251, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка була надана у користування ПП Геволія на підставі договору оренди земельної ділянки від 08 серпня 2014 року.

Проте ОСОБА_1 для обслуговування тієї ж самої нежитлової будівлі, площа якої не змінилась, міська рада своїм рішенням надала в оренду земельну ділянку площею 0,0250 га (або орієнтовно 250 кв. м, периметр - 68,44 м), тобто на 0,0190 га (або орієнтовно 190 кв. м) більше.

Всупереч вимогам статті 134 ЗК України, без проведення земельних торгів, Маріупольська міська рада спочатку надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а потім затвердила його та надала в оренду вільну від забудови земельну ділянку площею 0,0190 га з метою фактичного будівництва нової будівлі (споруди) - магазину.

Таким чином, посилаючись на те, що рішення Маріупольської міської ради від 08 квітня 2016 року № 7/6-329, а також договір оренди земельної ділянки від 13 червня 2016 року, укладений між міськрадою та ОСОБА_1 суперечать вимогам статті 134 ЗК України, прокурор, посилаючись, зокрема на пункт 2 статті 121 Конституції України, статтю 45 ЦПК України, статті 23, 24 Закону України Про прокуратуру , просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 08 квітня 2016 року № 7/6-329 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 13 червня 2016 року, укладений між Маріупольською міською радою Донецької області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1412336900:01:025:0145, площею 0,0250 га та нормативною грошовою оцінкою 399 300,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 листопада 2017 року у складі судді Щербіна А. В. позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 08 квітня 2016 № 7/6-329 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 13 червня 2016 року між Маріупольською міською радою Донецької області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1412336900:01:025:0145, площею 0,0250 га та нормативною грошовою оцінкою 399 300,00 грн.

Стягнуто з Маріупольської міської ради Донецької області на користь прокуратури Донецької області судовий збір у розмірі 2 756,00 грн.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2017 року у складі судді Щербіна А. В. змінено пункт 4 резолютивної частині рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 листопада 2017 року, виклавши його у наступній редакції:

Стягнути з Маріупольської міської ради Донецької області та ОСОБА_1 в дольовому порядку на користь прокуратури Донецької області судовий збір у розмірі 1 378,00 грн з кожного .

Рішення міського суду мотивовано тим, що без проведення земельних торгів міська рада мала право надати ОСОБА_1 земельну ділянку у користування для обслуговування придбаної нею нежитлової будівлі тільки у тому самому розмірі та на тих самих умовах, що й попередньому власнику будівлі - користувачу земельної ділянки, а не більшої площі. ОСОБА_1 не оформила право користування земельною ділянкою площею 0,0060 га, якою користувався попередній власник нерухомості, розташованої на цій ділянці, а звернулася із заявою про виділ їй земельної ділянки більшої площі. Суд зазначив, що доказів того, що земельна ділянка площею 0,0250 га, виділена ОСОБА_1 міською радою, була сформована та їй було присвоєно кадастровий номер станом на час звернення ОСОБА_1 до міської ради з заявою про розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної ділянки, не надано. Тому правові підстави для передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки площею 0,025 га шляхом формування нової земельної ділянки поза процедурою земельних торгів в порядку, встановленому статтею 123 ЗК України, були відсутні.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2018 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задоволено .Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 листопада 2017 року скасовано. У задоволенні позову керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до ОСОБА_1 як власника нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 у порядку передбаченому частиною першою статті 120 ЗК України, перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Разом з тим, заборони надання земельної ділянки більшої площі у випадку формування іншої земельної ділянки закон не містить, а тому у міської ради не було підстав для відмови в передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,025 га, яка була сформована та мала кадастровий номер.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, заступник прокурора Донецької області,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області.

31 липня 2018 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.

На підставі ухвали Верховного Суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 22 серпня 2019 року визначено такий склад колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Курило В. П. (суддя-доповідач), Червинська М. Є., Бурлаков С. Ю., Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

Згідно з протоколом повторного автоматичного визначення складу колегії суддів від 26 травня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив характер спірних правовідносин та норму матеріального права, яка їх регулює. Суд дійшов помилкового висновку щодо дотримання Маріупольською міською радою вимог законодавства при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і укладенні із ОСОБА_1 договору оренди та безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 123 ЗК України.

Доводи інших учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказала про те, що апеляційним судом встановлено обставини у справі та ухвалено рішення, яке відповідає закону, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що прокурор не обґрунтував наявність підстав для здійснення представництва та не повідомив суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, чим порушив вимоги статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до рішення Маріупольської міської ради від 27 березня 2007 року № 5/10-1555 ПП Геволія було передано в оренду строком на три роки земельну ділянку площею 0,006 га (кадастровий номер 1412300000:01:023:0251) для обслуговування торгівельного павільйону на перехресті вулиці Азовстальської та бульвару 50 років Жовтня в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя (т. 1 а. с. 119 - 120).

11 травня 2007 року між Маріупольською міською радою та ПП Геволія укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,006 га (кадастровий номер 1412300000:01:023:0251) для обслуговування торгівельного павільйону на перехресті вулиці Азовстальської та бульвару 50 років Жовтня в Орджонікідзевському районі м . Маріуполя та проведено його відповідну реєстрацію строком на три роки до 27 березня 2010 року (т. 1 а. с. 121 - 138).

Рішенням Маріупольської міської ради від 10 липня 2014 року № 6/40-4516 було затверджено технічну документацію із землеустрою та поновлено ПП Геволія на п`ять років строк оренди земельної ділянки площею 0,006 га (кадастровий номер 1412300000:01:023:0251) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на перехресті вулиці Азовстальської та бульвару 50 років Жовтня в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя , а також запропоновано оформити правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку в передбаченому законом порядку (т. 1 а. с. 89, 93, 94).

08 серпня 2014 року між Маріупольською міською радою та ПП Геволія строком на п`ять років, тобто з 10 липня 2014 року до 10 липня 2019 року, укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,006 га (кадастровий номер 1412300000:01:023:0251) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на перехресті вул. Азовстальської та бульвару 50 років Жовтня в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя (т. 1 а. с. 33 - 37).

09 грудня 2014 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала у власність у ПП Геволія нежитлову будівлю літ. А-1, загальною площею 41,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 яка розташована на земельній ділянці Маріупольської міської ради, площею 0,006 га, кадастровий номер 1412300000:01:023:0251 (т. 1 а. с. 38 - 40).

Рішенням Маріупольської міської ради від 21 квітня 2015 року № 6/47-5355 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0250 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування нежитлової будівлі - магазину) по АДРЕСА_1 .

08 квітня 2016 року Маріупольською міською радою прийнято рішення № 7/6-329 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 , яким припинено право оренди земельної ділянки площею 0,006 га на перехресті вулиці Азовстальській та бульвару Меотиди в Лівобережному районі міста ПП Геволія ; визнано таким, що втратило чинність, рішення Маріупольської міської ради від 10 липня 2014 № 6/40-4516 Про поновлення строку оренди земельної ділянки на перехресті вул. Азовстальській та бульвар 50 років Жовтня в Орджонікідзевському районі міста ПП Геволія ; розірвано договір оренди земельної ділянки від 08 серпня 2014 року, укладений між ПП Геволія та Маріупольською міською радою; затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано із земель житлової та громадської забудови, земель запасу житлової та громадської забудови в оренду строком на 10 років земельну ділянку (кадастровий номер 1412336900:01:025:0145) площею 0,0250 га з розміром орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування нежитлової будівлі - магазину) по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ; земельна ділянка площею 0,0250 га по АДРЕСА_1 врахована як землі житлової та громадської забудови міської ради.

На підставі вказаного рішення між Маріупольською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) 13 червня 2016 року укладено договір оренди земельної ділянки. Предметом договору є строкове платне користування орендарем земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1412336900:01:025:0145, площею 0,0250 га та яка належить на праві власності орендодавцю. Нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки площею 0,0250 га становить 399 300,00 грн (із розрахунку 1 597,20 грн/кв. м).

Прокурор зазначає, що вказані рішення Маріупольської міської ради та договір оренди земельної ділянки суперечать чинному земельному законодавству України та підлягають визнанню недійсними з огляду на такі обставини.

Земельна ділянка площею 0,0060 га за вказаною адресою раніше перебувала в оренді у ПП Геволія на підставі рішення Маріупольської міської ради №6/40-4516 від 10 липня 2014 року та укладеного на його підставі договору оренди земельної ділянки від 08 серпня 2014 року. Предметом договору була земельна ділянка біля перехрестя вулиці Азовстальська та бульвару 50 років Жовтня (кадастровий номер 1412300000:01:023:0251), площею 0,0060 га, із метою та за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

09 грудня 2014 року ПП Геволія продало нежитлову будівлі по АДРЕСА_1 , площею 41,4 кв. м ОСОБА_1 . В договорі купівлі-продажу зазначено, що вказана нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці, що належить Маріупольській міській раді Донецької області, площею 0,006 га, кадастровий номер: 1412300000:01:023:0251, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка була надана у користування ПП Геволія на підставі договору оренди земельної ділянки від 08 серпня 2014 року.

Проте ОСОБА_1 для обслуговування тієї ж самої нежитлової будівлі, площа якої не змінилась, міська рада своїм рішенням надала в оренду земельну ділянку площею 0,0250 га (або орієнтовно 250 кв. м, периметр - 68,44 м), тобто на 0,0190 га (або орієнтовно 190 кв. м) більше.

Всупереч вимогам статті 134 ЗК України, без проведення земельних торгів, Маріупольська міська рада спочатку надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а потім затвердила його та надала в оренду вільну від забудови земельну ділянку площею 0,0190 га з метою фактичного будівництва нової будівлі (споруди) - магазину.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Стаття 140 Конституції України передбачає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Стаття 143 Конституції України встановлює, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частина друга статті 144 Конституції України передбачає, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частина третя статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Стаття 4 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель встановлює, що об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Отже, оскільки земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють, зокрема органи місцевого самоврядування, при цьому, органи місцевого самоврядування повинні вирішувати питання регулювання земельних відносин відповідно до закону та в інтересах відповідної територіальної громади, враховуючи, що земельні відносини, у тому числі й за участю органів місцевого самоврядування є об`єктом державного контролю з боку центрального органу виконавчої влади, тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що звертаючись до суду з позовом до Маріупольської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, прокурор має підстави діяти в інтересах держави, яка не є окремим суб`єктом звернення до суду та безпосередньо позбавлена права оскаржувати в судовому порядку рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України, зокрема з приводу недотримання вимог земельного законодавства.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок будівля або споруда розміщені на земельній ділянці наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки на якій вони розміщені та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

При цьому, частиною другою цієї статті передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Після укладання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. А-1, загальною площею 41,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_1 на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у ПП Геволія , перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,0060 га (кадастровий номер 1412300000:01:023:0251).

19 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Маріупольського міського голови із заявою про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування нежилої будівлі - магазину), площею 0,0250 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Умови відведення - оренда (т. 1 а. с.143, 144).

21 квітня 2015 року відповідно до рішення Маріупольської міської ради ОСОБА_1 було дозволено розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки, площею 0,0250 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування нежилої будівлі - магазину), за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 13, 14, 194, 195). 08 квітня 2016 року рішенням Маріупольської міської ради № 7/6-329 було затверджено проект землеустрою вказаної земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Частина друга цієї статті передбачає, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Стаття 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. При цьому, частиною четвертою цієї статті передбачено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера, а відповідно до частини дев`ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частина друга статті 124 ЗК України передбачає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частина перша статті 134 ЗК України встановлює, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин першої, другої статті 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

На час звернення ОСОБА_1 до Маріупольського міського голови стосовно земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 була сформована лише одна земельна ділянка, площею 0,006 га (кадастровий номер 1412300000:01:023:0251) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (літ. А-1, загальною площею - 41,4 кв. м).

Отже, правові підстави для передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, площею 0,025 га за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) поза процедурою земельних торгів в порядку, встановленому статтею 123 ЗК України у Маріупольської міської ради були відсутні.

Таким чином, колегія Верховного Суду зазначає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що позовні вимоги керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання суду апеляційної інстанції на недоведеність вимог не спростовують встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, не свідчать про неправильне застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що чинне законодавство не містить заборони надання земельної ділянки більшої площі у випадку формування іншої земельної ділянки, не навів переконливі аргументи щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин норми частини другої статті 135 ЗК України.

Враховуючи, що на момент набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 41,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , вказана нерухомість розташовувалась на сформованій земельній ділянці площею 0,006 га, право оренди якої перейшло до ОСОБА_1 , фактична передача їй в оренду сусідньої вільної від забудови земельної ділянки площею 0,0190 га, не узгоджується з положеннями земельного законодавства щодо виділення земельних ділянок виключно на конкурентних засадах, крім випадків, прямо передбачених законом.

В даній справі відповідачами не наведено переконливих доводів щодо непропорційності втручання прокурора у право на мирне володіння майном та існування необхідності для належного обслуговування нежитлової будівлі, загальною площею 41,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки більшої площі, ніж яка належала попередньому власнику цієї будівлі.

Отже, суд апеляційної інстанції без належного на те мотивування скасував рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 листопада 2017 року, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, яке помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь прокуратури Донецької області необхідно стягнути 5512 грн судового збору за подання касаційної скарги в рівних частинах з кожного.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2018 року скасувати, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 листопада 2017 року залишити в силі .

Стягнути з Маріупольської міської ради Донецької області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Донецької області судовий збір у розмірі по 2 756 (дві тисячі сімсот п`ятдесят шість) грн 00 коп. з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська