Ухвала

від 03.06.2020 по справі 161/15626/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Рівненський апеляційний суд

У Х В А Л А

Іменем України

03 червня 2020 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:

судді доповідача ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в режимівідеоконференції зДУ «Луцькийслідчий ізолятор»,матеріали судовогопровадження заапеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року у кримінальному провадженні №12013020110000812 (за внесеними відомостями до ЄРДР від 18 травня 2013 року) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.185, ч.ч.2,4 ст.190 КК України,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції з ДУ «Луцький слідчий ізолятор»),

обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції з ДУ «Луцький слідчий ізолятор»),

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року та ухвалити нову ухвалу, якою застосувати щодо нього більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Згідно оскаржуваної ухвали, задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 строком на 60 днів, тобто до 25 червня 2020 року, а в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу для нього з тримання під вартою на домашній арешт або особисте зобов`язання відмовлено.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 вважає ухвалу суду незаконною та необгрунтованою, оскільки, на його думку, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено без належного мотивування. Вважає, що вказані в клопотанні прокурором ризики є надуманими та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Також вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги його позитивну характеристику, міцні соціальні зв`язки, наявність постійного місця проживання, активне сприяння суду у встановленні істини по суті справи. Крім того, судом першої інстанції проігноровано його незодовільний стан здоров`я та невідкладну потребу в стаціонарному лікуванні у цивільних медичних закладах.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання обвинуваченого та задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 зазначив в ухвалі, що ризики, визначені ст.177 КПК України, не зменшились, кримінальне провадження по суті не розглянуто, а не застосувавши запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, останній не буде дотримуватись покладених на нього процесуальних обов`язків, може незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора про безпідставність апеляційних доводів і залишення ухвали суду без змін, перевіривши матеріали клопотання та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.

Згідно ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Частиною 1 ст.131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини (далі - Конвенція), обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосуванням більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого і його поведінки.

Зокрема, в п.68 рішення Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» вказано, що коли національні суди продовжують застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щоразу використовуючи схожі, якщо не сказати шаблонні, формулювання, не продемонструвавши, що вони насправді зважають на плин часу, тоді порушуються вимоги пункту 3 статті 5 Конвенції.

Так, колегія суддів звертає увагу на той факт, що судом першої інстанції в даному випадку зазначених вимог було дотримано не в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

При цьому, пунктом 4 ч.2 ст.183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Як вбачається з матеріалів клопотання, ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів, санкції найтяжчих статей яких передбачають покарання до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Згідно ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

За вимогами ч.5 ст.199 КПК України, слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Так, проаналізувавши матеріали клопотання прокурора, колегія суддів приходить до висновку, що воно не містить відомостей про наявність у кримінальному провадженні нових ризиків чи продовження існування заявлених раніше ризиків.

При цьому, колегія суддів приходить до переконання, що матеріалами клопотання беззаперечно доведена можливість ОСОБА_4 незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, оскільки йому відомі адреси проживання та інші контактні дані потерпілих та свідків, а тому, шляхом проведення зустрічей з ними, умовлянь та погроз спонукатиме до зміни показів або відвоми від заяв про злочин.

Водночас, під час апеляційного розгляду стороною обвинувачення не було доведено «поза розумним сумнівом» наявності інших ризиків, заявлених у клопотанні про продовження строку тримання під вартою.

Крім того, колегія суддів зауважує, що прокурором не було надано доказів на підтвердження необхідності застосування до підозрюваного саме найбільш суворого виду запобіжного заходу та, відповідно, недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів.

У п.219 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» вказано, що питання проте, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей.

Так, під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 перебуває під вартою з 04 червня 2019 року. Також обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_7 пояснили, що судові засідання в суді першої інстанції фактично проводяться з метою продовження строку тримання під вартою обвинуваченому.

Крім того, сторона захисту посилається на тяжкий стан здоров`я ОСОБА_4 , який потребує термінового обстеження в умовах стаціонару, оскільки слідчий ізолятор, як первинна ланка медичної допомоги, не в змозі надати необхідної для стану здоров`я обвинуваченого медичної допомоги. На підтвердження зазначеного стороною захисту до суду апеляційної інстанції подано копії відповідних документів.

Також, захисником суду апеляційної інстанції наданий договір оренди житлового приміщення від 19.05.2020 р., згідно якого, ОСОБА_4 орендує квартиру АДРЕСА_1 строком на 1 рік, та просить, у разі задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, визначити вказану адресу як місце проживання обвинуваченого. Обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив вказані обставини.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, не в повній мірі дотримався вимог ст.ст.178,199 КПК, зокрема не врахувавши стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_4 та зменшення ризиків, які заявлені прокурором у клопотання.

А тому колегія суддів, з урахуванням стану здоров`я обвинуваченого та тривалості його перебування під вартою, не знаходить обгрунтованих підстав для залишення обвинуваченого під вартою та зазначає, що сама лише тяжкість злочинів, поставлених у вину обвинуваченому, не може бути безумовною підставою для можливості продовження строку тримання під вартою.

Зважаючи на вказані обставини, обвинуваченому ОСОБА_4 слід обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із встановленням відповідних процесуальних обов`язків. На переконання колегії суддів, саме такий вид запобіжного заходу, на даній стадії судового розгляду у суді першої інстанції, буде достатнім для гарантування його належної процесуальної поведінки та запобігання встановленим ризикам.

З огляду на викладене, колегія судді приходить до висновку, що апеляційна скарга підозрюваного підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 скасувати.

Ухвалити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 відмовити.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід домашній арешт або особисте зобов`язання задовольнити частково.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Заборонити ОСОБА_4 залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 цілодобово.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого, прокурора;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- утримуватись від спілкування з потерпілими, свідками у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти)для виїзду за кордон, інші документи, які дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Встановити строк дії ухвали та покладених на підозрюваного обов`язків до 25 червня 2020 року включно.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст ухвали буде оголошений о 15 год. 00 хв. 05 червня 2020 року

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3