Постанова

від 20.05.2020 по справі 629/3502/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 629/3502/16-ц

провадження № 61-39405св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю. Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завада Марина Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який надалі уточнила, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завада М. В., про визнання спадкового договору недійсним.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на такі обставини. 03 листопада 2010 року між нею та ОСОБА_2 підписаний спадковий договір, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався, зокрема, шанобливо ставитися до неї, толерантно відноситися до окремих недоліків її характеру, виконувати її розпорядження, забезпечувати доглядом, регулярним відвідуванням, наданням побутових послуг (прання постільної білизни, одягу, необхідною допомогою по господарству) та виконувати інші обов`язки. Натомість, у разі смерті відчужувача відповідач набуває право власності на земельну ділянку площею 4,1337 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Яковлівської сільської ради, Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Ілліча Лозівського району Харківської області (далі - КСП), кадастровий номер 6323988500:03:000:0069, земельна ділянка № 849 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При підписанні зазначеного договору вона не отримувала ні копії, ні примірника оригіналу такого договору, а оригінал державного акта про право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 забрав у неї після підписання спадкового договору. 27 жовтня 2015 року вона отримала копію спадкового договору від нотаріуса та звернулася до відповідача з вимогою надавати їй допомогу по господарству, але відповідач відмовився від надання такої допомоги. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року у цивільній справі № 629/5009/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання спадкового договору у задоволенні позову відмовлено. Проте зазначеним рішенням встановлено, що спадковий договір від 03 листопада 2010 року укладений сторонами для приховування договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Станом на дату укладення оспорюваного правочину відчуження (купівля-продаж) земельних ділянок сільськогосподарського призначення заборонена відповідно до пункту 15 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України.

З огляду на наведене, позивач просила визнати недійсним спадковий договір від 03 листопада 2010 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , посвідчений Завадою М. В. - приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, зобов`язати приватного нотаріуса Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Заваду М. В. зняти заборону на відчуження земельної ділянки площею 4,1337 га, що розташована на території Яковлівської сільської ради, КСП, кадастровий номер 6323988500:03:000:0069, накладену 03 листопада 2010 року приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М. В., зареєстровану в реєстрі за № 3913.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 січня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним спадковий договір від 03 листопада 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М. В. Знято заборону на відчуження земельної ділянки площею 4,1337 га, що розташована на території Яковлівської сільської ради, КСП, кадастровий номер 6323988500:03:000:0069, накладену 03 листопада 2010 року приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М. В., зареєстровану в реєстрі за № 3913.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до положень статті 235 ЦК України, пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, укладений спадковий договір є удаваним правочином, який укладений для приховування укладеного між сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, тому є недійсним з моменту його укладення, тобто з 03 листопада 2010 року та відповідно до частини першої статті 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 січня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним спадкового договору відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів, що при укладенні спадкового договору волевиявлення обох сторін було свідомо направлено на досягнення інших правових наслідків, а спадковий договір приховував договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Посилання на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року у справі № 629/5009/15 не може бути підставою для визнання спадкового договору удаваним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд з порушенням норм процесуального права відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , оскільки в апеляційній скарзі відповідач не зазначив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Заваду М. В., та, як наслідок, суд апеляційної інстанції не повідомив вказану третю особу про розгляд справи, розглянув справу за її відсутності та не зазначив її як учасника справи в оскаржуваному рішенні. У судовому засіданні представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що представник позивача проти задоволення апеляційної скарги не заперечував. Крім того, рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року встановлено, що оспорюваний спадковий договір укладений сторонами для приховування договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, має приюдиціальне значення, а тому суд апеляційної інстанції мав враховувати зазначене рішення.

У серпні 2018 року надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,1337 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Яковлівської сільської ради Лозівського району Харківської області, КСП з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯА № 638896, виданим 22 лютого 2006 року Лозівською районною державною адміністрацією Харківської області.

03 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений спадковий договір, відповідно до умов якого за згодою сторін на набувача майна покладаються обов`язки майнового та немайнового характеру, а саме: шанобливе ставлення до відчужувача, толерантне відношення до окремих недоліків її характеру, за життя відчужувача сплатити їй певну грошову суму одноразово в розмірі 20 000 грн і зберігати в її безоплатному довічному користуванні земельну ділянку, у разі смерті відчужувача набувач зобов`язаний організувати її поховання

Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так й іншою заінтересованою особою. У разі пред`явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено (стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а способом відчуження, тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 648/3671/16-ц (провадження № 61-451св18 ), від 19 березня 2020 року у справі № 692/86/19 (провадження № 61-311св20).

З огляду на наведене, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18 (провадження № 61-16213св19).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) дійшла правового висновку, відповідно до якого визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 94, 95).

У цій справі ОСОБА_1 заявила вимоги про визнання недійсним спадкового договору від 03 листопада 2010 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 , та зняття заборони на відчуження спірної земельної ділянки. Водночас вимоги про встановлення нікчемності оскаржуваного договору позивач не пред`явила, а вимога про визнання недійсним нікчемного правочину не є належним способом захисту та таким, що матиме реальне відновлення порушених прав.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним спадкового договору та рішення суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині зняття заборони на відчуження земельної ділянки підлягає залишенню в силі, оскільки застосовані судом першої інстанції наслідки недійсності правочину відповідають наслідкам недійсності нікчемного правочину.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватного нотаріуса Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завади М. В., суд не бере до уваги, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Проте приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завада М. В. за захистом своїх прав до суду касаційної інстанції не зверталася.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, з наведених вище підстав рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним спадкового договору та рішення суду апеляційної інстанції в повному обсязі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а рішення суду першої інстанції в частині зняття заборони на відчуження земельної ділянки - залишенню в силі.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , то половина судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги у цій справі, у розмірі 826,80 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, половина судових витрат, понесених ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги, у розмірі 413,40 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 січня 2018 року в частині вирішення вимог про визнання недійсним спадкового договору та постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року в повному обсязі скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завада Марина Володимирівна, про визнання спадкового договору недійсним відмовити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 січня 2018 року в частині задоволення вимоги про зняття заборони на відчуження земельної ділянки залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 826,80 грн - витрати зі сплати судового збору.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 413,40 грн - витрати зі сплати судового збору

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко