Постанова

від 01.06.2020 по справі 922/3425/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2020 р. Справа № 922/3425/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз" (вх.№1011Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020 у справі № 922/3425/19 (повний текст якого складено та підписано 04.03.2020 в приміщенні господарського суду Харківської області суддею Аюповою Р.М.)

за позовом акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 100) , с. Темнівка

про стягнення коштів в розмірі 252809,95 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - акціонерне товариство НАК "Нафтогаз України", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України" (№ 100), с. Темнівка, про стягнення заборгованості за договором № 2216/16-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу від 21.12.2015, в розмірі 252809,95 грн., з яких: 90048,76 грн. - основна заборгованість, 48970,33 грн. - пеня, 20042,47 грн. - 3% річних, 93748,39 грн. - інфляційні. Підставою нарахування даної суми заборгованості стало порушення відповідачем умов даного договору щодо оплати за отриманий природний газ. Також позивач просить суд покласти на відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.02.2020 у справі № 922/3425/19 у задоволенні позову відмовлено частково. Стягнуто з державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 100" (62493, Харківська область, с. Темнівка, вул. Харківська, 3, код ЄДРПОУ 08680906) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу № 2216/16-ТЕ-32 від 21.12.2015, в розмірі: 63563,76 грн. - основна заборгованість, 24485,17 грн. - пеня, 20042,47 грн. - 3% річних, 93748,39 грн. - інфляційні втрати, а також судові витрати в розмірі 3792,20 грн. В частині стягнення 26485,00 грн. суми основної заборгованості - закрито провадження у справі.

АТ "НАК "Нафтогаз" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в розмірі 24485,00 грн. та прийняти в цій частині нове, яким задовольнити дану позовну вимогу. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що оскаржуване рішення в частині часткового задоволення позовних вимог, у зв`язку зі зменшенням судом розміру неустойки, прийняте з порушенням норм матеріального права та без дослідження усіх істотних обставин справи, а тому підлягає скасуванню в цій частині. Зокрема, апелянт наполягає на тому, що при застосуванні правил про зменшення розміру неустойки суди не мають усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу необхідно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. За переконаннями позивача, укладаючи договір на поставку природного газу, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені. Також, апелянт посилається на ст. 617 ЦК України, де зазначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань та на ч.1 ст. 625 ЦК України, де зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Крім того, сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачено умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання, а, отже, на думку скаржника, суд першої інстанції неправомірно самостійно визначив розмір пені. Апелянт посилається, зокрема, на ст. 551 ЦК України, а також висновки Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 233 ГК України і ст. 551 ЦК України, де зазначено, що право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. Заявник стверджує, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов`язанням за договором постачання природного газу.

Одночасно, апелянт звернувся до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги, з посиланням на те, що повний текст оскаржуваного рішення був отриманий ним лише 10.03.2020.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 поновлено апелянту пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Відповідачу встановлено строк, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу. Зупинено дію рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020 у справі № 922/3425/19.

29.04.2020 через канцелярію Східного апеляційного господарського суду представником державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 100) був поданий відзив на апеляційну скаргу за вх.№4038. У відзиві, зокрема, відповідач зазначає про таке. Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 100) відповідно до ч.1 ст. 13 Закону № 2713 є державним підприємством, яке здійснює господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених. Форма фінансування підприємства - госпрозрахунок. В умовах економічної кризи в країні, зростання тарифів на енергоносії, цін на основні матеріали, значного скорочення чисельності осіб, які відбувають покарання в установі, значно погіршився фінансовий стан відповідача. Незважаючи на дане становище, відповідач здійснював платежі та вживав усі необхідні для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси позивача та забезпечення загальногосподарського інтересу. За переконаннями відповідача, судом першої інстанції правомірно застосовано норми ст. 233 ГК України. Крім того, відповідач зазначає, що наявність можливості у позивача стягувати із відповідача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення, адже неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна становити непомірний тягар для споживача. Також, відповідач зазначає, що стягнення штрафних санкцій не є основним доходом позивача, а, відтак, не може впливати на його господарську діяльність. Таким чином, відповідач заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020 у справі № 922/3425/19 без змін, судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на позивача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2020, зокрема, призначено справу № 922/3425/19 до розгляду на 01.06.2020.

Представники сторін в судове засідання Східного апеляційного господарського суду, призначене на 01.06.2020, не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання. Факт повідомлення позивача про час та місце проведення судового засідання підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення ПАТ Укрпошта , яке містяться в матеріалах справи (арк. справи 66, том №2). Що стосується відповідача, то ним через канцелярію Східного апеляційного господарського суду було подано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача (арк. справи 64-65), відтак, відповідач був обізнаний про час та місце проведення судового засідання.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Враховуючи, що учасники судового процесу були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи,, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (постачальник, позивач) та державним підприємством Підприємство Темнівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№100) (споживач, відповідач) 21.12.2015 укладено договір № 2216/16-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу (договір).

Згідно п.2.1 цього договору, постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) природний газ обсягом до 198,0 тис.куб.м., у тому числі за місяцях (тис.куб.м.): січень - 81,0; лютий - 63,0; березень - 54,0. (всього 1 квартал - 198,0).

Постачальник передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ (п.3.1 договору).

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п.3.4 договору).

Згідно п.5.1 договору, регульована ціна на природний газ, який постачається за цим договором, в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758,

У пункті 5.2 договору, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31.12.2015, сторони визначили, що ціна за 1000 куб.м. газу в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) становить 1770,74 грн., крім того податок на додану вартість (20%), збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ - 2%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ 2133,53 грн.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу (п.6.1 договору).

При невиконанні споживачем вимог, передбачених у п.6.1 цього договору, постачальник має право обмежити або припинити постачання газу споживачу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору або розірвати договір в односторонньому порядку (п.6.2 договору).

Згідно п.8.2 договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1 договору, постачальник зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п.10.3 договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення..

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 264849,76 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до позову.

Як зазначив позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 90048,76 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області, заявивши до стягнення з відповідача пеню у розмірі 48970,33 грн., 3% річних у розмірі 20042,47 грн., інфляційні втрати у розмірі 93748,39 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач має право зокрема на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Відповідно до розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496 (далі - Правила постачання природного газу), підставою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов; постачальник зобов`язаний забезпечувати постачання природного газу на умовах та в обсягах, визначених договором на постачання природного газу, за умови дотримання споживачем дисципліни відбору природного газу та розрахунків за нього; споживач має право на отримання природного газу в обсягах, визначених договором постачання природного газу, за умови дотримання його умов.

За положенням ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу положень ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності умов та вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ст. 627 ЦК України передбачена свобода договору.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що сторонами підписано без заперечень акти приймання-передачі газу до договору № 2216/16-ТЕ-32 від 21.12.2015:

- від 31.01.2016 (за січень 2016 року) на обсяг газу 68,098 тис.куб.м., всього на суму - 145288,99 грн. з ПДВ;

- від 29.02.2016 (за лютий 2016 року) на обсяг газу 42,262 тис.куб.м., всього на суму 90167,16 грн. з ПДВ;

- від 31.03.2016 (за березень 2016 року) на обсяг газу 13,777 тис.куб.м., всього на суму 29393,61 грн. з ПДВ.

Таким чином, на виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 264849,76 грн.

Як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, та має суму простроченого та несплаченого основного боргу перед позивачем за договором № 2216/16-ТЕ-32 від 21.12.2015 в розмірі 90048,76 грн.

Натомість, під час розгляду даного спору, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем була частково сплачена сума основної заборгованості за договором від 21.12.2015, та, станом на 10.02.2020, у державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№100) існує кредиторська заборгованість перед акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за спожитий природний газ відповідно за договором поставки природного газу від 21.12.2015 №2216/16-ТЕ-32 у розмірі 63563,76 грн. Зазначене підтверджується листом АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 13.02.2020 до державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№100) щодо реалізації положень Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII.

Таким чином, в частині стягнення основного боргу у розмірі 26485,00 грн. (90048,76 грн. - 63563,76 грн.) суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо закриття провадження у справі за відсутністю предмету спору, на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, з покладенням на відповідача судових витрат в цій частині.

З огляду на викладене, позовні вимоги НАК "Нафтогаз України" про стягнення з ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№100) суми основного боргу за отриманий природний газ підлягають задоволенню у сумі 63563,76 грн.

Судом першої інстанції було правомірно не прийнято доводи відповідача про те, що позивач, всупереч законодавству та письмових домовленостей з відповідачем, намагається стягнути борг з ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№100), застосовуючи положення договору, а не письмового графіку погашення заборгованості, що вже врегулював таке погашення.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, встановлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу. При цьому, графіки погашення заборгованості, подані виробниками теплової енергії та прийняті НАК "Нафтогаз України" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)" використовується для цілей цього Положення та не підлягають зміні або коригуванню, крім випадків участі теплопостачальних та теплогенеруючих організацій у процедурі врегулювання заборгованості за спожитий природний газ, визначений Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", в частині реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ. Про це прямо зазначено як у постанові Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), так і у постанові Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 (чинної на теперішній час).

В матеріалах справи відсутні докази внесення змін до договору поставки природного газу від 21.12.2015 №2216/16-ТЕ-32 в частині порядку розрахунків за поставлений природний газ, умови договору не містять відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий природний газ. Виконання умов цього договору сторонами не було поставлено у залежність від виконання будь-яких зобов`язань за ним з боку третіх осіб.

Матеріали справи також не містять доказів участі відповідача у процедурі врегулювання заборгованості за спожитий природний газ, визначений Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" в частині реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ.

НАК "Нафтогаз України", забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, НАК "Нафтогаз України" як підприємство державного сектору економіки є суб`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.

Таким чином, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Відповідачем не спростовано і матеріалами справи підтверджено порушення взятих на себе грошових зобов`язань за договором поставки природного газу від 21.12.2015 №2216/16-ТЕ-32, що є підставою для настання правових наслідків, встановлених законом та умовами цього договору.

На підставі пункту 8.2 договору, а також ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачеві за неналежне виконання останнім умов договору:

- пеню у розмірі 48970,33 грн.;

- 3% річних у розмірі 20042,47 грн.;

- інфляційні втрати у розмірі 93748,39 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач просив стягнути з відповідача вказані суми пені, 3% річних та інфляційних.

Відповідно до положень ст. ст. 610 та 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Здійснивши перевірку періоду нарахування заявлених до стягнення пені, річних та інфляційних з урахуванням встановлених п. 6.1 договору строків оплати та строків фактичної сплати відповідачем вартості отриманого газу, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача у заявленому до стягнення розмірі.

Отже, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пеня у розмірі 48970,33 грн.; 3% річних у розмірі 20042,47 грн.; інфляційні втрати у розмірі 93748,39 грн.

При цьому судом першої інстанції враховано, що відповідач звернувся до суду з клопотанням, в якому просив суд зменшити розмір пені на 90%, посилаючись на свій важкий фінансовий стан.

Згідно із статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частинами другою, третьою статті 551 ЦК України передбачено, що у випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 90%, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, колегія суддів, об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання, враховуючи фактичні обставини справи.

Відповідно до проведеного заявником фінансового аналізу діяльності, на ДП Підприємство ДКВС України (№100)", склалося скрутне фінансове становище, а саме:

1. Відповідно до звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) г чистий фінансовий прибуток за 9 місяців 2019 року склав 47370,00 грн.

2. Відповідно до балансу (звіт про фінансовий стан) на 01.10.2019, підприємство являється збитковим та має непокритий збиток у розмірі 2517000 грн.

3. ДП "Підприємство ДКВС України (№100)" сплачує з частини чистого прибутку 47370,00 грн. 50% дивідендів до державного бюджету України у розмірі 23685,00 грн., що підтверджується розрахунком частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету України державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями.

4. ДП "Підприємство ДКВС України (№100)" від зазначеної суми в 47370,00 грн. сплатило по 4263,00 грн. авансового внеску, у зв`язку з виплатою дивідендів. Розрахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємства на суму виплачених дивідендів (прирівняних до них платежів) становить 18 відсотків від суми сплачених дивідендів, що підтверджується Податковою декларацією з податку на прибуток підприємства та розрахунком авансового внеску з податку на прибуток підприємств на суму виплачених дивідендів. Таким чином, сума коштів, які у підприємства залишаються на розвиток та сплату можливих будь-який штрафних санкцій, які можуть виникнути під час господарської діяльності, по результатам роботи за 9 місяців 2019 року, після сплати дивідендів та авансових платежів у зв`язку з виплатою дивідендів, то це складає 19422,00 грн.

5. Також у ДП "Підприємство ДКВС України (№100)" наявний борг по сплаті податку на додану вартість, сплата якого розстрочена на 5 років ухвалою Харківського окружного адмістративного суду від 22.12.2014 по справі 2а-4805/12/2070, де щомісячний платіж в даний час складає 65000,00 грн., де останній платіж повинен бути сплачений в січні 2020 року.

6. Діяльність підприємства відповідача, крім виконання основної функції, значно зменшує навантаження на державний бюджет, так, як в результаті залучення засуджених до праці на підриємствах Державної кримінально-виконавчої служби України - отримується (в основному прибутків) певна продукція, реалізація якої дає отримувати кошти, які на ряду з коштами державного бюджету (в їх заміщення, а саме поповнення спецфонду) спрямовуються на утримання засуджених.

Враховуючи усе вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції було правомірно частково задоволене клопотання відповідача про зменшення розміру пені та зменшено розмір нарахованої відповідачеві пені на 50%, у зв`язку з чим, на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 24485,17 грн.

Також колегією суддів враховано інтереси сторін, поведінку винної сторони та ступень виконання зобов`язання, відсутність у матеріалах справи доказів спричинення збитків позивачу та компенсацію втрат від інфляції та стягнення річних.

Водночас колегією суддів відхиляються посилання позивача на те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суд першої інстанції не дослідив негативні наслідки, спричинені позивачеві, оскільки відповідно до норм статей 73 , 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, між тим, під час вирішення даного спору, позивачу не надано доказів, які підтверджують ймовірність збитків або засвідчували б наявність збитків у Компанії, у зв`язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов`язань Підприємством.

Що ж до посилань позивача у апеляційній скарзі на те, що в оскаржуваних рішеннях не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові у справі № 908/1453/14, про застосування статті 233 ГК України , статей 549-552 , 599 , 625 ЦК України у подібних правовідносинах, то апеляційний господарський суд зазначає, що, проаналізувавши зміст вказаного судового рішення, слід дійти висновку, що в ній було прийнято рішення відповідно до встановлених судом попередніх інстанцій обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Тобто у кожній конкретній справі судом досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами для обґрунтування заяви про зменшення розміру штрафних санкцій, з посиланням на приписи статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України , та на підставі встановлених судом обставин він приймав відповідне судове рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин у даній справі № 922/3425/19 та у справі № 908/1453/14, оскільки рішення у ний прийнято за результатами дослідження різних доказів.

Крім того, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 31.10.2019 у справі № 911/874/19 та від 07.11.2019 у справі № 920/437/19.

Враховуючи викладене, позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз" на рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020 у справі № 922/3425/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020 у справі № 922/3425/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 09.06.2020.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко