Рішення

від 10.06.2020 по справі 750/14199/19

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/14199/19

Провадження № 2/750/293/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

судді секретар за участюСупруна О.П., Дяченко К.О., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника Деснянської районної у м. Чернігові ради - Ларченко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну місця проживання дітей,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянська районна у м. Чернігові рада, Служба у справах дітей Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області, Семенівська районна державна адміністрація Чернігівської області,

в с т а н о в и в :

16 грудня 2019 року позивач звернувся до Деснянського районного суду

м. Чернігова з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з позивачем, за адресою: АДРЕСА_1 , де вони на цей час і прописані, що буде сприяти їх розвитку, вихованню та відповідати інтересам дітей. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та відповідачем існує спір щодо місця проживання дітей, і позивач вважає, що відповідач неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки та має намір вивезти дітей за кордон на постійне місце проживання, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.12.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну місця проживання дітей залишено без руху та запропоновано позивачу в триденний строк з дня отримання копії ухвали усунути вказані в ній недоліки.

23.12.2019, на виконання вимог ухвали судді від 19.12.2019 про залишення позовної заяви без руху, позивачем надано виправлену позовну заяву.

Ухвалою судді від 10.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.01.2020.

27.01.2020 підготовче засідання відкладено на 17.02.2020, у зв`язку з неявкою відповідача та залученням до участі в розгляді справи в якості третьої особи Служби у справах дітей Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області.

13.02.2020 відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому просила закрити провадження у справі.

17.02.2020 підготовче засідання відкладено до 05.03.2020, у зв`язку із залученням до участі у справі в якості третьої особи Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області.

20.02.2020 позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 05 березня 2020 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 25.03.2020.

25.03.2020 розгляд справи відкладено на 14.04.2020, у зв`язку з неявкою відповідача.

14.04.2020 розгляд справи відкладено на 18.05.2020, у зв`язку з клопотанням відповідача.

18.05.2020 розгляд справи відкладено на 09.06.2020, у зв`язку з клопотанням відповідача.

У судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

Представник Деснянської районної у м. Чернігові ради вважає позов таким, що підлягає задоволенню, зважаючи на значно більшу прихильність малолітніх дітей до батька.

Представник Служби у справах дітей Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області у судове засідання не з`явилася, надіслала клопотання, в якому при вирішенні справи поклалася на розсуд суду та просила провести розгляд справи за її відсутності.

Представник Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області у судове засідання не з`явився, подав клопотання, в якому просив провести розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, думку представника Деснянської районної у м. Чернігові ради, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що сторони з 12.05.2009 по 12.09.2016 перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8-9).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.09.2016 шлюб між сторонами у справі був розірваний, що встановлено ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 09.08.2017 у справі № 750/1603/17.

На даний час сторони проживають окремо, їх діти мешкають разом з матір`ю - ОСОБА_2 , в селі Костобобрів Семенівського району Чернігівської області.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06.07.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 09.08.2017 та постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 серпня 2018 року, визначено місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю дітей - ОСОБА_2 (а.с. 55-57, 58-62, 63-67).

Позивач зазначив, що проживання дітей саме з ним буде сприяти їх розвитку, вихованню та відповідати інтересам дітей, оскільки вважає, що відповідач неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює у ФОП ОСОБА_4 , на підставі трудового договору №02 від 12.02.2018, на посаді водія та має стабільний самостійний дохід, що підтверджується довідкою про доходи №1 від 14.02.2020 (а.с. 98). За місцем роботи та проживання характеризується позитивно (а.с. 38, 39).

Також, позивач є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 04.09.2017. Власником іншої 1/2 частки квартири була ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 136, 137).

У вказаній квартирі, крім позивача, зареєстровані також його діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та колишня дружина - ОСОБА_2 , про що свідчить довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №734 від 21.01.2020, видана управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради (а.с. 36).

Як убачається з довідки №02-28/04 від 14.02.2020, ОСОБА_2 працює вчителем математики Костобобрівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Семенівської міської ради Чернігівської області (а.с. 81).

З довідок №02-28/02 та №02-28/03 від 14.02.2020, виданих Костобобрівським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Семенівської міської ради Чернігівської області, убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчаються в Костобобрівському закладі ЗСО І-ІІІ ступенів (а.с. 79-80).

Як убачається з довідки №15-09/56 від 10.02.2020, виданої виконкомом Семенівської міської ради №4 Семенівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не зареєстрована, але проживає в будинку, який належить до комунальної власності Семенівської міської ради за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з нею незареєстровані, але проживають її діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 82).

Згідно з актами обстеження умов проживання у помешканнях як позивача, так і відповідача неповнолітнім дітям створені усі умови для комфортного проживання (а.с. 72, 83).

З висновку №01-24/75 від 04.03.2020 про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Семенівською районною державною адміністрацією Чернігівської області, убачається за доцільне визначити місце проживання дітей з їх матір`ю - ОСОБА_2 (а.с. 110-111).

На виконання положень статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, статей 160, 171 Сімейного кодексу України судом з`ясовано думки дітей щодо місця їх проживання.

Так, ОСОБА_6 пояснив, що матір у спілкуванні з ним та іншими використовує нецензурну лайку, застосовує до нього грубу фізичну силу, залишала його та сестру одних вдома, коли ходила до іншого чоловіка. Одного разу матір навмисно розбила подарований батьком мобільний телефон, а також повалила на підлогу та топтала ногами. Краще до нього ставиться та готує їжу батько, в якого він і бажає проживати. Також мріє займатися футболом у ДЮСШ м. Чернігова, проте за теперішнім місцем проживання такої можливості немає.

Антоніна також пояснила, що матір застосовує до неї фізичну силу і залишає її та брата вдома на самоті, змушує ходити до церкви. Одного разу жбурнула в неї пляшкою. Вважає, що їй та брату буде краще з батьком, який більше за матір піклується про них і може забезпечити їй можливість відвідувати гуртки з малювання, танців та співів.

Під час заслуховування думки дітей відповідач звернулася до них з проханням пробачити її поведінку та ставлення до них, на що діти відповіли відмовою.

Також, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 повідомила, що ОСОБА_6 проживала півроку з батьком, який водив її до танцювального гуртка. Він не палить, не зловживає спиртними напоями, дуже хвилюється за дітей, піклується про них.

Допитаний під час судового засідання в якості свідка ОСОБА_8 повідомив, що відповідач допускає нецензурну лайку, дуже неохайна в побуті. Діти жалілися на матір, що вона їх ображає. Позивач має квартиру та будинок в селі, не палить, не зловживає спиртними напоями, набагато більше за матір піклується про дітей, які їхали до батька із задоволенням. Натомість, відповідач не має належних умов для проживання дітей

Згідно з частинами першою та другою статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ і набула чинності для України 27.09.1991), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому, незважаючи на принцип 6 Декларації прав дитини, яким передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю лише за виняткових обставин, суд при прийнятті рішення надає перевагу частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року та керується цією нормою, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статтях 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

У статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) визначений виключний перелік законодавчих актів, відповідно до яких суд повинен розглядати справи.

Згідно із частинами першою - п`ятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, Законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV Про міжнародні договори України (далі - Закон № 1906-IV) міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

У пунктах а , b частини першої статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року визначено, що для цілей цієї Конвенції договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв`язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування; ратифікація , прийняття , затвердження і приєднання означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов`язковість для неї договору.

Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України.

Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до статті 171 Сімейного кодексу України Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі М.С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі Мамчур проти України , заява № 10383/09).

Підсумовуючи, слід зазначити, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми враховуються судом при ухваленні рішення.

Отже, вирішуючи спір про визначення місця проживання дітей суд виходить із обов`язку приділяти першочергову увагу якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів та рівності прав батька та матері щодо участі у вихованні дітей.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до положень частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Зібрані у справі докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дітей, бере активну участь у їх духовному та фізичному розвиткові; на час розгляду справи діти надали значно більшої прихильності батькові; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, де діти на цей час і зареєстровані; позивач створив усі необхідні умови для належного виховання та розвитку дітей; забезпечує їм умови для відвідування гуртків.

Натомість, з показань свідків є підстави вважати, що відповідач вчиняє домашнє насильство стосовно дітей та своєю поведінкою може зашкодити їх здоров`ю та розвитку.

Суд критично ставиться до висновку №01-24/75 від 04.03.2020 про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Семенівською районною державною адміністрацією Чернігівської області з порушенням п. 72 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини - без проведення бесіди з батьком та дітьми.

Суд також не вбачає вагомих підстав для постановлення рішення всупереч думці дітей, оскільки відповідач не навела таких інтересів дітей, які б вимагали залишити їх місце проживання з нею.

Таким чином, зібрані у справі докази з урахуванням думки дітей вказують на те, що проживання малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_6 з батьком найкраще забезпечить їхні інтереси, духовний та фізичний розвиток, а тому суд доходить висновку про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354, п. 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну місця проживання дітей - задовольнити.

Визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком дітей - ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768 грн 40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Третя особа: Деснянська районна у м. Чернігові рада, місцезнаходження: проспект Перемоги, 141, м. Чернігів , код ЄДРПОУ - 04061949.

Третя особа: Служба у справах дітей Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області, місцезнаходження: вул. Червона площа, 6, м. Семенівка , Чернігівська область, код ЄДРПОУ - 33931414.

Третя особа: Семенівська районна державна адміністрація Чернігівської області, місцезнаходження: вул. Червона площа, 6, м. Семенівка , Чернігівська область, код ЄДРПОУ - 04061820.

Суддя