Постанова

від 09.06.2020 по справі 332/3618/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 09.06.2020 Справа № 332/3618/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 332/3618/19 Головуючий у 1 інстанції Сінєльнік Р.В.

Провадження №22ц/807/1630/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Крилової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2015 року по справі № 332/34/15, зобов`язано УПСЗН Запорізької міської ради по Заводському району , здійснити нарахування та виплату суми невиплаченої частини щорічної разової допомоги на оздоровлення за 2014 рік з урахуванням здійснених за вказаний період фактичних витрат. Рішення набрало законної сили 24 березня 2015 року.

Відповідачем було здійснено нарахування відповідної допомоги у відповідності до рішення суду , чинного законодавства України в сумі 6090 грн., проте сума заборгованості фактично виплачена ОСОБА_1 . не була.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району , на його користь нараховані інфляційні втрати в сумі 5569,66 грн. та три проценти річних в розмірі 749,82 грн. за період з 24 березня 2015 року по 30 квітня 2019 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2015 року по справі № 332/34/15-а, у загальній сумі 6319,48 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням не призначались до виплати будь-які конкретні суми, а зобов`язано відповідача здійснити певні дії, пов`язані з перерахуванням виплат, а отже, таке зобов`язання не є грошовим, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову і застосування у вказаному випадку положень ч.2 ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2020 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що судом залишено поза увагою висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року (№ 331/6325/16-ц) та від 31 липня 2019 року (№ 335/10856/16-ц). Так, у Цивільному кодексі України відсутнє визначення терміна - грошове зобов`язання . Однак, воно міститься в Законі України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та в постанові пленуму Вищого господарського суду Про питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17 грудня 2013 року № 14. Згідно наведених нормативних актів, грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством. Таким чином, скаржниця вважає, що судом першої інстанції неправомірно не застосовано до спірних правовідносин положення ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 07 квітня 2020 року (а.с. 53), в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Скориставшись своїм правом, УПСЗН Запорізької міської ради по Заводському району надало до апеляційного суду відзив, в якому зазначають, що з питання компенсації в розмірі 3% річних позивачу необхідно звернутись до Держказначейства. Зауважують також, що ст. 625 ЦК України застосовується переважно при розгляді позовів про спори, що виникають із договорів про надання послуг, в також договорів позики, кредиту, банківського вкладу, іпотеки. Вимоги і доводи апеляційної скарги вважають такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві. Просили залишити рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2020 року без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Положеннями частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведеним вимогам, оскаржуване рішення не відповідає з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, та вбачається з матеріалів справи, що постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2015 року по справі 332/34/15, визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району, щодо відмови у проведенні нарахування ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи, суми невиплаченої частини щорічної разової допомоги на оздоровлення у відповідності до ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2014 рік. Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району здійснити нарахування та виплату суми невиплаченої частини щорічної разової допомоги на оздоровлення за 2014 рік у відповідності до ст.48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ОСОБА_1 у розмірі 5-рьох мінімальних заробітних плат з урахуванням здійснених за вказаний період фактичних виплат.

З матеріалів справи вбачається, що рішення набрало законної сили 24 березня 2015 року (а.с. 6).

На виконання вищезазначеної постанови, 01 квітня 2015 року Заводським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист (а.с. 8).

З листа Управління соціального захисту населення по Заводському району про надання інформації від 19 листопада 2018 року вбачається, що на виконання постанови Заводського районного суду від 31 січня 2015 року № 332/34/15-а, ОСОБА_1 нараховано 6090 грн. В листі також зазначено, що на час складання відповіді зазначену постанову управління у добровільному порядку не виконано, не зупинено, не відстрочено, не визнано такою, що не підлягає виконанню. Сума боргу, яку необхідно сплатити складає 6090 грн. (а.с. 9).

За приписами ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так, учасникам справи визнається, що вищезазначену суму у розмірі 6090 грн. відповідачем за період з 24 березня 2015 року по 30 квітня 2019 року ОСОБА_2 виплачено не було.

Отже, предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, а саме виплати грошових коштів, нарахованих на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2015 року (№332/34/15-а).

Відповідно до положень статей 524 , 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України . Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України ), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України ).

З огляду на зазначене, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції на вказані норми матеріального права уваги не звернув та не врахував, що відповідач порушив грошове зобов`язання, а тому дійшов помилкового висновку про те, що у позивача не виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України .

Також, судом першої інстанції не враховано, що з відповіді УПСЗН по Заводському району вбачається, що сума невиплаченої частини щорічної разової допомоги на оздоровлення, на підставі нарахування, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 становить 6090 грн., а отже, висновок суду першої інстанції, щодо відсутності конкретної суми, яка підлягає до стягнення, не відповідає обставинам справи, та гуртується на неповному встановленню обставин справи.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є обґрунтованими.

ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих інфляційних втрат - 5569,66 грн. та трьох процентів річних - 749,82 грн. за період з 24 березня 2015 року по 30 квітня 2019 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2015 року, у загальній сумі 6319,48 грн.

Відповідно до статті 3 Закону України від 3 липня 1991 року №1282-Х11 Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики (Державним комітетом статистики України) і не пізніше 10 числа кожного місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (стаття 4).

Інфляційне збільшення боргу рахується за формулою: сума боргу ? процент інфляції.

Згідно з наданого позивачем розрахунку з врахуванням індексів інфляції сума інфляційних втрат за вказаний період дорівнює 5569,66 грн.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою 3% * сума боргу * кількість прострочених днів) /365 (кількість днів у році). Згідно з наданого позивачем розрахунку розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача за невиконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2015 року (№3332/34/15а) складає 749,82 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 4 , ч.1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України ).

Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України , передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем у справі розрахунки позивача не спростовані, власні розрахунки не надані ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для неврахування розрахунків позивача, викладених в позовній заяві.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Таким чином, з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню нараховані інфляційні втрати у сумі 5569,66 грн. та три проценти річних 749,82 грн. за період з 24 березня 2015 року по 30 квітня 2019 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2015 року по справі №332/34/15-а у загальній сумі 6319,48 грн.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження. А отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, із прийняттям нової постанови, про задоволення позовних вимог.

Задовольняючи апеляційну скаргу та скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України вирішує питання про розподіл судових витрат у справі.

Оскільки ОСОБА_1 від сплати судового збору звільнений на підставі п .10 ч.1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району на підставі ч.6 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 768,40 коп. та судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн., а всього 1921 грн. в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 141, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2020 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову, за якою:

Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних - задовольнити.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району (код ЄДРПОУ 37573859) на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати в розмірі 5569 (п`ять тисяч шістдесят) гривень 66 копійок та три проценти річних у розмірі 749 (сімсот сорок дев`ять) гривень 82 копійки за період з 24 березня 2015 року по 30 квітня 2019 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2015 року по справі №332/34/15-а, а всього 6319 (шість тисяч триста дев`ятнадцять) гривень 48 копійок.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району (код ЄДРПОУ 37573859) судовий збір в розмірі 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню в дохід держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття , проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09 червня 2020року.

Головуючий:

Судді: