Постанова

від 04.06.2020 по справі 761/9155/15-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 761/9155/15-к

провадження № 51-5426 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 липня 2019року у кримінальному провадженні № 42014100070000185 від 08 вересня 2014 року за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Львова, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 до засудженого ОСОБА_9 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково та ухвалено стягнути із засудженого на користь потерпілої 395 000 грн на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 60000 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він з 01 по 06липня 2013 року, працюючи на посаді директора ТОВ «Центробудінвест ІДК», перебуваючи в офісі вказаного товариства на АДРЕСА_2 , шляхом обману під приводом продажу квартири уклав з потерпілою ОСОБА_7 договір купівлі-продажу майнових прав, заздалегідь не маючи наміру та можливості виконувати зобов`язання за цим договором, таким чином заволодівши грошовими коштами потерпілої заподіяв їй майнової шкоди на суму 395 000 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2019 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_10 , потерпілої ОСОБА_7 , засудженого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, посилаючись на те, що висновки судів про можливість призначення ОСОБА_9 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 190 КК України, є необґрунтованими, а призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. При цьому зазначає, що місцевий суд, призначаючи покарання, належним чином не врахував особу засудженого, тяжкість вчиненого злочину, розмір завданої шкоди, негативну поведінку засудженого під час досудового розслідування та інші дані, що містяться в матеріалах кримінального провадження та, на думку прокурора, переконливо вказують на можливість призначення ОСОБА_9 більш тяжкого покарання.

Також прокурор стверджує, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 та потерпіла ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу прокурора частково і просили її задовольнити в частині скасування ухвали апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Захисник ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просив вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, однією із підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.3 ч.1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 та кваліфікація його дій за ч.4 ст. 190 КК України у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_9 , виходив із того, що засуджений раніше не судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, не має постійного місця проживання, не одружений, за час перебування під вартою зарекомендував себе посередньо, має незадовільний стан здоров`я та потребує лікування. Судом було також враховано конкретні обставини вчинення злочину, розмір матеріальної шкоди, позицію потерпілої, відношення ОСОБА_9 до вчиненого, його заперечення щодо своєї винуватості та невжиття жодних дій, спрямованих на відшкодування завданої ним матеріальної шкоди.

Обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, у ході судового розгляду судом не встановлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, прокурор ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій вказував на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, а тому порушував питання про скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалення нового, яким просив призначити ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 190 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього належного йому майна. Разом з тим, потерпіла ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову також оскаржила вирок місцевого суду в апеляційному порядку та просила призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього належного йому майна та стягнути з останнього на її користь на відшкодування завданої шкоди 790000 грн. Крім того, засуджений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_11 також подали апеляційні скарги, в яких просили вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінити та застосувати до засудженого положення ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги прокурора, потерпілої, засудженого та його захисника без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про особу засудженого та відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, погодився з висновком місцевого суду про наявність усіх підстав для призначення ОСОБА_9 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст.190 КК України.

Призначене засудженому ОСОБА_9 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст.65КК України.

На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_9 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його м`якість, про що прокурор вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370,419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах прокурора, потерпілої, засудженого та його захисника доводам та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 липня 2019року щодо ОСОБА_9 без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3