Рішення
від 25.05.2020 по справі 914/1049/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.05.2020Справа № 914/1049/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області"

до 1. Кабінету Міністрів України

2. Міністерство культури, молоді та спорту України

3. Фонду державного майна

4. Белзької міської ради Сокальського району Львівської області

5. Виконавчого комітету Белзької міської ради Сокальського району Львівської області

6. Державного історико-культурного заповіднику у м.Белзі

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів :

1. Державний реєстратор Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало Оксана Богданівна

2. Львівська обласна державна адміністрація

про встановлення/визнання факту належності приналежностей головній речі, усунення перешкод у користуванні майном у спосіб, викладений в позові, витребування майна з чужого незаконного володіння

Представники учасників справи:

Від позивача (дистаційно): Савка Р.І., Ковальчук М.І.;

Від відповідача 1 : Субота О.В.;

Від відповідача 2: не з`явився;

Від відповідача 3: Ленько М.М.;

Від відповідача 4: не з`явився;

Від відповідача 5: не з`явився;

Від відповідача 6: не з`явився;

Від третьої особи 1: не з`явився;

Від третьої особи 2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Релігійна організація "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач 1), Міністерства культури України (далі - відповідач 2), Фонду державного майна України (далі - відповідач 3), Белзької міської ради Сокальського району Львівської області (далі - відповідач 4), Виконавчого комітету Белзької міської ради Сокальського району Львівської області (далі - відповідач 5), Державного історико-культурного заповіднику у м. Белзі (далі - відповідач 6) з позовом про:

1. встановлення/визнання факту, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані на праві власності як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України під реєстраційним номером 1530091946248 є приналежностями головної речі - Костелу Пр. Діви Марії у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул . Грушевського , 6-Б , який знаходиться у власності позивача;

2. усунення перешкод в користуванні вищевказаним нерухомим майном шляхом визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно; скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В, у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритого вівтаря Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці); скасування реєстрації Дзвіниці (Марійської вежі", Відкритого вівтаря Св.Валентина , Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями ( Мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" Фондом державного майна України в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна за Міністерством культури України як суб`єктом управління, який здійснює управління цим майном, а балансоутримувачем якого є Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі; скасування державної реєстрації права власності на це майно за реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України та зобов`язання всіх відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном;

3. витребування від Міністерства культури України та Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі на користь позивача вищевказане майно, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіницю (Марійську вежу), Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які незаконно зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м . Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.06.2018 вищевказану позовну заяву передано за підсудністю до господарського суду міста Києва на підставі ст.ст.30, 31 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 розгляд справи №914/1049/18 вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; на підставі ст.50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало Оксану Богданівну; підготовче засідання призначено на 25.07.2018; в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у відповідачів 3, 4, 5, 6 та третьої особи 1 документи; запропоновано відповідачам у строк до 20.07.2018 подати до суду відзив на позовну заяву; запропоновано позивачу у строк до 23.07.2018 подати відповідь на відзив; третій особі не пізніше 23.07.2018 надати пояснення щодо позову, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

05.07.2018 від Львівського апеляційного господарського суду надійшла ухвала про відкриття апеляційного провадження по справі №914/1049/18 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.06.2018 та надсилання матеріалів справи №914/1049/18 до Львівського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 зупинено провадження у справі №914/1049/18 до розгляду Львівським апеляційним господарським судом апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.06.2018 про передачу справи за підсудністю та повернення матеріалів справи №914/1049/18 до Господарського суду міста Києва; матеріали справи №914/1049/18 направлено до Львівського апеляційного господарського суду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.06.2018 залишено без змін.

01.10.2018 матеріали справи №914/1049/18 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 у справі №914/1049/18 поновлено провадження у справі; підготовче засідання призначено на 06.11.2018; в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у відповідачів 3, 4, 5, 6 та третьої особи 1 документи; запропоновано відповідачам у строк до 26.10.2018 подати до суду відзив на позовну заяву; запропоновано позивачу у строк до 02.11.2018 подати відповідь на відзив; третій особі не пізніше 02.11.2018 надати пояснення щодо позову, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

19.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

23.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши, зокрема, про те, що Комплекс сакральних споруд урочища Замочок відповідно до Єдиному реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна перебуває на балансі відповідача 6, а суб`єктом управління, який здійснює управління майном є Міністерство культури України.

29.10.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника відповідача 6 надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши, серед іншого, про те, що відповідно до розпорядження голови Львівської обласної ради , виконкому від 28.03.1995 №202 п/п2.6.1 п.2.6 зобов`язано виконком Сокальської районної ради передати безоплатно у власність УПЦ-КП колишній костел у м. Белз, враховуючи відсутність інших претендентів на нього, про що 13.04.1995 складено відповідний акт про передачу культового приміщення та майна у власність позивачу, 19.04.1995 Червоноградським БТІ видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію права власності Української автокефальної православної церкви Київського патріархату на колишній костел у м. Белз в цілому, що складається з церкви, 30.05.1995 рішенням відповідача 4 позивачу затверджено площу землекористування - 0,68 га, а 30.07.1995 Червоноградським БТІ позивачу видано витяг №26869816 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - будинок-церкву за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-Б .

Як зазначив відповідач 6, відповідно до наведених документів позивач набув право власності тільки на колишній костел у м. Белз, а матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що до Цекви Перенесення Мощей Святителя Миколая (колишній Костел Пр.Діви Марії) відносяться або були передані позивачу Дзвіниця (Марійської вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплицю), тобто спірне майно.

Також до відзиву на позов відповідач 6 долучив заяву про застосування строку позовної давності та наслідків її спливу до вимог позивача про визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно та про скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського , 6-В у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритому вівтарю Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці).

31.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1, в якій позивач проти тверджень відповідача 1, викладених останнім у відзиві на позов, заперечив.

01.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Управління державної реєстрації Львівської міської ради надійшла інформація про місцезнаходження реєстраційної справи за вих.2902-1076 від 25.10.2018.

05.11.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача 4 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 судом відмовлено в задоволенні клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

06.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив.

06.11.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника відповідача 3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив.

У підготовчому судовому засіданні судом поновлено строки для подачі документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 у справі №914/1049/18 відкладено підготовче засідання на 26.11.2018; в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у відповідача 3 документи; запропоновано відповідачам у строк до 22.11.2018 подати до суду відзив на позовну заяву; запропоновано позивачу у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив; третій особі не пізніше 22.11.2018 надати пояснення щодо позову та відзивів.

09.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти тверджень відповідача 6, викладених останнім у відзиві на позов, заперечив.

12.11.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника відповідача 3 надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

12.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

14.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції та про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Львівську обласну державну адміністрацію та Комунального підприємства "Житлово - комунальне господарство м. Белза".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 у справі №914/1049/18 клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 26.11.2018.

16.11.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про ненадання документів.

16.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, в якій позивач проти тверджень відповідача 2, викладених останнім у відзиві на позов, навів свої заперечення.

19.11.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про уточнення позовної заяви (збільшення розміру позовних вимог), в якій позивач доповнив позовні вимоги та визначив нову вимогу: визнати за Релігійною організацією право власності на Дзвіницю (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама та Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця) як приналежності головної речі,- будівлі Церкви колишнього Костелу Пр.Діви Марії, що знаходиться у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б та яка передана нам у власність згідно розпорядження голови Львівської обласної ради народних депутатів від 28.03.1995 №202 та акту №202 від 13.04.1995.

22.11.2018 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про виклик для допиту свідка - ОСОБА_5 та про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

26.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

26.11.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 3, в якій позивач проти тверджень відповідача 3, викладених останнім у відзиві на позов, заперечив.

У підготовчому засіданні 26.11.2018 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 10.12.2018, яку занесено до протоколу судового засідання. Учасникам судового процесу направлено повідомлення про судове засідання 26.11.2018 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

28.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №914/1049/18 клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 10.12.2018.

10.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 6 надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

10.12.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про призначення судової експертизи.

У підготовчому засіданні 10.12.2018 суд на місці ухвалив клопотання позивача про виклик свідка задовольнити, а в задоволенні зави про уточнення позовних вимог (збільшення позовних вимог) відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі №914/1049/18 на тридцять днів; підготовче засідання у справі відкладено на 21.01.2019; в порядку ст.50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Львівську обласну державну адміністрацію; в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Фонду державного майна України перелічені документи; встановлено третій особі (Львівській обласній державній адміністрації) строк протягом пяти днів з дня вручення ухвали Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 для подання письмових пояснень.

17.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 у справі №914/1049/18 клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 21.01.2019.

14.01.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

17.01.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника відповідача 3 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

21.01.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 6 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

21.01.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Судом у підготовчому засіданні 21.01.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 06.02.2019, яку занесено до протоколу судового засідання. Учасникам судового процесу направлено повідомлення про судове засідання 06.02.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

23.01.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

24.01.2019 через канцелярію суду від представника відповідача 3 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2019 судом відмовлено в задоволенні клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

04.02.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення.

06.02.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 6 надійшли пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 у справі №914/1049/18 призначено судову будівельно - технічну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; на вирішення якої поставити наступні запитання: чи є Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок", приналежностями головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр.Діви Марії у м . Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б , яка знаходиться у власності Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області", чи є Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-в , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок", самостійними окремими речами, попереджено експерта, який буде здійснювати судову експертизу, про кримінальну відповідальність згідно з ст.ст.384, 385 Кримінального кодексу України, провадження у справі зупинено на час проведення судової експертизи.

08.02.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Супровідним листом від 22.02.2019 матеріали справи у кількості 5 (п`ять) томів надіслано до Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

06.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Львівського науково - дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов супровідний лист №869 від 22.04.2019 про повернення матеріалів справи №914/1049/18 до Господарського суду міста Києва разом з висновком експерта №869 від 22.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 01.07.2019.

10.06.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

27.06.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності представника позивача, призначення справи до судового розгляду по суті, письмові пояснення та клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

01.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 6 надійшло клопотання про призначення повторної будівельно - технічної експертизи та клопотання про відкладення підготовчого засідання.

01.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про виклик у судове засідання судового експерта, заява про розгляд справи без участі представника позивача у судовому засіданні та письмові пояснення по справі.

У підготовчому засіданні 01.07.2019 представник відповідача 6 подав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Судом було відкладено розгляд клопотання про призначення повторної будівельно - технічної експертизи та клопотання про виклик у судове засідання судового експерта до встановлення фактичних обставин справи.

У підготовчому засіданні 01.07.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 17.07.2019, яку занесено до протоколу судового засідання. Учасникам судового процесу направлено повідомлення про судове засідання 17.07.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 17.07.2019.

15.07.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника відповідача 6 надійшло клопотання про роз`яснення висновку експерта №869 від 22.04.2019 та подання переліку питань, які необхідно поставити експерту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 підготовче засідання у справі №914/1049/18 відкладено на 02.08.2019; викликано у підготовче засідання в порядку ч.4 ст.69 Господарського процесуального кодексу України експерта Чайку Олександра Вікторовича Львівського науково - дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для надання роз`яснень щодо висновку експерта №869 від 22.04.2019; для надання роз`яснень щодо висновку експерта №869 від 22.04.2019 по справі №914/1049/18 поставити експерту Чайці Олександру Вікторовичу наступні питання: чи може приналежність існувати окремо від головної речі та використовуватися за призначенням, якщо це стосується окремо стоячих будівель і споруд?; чи використовуються Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина, Брама, ури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України (як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м.Белз , вул.Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок"), як окремі об`єкти культурної спадщини України за їх прямим цільовим призначенням вірянами різних конфесій (зокрема, католицької)?; чи відноситься належне позивачу нерухоме майно та спірне майно до однієї обрядовості та чи можуть вони взагалі використовуватися за спільним призначенням, враховуючи різну обрядовість?; чи зазначено в правовстановлюючих документах позивача, що він є власником іншого майна, окрім будівлі колишнього Костелу Пр. Діви Марії у м . Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б ?; чи повинен власник майна нести витрати на його утримання та збереження та чи ніс позивач, починаючи з 1995 року будь-які витрати на утримання Дзвіниці (Марійська вежа). Відкритого вівтаря Св.Валентина, Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця)?; чому висновок складався без огляду спірних об`єктів в натурі та дослідження умов та порядку використання спірного майна на момент дослідження?; чому висновок складався без огляду в натурі та дослідження умов та порядку використання майна, що перебуває у власності позивача?; чому не враховано спеціальний статус об`єктів, щодо яких проводилася експертиза, - нерухомі пам`ятки культурної спадщини України, та не використані положення Закону Україну "Про охорону культурної спадщини"?; чому при вирішенні поставлених судом питань експертом використані нормативні документи, зокрема, ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій", що не набрав чинності, та "Свод правил по проектированию и строительству "Здания, сооружения и комплекси православних храмов" (СП РФ 31-103-99) Російської Федерації?

22.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 02.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 у справі №914/1049/18 відкладено підготовче засідання на 09.09.2019; повторно викликано у підготовче засідання в порядку ч.4 ст.69 Господарського процесуального кодексу України експерта Чайку Олександра Вікторовича Львівського науково - дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для надання роз`яснень щодо висновку експерта №869 від 22.04.2019 та для надання роз`яснень щодо висновку експерта №869 від 22.04.2019 по справі №914/1049/18 поставлено експерту Чайці Олександру Вікторовичу перелічені питання.

14.08.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2019 задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 09.09.2019.

19.08.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від судового експерта Чайки О.В. надійшли пояснення щодо висновку експерта.

05.09.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 6 надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 підготовче засідання у справі №914/1049/19 відкладено на 21.10.2019; в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Сокальської районної державної адміністрації та Міністерства юстиції України копію реєстраційної справи щодо реєстрації за Міністерством культури України спірного нерухомого майна за номером 1530091946248.

13.09.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2019 задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 21.10.2019.

11.10.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Сокальської районної державної адміністрації надійшла копія реєстраційної справи щодо реєстрації за Міністерством культури України спірного нерухомого майна за номером 1530091946248.

15.10.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Міністерства юстиції України надійшли пояснення по справі.

21.10.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 6 надійшло клопотання про призначення повторної будівельно-технічної експертизи.

Судом у підготовчому засіданні 21.10.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 13.11.2019, яку занесено до протоколу судового засідання та відкладено розгляд клопотання про призначення повторної судової експертизи до встановлення фактичних обставин справи. Учасникам судового процесу направлено повідомлення про судове засідання 13.11.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

28.10.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 задоволено клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 13.11.2019.

31.10.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому позивач повідомив суд про зміну назви на Релігійну організацію "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії перенесення мощей святителя Миколая у місті Белз Сокальського району Львівської області".

08.11.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про проведення повторної будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 відмовлено у задоволенні клопотань Державного історико - культурного заповіднику у м.Белзі про призначення повторної будівельної - технічної експертизи від 01.07.2019 та 21.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 закрито підготовче провадження по справі №914/1049/18 та призначено її до розгляду по суті на 16.12.2019.

15.11.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 задоволено клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії перенесення мощей святителя Миколая у місті Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 16.12.2019.

09.12.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача про допуск до участі у справі представника.

У судовому засіданні 16.12.2019 оголошено перерву до 20.01.2020. Учасникам судового процесу направлено повідомлення про судове засідання 20.01.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

03.01.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 задоволено клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії перенесення мощей святителя Миколая у місті Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 20.01.2020.

16.01.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 6 надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

16.01.2020 через канцелярію суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про заміну відповідача 2 з Міністерства культури України на Міністерство культури, молоді та спорту України.

У судовому засіданні 20.01.2020 оголошено перерву до 17.02.2020. Учасникам судового процесу направлено повідомлення про судове засідання 17.02.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

31.01.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 задоволено клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії перенесення мощей святителя Миколая у місті Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 17.02.2020.

03.02.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про виправлення описки в назві позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 клопотання Міністерства культури України про заміну відповідача 2 його правонаступником задовольнено, замінено відповідача 2 - з Міністерства культури України на його правонаступника Міністерство культури, молоді та спорту України, оголошено перерву у засіданні з розгляду справи по суті на 11.03.2020, запропоновано Міністерству культури, молоді та спорту України надати письмові пояснення з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову.

19.02.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії перенесення мощей святителя Миколая у місті Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без задоволення.

05.03.2020 та 10.03.2020 через канцелярію суду від представника позивача надійшли клопотання про розгляд справи без його участі у судовому засіданні.

11.03.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 2 надійшло клопотання, в якому останній просив суд повернути справу на стадію підготовчого провадження, розпочати розгляд справи з початку, надати відповідачу-2 час для ознайомлення з матеріалами справи та належного виконання вимог п.4 ухвали Господарського суду міста Києва від 17.02.2020.

У судовому засіданні 11.03.2020 оголошено перерву до 18.03.2020, клопотання відповідача 2 задоволено в частині надання можливості ознайомлення з матеріалами справи. Учасникам судового процесу направлено повідомлення про судове засідання 18.03.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

13.03.2020 та 16.03.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії перенесення мощей святителя Миколая у місті Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без задоволення.

17.03.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

17.03.2020 через канцелярію суду від представників відповідачів 2, 6 надійшли клопотання, в яких останні просили суд продовжити строк розгляду справи по суті на термін більший, ніж визначено ст.195 Господарського процесуального кодексу України та призначити розгляд справи після зняття карантину на території України, орієнтовно після 03.04.2020.

У судовому засіданні 18.03.2020 оголошено перерву до 22.04.2020. Учасникам судового процесу направлено повідомлення про судове засідання 22.04.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

03.04.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2020 задоволено клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії перенесення мощей святителя Миколая у місті Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 22.04.2020.

14.04.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, але не раніше дати закінчення карантину.

22.04.2020 через канцелярію суду від представників відповідачів 2, 6 надійшли клопотання, в яких останні просили суд продовжити строк розгляду справи по суті на термін більший, ніж визначено ст.195 Господарського процесуального кодексу України та призначити розгляд справи після зняття карантину на території України.

22.04.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 22.04.2020 оголошено перерву до 25.05.2020. Учасникам судового процесу направлено повідомлення про судове засідання 25.05.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 задоволено клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії перенесення мощей святителя Миколая у місті Белз Сокальського району Львівської області" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено Червоноградському міському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції по справі №914/1049/18 на 25.05.2020.

28.04.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

22.05.2020 через канцелярію суду від представників відповідачів 2, 6 надійшли клопотання, в яких останні просили суд продовжити строк розгляду справи по суті на термін більший, ніж визначено ст.195 Господарського процесуального кодексу України та призначити розгляд справи після зняття карантину на території України.

25.05.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява щодо дотримання розумних строків розгляду справи.

Представники позивача в судове засідання 25.05.2020 з`явились, заявлені позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити. Проти задоволення клопотання представників 2, 6 заперечили, посилаючись, зокрема, на розумний строк розгляду справи та необхідність дотримання прав та законних інтересів всіх учасників судового процесу.

Представники відповідачів 1, 3 у судовому засіданні 25.05.2020 підтримали подані відповідачами 2, 6 клопотання про продовження строку розгляду справи по суті на термін більший, ніж визначено ст.195 Господарського процесуального кодексу України та призначення розгляду справи після зняття карантину на території України. Проти заявлених позовних вимог представники відповідачів 1, 3 заперечили.

Представники відповідачів 2, 4, 5, 6 та третіх осіб 1, 2 у судове засідання 25.05.2020 року не з`явились.

Представники відповідачів 4, 5 та третіх осіб 1, 2 про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомленні належним чином.

В судовому засіданні 25.05.2020 судом відмовлено в задоволенні клопотань відповідачів 2, 6, в яких останні просили суд продовжити строк розгляду справи по суті на термін більший, ніж визначено ст.195 Господарського процесуального кодексу України та призначити розгляд справи після зняття карантину на території України, з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Обгрунтовуючи заявлене клопотання відповідачі 2, 6 посилються на неможливість забезпечити явку представника у судове засідання з огляду на продовження строку дії карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Проте за висновками суду, у даному випадку наведені заявниками обставини не є достатніми для відкладення вирішення спору по суті.

При цьому, суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду.

Як вбачається з матеріалів справи, заміна відповідача 2 з Міністерства культури України на його правонаступника - Міністерство культури, молоді та спорту України здійснена судом ухвалою від 17.02.2020, тобто за 1 місяць до введення Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідних обмежень, а отже, на думку суду, у відповідача 2 було достатньо часу для підготовки та доведення до відома суду та учасників судового процесу письмових пояснень по суті спору і міркувань на підтримку або заперечення проти позову.

Суд також зауважує, що з метою забезпечення дотримання принципу змагальності та рівності учасників судового процесу з урахуванням обмежень, введених з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), судом було неодноразово задоволено клопотання відповідачів 2, 6 про відкладення розгляду справи.

З приводу числених клопотань відповідачів 2, 6 суд вважає за доцільне також зауважити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Отже, за висновками суду, задоволення клопотання відповідачів 2, 6 може призвести до затягування строків розгляду справи та, як наслідок, порушення права позивача на справедливий розгляд справи у розумні строки, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В судовому засіданні 25.05.2020 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.10.1991 було проведено державну реєстрацію юридичної особи - Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області" (найменування змінене на Релігійну організацію "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області") (позивач, релігійна громада).

Відповідно до розпорядження голови Львівської обласної ради народних депутатів (виконкому) М.Гориня від 28.03.1995 №202 та згідно акту про передачу культового приміщення та майна №202 від 13.04.1995, релігійній громаді (УАПЦ) УПЦ-КП міста Белз передано у власність споруду колишнього Костелу Пр.Діви Марії у м.Белзі Сокальського району Львівської області.

19.04.1995 Червоноградським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, записаного в реєстрову книгу за №50 про реєстрацію за Українською автокефальною православною церквою - Київського патріархату церкви (колишнього костелу) в місті Белзі в цілому, а 30.07.2010 Комунальним підприємством Львівської обласної ради" Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації" видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26869816 про реєстрацію права власності на будинок, а саме церкву за адресою: Львівська область, Сокальський район, м. Белз, вул. Грушевського, 6Б за релігійною громадою Української православної церкви-Київського патріархату.

Як стверджує Релігійна організація "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" у позовній заяві, після передачі їй у власність колишнього Костелу Пр.Діви Марії , всі об`єкти нерухомого майна, а саме: Дзвіниця, Відкритий вівтар Св.Валентина (капличка), Брама, Мури з хресною дорогою і каплицями послідували за головною річчю у власність позивача як його приналежності, у зв`язку з чим релігійна громада набула у свою власність не тільки споруду колишнього Костелу Пречистої Діви Марії , а й вказані вище його приналежності, які розглядаються як одна річ і не можуть бути зареєстровані як окремі об`єкти нерухомого майна, оскільки слідують за головною річчю.

На думку позивача, як споруда колишнього Костелу Пр. Діви Марії , а тепер Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая у м.Белз Української православної церкви (Православної церкви України), так і всі інші перераховані об`єкти нерухомого майна, становлять із вказаною церквою єдине ціле, розташовані на одній земельній ділянці площею 0,68 га, яка передана в користування релігійній громаді рішенням Белзької міської ради від 30.05.1995 для обслуговування будівлі церкви (костелу) (п.19 додатку №1 до рішення).

В подальшому, ураховуючи історико-культурну цінність комплексу пам`яток м. Белз Сокальського району Львівської області та з метою його збереження і раціонального використання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 №1678 комплекс пам`яток м. Белз оголошено Державним історико-культурним заповідником з віднесенням його до сфери управління Львівської обласної державної адміністрації, методичне керівництво роботою, пов`язаною з охороною і використанням пам`яток, що є на території заповідника, покладено на Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Міністерство культури і мистецтв.

Згідно з наказом Міністерства культури України від 21.10.2011 №912/0/16-11 колишній Костел Пр.Діви Марії /теперішню Церкву Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Української православної церкви (Православної церкви України) та інші споруди, які є її приналежностями, а саме Дзвіницю, Відкритий вівтар Св.Валентина (капличка), Браму, Мури з хресною дорогою і каплицями занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, як "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" (охорон.№2954-Лв), в склад якого входять: Костел Пречистої Діви Марії (охор.№2954/1 Лв), Дзвіниця (охорон.№2954/2Лв), Відкритий вівтар Св.Валентина (охорон.№2954/3 Лв), Брама (охорон.№2954/4Лв), Мури з хресною дорогою і каплицями (охорон.№2954/5Лв).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2014 в адміністративній справі №876/7179/13 у справі за позовом Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату в м. Белзі Сокальського району Львівської області до Белзької міської ради Сокальського району Львівської області, треті особи Державний історико-культурний заповідник в м. Белзі, Управління Держкомзему в Сокальському районі Львівської області, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 визнано протиправними та скасовано рішення 38 сесії п`ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.11.2009 року №782 "Про проведення інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі" в частині надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі та видачу державних актів на право постійного користування земельними ділянками об`єктів нерухомості історико-культурної спадщини, щодо об`єкта "Замочок" м. Белз, вул. Грушевського, площею 0,68 га та рішення 39 сесії п`ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.12.2009 №857 "Про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі" в частині затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі та передачі у постійне користування земельної ділянки для обслуговування об`єкту культурної спадщини "Замочок" м. Белз, вул. Грушевського, площею 0,68 га.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.06.2014 у справі №914/2093/13 за позовом Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату в місті Белз Сокальського району Львівської області до Державного історико-культурного заповідника в місті Белз Сокальського району Львівської області, третя особа-1: Белзька міська рада Львівської області, третя особа-2: Відділ Держземагенства у Сокальському районі Львівської області про визнання недійсним акту на право постійного користування земельною ділянкою та стягнення судових витрат, позов задоволено повністю, визнано недійсним виданий Державному історико-культурному заповіднику у м. Белзі державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,7828 га серії ЯЯ №176552, виданий 07.05.2010 року на підставі рішення 39 сесії п`ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.12.2009 року №857 "Про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі" та стягнуто на користь позивача судові витрати по справі.

Рішенням Белзької міської ради від 05.02.2018 №395 у зв`язку із проведенням інвентаризації земельних ділянок установ, закладів і організацій на території Белзької міської ради за релігійною громадою закріплено земельну ділянку площею 0,68 га.

13.03.2018 релігійна громада звернулася до Белзької міської ради із заявою від 12.03.2018 щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), однак на сесії Белзької міської ради, яка відбулася 14.05.2018 таке рішення ухвалене не було, що підтверджується витягом з протоколу засідання відповідної сесії.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №122714545 від 03.05.2018, 06.04.2018 державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало О.Б. на підставі листа Фонду державного майна України №10-15-6728 від 04.04.2018 та витягу Фонду державного майна України з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 04.04.2018 зареєстровано право власності за реєстраційним номером №1530091946248 на об`єкт нерухомого майна - "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок", загальною площею 106 кв.м, а саме Дзвіницю (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина , Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями: мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю, які розташовані за адресою: Львівська обл., Сокальський район, м. Белз , вул. Грушевського, 6В за Міністерством культури України.

Як стверджує позивач у позовній заяві, приналежності головної речі - Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Української православної церкви (Православної церкви України), тобто Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина , Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями ( мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) не відносяться до жодного із видів об`єктів управління державної власності, визначених ст.5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а отже і не було підстав для внесення зазначеного майна в Єдиний реєстр об`єктів державної власності, витяг з якого був підставою для незаконної державної реєстрації спірного майна, як об`єктів державної власності за Міністерством Культури України. Реєстрація спірного майна як окремих об`єктів державної форми власності під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, як органом управління майном, що є у державній власності, здійснена на підставі витягу Фонду державного майна України з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 04.04.2018.

За твердженнями позивача, внесення спірного майна до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та реєстрація на праві власності за Міністерством культури України відбулось внаслідок прийняття Белзькою міською радою протиправного рішення від 22.02.2006 за №517 (про існування якого позивачу не було відомо), яким передано на баланс Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі по акту приймання- передачі від 30.01.2007 об`єкти культурної спадщини, що знаходяться на території заповідника, в т.ч. "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" в складі Дзвіниці, Відкритого вівтаря Св.Валентина , Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю), а рішенням виконкому Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 на підставі листа Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі від 25.11.2014 №145/01-15 Марійській каплиці, відкритому вівтарю Св.Валентина (теперішня каплиця Пресвятої Богородиці) присвоєно окрему поштову адресу вул . Грушевського, 6 в м.Белзі, в той час коли всі решта спірні об`єкти залишилися за адресою позивача.

Таким чином позивач вважає, що його право власності на спірні об`єкти нерухомого майна, що є приналежностями до колишнього Костелу Пр.Діви Марії, а тепер споруди Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Української православної церкви (Православної церкви України), що разом становлять цілісний майновий комплекс, порушено та підлягає захисту і відновленню, у зв`язку з чим позивач просить суд встановити/визнати факт, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані на праві власності як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України під реєстраційним номером 1530091946248 є приналежностями головної речі - Костелу Пр.Діви Марії у м.Белзі Сокальського району Львівської області по вул . Грушевського , 6-Б , який знаходиться у власності позивача; усунути перешкоди в користуванні вищевказаним нерухомим майном шляхом визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно; скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В, у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритого вівтаря Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці); скасування реєстрації Дзвіниці (Марійської вежі", Відкритого вівтаря Св.Валентина , Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями ( Мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" Фондом державного майна України в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна за Міністерством культури України як суб`єктом управління, який здійснює управління цим майном, а балансоутримувачем якого є Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі; скасування державної реєстрації права власності на це майно за реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України та зобов`язання всіх відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном; витребувати від Міністерства культури України та Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі на користь позивача вищевказане майно, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіницю (Марійську вежу), Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які незаконно зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м . Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог представник відповідача 1 у відзиві на позов зазначив про те, що Комплекс сакральних споруд урочища Замочок відповідно до Єдиному реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна перебуває на балансі відповідача 6, а суб`єктом управління, який здійснює управління майном є Міністерство культури України.

Представники відповідача 2 та відповідача 3 також надали суду відзиви на позовну заяву, в яких проти заявлених позовних вимог заперечили.

Представник відповідача 6 у поданому відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши, серед іншого, про те, що відповідно до розпорядження голови Львівської обласної ради , виконкому від 28.03.1995 №202 п/п2.6.1 п.2.6 зобов`язано виконком Сокальської районної ради передати безоплатно у власність УПЦ-КП колишній костел у м. Белз, враховуючи відсутність інших претендентів на нього, про що 13.04.1995 складено відповідний акт про передачу культового приміщення та майна у власність позивачу, 19.04.1995 Червоноградським БТІ видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію права власності Української автокефальної православної церкви Київського патріархату на колишній костел у м. Белз в цілому, що складається з церкви, 30.05.1995 рішенням відповідача 4 позивачу затверджено площу землекористування - 0,68 га, а 30.07.1995 Червоноградським БТІ позивачу видано витяг №26869816 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - будинок-церкву за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-Б .

Крім того за твердженнями представника відповідача 6, відповідно до наведених документів позивач набув право власності тільки на колишній костел у м. Белз, а матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що до Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая (колишній Костел Пр.Діви Марії ) відносяться або були передані позивачу Дзвіниця (Марійської вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплицю), тобто спірне майно. Також до відзиву на позов відповідач 6 долучив заяву про застосування строку позовної давності та наслідків її спливу до вимог позивача про визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно та про скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритому вівтарю Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст.13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Проте, у даному випадку, позовна вимога про встановлення/визнання факту, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані на праві власності як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України під реєстраційним номером 1530091946248 є приналежностями головної речі - Костелу Пр.Діви Марії у м.Белзі Сокальського району Львівської області по вул.Грушевського, 6-Б , який знаходиться у власності позивача не є матеріально-правовою вимогою до відповідачів чи одного з них, а її заявлення направлено фактично на встановлення факту, проте, ніяким чином не отримання судового захисту, що виключає наявність підстав для задоволення відповідної позовної вимоги.

За висновками суду, обраний позивачем спосіб захисту (про встановлення/визнання факту) фактично направлений на встановлення юридичного факту, який не може бути застосовано самостійно, а нормами чинного законодавства України учасників господарських правовідносин не наділено правом на звернення до суду з позовом з метою встановлення певного факту для захисту певних прав у майбутньому.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині встановлення/визнання факту, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані на праві власності як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України під реєстраційним номером 1530091946248 є приналежностями головної речі - Костелу Пр .Діви Марії у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б , який знаходиться у власності позивача.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном - Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця) шляхом визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно; скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В, у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритого вівтаря Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці); скасування реєстрації Дзвіниці (Марійської вежі", Відкритого вівтаря Св.Валентина , Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями ( Мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" Фондом державного майна України в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна за Міністерством культури України як суб`єктом управління, який здійснює управління цим майном, а балансоутримувачем якого є Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі; скасування державної реєстрації права власності на це майно за реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України та зобов`язання всіх відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном та про витребування від Міністерства культури України та Державного історико-культурного заповідника у м.Белзі на користь позивача вищевказане майно, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіницю (Марійську вежу), Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які незаконно зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м . Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі, суд зазначає наступне.

Як вже вказувалось судом, ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною першої якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Таким чином, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Суд звертає увагу на неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника від володіючого не власника (ст.387 Цивільного кодексу України) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаний із позбавленням володіння (ст.391 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, наразі, спірне майно зареєстроване на праві власності за Міністерством культури, молоді та спорту України, а отже підстави для задоволення негаторного позову про усунунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном шляхом визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно; скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В, у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритого вівтаря Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці); скасування реєстрації Дзвіниці (Марійської вежі", Відкритого вівтаря Св.Валентина , Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями ( Мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" Фондом державного майна України в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна за Міністерством культури України як суб`єктом управління, який здійснює управління цим майном, а балансоутримувачем якого є Державний історико-культурний заповідник у м.Белзі; скасування державної реєстрації права власності на це майно за реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м.Белз, вул.Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України та зобов`язання всіх відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача 6 про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків такого спливу, суд зазначає, що відмовляє в позовних вимогах про усунунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном з підстав їх необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.

Стосовно позовних вимог про витребування від Міністерства культури України та Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі на користь позивача майна, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіниці (Марійської вежі), Відкритого вівтаря Св .Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які незаконно зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі, суд зазначає наступне.

Так, ст.316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У свою чергу згідно зі ст.190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

У ст.132 Цивільного кодексу Української УРСР 1963 року також містились положення про те, що приналежністю є річ, призначена служити головній речі і зв`язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.

Виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Системний аналіз ст.ст.186, 190, 316 Цивільного кодексу України свідчить, що право власності виникає на окрему, самостійну річ, якою приналежність не є та не може бути в силу своєї правової природи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 3 ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст.388 Цивільного кодексу України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем мають бути відсутні договірні відносини, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка володіє цим майном, (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 Цивільного кодексу України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Для застосування приписів ст.388 Цивільного кодексу України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, як у добросовісного так і у недобросовісного набувача, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Тобто до предмету доказування у віндикаційному позові, як вже зазначалося вище, входять факти, що підтверджують право власності позивача (інше суб`єктивне право титульного володільця) на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (безтитульний статус його володіння).

На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно останній повинен надати суду відповідні докази.

Отже, можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, є набувач майна добросовісним чи недобросовісним та від того, чи придбане майно набувачем відплатно чи безвідплатно.

Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права.

У свою чергу, набувач, який, придбаваючи майно, знав або міг знати, що особа, яка здійснила відчуження майна, не мала на це права, визнається недобросовісним набувачем, наприклад, особа придбала майно у особи, яка не мала права його відчужувати. У недобросовісного набувача майно може бути витребувано у будь-якому разі.

Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, чи набуто ним майно відплатно або безвідплатно.

Якщо майно було придбане за відплатним договором добросовісним набувачем, можливість його витребування залежить від того, яким саме чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи поза неї.

Позивач має право витребувати майно у будь-якого набувача, в тому числі добросовісного, що відплатно придбав його, якщо майно: було загублене власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

Відповідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Одночасно, з метою забезпечення повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 у справі №914/1049/18 призначено судову будівельно - технічну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та на вирішення якої поставлено наступні питання: чи є Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок", приналежностями головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр.Діви Марії у м . Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б , яка знаходиться у власності Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області", чи є Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул . Грушевського, 6 в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок", самостійними окремими речами, попереджено експерта, який буде здійснювати судову експертизу, про кримінальну відповідальність згідно з ст.ст.384, 385 Кримінального кодексу України, провадження у справі зупинено на час проведення судової експертизи.

06.05.2019 до Господарського суду міста Києва надійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи №869 від 20.12.2019, складений експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Разом з вказаним висновком матеріали розглядуваної справи повернуто до суду.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений старшим судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з урахуванням наданих експертом пояснень до висновку, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості. Належних та допустимих доказів зворотного матеріали справи не містять.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №869 від 20.12.2019 спірне нерухоме майно - Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" є приналежностями головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр.Діви Марії у м . Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б , яка знаходиться у власності Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області". Крім того у вказаному висновку зазначено про те, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" не є самостійними окремими речами.

Отже як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням висновку експерта, спірне нерухоме майно - Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св . Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В , під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" є приналежностями головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр.Діви Марії у м .Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б , яка знаходиться у власності Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області" з 1995 року (реєстраційне посвідчення від 19.04.1995), а виходячи з правової природи приналежності, спірне майно не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом, що доводить суб`єктивне право позивача на спірне нерухоме майно.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач не має можливості здійснювати фактичне володіння спірним нерухомим майном, майно, яке хоче повернути Релігійна організація "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області" збереглося в натурі та перебуває у фактичному володінні іншої особи - відповідача 2, спірне майно, яке підлягає віндикації, є індивідуально визначеним, позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав, а між позивачем і відповідачами відсутні договірні відносини.

Враховуючи те, що відповідач 2 набув спірне майно безвідплатно, власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, внаслідок чого позовні вимоги про витребування від Міністерства культури, молоді та спорту України та Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі на користь позивача спірного нерухомого майна, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіниці (Марійської вежі), Відкритого вівтаря Св .Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області" підлягають задоволенню частково.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Крім того суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно положень п.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідачів 2 та 6 пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того на відповідачів 2 та 6 покладаються витрати позивача пов`язані з проведенням судової експертизи.

Керуючись ст.ст.74, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області" задовольнити частково.

2. Витребувати від Міністерства культури, молоді та спорту України (01054, м. Київ, вул. І.Франка, 19, ідентифікаційний код 43220275) та Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі (80062, Львівська обл., Сокальський район, місто Белз, вул. Савенка, будинок 1, ідентифікаційний код 26269366) на користь Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" (80062, Львівська обл., Сокальський район, місто Белз, вул. Грушевського, будинок 6Б, ідентифікаційний код 34987253) майно, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіницю (Марійську вежу), Відкритого вівтаря Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі.

3. Стягнути з Міністерства культури, молоді та спорту України (01054, м. Київ, вул. І.Франка, 19, ідентифікаційний код 43220275) на користь Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" (80062, Львівська обл., Сокальський район, місто Белз, вул. Грушевського, будинок 6Б, ідентифікаційний код 34987253) судовий збір у розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі (80062, Львівська обл., Сокальський район, місто Белз, вул. Савенка, будинок 1, ідентифікаційний код 26269366) на користь Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області" (80062, Львівська обл., Сокальський район, місто Белз, вул.Грушевського, будинок 6Б, ідентифікаційний код 34987253) судовий збір у розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Міністерства культури, молоді та спорту України (01054, м.Київ, вул.І.Франка, 19, ідентифікаційний код 43220275) на користь Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" (80062, Львівська обл., Сокальський район, місто Белз, вул. Грушевського, будинок 6Б, ідентифікаційний код 34987253) витрати за проведення експертизи у розмірі 9420 (дев`ять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп.

6. Стягнути з Державного історико-культурного заповідника у м.Белзі (80062, Львівська обл., Сокальський район, місто Белз, вул. Савенка, будинок 1, ідентифікаційний код 26269366) на користь Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" (80062, Львівська обл., Сокальський район, місто Белз, вул.Грушевського, будинок 6Б, ідентифікаційний код 34987253) витрати за проведення експертизи у розмірі 9420 (дев`ять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп.

7. В іншій частині позовних вимог відмовити.

8. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

9. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням положень п.4 розділу X "Прикінцеві положення" та п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.06.2020.

Суддя М.Є.Літвінова

Дата ухвалення рішення25.05.2020
Оприлюднено11.06.2020
Номер документу89739339
СудочинствоГосподарське
Сутьвстановлення/визнання факту належності приналежностей головній речі, усунення перешкод у користуванні майном у спосіб, викладений в позові, витребування майна з чужого незаконного володіння

Судовий реєстр по справі —914/1049/18

Ухвала від 10.01.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Марченко О.В.

Ухвала від 16.12.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Марченко О.В.

Ухвала від 02.12.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Постанова від 11.08.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Міщенко І.С.

Ухвала від 12.07.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Міщенко І.С.

Ухвала від 16.06.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Міщенко І.С.

Ухвала від 14.06.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Міщенко І.С.

Ухвала від 06.04.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Міщенко І.С.

Ухвала від 10.02.2021

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

Постанова від 19.01.2021

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні