Рішення

від 25.05.2020 по справі 308/11713/17

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11713/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Деметрадзе Т.Р., секретаря судових засідань Скраль В.В., за участю представника позивача Нірода М.В., представника відповідача ОСОБА_2 - Шелельо І . І., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгород цивільну справу за позовом Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішень Ужгородської міської ради, витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішень Ужгородської міської ради, витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивує тим, що прокуратурою вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства щодо порядку набуття громадянами права користування земельними ділянками комунальної власності, відомості про які наведені у виданні ПРО-ЗАК від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначає, що рішенням 5 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 за №282 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 площею 0,0974 га.

За вказаним рішенням 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 30.07.2016 за №360 ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою та передано оспорювану земельну ділянку у власність. В подальшому, вказана земельна ділянка була відчужена за договором купівлі-продажу від 29.09.2016 року ОСОБА_5 , а останньою у свою чергу 16.11.2016 року відчужено за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 .

Крім того, рішенням 5 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 за №282 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га. Даним рішенням затверджено проект землеустрою та передано оспорювану земельну ділянку у власність.

У подальшому, вказана земельна ділянка була відчужена за договором купівлі-продажу від 29.09.2016 року ОСОБА_5 , а останньою у свою чергу 16.11.2016 року відчужено за договором купівлі-продажу ОСОБА_8 .

Згідно отриманої інформації з кадастрової карти України, вказані земельні ділянки були відчужені за відплатним правочином ОСОБА_2 , який в свою чергу об`єднав спірні земельні ділянки до земельної ділянки площею, 0,04 га за кадастровим номером 2110100000:10:001:0265, внаслідок чого утворилась земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:10:001:0303 загальною площею 0,2346 га.

Зазначає, що вказані рішення Ужгородської міської ради прийнято всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, у зв`язку з чим такі підлягають визнанню незаконними, а отже земельні ділянки підлягають витребуванню з наступних підстав.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, що встановлений у генеральних планах населених пунктів, є обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації (ч. 2 ст. 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Оскільки за генеральним планом міста Ужгорода та плану зонування дані земельні ділянки відносились до земель за функціональним призначенням Г-1, що не передбачає індивідуальну житлову забудову, прийняття рішення Ужгородською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для будівництва та обслуговування житлового будинку прийнято всупереч вимогам ст.ст. 20, 39 ЗК України та ст. 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Крім того вказує, що волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода, як власника нерухомого майна, на відведення земельних ділянок та передачу у користування могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень та, натомість, прийняття оспорюваних у супереч вимогам законодавства рішень не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, а тому на думку позивача є всі підстави витребувати земельну ділянку на підставі ст. 388 ЦК України.

Також зазначає, що моментом виникнення права власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають тільки з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України). Таким чином, державна реєстрація на право власності на земельні ділянки посвідчує право власності й здійснюється на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, а тому, у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі рішення про державну реєстрацію право власності на земельні ділянки.

Як на підставу звернення із вказаним позовом саме прокурором позивач посилається на положення ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру та вказує, що органи Державної інспекції сільського господарства України та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, а тому, з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 45 ЦПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру , наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень та набуває статусу позивача.

Враховуючи викладене, просить суд визнати незаконним та скасувати пункт 1.9 рішення 5 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 за №282 та пункт 2.13 рішення 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради за № 360 від 30.08.2016; визнати незаконним та скасувати пункт 1.47 рішення 5 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 за №282 та пункт 2.14 рішення 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради за № 360 від 30.08.2016; витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1946 га вартістю 1840106,40 грн., яка була об`єднана за рахунок земель за кадастровим номером 2110100000:10:001:0294 площею 0,0995 га. та 2110100000:10:001:0293 площею 0,0951 га. на користь територіальної громади міста Ужгорода, скасувавши державну реєстрацію права власності.

Не погоджуючись із позовною заявою, 02.02.2018 року через канцелярію суду надійшов відзив на позов третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 , згідно якого він з позовними вимогами не погоджується та не визнає, оскільки відповідач ОСОБА_2 володіє та користується земельною ділянкою на законних підставах, що доводиться наступним. Вказує, що йому, як учаснику АТО, законодавством України надано право, а також визначено процедуру та порядок щодо пільгового отримання земельної ділянки, яке він реалізував на підставі рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року за № 1885. Причиною, яка змусила його відчужити вищезазначені земельні ділянки, що являються предметом позовних вимог, є фактичне перебування у тяжкому фінансовому становищі, а також нагальна потреба фінансових ресурсів для здійснення необхідних дій по реалізації заходів щодо лікування тяжкої хвороби. Підтвердив законність рішень Ужгородської міської ради про відведення йому земельних ділянок у власність та вказав на відсутність повноважень прокурора на звернення до суду з таким позовом у даному випадку. Згідно поданого його представником ОСОБА_10 доповнення до відзиву, в матеріалах справи міститься висновок землевпорядної експертизи, у якому вказані загальновідомі дані, а отже його довіритель одержав таку у власність законно.

Звернув увагу суду на той факт, що кожна із вищезазначених юридичних осіб, в інтересах яких прокуратурою подано позов, згідно їх штатного розпису, має у своєму складі юридичну службу (управління), до компетенції якої віднесено представництво вказаних осіб у відносинах із іншими фізичними та юридичними особами, в тому числі і представництво в органах судової влади. Більше того, позивачем не надано жодних доказів на обґрунтування факту, чому саме ним подано позов щодо спірної земельної ділянки, а не представники вказаних юридичних осіб, які виражають інтереси держави в оспорюваних правовідносинах, самостійно не здійснили жодних дій по захисту державних інтересів.

Також, 02.02.2018 року через канцелярію суду надійшов відзив на позов відповідача ОСОБА_2 , у якому він зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та просив відмовити у задоволенні таких. Вказав, що прийняті Ужгородської міської радою (як суб`єктом владних повноважень) рішення є ненормативними актами органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання. Тобто, у разі прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Зазначає, що міська рада передала спірну земельну ділянку у власність, прийнявши відповідне рішення про це. Таким чином, наявність у діях власника волі на передачу майна іншій унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Додатково вказав на відсутність повноважень прокурора на звернення до суду з таким позовом.

12.02.2018 року через канцелярію суду надійшов відзив на позов Ужгородської міської ради, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вказує, що рішенням 5 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016р. за № 282 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_4 (пункт 1.9 вказаного рішення) та ОСОБА_7 (пункт 1.47 вказаного рішення) надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,0974 га та 0,1000 га. відповідно. В подальшому рішенням 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 30.08.2016 р. за № 360 гр. ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0974 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2110100000:10:001:0293) та передано у власність (пункт 2.13. вказаного рішення), а гр. ОСОБА_7 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2110100000:10:001:0294) та передано у власність (пункт 2.14. вказаного рішення). З метою дотримання вимог статті 125, 126 Земельного кодексу України, гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на вищезазначені земельні ділянки.

Твердження позивача, що земельні ділянки за кадастровими номерами 2110100000:10:001:0293 та 2110100000:10:001:0294 відведені з порушенням положень генерального плану м. Ужгорода також не відповідає дійсності, так як на виконання вимог частини 4 статті 3 Закону України Про планування і забудову територій Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради було надано відповідні висновки про погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:10:001:0293 та 2110100000:10:001:0294 у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_7 за № 38454, 38455 від 28.07.2016 р. Згідно вказаних висновків відведення земельних ділянок площею 0,0951 га та 0,0995 га по АДРЕСА_1 здійснюється за рахунок земель житлової та громадської забудови і не суперечить чинній містобудівній документації.

Відповідно до положень плану зонування територій м. Ужгорода (2016 р.) територія, за рахунок якої відводились спірні земельні ділянки за кадастровими номерами 2110100000:10:001:0293 та 2110100000:10:001:0294 належить до земель за функціональним призначенням Г-1 (зони зальноміського центру та ділові центри), що підтверджуєтьсь фрагментами плану зонування територій м. Ужгорода - 2016 р., які надані та завірені Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради.

Додатково вказує, що оспорюваними рішенням Ужгородськї міської ради передано земельні ділянки з дотриманням положень Земельного кодексу України та Закону України "Про регулювання містобудівної документації", що вказує на відсутність правових підстав для скасування пунктів 1.9, 1.47 рішення 5 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016р. за № 282 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та пунктів 2.13, 2.14 рішення 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 30.08.2016р. за № 360, а безпідставне скасування таких рішень призведе до порушення прав ОСОБА_4 .

21.02.2018 року через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив керівника Ужгородської місцевої прокуратури Кириленка Д., згідно якої доводи, викладені у відзивах відповідачів та третьої особи не узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права та є помилковими, не відповідають обставинам справи та підлягають відхиленню. Вкотре зауважив, що органи Державної інспекції сільського господарства України та органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура, в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 45 ЦПК України (в редакції на час звернення до суду) та ст. 23 Закону України Про прокуратуру , наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень неправомірного володіння земельною ділянкою та набуває статусу позивача. Більше того, що прокурор звернувся до суду не в інтересах вищевказаних органів, а на захист інтересів держави.

В частині відсутності порушення вимог містобудівного законодавства повідомляє, що представник Ужгородської міської ради визнаючи, що оспорювані земельні ділянки відведені за рахунок земель, які за генеральним планом міста Ужгорода та планом зонування віднесені до зони із функціональним призначенням Г-1, припустився помилки щодо можливості розміщення в такій індивідуального житлового будинку. Зокрема, представником Ужгородської міської ради умисно подано лише фрагмент із пояснювальної записки до містобудівної документації з відомостями про те, що до переважних видів використання зон функціонального призначення Г-1 та Г-2 віднесено житлову забудову, оскільки її розшифрування (Житлової забудови в цих зонах) міститься на 22 аркуші пояснювальної записки розміщеної за посиланням http://old.rada-uzhgorod.gov.ua/download/genplan/2Q16/%D0%A3% D0%B6%DQ%BЗ%D0%BE%D 1 %80%D0%BE%D0%B4 %D0%B7%D0%BE% D0% BD%D 1 %96%D0%BD%D0%B3_2014.pdf. За даним документом чітко розмежовано зони функціонального призначення Г-1 та Г-2, а саме в зоні Г-2 дійсно дозволено будівництво житлових будинків та супутніх до них об`єктів транспортної інфраструктури та натомість зона з функціональним призначенням Г-1, призначена для розташування об`єктів адміністративних будівель органів управління, ділових установ, багатоквартирних житлових будинків, громадських установ та інших багатофункціональних об`єктів, що забезпечують громадські функції загальноміського та регіонального значення. Таким чином, прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок відбулось всупереч вимогам ст.ст. 20, 39 ЗК України та ст. 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Твердження про те, що цільове призначення земельної ділянки не змінювалось спростовується наявними у матеріалах справи довідками з державної статистичної звітності, якими зазначено, що запроектовані земельні ділянки відносяться до земель які використовувались закладами комунального обслуговування, що відноситься до громадської забудови.

Таким чином, оскільки право власності на земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконних рішень, то воно суперечить інтересам держави і суспільства в цілому, характеризується дефектом волі, зокрема, мешканців міста Ужгорода, які схвалили для себе концепцію розбудови міста при громадських слуханнях відповідної містобудівної документації, що є достатньою підставою для пропорціонального втручання в інтереси однієї особи.

Прокурор у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі, вказав на їх підставність та обґрунтованість, вкотре підтвердив повноваження прокурора на подання такого позову та просив його задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шелельо І.І. заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав та мотивів, викладених у відзиві на позов та надав аналогічні пояснення.

Представник Ужгородської міської ради на продовження розгляду справи не з`явився та згідно поданого ним відзиву просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 на продовження розгляду справи також не з`явився та згідно наявного в матеріалах справи відзиву просив відмовити у задоволенні позову.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_8 не скористалися правом на участь у судовому засіданні, та в матеріалах справи містяться їх заяви, згідно яких вони заперечують щодо задоволення позову та просять розглянути справу без їх участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_7 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заперечень та відзив на позов не подавав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Так, судом встановлено, що рішенням 5 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 за №282 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок , ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 площею 0,0974 га. Цим же рішенням Ужгородської міської ради надано дозвіл ОСОБА_7 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га.

З оглянутих у судовому засіданні копії Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність № 38454 від 28.07.2016 року та копії Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність № 38455 від 28.07.2016 року встановлено, що Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради розглянуто проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0974 га. по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 та земельної ділянки площею 0,0995 га. по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_7 , та такими висновками підтверджено, що відведення земельних ділянок не суперечить містобудівній документації.

В подальшому, рішенням 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 30.08.2016 р. за № 360 гр. ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0951 га. по АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2110100000: 10:001:0293 та передано у власність, а гр. ОСОБА_7 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0995 га. по АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2110100000:10 :001:0294 та передано у власність.

Судом встановлено та неоспорено сторонами, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000 :10:001:0293 була відчужена за договором купівлі-продажу від 29.09.2016 року ОСОБА_5 , а останньою у свою чергу 16.11.2016 року відчужено за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 . Також, земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000 :10:001:0294 була відчужена за договором купівлі-продажу від 29.09.2016 року ОСОБА_5 , а останньою у свою чергу 16.11.2016 року відчужено за договором купівлі-продажу ОСОБА_8 .

З оглянутих у судовому засіданні договору купівлі-продажу земельної ділянки НВО 467288 та договору купівлі-продажу земельної ділянки НВО 467286 встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 продали у власність ОСОБА_2 земельні ділянки за кадастровими номерами 2110100000:10:001:0294 та 2110100000:10:001:0293.

Згідно інформації з кадастрової карти України, вказані земельні ділянки були об`єднані до земельної ділянки площею 0,04 га. за кадастровим номером 2110100000:10:001:0265, внаслідок чого утворилась земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000 :10:001:0303 загальною площею 0,2346 га.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №103594961 від 13.11.2017 року, земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000 :10:001:0303, площею 0,2346 по АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

За приписами ч. ч. 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з приписами ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності і зміна їх цільового призначення відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

В п. 5 вищезазначеного рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За приписами статті 373 Цивільного кодексу України встановлено, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За правилами ч.ч. 1-4 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому, розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених ст. 122 цього Кодексу. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо и відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186 і цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч.ч. 10, 13 ст. 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.

Містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Згідно з приписами ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішенням Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року №282 надано дозвіл ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на розробку проекту землеустрою щодо відведення їм відповідних земельних ділянок. В подальшому, рішенням Ужгородської міської ради від 30.07.2016 року №360 ОСОБА_4 та ОСОБА_7 затверджено проект землеустрою та передано їм оспорювані земельні ділянки у власність.

Враховуючи погодження Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради розробленого ОСОБА_4 та ОСОБА_7 проекту землеустрою, в Ужгородської міської ради були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття прав власності на земельну ділянку або укладення договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у такий спосіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне. Так, керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави виступаючи позивачем у даній справі.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналіз ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

З матеріалів позову встановлено та прокурором обґрунтовано належними та достатніми доказами в чому на його думку полягає порушення оспорюваними рішеннями про надання земельних ділянок та державна реєстрація прав власності на підставі вказаних рішень інтересам держави, а також в чому полягає таке порушення, необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також обґрунтовано підстави звернення до суду, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Прокурором встановлено, що Ужгородська міськрада неналежним чином здійснює захист інтересів територіальної громади м. Ужгорода, вважає, що така сама порушила вимоги закону, крім цього, в системі органів державної влади відсутній орган, уповноважений на оскарження рішень органів місцевого самоврядування. Тому прокурор відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 56 ЦПК України є самостійним позивачем в інтересах держави у справі.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що аналіз досліджених у справі доказів свідчить, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позову, натомість такі його доводи знайшли своє об`єктивне спростування доводами відповідача, а тому суд приходить до висновку, що позов є безпідставним та до задоволення не підлягають.

Керуючись ст. 15, 16, 344 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішень Ужгородської міської ради та витребування земельних ділянок - залишити без задоволення.

Повний текст рішення складено 5 червня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Т.Р. Деметрадзе