Постанова

від 12.05.2021 по справі 308/11713/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/11713/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 травня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ГОТРИ Т.Ю.

при секретарі ТЕРПАЙ С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/11713/17 за позовом керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області Д. Кириленка в інтересах держави до Ужгородської міської ради Закарпатської області і ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , про скасування рішень про надання земельних ділянок, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області А. Манькута на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 травня 2020 року, повний текст якого складено 5 червня 2020 року, головуючий суддя Деметрадзе Т.Р., -

встановив:

21.11.2017 керівник Ужгородської місцевої прокуратури Д. Кириленко звернувся до суду із зазначеним позовом до Ужгородської міської ради і ОСОБА_1 , третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів зазначив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Позов мотивувався таким .

Ужгородською місцевою прокуратурою вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства щодо порядку набуття громадянами права користування земельними ділянками комунальної власності, відомості про які наведені у виданні Про-Зак від 08.11.2016 під назвою Як ужгородська влада дерибанила землю в центрі міста, залучивши АТОшників .

Було встановлено, що рішенням 5-ї сесії 7-го скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 № 282 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок надано дозволи на розробку проектів відведення земельних ділянок:

ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,0974 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_5 щодо земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Рішенням 6-ї сесії 7-го скликання Ужгородської міської ради від 30.07.2016 № 360 затверджено зазначені проекти землеустрою та передано земельні ділянки у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_5 .

У подальшому ці земельні ділянки були за договорами купівлі-продажу від 29.09.2016 відчужені ОСОБА_7 , яка, своєю чергою, за договором купівлі-продажу від 16.11.2016 продала їх ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

За наявною інформацією з кадастрової карти України зазначені земельні ділянки були відчужені за відплатним правочином ОСОБА_1 , який після цього об`єднав їх із земельною ділянкою площею 0,04 га з кадастровим номером 2110100000:10:001:0265 і утворив земельну ділянку площею 0,2346 га з кадастровим номером 2110100000:10:001:0303.

Вказані вище рішення прийняті Ужгородською міською радою з порушенням вимог земельного і містобудівного законодавства, тому ці рішення підлягають визнанню незаконними, а земельні ділянки - витребуванню.

За загальним правилом, встановленим ст. 20 ч. 5 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються власником самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм; режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій; такий режим забудови є обов`язковим для врахування під час розроблення землевпорядної документації (ст. 39 ЗК України, ст. 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

За генеральним планом м. Ужгорода земельні ділянки, які були надані гр-нам ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , належали до земель із функціональним призначенням, визначеним для зони Г-1, що не передбачає індивідуальної житлової забудови, тому відповідні рішення Ужгородської міської ради суперечать вимогам ст.ст. 20, 39 ЗК України, ст. 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, у тому числі, за видами використання земель в межах певної категорії, є відповідно до ст. 21 ЗК України підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування , суб`єктом права комунальної власності, зокрема, на землю в м. Ужгороді є територіальна громада міста, від імені та в інтересах якої правомочності власника реалізує Ужгородська міська рада, яка повинна при цьому діяти згідно із законом.

Порушення вимог закону при наданні спірних земельних ділянок гр-нам ОСОБА_2 і ОСОБА_5 свідчить про порушення волевиявлення власника землі (територіальної громади міста) щодо вибуття землі з комунальної власності міста. Відтак, наявні передбачені ст. 388 ЦК України підстави для витребування земельних ділянок.

Беручи до уваги, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, а така реєстрація провадиться на підставі відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування шляхом внесення відомостей до Державного реєстру прав, то відповідно до ст.ст. 125, 152 ЗК України, ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень судовим порядком може визнаватися недійсними як таке рішення, так і рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, а витребування земельної ділянки можливе лише шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності на них.

Державна інспекція сільського господарства України та Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваження на пред`явлення позовів про скасування незаконних рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ужгородська міська рада неналежним чином здійснює захист інтересів територіальної громади м. Ужгорода, сама порушила вимоги закону. Тому прокурор відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 45 ЦПК України є самостійним позивачем в інтересах держави у справі і в разі підтвердження підстав для представництва користується повноваженнями відповідної сторони процесу.

Посилаючись на ці обставини, вказуючи на порушення Ужгородською міською радою вимог ст. 19 Конституції України та інших вимог законодавства, на можливість позбавлення особи права власності на майно в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, з дотриманням справедливого балансу між інтересами суспільства та правами власника, зазначаючи, що діє в інтересах держави з метою задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельними ділянками комунальної власності, маючи на меті повернення землі територіальній громаді, прокурор просив:

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.9 рішення 5 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 за № 282 та пункт 2.13 рішення 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради за № 360 від 30.08.2016.

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.47 рішення 5 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 за № 282 та пункт 2.14 рішення 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради за № 360 від 30.08.2016.

Витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1946 га вартістю 1840106,40 грн, яка була об`єднана за рахунок земель за кадастровим номером 2110100000:10:001:0294 площею 0,0995 га та 2110100000:10:001:0293 площею 0,0951 га на користь територіальної громади міста Ужгорода, скасувавши державну реєстрацію права власності.

Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Закарпатської області витрати, пов`язані зі сплатою судового збору. .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25.05.2020 у позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, з того, що надання земельних ділянок у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_5 було належним чином погоджене, ці громадяни набули земельні ділянки у власність відповідно до закону, скасування акту ненормативного характеру, який фактом виконання вичерпав свою дію, не породжує наслідків для власника земельної ділянки, тому для витребування земельної ділянки у відповідача та позбавлення його права власності на землю підстав немає. Прокурор дотримався вимог щодо представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Заступник прокурора Закарпатської області А. Манькут оскаржив рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування скарги посилається загалом на ті самі обставини, якими мотивувався позов. Окрім цього, наводить у скарзі такі доводи.

Суд не дав оцінки Генеральному плану міста Ужгорода та плану зонування, які діяли на момент прийняття оскаржених рішень ради. Тим часом, за цими документами земельні ділянки відносилися до зони Г-1, яка не передбачає індивідуальної житлової забудови.

Суд не вмотивував своє рішення щодо відхилення доказів, на які посилався позивач.

Рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки може бути предметом оскарження в суді, що випливає з суті спірних правовідносин, із положень ст. 144 Конституції України, ст. 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та з інших норм законодавства, а суд першої інстанції неправильно витлумачив відповідні правові позиції, що висловлювалися Конституційним Судом України, Верховним Судом України та Верховним Судом.

Витребування майна з чужого незаконного володіння є ефективним способом захисту права власності у речово-правових відносинах.

Позивач просить рішення суду скасувати, позов - задовольнити.

Відповідачі і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів рішення суду не оскаржують, відзивів на апеляційну скаргу позивача не подавали.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: прокурора Романа М.С., який апеляцію підтримав, представників відповідача ОСОБА_1 адвоката Шелеля І.І. та відповідача Ужгородської міської ради Белякова А.І., які скаргу не визнали, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог та з наведених ним підстав, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч. 1 ЦПК України в редакції, що була чинною на час пред`явлення позову, ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 цього Кодексу в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції та апеляційного розгляду справи).

За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, 15, 27, 31, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017:

кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред`явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов`язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови своєчасного та в передбаченому процесуальним законом порядку пред`явлення конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень ані щодо власне самих вимог, ані щодо підстав, якими вони обґрунтовуються.

Таким чином, по захист своїх порушених прав може до суду звернутися саме особа, права якої порушені, і може це зробити не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі належного позивача (позивачів) відповідає обов`язок належного відповідача (відповідачів) усунути порушення права. Ці правила діють і в разі звернення до суду уповноважених осіб із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів.

Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони пред`явлені належним чином, ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).

Встановлено, що рішенням 5-ї сесії 7-го скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 № 282 Про затвердження, надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок враховуючи генеральний план забудови м. Ужгорода надано учасникам бойових дій (в тому числі, учасникам АТО) дозволи на розробку проектів відведення земельних ділянок:

ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,0974 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (п. 1.9.);

ОСОБА_5 щодо земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (п. 1.47.) (а.с. 10, 12 т. 1).

Відповідно до матеріалів Проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність гр-нам ОСОБА_5 площею 0,0995 га з грошовою оцінкою у 989199,15 грн (а.с. 17-26 т. 1) і ОСОБА_2 площею 0,0951 га з грошовою оцінкою у 850907,25 грн (а.с. 27- 36 т. 1) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 земельні ділянки відводяться із земель житлової та громадської забудови, категорія земель не змінювалася, код цільового призначення земель 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На відведення зазначених земельних ділянок Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради надало висновки ОСОБА_5 від 28.07.2016 за № 38454, ОСОБА_2 від 28.07.2016 за № 38455 про погодження проектів землеустрою, в яких зазначено, що відведення земельних ділянок не суперечить чинній містобудівній документації, категорія земель - землі житлової та громадської забудови (а.с. 130, 131 т. 1). Відведення земельних ділянок погодило і Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (висновки від 29.07.2016 №№ 678/41-16 і 679/41-16) (а.с. 19-22 т. 2).

Рішенням 6-ї сесії 7-го скликання Ужгородської міської ради від 30.08.2016 № 360 Про затвердження, надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок враховуючи генеральний план забудови м. Ужгорода затверджено учасникам бойових дій (в тому числі, учасникам АТО) проекти відведення земельних ділянок:

ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 21100000:10:001:0293 площею 0,0951 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передано ділянку у власність (п. 2.13.);

ОСОБА_5 земельної ділянки з кадастровим номером 21100000:10:001:0294 площею 0,0995 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передано ділянку у власність (п. 2.14.) (а.с. 11, 13 т. 1).

Право власності на земельні ділянки було зареєстроване ОСОБА_2 і ОСОБА_5 12.09.2016 (а.с. 37-42 т. 1 та ін.).

Із проектів землеустрою, кадастрової документації та інших матеріалів справи випливає, що земельна ділянка з кадастровим номером 21100000:10:001:0293 площею 0,0951 га ( ОСОБА_2 ) і земельна ділянка з кадастровим номером 21100000:10:001:0294 площею 0,0995 га ( ОСОБА_5 ) межують між собою по лінії А-Б (ділянка ОСОБА_2 ) і лінії В-Г (ділянка ОСОБА_5 ), а ділянка ОСОБА_2 межує по лінії А-Д із земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:10:001:0265 (а.с. 24, 25, 35, 133, 136 т. 1 та ін.).

Земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:10:001:0265 площею 0,0400 га із цільовим призначенням 02.01, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки - землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 , належала з 2014 року ОСОБА_8 і на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 10.02.2017 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Митровцієм Ю.Ю. за реєстровим № 178, була куплена ОСОБА_1 (а.с. 155-156 т. 2).

Інформаційними довідками від 18.11.2016 № 73340448 і № 73340532 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 37-42 т. 1) та іншими матеріалами справи підтверджується, що:

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2016, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Митровцієм Ю.Ю. за реєстровим № 1663, продав земельну ділянку з кадастровим номером 21100000:10:001:0293 площею 0,0951 га ОСОБА_3 , а вона на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2016, посвідченого цим же нотаріусом за реєстровим № 1966, продала земельну ділянку ОСОБА_4 , право власності останнього на земельну ділянку було зареєстровано 16.11.2019;

ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2016, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Митровцієм Ю.Ю. за реєстровим № 1665, продав земельну ділянку з кадастровим номером 21100000:10:001:0294 площею 0,0995 га ОСОБА_3 , а вона на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2016, посвідченого цим же нотаріусом за реєстровим № 1969, продала земельну ділянку ОСОБА_6 , право власності останньої на земельну ділянку було зареєстровано 16.11.2019.

14.02.2017 ОСОБА_1 уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Митровцієм Ю.Ю. за реєстровими №№ 189 і 193, відповідно, з ОСОБА_4 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 21100000:10:001:0293 площею 0,0951 га та з ОСОБА_6 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 21100000:10:001:0294 площею 0,0995 і зареєстрував своє право власності на ці земельні ділянки (а.с. 221, 222 т. 1, а.с. 151-154 т. 2 та ін.).

Куплені у ОСОБА_4 та ОСОБА_6 земельні ділянки ОСОБА_1 об`єднав із раніше придбаною у ОСОБА_8 земельною ділянкою, призначеною для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в одну земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:10:001:0303 площею 0,2346 га (0,0400 га + 0,0995 га + 0,0951 га), призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, своє право власності на об`єднану земельну ділянку зареєстрував 15.03.2017 (а.с. 43-47, 222 т. 1). Тобто, була утворена одна земельна ділянка (єдиний земельний масив) із єдиним цільовим призначенням.

11.12.2017 Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради видало ОСОБА_1 Будівельний паспорт № 201/20-18/2017 на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:10:001:0303 (а.с. 223-228 т. 1). 10.01.2018 ФОП ОСОБА_9 виготовила Технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна житловий будинок готовністю 7% з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , незавершене будівництво з таким ступенем готовності було зареєстроване за ОСОБА_1 12.01.2018 (а.с. 229-232 т. 1). Тож власник земельної ділянки встановленим порядком використовував її за визначеним цільовим призначенням.

З витягу з Плану зонування території міста Ужгорода, виготовленого у 2014 році, у взаємозв`язку з даними про конфігурацію і параметри всіх трьох указаних вище земельних ділянок та об`єднаної земельної ділянки (а.с. 25, 35, 43, 44, 45, 126, 133, 136, 224, 226, 230 т. 1) вбачається, що всі ці ділянки включно з ділянкою, що первісно мала площу 0,040 га і призначалася для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані в зоні Г-1 - Зона загальноміського центру.

Водночас із даних Плану зонування території міста АДРЕСА_1 та прилеглих вулиць випливає, що зонування території є змішаним і строкатим, поруч розташовані і безпосередньо межують між собою зони загальноміського центру та ділова (Г-1, Г-2), навчальні (Г-3), торгівельні (Г-6), садибної забудови існуючої (Ж-1), садибної забудови проектної (Ж-1), змішаної існуючої багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови від 4-х до 9-ти поверхів (Ж-3), змішаної проектної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови (Ж-3) (а.с. 126, 127 т. 1). При цьому, зона Г-1, в якій розташовані земельні ділянки, про які йдеться, є єдиним відображеним у наданих суду документах в районі вулиці Руської та прилеглих вулиць фрагментом зони загальноміського центру, до якої прилягають зони саме житлової забудови Ж-1 і Ж-3. Згідно з планом зонування до переважних видів використання зон загальноміського центру та ділової (Г-1 і Г-2) належить, серед іншого, житлова забудова, зокрема, багатоквартирними житловими будинками (а.с. 14, 129 т. 1).

Наведені вище факти і обставини випливали з наявних у справі на час її розгляду судом першої інстанції документів і матеріалів та не були спростовані на стадії апеляційного розгляду.

Під час апеляційного розгляду справи порядком перевірки доводів сторін по суті спору та з`ясування дійсних обставин справи було встановлено, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2110100000:10:001:0303, площею 0,2346 га була розділена на дві земельні ділянки:

з кадастровим номером 2110100000:10:001:0324 площею 0,1266 га

і з кадастровим номером 2110100000:10:001:0325 площею 0,1080 га,

форма власності земельних ділянок приватна, власник ОСОБА_1 , обидві земельні ділянки мають цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), категорія земель - землі житлової та громадської забудови , дата державної реєстрації земельних ділянок - 12.10.2018, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру від 21.11.2019 № НВ-2103911092019 і № НВ-2103911162019 (а.с. 157-162 т. 2).

Параметри цих земельних ділянок (площі, межі, конфігурація) із усією очевидністю радикально відрізняються від параметрів будь-якої із земельних ділянок, які у відповідних зовнішніх межах масиву колишніх трьох земельних ділянок існували на цьому місці.

Рішенням 41-ї сесії 7-го скликання Ужгородської міської ради від 14 . 11.2019 № 1769 Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджено ОСОБА_1 проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровим номером 2110100000:10:001:0324 площею 0,1266 га і з кадастровим номером 2110100000:10:001:0325 площею 0,1080 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 зі зміною цільового призначення (п.п. 1.28. і 1.29.) (а.с. 163, 164 т. 2). Ці рішення є чинними і не оспорювалися.

Отже, станом на жовтень 2018 року - листопад 2019 року (під час розгляду справи судом першої інстанції) її обставини щодо підстав і предмета позову, власне предмета спору змінилися докорінно. У справі немає доказів повідомлення відповідачем ОСОБА_1 суду першої інстанції про обставини щодо поділу земельної ділянки та зміни її цільового призначення, які мали місце задовго до ухвалення судом рішення в справі, що, втім, не усуває відповідних фактів як таких та відсутності дій з боку позивача щодо з`ясування дійсних обставин справи, перевірки та підтвердження наявності підстав пред`явленого позову у процесу розгляду справи.

Конституцією України встановлено, держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19). Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (ст. 74 ч. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон № 80/97-ВР)).

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, з внесеними до Державного земельного кадастру даними щодо неї, у розумінні закону земельна ділянка є індивідуально визначеним оборотоздатним об`єктом цивільних прав (річчю, нерухомим майном) (ст. 79 ч. 1, ст. 79-1 ч. 1 ЗК України, ст. 177, ст. 178 ч. 1, ст. 179, ст. 181 ч. 1, ст. 182, ст. 184 ч. 1, ст. 190 ЦК України). Тобто, об`єктом цивільних прав (річчю) є конкретно визначена земельна ділянка із її індивідуальними лінійними параметрами (площа, межі, конфігурація тощо), що відповідає правилам щодо утворення ділянки, реєстрації прав на неї.

Право власності, у т.ч., на землю, набувається і реалізується громадянами відповідно до закону, це право гарантується, є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, випадки позбавлення, обмеження права власності, припинення права власності та діяльності власника встановлюються Конституцією та законами України; земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю (ст. 14 ч. 2, ст. 41 ч. 4 Конституції України, ст. 3 ч. 1 п. 2, ст. 319 ч. 7, ст. 321 ч.ч. 1, 2 ЦК України, ст. 1 ч. 2, ст. 5 ч. 1 п.п. б , в , ґ , ст. 78 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 79, 81, ст. 153 ч. 1 ЗК України).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписана від імені України 09.11.1995 (далі - Конвенція), і Перший протокол до Конвенції, підписаний від імені України 19.12.1996, у м. Страсбурзі, ратифіковані Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у силу положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України , ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , ст. 10 ч.ч. 2, 4 ЦПК України в редакції на час розгляду справи апеляційним судом, є частиною національного законодавства, Конвенція, протоколи до неї та практика Європейського суду з прав людини застосовуються при розгляді справ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ч. 1); проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ч. 2).

Право власності підлягає захисту, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (ст. 3 ч. 1 п. 5, ст.ст. 15, 16, 386 ЦК України, ст. 90 ч. 2, ст. 152 ЗК України). Власник має право вимагати усунення порушення його права, зокрема, управі витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України, ст. 152 ч. 2, ч. 3 п. д ЗК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ст. 388 ч. 1 п. 3 ЦК України).

Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 1 ч. 1, ст. 2 ч. 2, ст. 169 ч. 1, ст. 172 ЦК України). Розпорядження землями територіальної громади, зокрема, міста (землями комунальної власності) належить до компетенції відповідної міської ради (ст. 327 ЦК України, ст. 12 п.п. а , б , в , ст. 80 п. б , ст. 83 ч. 1, ст. 90 ч. 1 п. а , ст. 116 ч. 1, ст. 118 ЗК України, ст. 10 ч. 1, ст. 26 ч. 1 п. 34 Закону № 80/97-ВР).

Чинні рішення органу місцевого самоврядування є обов`язковими до виконання на відповідній території, їх правомірність, як і правомірність розпорядження майном, правочину, набуття права власності, фактичного володіння майном, оскільки не встановлено протилежне, презюмуються (вищенаведені норми законодавства та ст.ст. 140, 143, 144, 145 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 10, 16, 24, 25, 59, 60, 71, 73 Закону № 80/97-ВР, ст.ст. 204, 328 ЦК України).

За приписами ЗК України:

землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, до яких належать, зокрема, землі житлової та громадської забудови; земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ст. 19 ч. 1 п. б , ч. 2);

віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, … органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень;

зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення;

зміна цільового призначення земельних ділянок … комунальної власності провадиться … органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу;

види використання земельної ділянки в межах певної категорії … визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (ст. 20 ч.ч. 1, 2, 5);

порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів … місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам …; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною (ст. 21 ч. 1 п.п. а , в );

до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст. 38);

використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст. 39).

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій і є обов`язковим для врахування під час розроблення землевпорядної документації (ст. 25 ч.ч. 1, 2 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.01.2012 у справі Рисовський проти України (Заява № 29979/04) у контексті спору щодо права володіння земельною ділянкою, користування нею та захисту цих прав аналізуючи дії держави та органів місцевого самоврядування, які приймали відповідні рішення, зазначив, що:

особливо важливим є принцип належного урядування , який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб; зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п. 70);

принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам; з іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (п. 71).

У справі Федоренко проти України (Заява 25921/02), яка стосувалася дій держави у цивільних відносинах та захисту права власності, Європейський суд з прав людини у рішенні від 01.06.2006 вказав, що:

втручання має підтримувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи; намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт; тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями (п. 28).

02.11.2014 Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі Трегубенко проти України (Заява № 61333/00), яка стосувалася права особи на грошові кошти та дій держави, що спричинили порушення цього права, сформулював висновки, відповідно до яких:

позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом ; більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності; як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини; пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію; далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар (Розділ Стосовно права ІІ С 2 Оцінка Суду );

Суд робить висновок, що хоча правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес , але, виходячи із обставин цієї справи, цей інтерес мав на меті порушення основних принципів правової певності… (п. 54).

23.01.2014 Європейський суд з прав людини розглянув справу East/West Alliance Limited проти України (Заява № 19336/04) і оцінюючи дії держави, що призвели до позбавлення власника майна та до порушення інших майнових прав, констатував, що:

згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах; друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (п. 166);

перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним; вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (п. 167);

будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи; необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу; необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар; іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (п. 168).

Аналогічні висновки Європейський суд з прав людини робив і в інших своїх рішеннях. Таким чином, втручання у право власності з боку держави повинно бути законним, повинно переслідувати дійсний суспільний, публічний інтерес і повинно бути пропорційним. Ці критерії є оціночними і залежать від фактів і обставин конкретної справи. Втручання повинно переслідувати реальну мету щодо захисту відповідного права, а також передбачати реальну можливість виконання відповідного рішення.

Ключовою підставою позову є порушення, відповідно до правової позиції позивача, вимог закону щодо визначення цільового призначення земельних ділянок у межах відповідної категорії земель під час надання їх у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , оскільки відповідно до містобудівної документації в зоні Г-1 (Зона загальноміського центру), яка належить до земель житлової та громадської забудови, не передбачалося індивідуальне житлове будівництво. Тож були порушені правила щодо визначення виду використання земельних ділянок у межах зазначеної категорії, що в кінцевому підсумку тягне витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 із позбавленням його права власності на землю.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, що розглядається, з таких підстав і з визначеним позивачем формулюванням вимог позов не міг бути задоволений.

Так, матеріалами справи підтверджується, що характер забудови вулиці Руської в місті Ужгороді в районі розташування спірних земельних ділянок змішаний, при цьому, забудова є житловою як із розміщенням індивідуальних житлових будинків, так і багатоповерхових, а відособлена зона Г-1, про яку йдеться, є, умовно, фрагментом, острівцем серед масиву різнопланової житлової забудови. Власне і сама категорія земель житлової та громадської забудови передбачає житлову забудову, зона Г-1 теж не виключає житлової забудови.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:10:001:0265, площею 0,0400 га і цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд була розташована в межах зони Г-1 і була придбана ОСОБА_1 до купівлі інших земельних ділянок, що додатково вказує на можливість такого виду використання земель указаної категорії в зоні Г-1. У подальшому ця ділянка стала складовою частиною об`єднаної земельної ділянки, цільове призначення якої відповідало цільовому призначенню саме цієї ділянки. У справі немає доказів оспорювання будь-ким законності визначення цільового призначення та конкретного виду використання земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:10:001:0265, тож ані територіальна громада міста Ужгорода, ані будь-який інший суб`єкт не заперечували проти використання земельної ділянки саме для індивідуального житлового будівництва. Ці істотні в конкретній фактичній і правовій ситуації обставини були залишені позивачем поза увагою.

За таких умов твердження про повну недопустимість індивідуального житлового будівництва в розташованій на АДРЕСА_1 зоні Г-1 наразі не можна визнати безспірним і належно обґрунтованим, позаяк за фактичними обставинами справи це є лише одним із можливих варіантів використання земель житлової та громадської забудови в зоні Г-1.

ОСОБА_2 і ОСОБА_5 вправі були покладатися на належне, відповідальне здійснення органом місцевого самоврядування та іншими уповноваженими органами своїх функцій під час надання їм у власність земельних ділянок, рівно як і наступні власники цих земельних ділянок вправі були очікувати саме належного урядування в контексті визначення порядку використання земельних ділянок та оформлення прав на них. Відповідні органи архітектури, містобудування та землекористування офіційно погодили надання у власність земельних ділянок із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і не вбачали підстав для відмови в цьому. Об`єднання земельних ділянок в одну ділянку саме з таким цільовим призначенням теж відбувалося та реєструвалося встановленим офіційним порядком. Для покладення на власника земельної ділянки, в тому числі, на кінцевого власника, який набув своє право з інших, аніж первісні власники, підстав (за відплатними договорами), майнової відповідальності за порушення, якщо такі були вчинені органом місцевого самоврядування чи іншими уповноваженими органами, посадовими особами під час вирішення питань щодо первісного надання земельних ділянок у власність, правових підстав немає.

Зрештою, задовго до моменту ухвалення судом першої інстанції рішення в справі цільове призначення новосформованих земельних ділянок було змінене і знову стало відповідати основним умовам забудови в зоні Г-1. Рішення органу місцевого самоврядування, яким це цільове призначення земельних ділянок було змінене, є чинним і як таке є обов`язковим, земельні ділянки з відповідними умовами використання офіційно зареєстровані в Державному земельному кадастрі, достовірність відомостей якого презюмується.

Тож підстава, на якій ґрунтувався позов, на час його вирішення перестала існувати (відпала), що вже само по собі виключало можливість задоволення обґрунтованих саме цією підставою вимог. Позивач, діючи у процесі на власний ризик і розсуд, не перевірив відповідні обставини, не з`ясував наявності підстав для вирішення пред`явлених вимог.

Далі. Позивач пред`явив вимоги, якими просив витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1946 га вартістю 1840106,40 грн, яка була об`єднана за рахунок земель за кадастровим номером 2110100000:10:001:0294 площею 0,0995 га та 2110100000:10:001:0293 площею 0,0951 га , на користь територіальної громади міста Ужгорода, скасувавши державну реєстрацію права власності. Вимоги не відповідають правилам конкретності, ясності визначення предмета позову, формулювання вимог і загалом принципу правової визначеності.

Такої індивідуально визначеної речі, об`єкта цивільних прав як земельна ділянка загальною площею 0,1946 га із відповідними лінійними параметрами не існувало і не існує. Як правильно зазначено в позовній заяві та встановлено в справі, первісно існували дві окремі земельні ділянки, площа яких разом становила 0,1946 га, однак, на час пред`явлення позову та вирішення справи судом першої інстанції цих двох первісних земельних ділянок вже не існувало, а вказана площа спочатку була частиною об`єднаної земельної ділянки площею 0,2346 га, а потім стала частиною двох новоутворених земельних ділянок площами 0,1266 га і 0,1080 га (разом - 0,2346 га). Якщо з володіння власника вибула певна індивідуально визначена річ, то витребувана може бути саме ця річ, відповідне майно повертається власнику в натурі, якщо ж після вибуття з володіння власника річ була знищена, стала частиною іншої речі тощо, ці обставини підлягають врахуванню при виборі способу захисту порушеного права, визначенні фактичних і правових підстав позову та формулюванні вимог. Позивачем це не було враховано.

Позивач просив витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1946 га скасувавши державну реєстрацію права власності . Поряд зі скасуванням за наявності для того підстав як незаконного рішення органу місцевого самоврядування (ст.ст. 55, 144 Конституції України, ст. 21 ч. 1 ЦК України, ст. 152 ч. 3 п. г ЗК країни, ст. 59 ч. 10 Закону № 80/97-ВР, інші норми законодавства), скасування державної реєстрації права власності (запису про таку реєстрацію) на нерухоме майно саме по собі є належним способом захисту порушеного права (ст. 16 ч. 2 абз. 2, ст. 182 ч.ч. 1, 2, 4 ЦК України, ст. 125, ст. 152 ч. 3 п. д ЗК України, ст. 26 ч. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ), проте, відповідна вимога повинна бути пред`явлена та доведена належним чином.

З формулювання вимоги позивача в контексті дійсних обставин справи неможливо належно визначити, про скасування якої саме державної реєстрації права власності йдеться: дата і номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачем не зазначені; конкретно визначеної земельної ділянки загальною площею 0,1946 га не існувало і не існує, право власності на таку ділянку ОСОБА_1 не реєстрував; на час вирішення справи судом першої інстанції ОСОБА_1 належали дві земельні ділянки загальною площею 0,2346 га, а державна реєстрація права власності на земельні ділянки, які разом утворювали площу 0,1946 га, з огляду на подальші дії щодо цих ділянок вже втратила значення; про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на новоутворені земельні ділянки вимоги не пред`являлися.

За обставинами справи та відповідно до правової позиції позивача всі вимоги позову взаємопов`язані, вимога про повернення земельної ділянки територіальній громаді випливає з вимог про скасування рішень органу місцевого самоврядування і залежить від результату їх вирішення. Відповідачі Ужгородська міська рада та ОСОБА_1 заперечували проти задоволення позову, вказували на необґрунтованість і бездоказовість доводів позивача про порушення порядку надання земельних ділянок первісним набувачам, про порушення волевиявлення територіальної громади міста щодо надання земельних ділянок для забудови, про невідповідність конкретного виду використання земельних ділянок у межах відповідної категорії земель, про наявність підстав для позбавлення кінцевого набувача земельних ділянок права власності на них.

Зважаючи на встановлене під час апеляційного розгляду справи, доводи відповідачів про відсутність підстав для задоволення позову заслуговують на увагу. Позивачем за конкретних обставин справи не було належним чином, у спосіб, який би виключав обґрунтований сумнів, доведено незаконність визначення міською радою цільового призначення земельних ділянок у межах категорії земель житлової та громадської забудови під час їх первісного надання фізичним особам, а поза тим на час вирішення спору судом і для твердження про невідповідність цільового призначення земельних ділянок основним умовам забудови у визначеній зоні перестали існувати підстави.

Підстави ж власне для позбавлення відповідача ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки, які він придбав за чинними відплатними договорами, які не оспорювалися і, відповідно, підстави для набуття права власності не перестали існувати, як не оспорювалася й первісна державна реєстрація права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на земельні ділянки, з моменту здійснення якої ті набули прав власності на землю, не були належно сформульовані, встановлені та не були доведені позивачем.

Відтак, втручання з боку держави у право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно не може бути визнане таким, що узгоджується з критеріями законності, пропорційності, дотримання справедливого балансу між суспільним, публічним інтересом і правом добросовісного набувача на своє майно. Таке втручання порушує принципи верховенства права, правової визначеності, справедливості, а також не відповідає правилам щодо належного урядування.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для задоволення позову і ухвалив правильне по суті рішення про відмову в ньому. Поряд із цим, ряд істотних для справи обставин, що суттєво впливають на обґрунтування рішення та підстави його ухвалення, не були встановлені судом першої інстанції. Тому беручи до уваги межі доводів апеляційної скарги, відсутність апеляцій інших, окрім позивача, учасників процесу, апеляційну скаргу позивача на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4, ч.ч. 2, 4 ЦПК України слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині правового обґрунтування з урахуванням обставин, встановлених під час апеляційного розгляду справи, в тому числі, зміни фактичного і правового статусу належних ОСОБА_1 земельних ділянок, залишивши на підставі ст. 375 ЦПК України резолютивну частину рішення суду без змін.

Керуючись ст. 367 ч. 1, ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. 376 ч. 1 п. 4, ч.ч. 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області А. Манькута задовольнити частково , рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 травня 2020 року змінити в частині правового обґрунтування, резолютивну частину рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 21 травня 2021 року .

Судді