Рішення

від 10.06.2020 по справі 360/3905/18

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3905/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за ОСОБА_1 до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь, середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку; в період часу з 07.11.2015 по 31.08.2018, в сумі 122403,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 2010 року проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді міліціонера-водія групи конвойної служби міліції, підпорядкованої Рубіжанському МВ ГУМВС України у Луганській області у спеціальному званні сержанта міліції, де 06.11.2015 на підставі наказу № 399 о\с ГУМВС України у Луганській області був звільнений з органів внутрішніх справ. Брав безпосередню участь в антитерористичній операції та після звільнення з органів внутрішніх справ, Рубіжанським МВ ГУМВС України у Луганській області за період часу з 06.09.2014 по 31.12.2014 йому не виплачено грошову винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції. Позивач 10.04.2018 звернувся до суду з позовом про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції в період часу з вересня 2014 року по грудень 2014 року в загальній сумі 14967,18 грн. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 812/1037/18 адміністративний позов задоволено та стягнуто з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за вересень, жовтень, листопад та грудень 2014 року всього в розмірі 14967,18 грн.

На підставі рішення Луганського окружного суду у справі № 812/1037/18 позивачу 31 серпня 2018 року виплачені грошові кошти в загальній сумі 12048,58 грн.

09.11.2018 позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області із заявою, в якій просив виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період з 07.11.2015 по 31.08.2018 та надати розрахунок щодо вказаних виплат, однак, відповіді на своє звернення не отримав.

Позивач вважає невиплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку бездіяльністю відповідача, яка порушує його права та законні інтереси.

04 січня 2019 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 448/2019 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в обґрунтування якого зазначено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 812/1037/18 з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 стягнуто винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за вересень, жовтень, листопад та грудень 2014 року всього в розмірі 14967,18 грн. 31 серпня 2018 року на підставі рішення Луганського окружного суду у справі № 812/1037/18 позивачу виплачені грошові кошти в загальній сумі 12048,58 грн.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідач наголошує, що, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 812/1037/18 дії/бездіяльність Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області щодо не нарахування та сплати ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції незаконними не визнані. Вважає, що з прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Отже, після ухвалення судом рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та звернення його до виконання відносини щодо виплати присудженої судом суми регулюються Законом України "Про виконавче провадження" і положення ст.117 КЗпП України до таких правовідносин застосовуватись не можуть. Просить відмовити у задоволенні позову повністю (арк. спр. 65-68).

Ухвалою від 14 грудня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін (арк. спр. 1-2).

Ухвалою від 22 грудня 2018 року зупинено провадження у справі № 360/3905/18 до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі 821/1083/17 провадження (К/9901/2627/17) (арк. спр. 59-60).

Ухвалою від 01 червня 2020 року поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 10 червня 2020 року, про що повідомлено представників сторін (арк. спр. 83-86).

У судове засідання 10 червня 2020 року представник позивача не прибув, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі (арк. спр. 87).

Представник відповідача 09 червня 2020 року надав до суду витребувані ухвалою від 01 червня 2020 року докази (арк. спр. 89-91), а в судове засідання 10 червня 2020 року не прибув, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

Перешкод для розгляду справи в порядку письмового провадження судом не виявлено.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом Головного управління МВС України у Луганській області № 399о/с від 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 63 к Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у зв`язку з переходом у встановленому порядку роботу (службу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) (арк. спр. 17-24).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 812/1037/18 стягнуто з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за вересень 2014 року- 3111,00 грн, за жовтень 2014 року- 3733,20 грн, за листопад 2014 року - 3757,70 грн, за грудень 2014 року - 4365,28 грн, а всього в розмірі 14967,18 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів (арк.спр. 93-96).

Заданими Комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду значене судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 14 червня 2018 року.

Відповідно до листа Управління Державної казначейської служби України у м.Рубіжному Луганської області № 01-43/1255 від 03 жовтня 2018 року ОСОБА_1 15 серпня 2018 року звернувся до Управління із заявою про виконання рішення суду та надав виконавчий лист, виданий Луганським окружним адміністративним судом 10 серпня 2018 року № 812/1037/18. Управління 31 серпня 2018 року, відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, здійснило безспірне списання коштів з рахунку боржника у повному обсязі з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Всього на користь ОСОБА_1 перераховано кошти у сумі 12048,58 грн. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 812/1037/18 згідно виконавчого листа від 10 серпня 2018 року виконано в повному обсязі (арк. спр. 10).

Вказані обставини також повідомленням про здійснення безспірного списання коштів з рахунку від 03 вересня 2018 року (арк. спр. 72), випискою з рахунку Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області за 31 серпня 2018 року (арк. спр.73-74) та випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 (арк. спр. 11-12).

Листом Головного управління МВС України в Луганській області № ВДЗ/178 від 29 листопада 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 06 листопада 2018 року про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено. Відмова мотивована тим, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 812/1037/18 дії Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області винними або неправомірними не визнано (арк.спр. 76).

Суд зазначає, що між сторонами виник спір щодо покладення на відповідача відповідальності за виплату винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за вересень - грудень 2014 року не у день звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року), а лише 31 серпня 2018 року, тобто, із затримкою розрахунку.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 19 Закону України Про міліцію встановлено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, їх права і обов`язки визначені в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовці, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова № 1294).

Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення) визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктами 1 та 2 постанови № 1294 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Зазначений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» , якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Наведене дає підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати» , ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах « C.G. та інші проти Болгарії» (« C. G. and Others v. Bulgaria» , заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» (« Oleksandr Volkov v. Ukraine» , заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі 821/1083/17.

Згідно довідки про доходи від 04.06.2020 грошове забезпечення ОСОБА_1 у вересні 2015 року становило 3606,93 грн (відпрацьовано 30 календарних днів), а у жовтні 2015 року - 3656,81 грн за 31 календарний день служби (арк. спр. 90).

Отже, середньоденне грошове забезпечення становило 119,07 грн, а період з дати звільнення (06 листопада 2015 року) до дня остаточного розрахунку (31 серпня 2018 року) становить 1028 днів. Арифметично компенсація за час затримки розрахунку при звільненні повинна становити 122403,96 грн.

Однак, під час розгляду даної справи судом встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 812/1037/18 стягнуто з відповідача на користь позивача винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за вересень - грудень 2014 року у загальній сумі 14967,18 грн.

При цьому, в рішенні суду зазначено, що з позовом про стягнення невиплачених сум винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції ОСОБА_1 звернувся лише 10 квітня 2018 року, тобто, майже через три з половиною роки після виникнення такої заборгованості та майже через два з половиною роки після звільнення з органів внутрішніх справ (06 листопада 2015 року).

Суд звертає увагу на те, що до теперішнього часу відсутня стада судова практика у питанні стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за 2014-2015 роки.

Разом з цим, вказана винагорода є складовою грошового забезпечення, а тому строки щодо звернення до суду з позовом щодо її стягнення не застосовуються.

Отже, звернення позивача до суду з позовом про стягнення винагород за безпосередню участь в антитерористичній операції за вересень - грудень 2014 року лише у квітні 2018 року суд розцінює як намагання штучно збільшити період затримки розрахунку при звільненні.

Також суд враховує, що з 09 листопада 2015 року Рубіжанський міський відділ ГУМВС України у Луганській області перебуває в стані припинення, що достеменно було відомо позивачу, оскільки ліквідація територіальних органів МВС України пов`язана зі створенням Національної поліції України (арк. спр. 34-36).

Під час здійснення ліквідаційної процедури виконання рішень суду про стягнення коштів на користь фізичних осіб здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, після звернення стягувача до відповідного управління Державної казначейської служби України.

Фактично рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 812/1037/18 про стягнення на користь позивача з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області недоплачених під час проходження служби сум перебувало на виконанні в Управлінні Державної казначейської служби України у м.Рубіжному Луганської області лише 15 днів, що підтверджено листом № 01-43/1255 від 03 жовтня 2018 року (арк. спр. 10).

Тобто, після набрання рішенням суду від 14 травня 2018 року у справі № 812/1037/18 законної сили 14 червня 2018 року, позивач 10 серпня 2018 року отримав виконавчий лист та передав його на виконання 15 серпня 2018 року, а 31 серпня 2018 року вищевказане рішення суду було виконано у повному обсязі.

Таким чином, визначаючи розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок, суд бере до уваги наявність на день звільнення спору між сторонами з приводу наявності права та розміру належних до виплати працівникові сум, а саме винагороди у сумі 14967,18 грн; істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, а це звернення позивача до суду за стягненням заборгованості майже через три з половиною роки після виникнення спірної заборгованості; дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору та звернення рішення до виконання та фактичною виплатою пройшло 15 календарних днів.

За таких обставин суд вважає за можливе встановити суму компенсації за затримку розрахунку в розмірі 1500 грн.

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму ВС України № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку щодо часткового задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» .

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненізадовольнити частково.

Стягнути з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області (ідентифікаційний код 08670705) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот грн 00 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Т.В. Смішлива