Рішення

від 09.06.2020 по справі 824/1473/19-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/1473/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лелюка О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Філянович О.І.,

представника позивача Сарафінчан І.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича, Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича, Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови від 21 листопада 2019 року №1652-к Про звільнення ОСОБА_1 - начальника управління охорони здоров`я міської ради ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 22 листопада 2019 року, зобов`язавши Чернівецького міського голову перевести ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в Управлінні забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради;

- стягнути з Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради (код ЄДРПОУ 43083001) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 22 листопада 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що з 07 червня 2011 року позивач перебував на посаді начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради. У 2019 році Чернівецької міською радою прийняті рішення про утворення Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я та ліквідацію Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, а також доручено забезпечити додержання вимог трудового законодавства щодо працівників Управління охорони здоров`я, що ліквідується. У зв`язку з цим позивач звернувся до Чернівецького міського голови із заявою, в якій просив перевести його на аналогічну посаду до новоствореного управління. Однак розпорядженням Чернівецького міського голови від 21 листопада 2019 року №1652-к його звільнено з посади начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради у зв`язку з ліквідацією управління як виконавчого органу міської ради на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Зазначене розпорядження позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вважає, що відсутній юридичний факт змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації юридичної особи публічного права. Крім цього, протягом періоду з дня отримання персонального попередження і до дня звільнення йому не було запропоновано чи в будь-який інший спосіб повідомлено про наявність вакантних посад у Чернівецькій міській раді, хоча посада начальника новоутвореного управління на день звільнення позивача була вакантною. Чернівецький міський голова не дотримався установленої законом процедури звільнення, зокрема, в частині вирішення питання наявності у працівника переважного права на залишення на роботі, що передбачено статтею 42 Кодексу законів про працю України. На думку позивача, належно обраним способом захисту порушених його прав є поновлення на посаді начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 22 листопада 2019 року із зобов`язанням Чернівецького міського голови перевести його на рівнозначну посаду в Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради. Крім цього, враховуючи особливості функціонування Чернівецької міської ради, яка включає в себе і Чернівецького міського голову, і утворені нею виконавчі органи, а також юридичну відокремленість Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я, яке є виконавчим органом ради та визначення його як розпорядника коштів міського бюджету, позивач вважає, що з метою забезпечення виконання судового рішення вимушений прогул має бути оплачений позивачу саме новоутвореним управлінням.

Ухвалою суду від 05 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 05 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі відмовлено.

Відповідач - Чернівецький міський голова, вказуючи на безпідставність позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначав, що у зв`язку із законодавчими змінами змінились принципи та підходи до управління галуззю охорони здоров`я в цілому по державі та по місту Чернівці, зокрема, із врахуванням потреб ринкової економіки. У зв`язку із зазначеним виникла необхідність ліквідувати Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради. Відповідач вважає, що обов`язок власника або уповноваженого органу по працевлаштуванню працівника існує тільки тоді, коли його можливо перевести на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Оскільки в даному випадку мала місце повна ліквідація управління охорони здоров`я, відповідно, можливість працевлаштування позивача за його кваліфікацією була відсутня, а тому трудові права позивача під час звільнення з посади начальника управління охорони здоров`я дотримано повністю. Крім цього, зазначено, що доводи позивача, які ґрунтуються на його власному порівняльному аналізі положень про управління охорони здоров`я міської ради та про управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я про те, що вказані управління наділені тотожними функціями, не підтверджуються дійсними обставинами справи. Також указано про безпідставність вимог позивача про зобов`язання роботодавця перевести його на іншу рівнозначну посаду.

Відповідачем - Управлінням забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, ухвалу суду від 05 грудня 2019 року отримано 09 грудня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу. Проте правом подати у встановлений судом строк відзив на позовну заяву вказаний відповідач не скористався.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якій вказано, що рішення Чернівецької міської ради, якими утворено Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я та ліквідовано Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, ухвалені без будь-яких обґрунтувань доцільності ліквідації однієї юридичної особи публічного права та утворення іншої, відмови від виконання певних функцій та завдань управлінням охорони здоров`я та передачі цих же функцій та завдань в розширеному форматі іншому новоствореному виконавчому органу. Звертає увагу на те, що Положенням про Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я визначені ті самі функції, якими було наділено Управління охорони здоров`я, але з їх розширенням та більшою деталізацією через медичну реформу, що запроваджена в державі. Наголошує на тому, що будь-якого скорочення чисельності або штату працівників, інших змін в організації праці не відбулося. Зокрема, структура управлінь та перелік посад в обох управліннях є абсолютно однаковими. Позивач, з посиланням на правові позиції суду касаційної інстанції, вказує, що у разі покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Крім цього, вказує, що посада начальника новоствореного управління є рівнозначною посаді начальника управління охорони здоров`я, а тому наявні правові підстави для зобов`язання поновити позивача на посаді, рівнозначній посаді начальника управління охорони здоров`я міської ради в порядку переведення. З урахуванням наведеного, на думку позивача, доводи, наведені у відзиві, жодним чином не спростовують заявлені позовні вимоги та їх обґрунтування.

Відповідачі правом подати заперечення не скористалися.

Ухвалою суду від 27 січня 2020 року закрито підготовче провадження у цій справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Розгляд справи по суті неодноразово відкладався, в тому числі за клопотаннями сторін.

В судових засіданнях 26 травня 2020 року та 09 червня 2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив. Просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні 26 травня 2020 року надав пояснення щодо спірних відносин, просив суд у задоволені позову відмовити з підстав, викладених у відзиві. Водночас 09 червня 2020 року представником відповідачів подано клопотання про подальший розгляд справи у його відсутність. У задоволенні позовних вимог просив суд відмовити повністю.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно відомостей з трудової книжки ОСОБА_1 07 червня 2011 року його прийнято на службу в Чернівецьку міську раду на посаду начальника управління охорони здоров`я міської ради як такого, що успішно пройшов конкурсне випробування. 01 червня 2014 року позивачу присвоєно дев`ятий ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 рішення Чернівецької міської ради 10 сесії VI скликання від 28 липня 2011 року №234 затверджено Положення про виконавчі органи Чернівецької міської ради, у тому числі Управління охорони здоров`я.

Рішенням Чернівецької міської ради 66 сесії VII скликання від 22 грудня 2018 року №1604 Про структуру, загальну чисельність виконавчих органів Чернівецької міської ради затверджено структуру виконавчих органів Чернівецької міської ради від 27 грудня 2018 року, зокрема, Управління охорони здоров`я.

18 лютого 2019 року Чернівецькою міською радою 67 сесії VII скликання ухвалено рішення №1620 Про внесення змін до рішення міської ради VII скликання від 22 грудня 2018 року №1604 Про структуру, загальну чисельність виконавчих органів Чернівецької міської ради , згідно з яким вирішено утворити з 01 квітня 2019 року управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради та ліквідувати з 15 квітня 2019 року управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Пунктом 7 вказаного рішення встановлено відділу з питань кадрової роботи міської ради забезпечити додержання вимог трудового законодавства щодо працівників управління охорони здоров`я міської ради.

Рішенням Чернівецької міської ради 69 сесії VII скликання від 11 квітня 2019 року №1707 внесено зміни до рішення міської ради VII скликання від 18 лютого 2019 року №1620, зокрема, пункт 2 встановлено викласти в такій редакції: 2. Ліквідувати 30 червня 2019 року управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради . Крім цього, вказаним рішенням затверджено структуру виконавчих органів Чернівецької міської ради з 01 липня 2019 року, у тому числі Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я.

18 квітня 2019 року виконавчим комітетом Чернівецької міської ради сформовано персональне попередження №01/02-06/1024 про наступне вивільнення у зв`язку із припиненням діяльності управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради шляхом ліквідації, відповідно до якого позивача попереджено про наступне розірвання 30 червня 2019 року з ним трудового договору з ініціативи власника із звільненням з обійманої посади начальника управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради. Одночасно повідомлено, що до 25 червня 2019 року позивачу буде запропоновано, при наявності, вакантну посаду у Чернівецькій міській раді.

З указаним попередженням позивач ознайомлений 06 вересня 2019 року, що підтверджується його підписом.

Відповідно до пункту 1 рішення Чернівецької міської ради 70 сесії VII скликання від 20 червня 2019 року №1732, яке набрало чинності 01 липня 2019 року, затверджено Положення про управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

25 червня 2019 року позивач - начальник управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, звернувся до Чернівецького міського голови із заявою, в якій просив перевести його на аналогічну посаду начальника новоствореного управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради у зв`язку з ліквідацією управління охорони здоров`я.

06 вересня 2019 року позивач повторно звернувся до Чернівецького міського голови із заявою, зміст якої аналогічний попередній.

Розпорядженням Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича від 21 листопада 2019 року №1652-к Про звільнення ОСОБА_1 - начальника управління охорони здоров`я міської ради відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України Про місцеве самоврядування в Україні , керуючись рішенням міської ради від 11 квітня 2019 року №1707, персональним попередженням від 18 квітня 2019 року №01/02-06/1024 припинено службу в Чернівецькій міській раді ОСОБА_1 , звільнивши з посади начальника управління охорони здоров`я міської ради 21 листопада 2019 року у зв`язку з ліквідацією управління охорони здоров`я міської ради (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України).

За таких обставин, не погоджуючись із указаним розпорядженням, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах з приводу звільнення громадян з публічної служби, а згідно з положеннями пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України до публічної служби відноситься, зокрема, служба в органах місцевого самоврядування.

Як вбачається з обставин справи, даний спір виник у зв`язку із припиненням (звільненням) служби позивача в органах місцевого самоврядування, що пов`язано із ліквідацією управління охорони здоров`я міської ради, посаду начальника якого займав позивач.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР в редакції на час виникнення спірних відносин).

Згідно частини першої статті 11 Закону №280/97-ВР виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Пунктом 20 частини четвертої статті 42 Закону №280/97-ВР визначено, що міський голова видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування від 07 червня 2001 року №2493-III (далі - Закон №2493-III в редакції на час виникнення спірних відносин) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 7 Закону №2493-III передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 20 Закону №2493-III передбачені підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно частини першої статті 20 Закону №2493-III крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Отже, Законом №2493-III не визначено такої підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування як ліквідація виконавчого органу ради, разом з цим, виходячи зі змісту статей 7 та 20 Закону №2493-III, на службові відносини осіб місцевого самоврядування, в тому числі і щодо підстав їх припинення, поширюються загальні положення законодавства України про працю, тобто норми Кодексу законів про працю України. Саме посилаючись на норми названого нормативно-правового акту (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України) і було прийнято оскаржуване розпорядження.

Так, трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України (далі- КЗпП України в редакції на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 Кодексу законів про працю України, відповідно до частини четвертої якої у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною ж другою статті 42 КЗпП України передбачено кому надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Таким чином, припинення служби в органах місцевого самоврядування відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України повинно відбуватися з обов`язковим додержанням зазначених вище вимог законодавства, за змістом яких, зокрема, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які за своєю кваліфікацією може займати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі №21-319а13, від 10 березня 2015 року у справі №21-52а15, та в подальшому відображена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 08 травня 2019 року у справі №806/1175/17, від 13 лютого 2020 року у справі №810/1564/17, від 20 лютого 2020 року у справі №809/1068/17 та ін.

Згідно із частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім цього, виходячи з аналізу наведених вище норм, варто зазначити і те, що у разі перетворення одного структурного підрозділу особи публічного права в інший або його перепрофілювання звільнення зі служби може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників. Саме собою перетворення без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов`язання порушує трудові гарантії працівника.

Аналогічний правовий висновок відображено і у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 вересня 2019 року у справі №826/8324/18, від 24 вересня 2019 року у справі №817/3397/15, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16 та ін.

Також, вирішуючи спір, суд звертає увагу і на положення постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року №9, в якій, зокрема, роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, зокрема, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, до оскаржуваного звільнення позивач працював на посаді начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, яке у зв`язку у прийняттям рішень Чернівецької міської ради від 18 лютого 2019 року №1620, від 11 квітня 2019 року №1707 ліквідовано з одночасним утворенням Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

З наявних у справі штатних розписів Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 01 січня 2019 року та з 25 червня 2019 року, Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 01 липня 2019 року вбачається про наявність у них посади начальника управління.

Зазначене свідчить про відсутність скорочення посади, яку займав позивач при утворенні Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Порівняльний аналіз Положення про Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, затвердженого рішенням 10 сесії міської ради VI скликання 28 липня 2011 року №234, та Положення про Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, затвердженого рішенням міської ради VII скликання 20 червня 2019 року №1732, дає підстави для висновку про те, що статус, мета та завдання новоствореного управління по суті є аналогічними тим, що були в Управлінні охорони здоров`я Чернівецької міської ради, з розширенням деяких функцій та їх деталізацією.

Крім цього, суд додатково звертає увагу на те, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид економічної діяльності юридичної особи - КВЕД 84.12 (регулювання у сфері охорони здоров`я, освіти, культури та інших соціальних сферах, крім обов`язкового соціального страхування) є ідентичними у ліквідованого Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради та утвореного Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Зважаючи на викладені обставини у своїй сукупності та враховуючи наведені правові позиції суду касаційної інстанції, суд приходить до висновку, що в даній ситуації мала місце фактично реорганізація Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з утворенням Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, при цьому без скорочення штату працівників, зокрема, і посади начальника управління, яку займав позивач, а тому дія його трудового договору мала бути продовжена відповідно до частини четвертої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Отже, у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача з публічної служби відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається та не заперечувалось відповідачами те, що як при одночасному попереджені про наступне вивільнення, так і до часу звільнення позивачу не пропонувалась ані посади начальника Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, ані будь-яка інша рівнозначна посада в Чернівецькій міській раді.

Поряд з цим суд звертає увагу на те, що у зв`язку з ліквідацією Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради позивач неодноразово (25 червня 2019 року та 06 вересня 2019 року) просив Чернівецького міського голову ОСОБА_2 перевести його на аналогічну посаду начальника новоствореного Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради. Однак вказані заяви залишились поза увагою.

В ході судового розгляду справи відповідачем не надано доказів відповіді на ці заяви.

Водночас згідно листа від 28 листопада 2019 року №С-3434-01/10, наданого Чернівецькою міською радою на адвокатський запит, станом на 28 листопада 2019 року в управлінні забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я міської ради вакантною є посада начальника зазначеного управління. Вказано, що посада начальника управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я була вакантною станом і на 21 листопада 2019 року.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 05 червня 2020 року №01/02-06/1158 посада начальника Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я міської ради станом на 01 липня 2019 року, 06 вересня 2019 року, 21 листопада 2019 року була вакантною.

Таким чином, усупереч положенням статей 40 та 49-2 КЗпП України, позивачу як при одночасному попереджені про наступне вивільнення, так і станом на день звільнення не було запропоновано вакантної посади начальника Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради. Не пропонувалась позивачу і будь-яка інша рівнозначна посада в Чернівецькій міській раді.

Отже, мало місце порушення трудових гарантій позивача.

В ході судового розгляду справи відповідачем не надано обґрунтованих пояснень щодо не пропонування позивачу вакантної посади начальника Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Твердження, викладені у відзиві, про відсутність можливості працевлаштування позивача за його кваліфікацією, оскільки мала місце повна ліквідація Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради - безпідставні та необґрунтовані з огляду на викладені вище висновки щодо фактичної реорганізації Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з утворенням Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, при цьому без скорочення посади начальника управління, яку і займав позивач, та яка була вакантною і станом на час попередження про наступне вивільнення, і станом на день звільнення.

До того ж, указані твердження відповідача суд оцінює критично і тому, що всі працівники Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, за виключенням позивача, були переведені до новоутвореного Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Зазначене вбачається як з листа від 28 листопада 2019 року №С-3434-01/10, наданого Чернівецькою міською радою на адвокатський запит ОСОБА_3 , так і з довідки виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 05 червня 2020 року №01/02-06/1159, дослідженням якої встановлено, що на підставі розпоряджень міського голови від 27 червня 2019 року №838-к, №835-к, №839-к, №837-к, №836-к, №834-к, №841-к, №840-к згідно зі статтею 32 Кодексу законів про працю України в порядку переведення призначено на відповідні посади з 01 липня 2020 року посадових осіб місцевого самоврядування, які працювали в Управлінні охорони здоров`я Чернівецької міської ради станом на 30 червня 2019 року, у кількості 8 (восьми) осіб.

Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржуваний позивачем індивідуальний правовий акт на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що такий прийнято не на підставі та не у спосіб, встановлений законодавством, що регулює спірні правовідносини; є необґрунтованим, тобто таким, що прийнятий без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття; прийнятий упереджено та без дотримання принципу рівності перед законом.

Звільнення позивача зі служби в органах місцевого самоврядування із займаної посади начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради є незаконним, а тому наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування розпорядження Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича від 21 листопада 2019 року №1652-к Про звільнення ОСОБА_1 - начальника управління охорони здоров`я міської ради .

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки позивач оскаржуваним розпорядженням звільнений з посади начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 21 листопада 2019 року і таке звільнення визнається судом незаконним, то ОСОБА_1 підлягає поновленню на попередній роботі, тобто на посаді начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 22 листопада 2019 року.

Поряд з цим, враховуючи викладену вище правову позицію суду касаційної інстанції про зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи у разі ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, а також зважаючи на те, що у спірних відносинах міським головою не дотримано трудових гарантій по відношенню до позивача та не було йому запропоновано жодної вакантної посади і при одночасному попереджені про наступне вивільнення, і станом на день звільнення як в Управлінні забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, так і в Чернівецькій міській раді, з метою належного захисту порушених трудових прав позивача суд приходить до висновку про зобов`язання Чернівецького міського голову ОСОБА_2 перевести ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в Управлінні забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Беручи до уваги встановлені обставини даної справи та наявність очевидних ознак незаконності оскаржуваного розпорядження, на переконання суду саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Так, згідно частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до підпункту з пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно абз. 3 пункту 2 указаного Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно Довідки про середній денний фактичний заробіток, виданою Управлінням охорони здоров`я Чернівецької міської ради, від 27 листопада 2019 року №07/04-906 середньоденний заробіток позивача за останні два місяці, що передували звільненню, становить 666,548 грн.

Кількість робочих днів в період вимушеного прогулу позивача, який становить з 22 листопада 2019 року по 09 червня 2020 року, складає 135.

Тому, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 89984 гривні 00 коп. (666,548 грн х 135 роб. дні).

Вирішуючи позов в указаній частині судом також враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-511цс16, відповідно до якої виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин (в тому числі і в разі виплати вихідної допомоги).

Крім цього, суд погоджується з доводами позивача про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню саме з Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, а не з Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, оскільки видатки на 2020 рік на Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради не заплановано, що вбачається з листа Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради від 26 листопада 2019 року №С-159, рішення Чернівецької міської ради від 20 грудня 2019 року №2005 Про міський бюджет міста Чернівці на 2020 рік та додатків до нього. Тобто, стягнення коштів з Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради є неможливим через відсутність видатків на нього.

До того ж, Управлінням забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради не було подано суду відзив на позовну заяву, що фактично свідчить про не заперечення указаного відповідача щодо позовних вимог, пред`явлених до нього.

Також варто зазначити і те, що захист порушених прав позивача в адміністративній справі (в даному випадку трудових прав, порушених внаслідок незаконного звільнення з публічної служби) має бути реальним, ефективним та таким, що не призводитиме до виникнення нових спірних відносин.

З огляду на викладене, належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправним та скасування оскаржуваного розпорядження, поновлення на посаді, з якої незаконно звільнено, зобов`язання міського голову перевести позивача на рівнозначну посаду в Управлінні забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, а також стягнення з названого управління на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність звільнення з публічної служби. Натомість доводи відповідача, з огляду на вище викладене, є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно положень частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Щодо вимоги позивача, викладеної у позові, про зобов`язання відповідачів подати звіт про виконання судового рішення у цій справі, то варто зазначити, що відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

За таких обставин, а також враховуючи відсутність обґрунтованих сумнівів щодо невиконання відповідачами даного судового рішення, яке, до того ж, в силу вимог закону підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, суд не встановлює обов`язку для відповідачів на подання звіту.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Представником позивача подано до суду заяву про стягнення судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги у справі, в якій вона просила стягнути солідарно із суб`єктів владних повноважень - Чернівецького міського голови Каспрука О.П. та Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради на користь позивача витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 19 лютого 2019 року між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом ОСОБА_3 (далі - Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги №б/н (далі - Договір), відповідно до якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, відповідно до чинного законодавства України, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.

Пунктами 4.1-4.4 Договору встановлено, що гонорар є формою винагороди Адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги Клієнту, визначених цим Договором та не є об`єктом неправомірної вигоди в розумінні статті 368 Кримінального кодексу України. Розмір гонорару за надання правової допомоги сплачується Клієнтом відповідно до виставлених рахунків. Сума грошових коштів, отримана від Клієнта за надані послуги, є гонораром Адвоката за надання правової допомоги та поверненню не підлягає. Гонорар сплачується в національній валюті України - гривні не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дня виставлення рахунку шляхом оплати у безготівковій формі на рахунок Адвоката, що вказаний у цьому Договорі або у готівковій формі, шляхом оформлення Адвокатом прибуткового касового ордеру та видачі Клієнту квитанції до прибуткового касового ордеру за формою, встановленою законодавством. Факт передачі та отримання коштів у готівковій формі також підтверджується розпискою із підписами Сторін. Клієнт повинен самостійно сплачувати обов`язкові платежі, судові збори, а також здійснювати інші необхідні витрати. У випадку, якщо виплати, зазначені в цьому пункті були здійснені Адвокатом, він має право вимагати від Клієнта наступного відшкодування здійснених виплат. Розмір гонорару не включає фактичні витрати, пов`язані з виконанням доручень Клієнта (відрядження, добові, оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються Адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо). Фактичні витрати Клієнт оплачує Адвокату в порядку та на умовах, визначених пунктом 4.2 цього Договору.

25 листопада 2019 року адвокатом Сарафінчан І.Ф. видано ордер серії ЧЦ №43759 на представництво інтересів ОСОБА_1 у Чернівецькому окружному адміністративному суді.

В подальшому, адвокатом Сарафінчан І.Ф. сформовано рахунок від 31 січня 2020 року, згідно з яким загальна вартість послуг, наданих адвокатом у справі №824/1473/19-а, склала 25000,00 грн, у тому числі:

- підготовка та подання адвокатського запиту на Чернівецьку міську раду від 19 лютого 2019 року №б/н, отримання відповіді (45 хвилин) - 250,00 грн;

- підготовка та подання адвокатського запиту на Чернівецьку міську раду від 15 квітня 2019 року №б/н, отримання відповіді (45 хвилин) - 250,00 грн;

- підготовка та подання адвокатського запиту на Чернівецьку міську раду від 06 травня 2019 року №б/н, отримання відповіді (45 хвилин) - 250,00 грн;

- підготовка та подання адвокатського запиту на Чернівецького міського голову від 22 листопада 2019 року №б/н, отримання відповіді (45 хвилин) - 250,00 грн;

- аналіз судової практики, законодавства та документів, формування правової позиції та узгодження її з клієнтом (16 годин) - 5000,00 грн;

- підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного, засвідчення 3-х примірників документів до позову (8 годин) - 6500,00 грн;

- підготовка та подання заяви про забезпечення позову (1 година) - 2000,00 грн;

- підготовка та подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 05 грудня 2019 року (2 години) - 2500,00 грн;

- підготовка та подання заяви на Чернівецького міського голову та заступника міського голови від 02 січня 2020 року щодо утримання від дій, пов`язаних із призначенням на посаду особи, яка визнана переможцем конкурсу на заміщення вакантної посади начальника новоутвореного управління до вирішення питання судом апеляційної інстанції (30 хвилин) - 250,00 грн;

- підготовка та подання відповіді на відзив (2 години) - 2500,00 грн;

- представництво інтересів позивача у судовому засіданні 16 січня 2020 року у Сьомому апеляційному адміністративному суді при розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду від 05 грудня 2019 року (1 година) - 1000,00 грн;

- підготовка та подання заяви про виклик та допит свідків (45 хвилин) - 250,00 грн;

- представництво інтересів позивача в Чернівецькому окружному адміністративному суді (незалежно від кількості судових засідань) - 2500,00 грн;

- фактичні витрати: копіювання та друк - матеріали для суду та учасників справи складають 750 арк. - 400,00 грн; відправка кореспонденції - 90,00 грн; конверти - 10 грн; оплата праці помічника адвоката - 1000,00 грн (3 години) - 1500,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до пунктів 4.2, 4.4 Договору про надання правової допомоги №б/н від 19 лютого 2019 року здійснив оплату за надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_3 та фактичних витрат в розмірі 25000,00 (двадцять п`ять тисяч грн 00 коп.) згідно з розрахунком від 31 січня 2020 року.

Відповідно до прибуткового касового ордеру №31/01/20 від 31 січня 2020 року ОСОБА_1 на підставі Договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2019 року №б/н та рахунку від 31 січня 2020 року проведено оплату за надані адвокатом послуги у розмірі 25000,00 грн.

Дослідженням книги обліку доходів і витрат №3032, яка ведеться адвокатом ОСОБА_3 , встановлено, що 31 січня 2020 року отримано дохід від здійснення господарської діяльності або незалежної професійної діяльності у сумі 25000,00 грн.

Крім цього, відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг за Договором №б/н про надання правової допомоги від 19 лютого 2019 року об`єм послуг за вказаним Договором та фактичних витрат, що визначені рахунком, виставленим Адвокатом 31 січня 2020 року, надані ним у повному обсязі, у зв`язку з чим сторони підписанням цього акту засвідчили, що обумовлена ними сума гонорару Адвоката, яка склала 23500,00 (двадцять три тисячі п`ятсот грн 00 коп.) та фактичні витрати, що склали 1500,00 (одна тисяча п`ятсот грн 00 коп.) є повністю узгодженими, оплаченими Клієнтом 31 січня 2020 року у повному обсязі та на день складання цього акту відповідають фактично наданому об`єму послуг.

Відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, зважаючи на викладене, проаналізувавши надані на підтвердження вимог про стягнення витрат на оплату послуг адвоката докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень заявника щодо понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 25000,00 грн.

Згідно матеріалів справи, понесення позивачем указаних витрат у зазначеному розмірі відповідачами не заперечувалось.

Водночас відповідачем - Чернівецьким міським головою зазначено про завищення таких витрат, їх не співмірність та не відповідність критерію справедливості, про що вказано у запереченні на заяву про стягнення судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Так, згідно з частинами п`ятою - сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження своїх доводів відповідачем зазначено, що дана справа, не дивлячись на те, що розглядалась у порядку загального провадження в силу вимог процесуального законодавства, є незначною. З даної категорії справ існує чітка та усталена судова практика. Відповідно до наданого представником позивача опису робіт, з метою підготовки позову було підготовлено та подано три адвокатські запити на Чернівецьку міську раду та один на міського голову, а також отримання відповіді на них. Відповідач вважає, що для підготовки позову було б достатньо одного запиту на міську раду, а включення до опису виконаних робіт отримання відповіді на адвокатський запит взагалі є зайвим, позаяк ненадання відповіді на адвокатський запит є підставою для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. Звертає увагу на безпідставність включення до опису виконаних робіт витрат на підготовку заяви про забезпечення позову, апеляційної скарги на ухвалу про відмову у задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки законодавством про працю чітко визначено способи захисту порушених прав, які унеможливлюють подальше їх не відновлення чи зволікання у їх відновленні. З аналогічних підстав вважає необґрунтованим включення до витрат на правову допомогу підготовку заяви на ім`я Чернівецького міського голови та заступника міського голови щодо утримання від дій, пов`язаних із призначенням на посаду особи за результатами конкурсу. На думку відповідача, безпідставним є включення до даного опису виконання робіт із підготовки та подання заяви про виклик свідків, оскільки доказування в межах даної категорії спорів здійснюються письмовими доказами - документами. З приводу відшкодування витрат на правничу допомогу, що стосується надання послуг в частині складення позовної заяви по справі та підготовки відповіді на відзив, зазначив про ненадання доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу адвокат фактично витратив на виконання робіт. Щодо вартості юридичних послуг відповідач вказав, що представник позивача не надала документів на обґрунтування ринкової вартості своїх послуг.

На вказані твердження представник позивача подала заперечення, в яких, спростовуючи доводи відповідача щодо наявності чіткої та усталеної практики у даній категорії справ, зазначила, що незрозумілим є факт очевидного незаконного звільнення позивача, наслідком якого можливе його поновлення на посаді та виплата вимушеного прогулу за рахунок коштів міського бюджету. Включаючи до складу витрат послугу з отримання відповіді на адвокатські запити, позивач мав на увазі час, який витрачений та пов`язаний з таким отриманням, оскільки всі відповіді отримувалися нарочно в Чернівецькій міській раді. Обґрунтовуючи підстави для включення до опису виконаних робіт витрат на підготовку заяви про забезпечення позову, апеляційної скарги на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, представник позивача вказала, що подаючи таку заяву та оскаржуючи відмову в її задоволенні, позивач скористався своїм процесуальним правом саме для захисту своїх інтересів та недопущення можливого перебування на посаді двох осіб. Стосовно тверджень відповідача про безпідставність включень до витрат на правову допомогу підготовку на ім`я Чернівецького міського голови та його заступника заяви щодо утримання від дій, пов`язаних із призначенням на посаду особи за результатами конкурсу, зазначено, що саме намагання зупинити призначення особи за результатами конкурсу через забезпечення позову та подання відповідної заяви на міського голову та його заступника зумовили той факт, що починаючи з січня цього року і по даний час, особа, яка була рекомендована конкурсною комісією на зайняття посади начальника новоутвореного управління й досі не призначена, новий конкурс не оголошувався. Крім цього, представник позивача наголошувала на обґрунтованості включення до опису виконання робіт із підготовки та подання заяви про виклик свідків, оскільки таким чином діяла у відповідності до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказувала, що сторона не зобов`язана доводити, чому саме та чи інша кількість часу витрачена адвокатом на виконання робіт (надання послуг). Достатнім є підтвердження лише кількості часу, а не наведення обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена адвокатом на відповідні дії. Крім цього, зазначено, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості, а тому сторона не повинна надавати докази на підтвердження обґрунтованості ринкової вартості послуг.

Вирішуючи питання стягнення понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, суд звертає увагу і на те, що у додатковій постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії (заява 58442/00) вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З рахунку від 31 січня 2020 року вбачається, що за підготовку та подання чотирьох адвокатських запитів до Чернівецької міської ради та Чернівецького міського голови, а також отримання відповіді на них адвокату сплачено 1000,00 грн; за аналіз судової практики, законодавства та документів, формування правової позиції та узгодження її з клієнтом - 5000,00 грн. Водночас позивачем було сплачено і 6500,00 грн за підготовку та подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного, засвідчення 3-х примірників документів до позову.

На переконання суду та беручи до уваги викладені у запереченнях на заяву про стягнення судових витрат твердження відповідача, дії щодо підготовки, подання та отримання адвокатських запитів, а також щодо аналізу судової практики, законодавства та документів, формування правової позиції та узгодження її з клієнтом і є тими логічними та необхідними діями, які передують написанню позовної заяви та фактично входять до процесу підготовки та подання позову до суду, за що в даному випадку позивачем було сплачено адвокату 6500,00 грн. Тобто, названі послуги, за які сплачено 6000,00 грн (250 +250+250+250+5000), фактично включаються у послуги з підготовки та подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак, стягненню підлягають витрати лише у розмірі 6500,00 грн.

Також, на думку суду, підлягають стягненню і витрати у розмірі 2500,00 грн, сплачені за послуги щодо представництва інтересів позивача в Чернівецькому окружному адміністративному суді, адже дійсно, представник позивача адвокат Сарафінчан І.Ф. неодноразово брала участь у судових засіданнях у цій справі.

Поряд з цим щодо витрат за такі послуги як підготовка та подання заяви про забезпечення позову (2000,00 грн), апеляційної скарги на ухвалу суду від 05 грудня 2019 року (2500,00 грн), представництво інтересів позивача у судовому засіданні 16 січня 2020 року у Сьомому апеляційному адміністративному суді при розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду від 05 грудня 2019 року (1000,00 грн), підготовка та подання заяви про виклик та допит свідків (250,00 грн), то такі витрати є безпідставними й стягненню не підлягають, оскільки судом було відмовлено у задоволенні названих заяв за їх безпідставністю та необґрунтованістю. При цьому суд погоджується з твердженням відповідача про те, що законодавством, яке регулює спірні відносини, чітко визначено способи захисту порушених трудових прав, які унеможливлюють подальше їх не відновлення чи зволікання у їх відновленні, й про те, що доказування в межах даної категорії спорів, враховуючи конкретні обставин даної справи, здійснюються письмовими доказами. А тому підготовка та подання адвокатом указаних вище заяв та вчинення дій була недоцільною та безпідставною, за що позивачем в загальному розмірі сплачено 5750,00 грн.

З аналогічних підстав не підлягають стягненню і витрати у розмірі 250,00 грн за таку послугу адвоката як підготовка та подання заяви на Чернівецького міського голову та заступника міського голови від 02 січня 2020 року щодо утримання від дій, пов`язаних із призначенням на посаду особи, яка визнана переможцем конкурсу на заміщення вакантної посади начальника новоутвореного управління до вирішення питання судом апеляційної інстанції. До того ж, дії, утриматися від яких просила заявник, не є предметом даного позову.

Щодо витрат, сплачених адвокату за підготовку та подання відповіді на відзив у розмірі 2500,00 грн, то варто зазначити, що зміст указаної не суттєво відрізняються від поданої позовної заяви та фактично містить ті ж самі доводи в обґрунтування заявлених вимог. Тобто, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права та/чи обставини справи. Підготовка відповіді на відзив не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи. Тому сплата позивачем адвокату коштів у розмірі 2500,00 грн за підготовку та подання останнім відповіді на відзив була недоцільною, зазначене не є співмірним зі складністю даної справи та виконаними адвокатом роботами.

Стосовно понесення фактичних витрат: за копіювання та друк матеріалів - 400,00 грн; за відправку кореспонденції - 90,00 грн; конверти - 10 грн; оплата праці помічника адвоката - 1000,00 грн, а всього - 1500,00 грн, то такі також стягненню не підлягають з огляду на те, що на підтвердження сплати адвокатом саме указаних сум за вказані дії не було надано жодних належних доказів.

Крім цього, на підтвердження оплати праці помічника адвоката у розмірі 1000,00 грн усупереч вимогам пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у договорі про надання правової допомоги від 19 лютого 2019 року не визначено вартість послуг помічника адвоката, а на підтвердження заявлених вимог суду не надано доказів обсягу наданих помічником адвоката послуг і виконаних ним робіт у цій справі.

Таким чином, оскільки заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), то стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.

Враховуючи викладене, на думку суду, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають понесені судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу лише в розмірі 9000,00 грн (6500,00 грн за послуги щодо підготовки та подання даної позовної заяви та 2500,00 грн за послуги щодо представництва інтересів позивача в Чернівецькому окружному адміністративному суді адвокатом ОСОБА_3 ), які дійсно були фактичними та неминучими, є обґрунтованими та мають розумний розмір.

Керуючись статтями 132, 134, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича від 21 листопада 2019 року №1652-к Про звільнення ОСОБА_1 - начальника управління охорони здоров`я міської ради .

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 22 листопада 2019 року та зобов`язати Чернівецького міського голову Каспрука Олексія Павловича перевести ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в Управлінні забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Стягнути з Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2019 року по 09 червня 2020 року у розмірі 89984 (вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 00 коп.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Чернівецького міського голови та Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 червня 2020 року.

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідачі - Чернівецький міський голова Каспрук Олексій Павлович (м. Чернівці, пл. Центральна, 1), Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради (м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 22, ЄДРПОУ 43083001).

Суддя О.П. Лелюк