Постанова

від 29.09.2020 по справі 824/1473/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/1473/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

29 вересня 2020 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,

представника позивача: Сарафінчан І.Ф.,

представника відповідача: Юзьківа М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича, управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича, Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано розпорядження Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича від 21 листопада 2019 року №1652-к Про звільнення ОСОБА_1 - начальника управління охорони здоров`я міської ради ;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 22 листопада 2019 року та зобов`язано Чернівецького міського голову Каспрука Олексія Павловича перевести ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в Управлінні забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради;

- стягнуто з Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2019 року по 09 червня 2020 року у розмірі 89984 (вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 00 коп.;

- рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання;

- стягнуто з Чернівецького міського голови та Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень 00 коп.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, при цьому, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема апелянт зазначає, що оскільки мала місце повна ліквідація управління охорони здоров`я, відповідно можливість працевлаштування позивача за його кваліфікацією була відсутня. Завдання та функції управління охорони здоров`я міської ради та управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я міської ради є відмінними. Також апелянт зазначає, що КЗпП України не містить такого способу захисту порушеного права як зобов`язання роботодавця перевести на іншу посаду працівника і такого обов`язку роботодавця немає і в статті 49-2 КЗпП України.

Під час розгляду справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача - Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері здоров`я Чернівецької міської ради, підтримав доводи апеляційної скарги міського голови, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач - Чернівецький міський голова Каспрук О.П. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно відомостей з трудової книжки ОСОБА_1 07 червня 2011 року прийнято на службу в Чернівецьку міську раду на посаду начальника управління охорони здоров`я міської ради як такого, що успішно пройшов конкурсне випробування.

Рішенням Чернівецької міської ради 66 сесії VII скликання від 22 грудня 2018 року №1604 Про структуру, загальну чисельність виконавчих органів Чернівецької міської ради затверджено структуру виконавчих органів Чернівецької міської ради від 27 грудня 2018 року, зокрема, Управління охорони здоров`я.

18 лютого 2019 року Чернівецькою міською радою 67 сесії VII скликання ухвалено рішення №1620 Про внесення змін до рішення міської ради VII скликання від 22 грудня 2018 року №1604 Про структуру, загальну чисельність виконавчих органів Чернівецької міської ради , згідно з яким вирішено утворити з 01 квітня 2019 року управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради та ліквідувати з 15 квітня 2019 року управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Рішенням Чернівецької міської ради 69 сесії VII скликання від 11 квітня 2019 року №1707 внесено зміни до рішення міської ради VII скликання від 18 лютого 2019 року №1620, зокрема, пункт 2 встановлено викласти в такій редакції: 2. Ліквідувати 30 червня 2019 року управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради . Крім цього, вказаним рішенням затверджено структуру виконавчих органів Чернівецької міської ради з 01 липня 2019 року, у тому числі Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я.

В подальшому, 18 квітня 2019 року виконавчим комітетом Чернівецької міської ради сформовано персональне попередження №01/02-06/1024 про наступне вивільнення у зв`язку із припиненням діяльності управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради шляхом ліквідації, відповідно до якого позивача попереджено про наступне розірвання 30 червня 2019 року з ним трудового договору з ініціативи власника із звільненням з обійманої посади начальника управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради. Одночасно повідомлено, що до 25 червня 2019 року позивачу буде запропоновано, при наявності, вакантну посаду у Чернівецькій міській раді.

Розпорядженням Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича від 21 листопада 2019 року №1652-к Про звільнення ОСОБА_1 - начальника управління охорони здоров`я міської ради відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України Про місцеве самоврядування в Україні , керуючись рішенням міської ради від 11 квітня 2019 року №1707, персональним попередженням від 18 квітня 2019 року №01/02-06/1024 припинено службу в Чернівецькій міській раді ОСОБА_1 , звільнивши з посади начальника управління охорони здоров`я міської ради 21 листопада 2019 року у зв`язку з ліквідацією управління охорони здоров`я міської ради (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України).

Позивач не погоджуючись із вказаним розпорядженням, звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з порушенням встановленого законодавства, а тому оскаржуване розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи незаконне звільнення, заявлені позивачем вимоги щодо поновлення на посаді та нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР в редакції на час виникнення спірних відносин).

Згідно частини першої статті 11 Закону №280/97-ВР виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Пунктом 20 частини четвертої статті 42 Закону №280/97-ВР визначено, що міський голова видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування від 07 червня 2001 року №2493-III (далі - Закон №2493-III в редакції на час виникнення спірних відносин) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Статтею 7 Закону №2493-III передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 20 Закону №2493-III передбачені підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно частини першої статті 20 Закону №2493-III крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Отже, Законом №2493-III не визначено такої підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування як ліквідація виконавчого органу ради, разом з цим, виходячи зі змісту статей 7 та 20 Закону №2493-III, на службові відносини осіб місцевого самоврядування, в тому числі і щодо підстав їх припинення, поширюються загальні положення законодавства України про працю, тобто норми Кодексу законів про працю України. Саме посилаючись на норми названого нормативно-правового акту (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України) і було прийнято оскаржуване розпорядження.

Так, трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України (далі- КЗпП України в редакції на час виникнення спірних відносин).

Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 Кодексу законів про працю України, відповідно до частини четвертої якої у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховним Судом України в пункті 19 постанови Пленуму від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Також, Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 року (справа№21-237а11), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Отже, аналізуючи зміст вищенаведеного, можна дійти висновку, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець повинен враховувати переважне право працівника на залишення на роботі.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 року по справі №826/25248/15 (адміністративне провадження №К/9901/7798/18), від 26.09.2019 року по справі №806/405/17 (адміністративне провадження №К/9901/22320/18).

Як вбачається з оскаржуваного розпорядження, відносини з проходження позивачем публічної служби в органах місцевого самоврядування були припинені з посиланням на п. 1 ст.40 КЗпП України, а саме у зв`язку ліквідацією управління охорони здоров`я міської ради, начальником якого був позивач.

Перевіряючи правомірність звільнення позивача із займаної посади, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 лютого 2019 року Чернівецькою міською радою 67 сесії VII скликання ухвалено рішення №1620 Про внесення змін до рішення міської ради VII скликання від 22 грудня 2018 року №1604 Про структуру, загальну чисельність виконавчих органів Чернівецької міської ради , згідно з яким вирішено утворити з 01 квітня 2019 року управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради та ліквідувати з 15 квітня 2019 року управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Рішенням Чернівецької міської ради 69 сесії VII скликання від 11 квітня 2019 року №1707 внесено зміни до рішення міської ради VII скликання від 18 лютого 2019 року №1620, зокрема, пункт 2 встановлено викласти в такій редакції: 2. Ліквідувати 30 червня 2019 року управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради . Крім цього, вказаним рішенням затверджено структуру виконавчих органів Чернівецької міської ради з 01 липня 2019 року, у тому числі Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я.

З наявних у справі штатних розписів Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 01 січня 2019 року та з 25 червня 2019 року, Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради з 01 липня 2019 року вбачається про наявність у них посади начальника управління.

Зазначене свідчить про відсутність скорочення посади, яку займав позивач при утворенні Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що завдання та функції ліквідованого та новоствореного управлінь є відмінними, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в матеріалах справ наявні Положення про Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, затвердженого рішенням 10 сесії міської ради VI скликання 28 липня 2011 року №234, та Положення про Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, затвердженого рішенням міської ради VII скликання 20 червня 2019 року №1732.

Дослідивши вказані Положення №234 та №1732, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що статус, мета та завдання новоствореного управління по суті є аналогічними тим, що були в Управлінні охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ліквідований та новостворений відповідачем управління є тотожними, водночас, Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради лише наділене більшим обсягом функцій, ніж мало Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, у зв`язку з чим було затверджено нову структуру та штатну чисельність.

Тому, колегія суддів рахує, що в даній ситуації мала місце фактично реорганізація Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з утворенням Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, при цьому без скорочення штату працівників, зокрема, і посади начальника управління, яку займав позивач.

Таким чином, входячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач одночасно з попередженням про звільнення позивача у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний був запропонувати ОСОБА_1 всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Натомість, як слідує з матеріалів справи, та не заперечувалось відповідачами, як при одночасному попереджені про наступне вивільнення, так і до часу звільнення позивачу не було належним чином запропоновано наявні вакантні посади, що відповідали його освіті, кваліфікації, досвіду тощо.

Водночас, згідно листа від 28 листопада 2019 року №С-3434-01/10, наданого Чернівецькою міською радою на адвокатський запит, станом на 28 листопада 2019 року в управлінні забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я міської ради вакантною є посада начальника зазначеного управління. Вказано, що посада начальника управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я була вакантною станом і на 21 листопада 2019 року.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 05 червня 2020 року №01/02-06/1158 посада начальника Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я міської ради станом на 01 липня 2019 року, 06 вересня 2019 року, 21 листопада 2019 року була вакантною.

Судом встановлено, що відповідачем не запропонована позивачу також і посаду начальника зазначеного управління. Вказана посада начальника управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я була вакантною.

Отже, твердження апелянта про відсутність можливості працевлаштування позивача за його кваліфікацією, оскільки в даному випадку мала місце повна ліквідація управління охорони здоровя є безпідставними та необгрунтованими, з огляду на викладені вище висновки щодо фактичної реорганізації Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради з утворенням Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я міської ради, при цьому без скорочення посади начальника управління, яку займав позивач, і яка була вакантною і станом на час попередження про наступне вивільнення, і станом на день звільнення.

Таким чином, відповідачем усупереч положенням статей 40 та 49-2 КЗпП України, як при одночасному попереджені про наступне вивільнення, так і станом на день звільнення не було запропоновано позивачу вакантної посади начальника Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, а також будь-якої іншої рівнозначної посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначає, що у постанові від 08.11.2019 року по справі №820/1783/16 Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту ст. 42 КЗпП України випливає, що у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.

При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другійстатті 42 КЗпП України.

Таким чином, наявність переважного права працівника у залишенні на роботі на рівнозначній посаді встановлюється саме роботодавцем шляхом здійснення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано обґрунтованих пояснень щодо не пропонування позивачу вакантної посади начальника Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

Будь-якої оцінки фактичним обставинам, які свідчать про наявність у позивача переважного права на залишення на роботі, відповідачем надано не було.

Згідно ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на посаді, а оскаржуване розпорядження прийняте без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо скасування розпорядження Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича від 21 листопада 2019 року №1652-к Про звільнення ОСОБА_1 - начальника управління охорони здоров`я міської ради .

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно абз.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорівпрацівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Верховний Суд України у постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2018 по справі №826/16311/16, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача з посади, колегія суддів вважає, що позивач підлягає поновленню на попередньо займану посаду.

Поряд з цим, враховуючи зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи у разі ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, а також зважаючи на не дотримання відповідачем трудових гарантій по відношенню до позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушених трудових прав позивача буде зобов`язати Чернівецького міського голову Каспрука О.П. перевести ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в Управлінні забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради.

З приводу твердження апелянта щодо відсутності такого способу захисту порушеного права як зобов`язання роботодавця перевести на іншу посаду працівника, слід зазначити, що оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст.4-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обовязок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Враховуючи той факт, що судом першої інстанції в повному обсязі встановлені обставини справи при ухваленні рішення, встановлена наявність очевидних ознак незаконності оскаржуваного розпорядження про звільнення позивача, то такий спосіб захисту порушених право позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Щодо задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Так, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

Згідно ч. 5 п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню на користь позивача визначається відповідно до приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Враховуючи надану позивачем довідку про середній денний фактичний заробіток, виданою Управлінням охорони здоров`я Чернівецької міської ради, від 27 листопада 2019 року №07/04-906 (т.1 а.с.82), а також кількість днів вимушеного прогулу (з 22.11.2019 до 09.06.2020), суд першої інстанції правомірно визначив розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 89984 грн.(135 робочих днів х 666,548 грн. середньоденна заробітної плата).

Крім цього, суд погоджується висновками суду першої інстанції про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню саме з Управління забезпечення медичного обслуговування у сфері охорони здоров`я Чернівецької міської ради, а не з Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради, оскільки видатки на 2020 рік на Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради не заплановано, що вбачається з листа Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради від 26 листопада 2019 року №С-159, рішення Чернівецької міської ради від 20 грудня 2019 року №2005 Про міський бюджет міста Чернівці на 2020 рік та додатків до нього. Тобто, стягнення коштів з Управління охорони здоров`я Чернівецької міської ради є неможливим через відсутність видатків на нього.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність оскаржуваного розпорядження про звільнення позивача із займаної посади, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції із зазначених підстав.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Чернівецького міського голови Каспрука Олексія Павловича залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07 жовтня 2020 року.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.