Постанова

від 09.06.2020 по справі 813/6372/13-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/6372/13-а пров. № А/857/3929/20

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.

за участі секретаря судового засідання Михальської М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року (суддя - Гулик А.Г., м. Львів, повний текст судового рішення складено 10 грудня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євро-продукти до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів Львівської області, правонаступником якої є Головне управління ДПС у Львівській області, про визнання неправомірними дій,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Євро-продукти в серпні 2013 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів Львівської області, правонаступником якої є Головне управління ДПС у Львівській області, у якому просило: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу пені у розмірі 16910,75 грн. на суму заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість; визнати протиправними дії відповідача щодо внесення запису в адміністративно-інформаційну систему про нарахування товариству з обмеженою відповідальністю Євро-Продукти пені у розмірі 16910,75 грн. на суму заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що податкові зобов`язання, визначені позивачу згідно податкового повідомлення-рішення від 25.02.2011 №0000332320 та податкової вимоги від 16.03.2011 №878, були сплачені товариством у повному обсязі 30.03.2011, при цьому, розмір пені, зазначений у податковій вимозі, становив 0,00 грн. Разом з цим, у лютому 2013 позивача було повідомлено про наявність у товариства податкового боргу, а саме - пені з податку на додану вартість у розмірі 16910,75 грн., нарахованої в адміністративно-інформаційній системі Облік податків та платежів у зв`язку з несвоєчасною сплатою ТОВ Євро-продукти податкових зобов`язань, тоді як у період з початку 2008 року до 10.01.2011 до товариства не надходило податкових повідомлень-рішень чи податкових вимог стосовно існуючого податкового боргу та, як наслідок, за цей період у нього не існувало узгоджених податкових зобов`язань, окрім тих, що вже буди фактично сплачені позивачем, з огляду на що податкове зобов`язання щодо боргу ТОВ Євро-продукти за цей період не може вважатись узгодженим та, відповідно, на нього не може нараховуватись пеня. Також наголошує, що Податковий кодекс України (далі - ПК України), який набрав чинності 01.01.2011 не містить вказівки на те, що його норми мають зворотню дію в часі, а чинне на той час законодавство не передбачало нарахування на неузгоджені податкові зобов`язання пені, в тому числі в разі їх судового чи адміністративного оскарження, незалежно від результатів такого оскарження. Відтак, на думку позивача, дії податкового органу щодо нарахування такої пені на неузгоджені податкові зобов`язання є протиправними та суперечать чинному на час існування спірних правовідносин законодавству.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року №813/6372/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 14 травня 2019 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі №813/6372/13-а адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що податкове повідомлення-рішення від 25.02.2011 №0000332320 отримане позивачем 04.03.2011, з огляду на що він повинен був сплатити визначену у цьому податковому повідомленні-рішенні суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем такого отримання, тобто граничним строком сплати було 14.03.2011; в силу положень підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 ПК України нарахування пені розпочинається у день настання строку погашення податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження, тобто за період з 28.02.2009 по 14.03.2011 включно. Крім того, на думку апелянта, якщо проаналізувати норми податкового законодавства як до 2011 року, так і після набрання чинності ПК України, порядок нарахування і значення, які були б нараховані не змінились за своїм змістом, а лише зміна назви нормативно-правових актів, якими регулюються підстави та порядок нарахуванні пені, не вплинуло на виявлене порушення.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ТОВ Євро-продукти зареєстроване, як юридична особа 13.02.2008, йому присвоєно ідентифікаційний код 35721430, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Контролюючий орган 25.02.2011 прийняв податкове повідомлення-рішення №0000332320, яким згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 ПК України збільшив товариству суму грошового зобов`язання із податку на додану вартість у розмірі 93900,00 грн., у тому числі: 75120,00 грн. - за основним платежем, 18780,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Податкове повідомлення-рішення було отримане ТОВ Євро-продукти 04.03.2011.

Інспекція 16.03.2011 сформувала та надіслала позивачу податкову вимогу №878, якою повідомила, що станом на 16.03.2011 сума податкового боргу товариства за узгодженими податковими зобов`язаннями із податку на додану вартість становить 93663,91,00 грн., у тому числі: основний платіж - 74883,91,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 18780,00 грн., пеня - 0,00 грн.

Визначені у податковому повідомленні-рішенні від 25.02.2011 №0000332320 грошові зобов`язання були сплачені позивачем 28.03.2011 згідно платіжного доручення №1848 на суму 68000,00 грн. та 30.03.2011 згідно квитанцій №10688.575.1 на суму 12950,00 грн. та №10688.574.1 на суму 12950,00 грн.

Також, з матеріалів справи встановлено, що станом на 14.03.2011 товариству в автоматичному режимі було нараховано пеню в сумі 16910,75 грн. відповідно до положень підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 ПК України за період з 28.02.2009 по 14.03.2011.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування пені, ТОВ Євро-продукти звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що податкові зобов`язання, визначені позивачу згідно податкового повідомлення-рішення від 25.02.2011 №0000332320, отриманого ним 04.03.2011, були сплачені 28.03.2011 та 30.03.2011, тобто у межах строку, передбаченого для сплати, з огляду на що у податкового органу не було жодних правових підстав для визначення та встановлення позивачу міри відповідальності у вигляді пені, яка нараховується за не сплату суми грошового зобов`язання у встановлені законодавством строки. Також суд першої інстанції зазначив, що Закон України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами (далі - Закон №2181-III) не передбачав можливості нарахування платнику податків пені на неузгоджені податкові зобов`язання, а тому податковий орган не мав жодних правових підстав для визначення та встановлення позивачу міри відповідальності у вигляді пені, яка нараховується за не сплату суми грошового зобов`язання у встановлені законодавством строки зокрема, за період з 01.01.2011 по 14.03.2011.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До набрання чинності ПК України, відносини із нарахування та сплати податку на додану вартість регулювались Законом України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 №168/97-ВР.

Відносини з приводу нарахування штрафних санкцій та пені за порушення податкового законодавства, розмір та порядок їх стягнення регулювались Законом №2181-III.

Порядок нарахування пені у вказаний період регулювався Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України , затвердженою наказом ДПА України від 18.07.2005 №276 (далі - Інструкція №276).

Відповідно до підпункту 16.1.1 пункту 16.1 статті 16 Закону №2181-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Згідно з підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 цього ж Закону нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов`язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Законом; б) при нарахуванні суми податкового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами вказаного Закону.

Таким чином, Законом №2181-III не передбачалось можливості нарахування платнику податків пені на неузгоджені зобов`язання.

Положеннями статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Також, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Судом встановлено, що суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість 93900,00 грн., яка складалася з 75120,00 грн. основного платежу, та 18780,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), визначено у податковому повідомленні-рішенні від 25.02.2011 №0000332320, яке вручене ТОВ Євро-продукти 04.03.2011. Зазначена сума в повному обсязі сплачена позивачем 28.03.2011 та 30.03.2011.

Таким чином, грошові зобов`язання, визначені позивачу контролюючим органом за податковим повідомленням-рішенням від 25.02.2011 №0000332320, сплачені платником до державного бюджету у повному обсязі та у строк, встановлений законом. У зв`язку з цим, у податковий орган не мав жодних правових підстав для визначення та встановлення позивачу міри відповідальності у вигляді пені, яка нараховується за не сплату суми грошового зобов`язання у встановлені законодавством строки. З боку позивача порушень строку сплати узгодженого грошового зобов`язання, визначеному у податковому повідомлені - рішенні не допущено.

Виходячи з своєчасного погашення позивачем узгодженого податкового зобов`язання, визначеного згідно з податковим повідомленням-рішенням від 25.02.2011 №0000332320, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для нарахування позивачу через два роки після сплати суми, визначеній в податковому повідомленні-рішенні, пені з податку на додану вартість в сумі 16910,75 грн.

На виконання вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 14 травня 2019 року щодо дослідження правильності здійснення відповідачем розрахунку пені, зокрема, за період з 01.01.2011 по 14.03.2011, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України, такий набрав чинності 01.01.2011.

Положеннями статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Також, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп, частина перша статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання таким актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на те, що податкові зобов`язання, виникли за період до набрання чинності ПК України, то відносини із нарахування та сплати податку на додану вартість регулювались Законом №168/97-ВР, а відносини з приводу нарахування штрафних санкцій та пені за порушення податкового законодавства, розмір та порядок їх стягнення регулювались Законом №2181-III.

Як вже було зазначено вище, Законом №2181-III не передбачалось можливості нарахування платнику податків пені на неузгоджені зобов`язання, а тому грошові зобов`язання, визначені позивачу контролюючим органом за податковим-повідомленням рішенням від 25.02.2011 №0000332320, сплачені платником до державного бюджету у повному обсязі та у строк, встановлений законом. У зв`язку з цим, податковий орган не мав жодних правових підстав для визначення та встановлення позивачу міри відповідальності у вигляді пені, яка нараховується за не сплату суми грошового зобов`язання у встановлені законодавством строки зокрема, за період з 01.01.2011 по 14.03.2011. Як вже встановив суд, з боку позивача порушень строку сплати узгодженого грошового зобов`язання, визначеному у податковому повідомленні - рішенні, не допущено.

Щодо нарахування відповідачем пені за період з 01.01.2011 по 14.03.2011, тобто після набрання чинності ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.39, 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Абзацом 1 пункту 57.3 статті 57 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Нарахування пені здійснюється у порядку, встановленому статтею 129 ПК України.

Відповідно до положень підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. При нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами нарахування пені розпочинається від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного або судового оскарження).

Нарахування пені закінчується: у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України або в інших випадках погашення податкового боргу або грошових зобов`язань (підпункт 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України).

Аналіз вказаних норм ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тобто нарахування пені за правилами підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України здійснюється у випадку пропуску граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного пунктом 57.3 статті 57 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року у справі №820/3878/17.

Згідно розрахунку пені, доданого відповідачем, зазначено дату початку нарахування пені: 28.02.2009 р. щодо суми заниження податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 15640,00 грн.; 30.03.2009 щодо суми заниження податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 18810,00 грн.; 30.04.2009 щодо суми заниження податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 7080,00 грн.; 30.08.2009 щодо суми заниження податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 6173,00 грн.; 30.01.2010 щодо суми заниження податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 14938,00 грн.; 30.03.2010 щодо суми заниження податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 2410,00 грн.; 30.04.2010 щодо суми заниження податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 4167,00 грн.; 30.05.2010 щодо суми заниження податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 4616,00 грн.; 30.08.2010 щодо суми заниження податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 14316,00 грн.

Зі змісту цього розрахунку вбачається, що податкове повідомлення-рішення від 25.02.2011 №0000332320 вручено позивачу - 04.03.2011, граничний строк сплати - десять календарних днів, що настають за днем отримання цього повідомлення-рішення, тобто 14.03.2011.

Тобто, в силу положень підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання (тобто, з 15.03.2011), визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного або судового оскарження) по день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, або в інших випадках погашення податкового боргу або грошових зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідач безпідставно нарахував суму пені за період з 28.02.2009 по 14.03.2011.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що днем узгодження податкових зобов`язань за податковим повідомленням-рішенням від 25.02.2011 №0000332320 є 04.03.2011, а граничним строком їх сплати - 14.03.2011. Оскільки відповідну проплату здійснено ТОВ Євро-продукти 30.03.2011, тому днем початку нарахування пені мав би бути 15.03.2011, а днем закінчення її нарахування -30.03.2011.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 ПК України нарахування пені проводиться у день настання строку погашення податкового зобов`язання. Всупереч викладеному, у листі від 15.03.2013 відповідач підтвердив, що ним проведено нарахування пені лише 01.02.2013, і з такої дати внесено запис до Адміністративно-інформаційної системи (АІС) Облік платників податків та платежів .

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що нарахуванні пені відноситься до компетенції податкового органу, а не суду, оскільки судовий орган не наділений повноваженнями та не може підміняти податковий орган, зокрема, щодо визначення періоду та в цілому процедури нарахування пені.

З огляду на вказані обставини та виключну дискрецію податкового органу щодо нарахування пені і повноваження суду лише щодо перевірки правильності такого нарахування, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо внесення запису в адміністративно-інформаційну систему про нарахування товариству з обмеженою відповідальністю Євро-Продукти пені у розмірі 16910,75 грн. на суму заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 11 червня 2020 року.