Постанова

від 02.06.2020 по справі 279/6777/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/6777/19 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Категорія 80 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 279/6777/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж", третя особа - Житомирська обласна організація ТСО України, про визнання цивільно-правових відносин трудовими, зобов`язання внесення запису в трудову книжку та стягнення заробітної плати, за апеляційною скаргою Приватного вищого навчального закладу товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицької О.А.,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просила визнати трудовими цивільно-правові відносини, які існували між нею та Приватним вищим навчальним закладом Товариства сприяння обороні "Коростенський технічний коледж" протягом періоду з 12 березня 2016 року по 31 березня 2018 року, а також зобов`язати відповідача внести запис у трудову книжку про прийняття її на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом та запис про звільнення з 31 березня 2018 року із займаних посад; стягнути заборгованість із заробітної плати в сумі 91469 грн. 41 коп. за період з 12 березня 2016 року по 31 березня 2018 року та компенсацію за невикористану щорічну відпустку за вказаний період в сумі 8085 грн. 04 коп., а всього 99554,45 грн.

Також просила стягнути середній заробіток за затримку виплати заробітної плати при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 62361 грн. 67 коп. та 1000 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги.

В обгрунтування своїх вимог зазначила, що між нею та відповідачем укладені цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт) №16/1 від 12 березня 2016 року, №38/1 від 29 грудня 2016 року, №11/1 від 31 березня 2017 року, №19 від 30 червня 2017 року, №37 від 29 вересня 2017 року та №55 від 28 грудня 2017 року. Проте, вважає, що між нею та відповідачем виникли трудові відносини, оскільки цивільно-правові договори, які були укладені, не містять конкретних відомостей про обсяг та результат роботи, яку вона мала виконати за умовами договору, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був саме процес праці, а не її конкретний результат. Позивач зазначає, що вона фактично працювала охоронцем, оскільки виконувала такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків з охорони приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, дотримувалась внутрішнього розпорядку, її під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, письмово попереджалась про матеріальну відповідальність, також додатково виконувала обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону.

Вважає, що діями відповідача було порушено її право на працю, на соціальний захист у випадку безробіття. Також вважає, що має право на отримання заробітної плати в розмірі, не нижчому за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки повністю виконував місячну норму праці.

Оскільки вона фактично виконувала обов`язки охоронця, а за сумісництвом ще й кочегара, перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем, останній зобов`язаний провести їй доплату у вигляді різниці між фактично заробленою заробітною платою та коштами, виплаченими за цивільно-правовими угодами в сумі 15591,67 грн. за 2016 рік, 58928,15 грн. за 2017 рік, 16949,59 грн. за 2018 рік, а всього за період з березня 2016 року по березень 2018 року включно - 91469,41 грн..

Крім того, позивач вважає, що має 24 календарних дні невикористаної відпустки за період роботи з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року, та 24 календарних дні невикористаної відпустки за період роботи з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року Загальна сума компенсації за невикористані відпустки становить 10043,52 грн. (з них ПДФО складає 1807,23 грн, ВЗ 150,65), до виплати підлягає сума 8085,04 грн.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 лютого 2020 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано, що між ОСОБА_1 та Приватним вищим навчальним закладом Товариства сприяння обороні "Коростенський технічний коледж" в період з 12 березня 2016 року по 31 березня 2018 року цивільно-правові відносини про надання послуг були трудовими.

Зобов`язано Приватний вищий навчальний заклад Товариства сприяння обороні "Коростенський технічний коледж" внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття її на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом, і про звільнення її з 31 березня 2018 року із займаних посад.

Стягнуто з Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату в розмірі 91469 грн. 41 коп. за період з 12 березня 2016 року по 31 березня 2018 року, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 12 березня 2016 року по 31 березня 2018 року в сумі 8085 грн. 04 коп., а всього 99554 грн. 45 коп.

Стягнуто з Приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 62361 грн. 67 коп.

Стягнуто з Приватного вищого навчального закладу Товариство сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі Приватний вищий навчальний заклад товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове,- про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про існування між ним та ОСОБА_1 трудових правовідносин, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту.

Звертає увагу на ту обставину, що позивач добровільно уклала вказані цивільно-правові договори, а досліджені в судовому засіданні колективні звернення, в тому числі і позивача, до керівництва навчального закладу і до Управління Держпраці з приводу порушення трудових прав, не свідчать про відсутність вільної згоди цих осіб на укладення даних цивільно-правових угод.

При цьому, судом залишено поза увагою те, що вказані звернення датовані груднем 2018 року, а укладені між позивачем та відповідачем договори діяли лише до березня 2018 року. Також, судом не було надано оцінки доводам представника відповідача щодо скорочення штату сторожів внаслідок запланованого встановлення технічних засобів охорони об`єктів відповідно до наказу №15-од від 11 січня 2016 року. Вказані цивільно-правові договори щодо надання послуг з охорони об`єктів угоди були укладені з працівниками, які обіймали посади сторожів та підлягали звільненню. Таким чином адміністрація коледжу намагалася врахувати інтереси цих працівників, забезпечивши їм можливість надавати послуги з охорони об`єктів за цивільно-правовими угодами.

Таким чином, вимоги позивача є безпідставними, а виконання нею за сумісництвом роботи кочегара взагалі не підтверджене жодними доказами.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому не визнала доводи відповідача та просила залишити рішення суду без змін. При цьому зазначила, що з метою поліпшення фінансового стану навчального закладу відповідачем було вирішено з 2016 року здійснити облаштування об`єктів технічними засобами охорони. У зв`язку з чим з працівниками коледжу, які на той час працювали на посадах сторожів та яких звільнили за скороченням штату, були укладені цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт) на охорону об`єктів. Зазначає, що вона разом з іншими працівниками фактично змушена була укласти відповідні договори з відповідачем з метою збереження робочого місця, а наказ №15-од від 11 січня 2016 року лише підтверджує факт здійснення на працівників тиску з боку адміністрації коледжу. Пояснює, що вона фактично працювала охоронцем, виконуючи такі ж функції, що і працівники, які працюють охоронцями за трудовими договорами.

Третя особа на стороні відповідача Житомирська обласна організація ТСО України також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга Приватного вищого навчального закладу товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" є обргунтованою.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника Приватного вищого навчального закладу товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж , колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із таких підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Приватним вищим навчальним закладом Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" були укладені цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт) №16/1 від 12 березня 2016 року, №38/1 від 29 грудня 2016 року, №11/1 від 31 березня 2017 року, №19 від 30 червня 2017 року, №37 від 29 вересня 2017 року та №55 від 28 грудня 2017 року.

Відповідно до умов вказаних договорів замовник доручає, а виконавець зобов`язується на свій ризик виконувати роботу по забезпеченню охорони парко-гаражного комплексу НВНЗ ТСОУ "Коростенський технічний коледж", включаючи: утримання в чистоті кімнати охоронника та території парко-гаражного комплексу, виконання функціональних обов`язків працівника, який виконує обов`язки охоронця у відповідності до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна НВНЗ ТСОУ "Коростенський технічний коледж", контроль за роботою котельні, водопостачанням, водовідведенням та підтриманням їх в робочому стані, дотримання інструкцій з користування охоронно-пожежною сигналізацією, пожежної безпеки, охорони праці.

Крім цього, замовник зобов`язується створити належні умови для надання виконавцем передбачених договорами послуг (виконання робіт); прийняти і оплатити якісно і своєчасно виконану особисто виконавцем роботу. Також, у відповідності до умов цих договорів на замовника покладався обов`язок щомісячно складати графіки роботи для виконавця, який у свою чергу, зобов`язувався його дотримуватись.

Відповідно до положень ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст.901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона ( виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основним критерієм відмінності цивільно-правової угоди та трудового договору є те, що цивільно-правовий договір укладається заради досягнення результатів праці, а трудовий - регулює сам процес праці. Якщо особа виконує роботу під керівництвом іншої сторони, що прийняла на себе обов`язок організувати процес праці, одержала право давати вказівки щодо послідовності та порядку проведення робіт - це трудовий договір. В свою чергу, визначальною ознакою цивільно-правових угод є те, що особа виконує роботу, самостійно організовуючи процес її виконання, не підлягає внутрішньому трудовому розпорядку замовника й бере на себе обов`язок передати іншій стороні результат своєї роботи.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 фактично працювала охоронцем та виконувала такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків щодо охорони приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувалась внутрішнього розпорядку, її під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, вона письмово попереджалась про матеріальну відповідальність, також додатково виконувала обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону.

Обгрунтованим є також й висновок суду про те, що ОСОБА_1 , виконуючи трудові обов`язки, має право на оплату праці, компенсацію за невикористану відпустку, а також вправі ставити питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до приписів ч.1 ст.94 та ч.1 ст. 95 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну ( годинну) норму праці.

Частиною 5 статті 95 КЗпП України також передбачено, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Згідно з ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При вирішенні спору суд першої інстанції, врахувавши розмір мінімальної заробітної плати, а також кошти, сплачені ОСОБА_1 за цивільно-правовими угодами, обгрунтовано стягнув з відповідача 99554 грн. 45 коп. заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористані відпустки, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 62361 грн. 67 коп.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Жодних нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність рішення суду, відповідачем не надано.

Таким чином, підстави для скасування чи зміни рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України , суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 лютого 2020 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 9 червня 2020 року