Постанова

від 03.03.2021 по справі 279/6777/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 279/6777/19

провадження № 61-9918св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний вищий навчальний заклад Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж ,

третя особа - Житомирська обласна організація Товариства сприяння оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 лютого 2020 року у складі судді Невмержицької О. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж (далі - Коростенський технічний коледж), третя особа - Житомирська обласна організація Товариства сприяння оборони України (далі - Житомирська ОО ТСО України), про визнання цивільно-правових відносин трудовими, зобов`язання внесення запису в трудову книжку та стягнення заробітної плати.

Позовну заяву мотивовано тим, що між нею та Коростенським технічним коледжем укладено цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт) від 12 березня 2016 року № 1 6/1, від 29 грудня 2016 року

№ 38/1, від 31 березня 2017 року № 11/1, від 30 червня 2017 року № 19,

від 29 вересня 2017 року № 37 та від 28 грудня 2017 року № 55. Проте, вважає, що між нею та Коростенським технічним коледжем виникли трудові відносини, оскільки цивільно-правові договори, які було укладено, не містять конкретних відомостей про обсяг та результат роботи, яку вона мала виконати за умовами договору, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був саме процес праці, а не її конкретний результат. Зазначала, що вона фактично працювала охоронцем, оскільки виконувала такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків з охорони приміщень та майна Коростенського технічного коледжу, за графіками, які складались керівництвом коледжу, дотримувалась внутрішнього розпорядку, її під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, письмово попереджалась про матеріальну відповідальність, також додатково виконувала обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону.

Вважала, що діями Коростенського технічного коледжу було порушено її право на працю, на соціальний захист у випадку безробіття. Також вважала, що має право на отримання заробітної плати в розмірі, не нижчому за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки повністю виконував місячну норму праці.

Оскільки вона фактично виконувала обов`язки охоронця, а за сумісництвом ще й кочегара, перебуваючи в трудових відносинах з Коростенським технічним коледжем, останній зобов`язаний провести їй доплату у вигляді різниці між фактично заробленою заробітною платою та коштами, виплаченими за цивільно-правовими угодами в сумі 15 591,67 грн за 2016 рік, 58 928,15 грн за 2017 рік, 16 949,59 грн за 2018 рік, а всього за період з березня 2016 року по березень 2018 року включно - 91 469,41 грн.

Крім того, вважала, що має 24 календарних дні невикористаної відпустки за період роботи з 01 квітня 2016 року до 31 березня 2017 року, та

24 календарних дні невикористаної відпустки за період роботи з 01 квітня 2017 року до 31 березня 2018 року. Загальна сума компенсації за невикористані відпустки становить 8 085,04 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати трудовими

цивільно-правові відносини, які існували між нею та Коростенським технічним коледжем протягом періоду з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року, а також зобов`язати Коростенський технічний коледж внести запис у трудову книжку про прийняття її на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом та запис про звільнення

з 31 березня 2018 року із займаних посад; стягнути заборгованість із заробітної плати в сумі 91 469,41 грн за період з 12 березня 2016 року

до 31 березня 2018 року та компенсацію за невикористану щорічну відпустку за вказаний період у сумі 8 085,04 грн, а всього 99 554,45 грн.

Також просила стягнути середній заробіток за затримку виплати заробітної плати при звільненні за весь час затримки до дня фактичного розрахунку в сумі 62 361,67 грн та 1 000 грн витрат за надання професійної правничої допомоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 28 лютого 2020 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано, що між ОСОБА_1 та Коростенським технічним коледжем у період

з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року цивільно-правові відносини про надання послуг були трудовими.

Зобов`язано Коростенський технічний коледж внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття її на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом, і про звільнення її з 31 березня 2018 року із займаних посад.

Стягнуто з Коростенського технічного коледжу на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату в розмірі 91 469,41 грн за період з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року

в сумі 8 085,04 грн, а всього 99 554,45 грн.

Стягнуто з Коростенського технічного коледжу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 62 361,67 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач помилково включив трудові відносини у форму цивільно-правових. Крім того, характер виконуваної ОСОБА_1 роботи також свідчить про те, що робота виконувалась постійно, оскільки в укладеному договорі не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги). Суд враховав й наявні в матеріалах справи колективні звернення, в тому числі і ОСОБА_1 , до керівництва закладу, так і до управління Держпраці з приводу порушення трудових прав, що свідчить про відсутність вільної згоди цих осіб.

Таким чином, оскільки між сторонами склались трудові відносини, позивач має право на працю, яке гарантоване Конституцією України, КЗпП України, а саме на отримання заробітної плати, доплати за роботу за сумісництвом, щорічну основну відпустку, компенсацію за невикористану відпустку, розрахунок при звільненні з роботи, відповідно до статей 21,4 КЗпП України та Закону України Про відпустки .

Позивачем проведено розрахунок доплати різниці між фактично заробленою заробітною платою та отриманими коштами відповідно до цивільно-правових угод, розмір якої становить 91 469,41 грн за період з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року, та розрахунок компенсації за невикористані відпустки в сумі 8 085,04 грн, який відповідачем не оспорено та спростовано не було. Середній заробіток за невиплату належних при звільненні позивачу сум за весь час затримки розрахунку до дня фактичного розрахунку становить 62 361,67 грн. Вказана сума при розгляді справи спростована не була, оскільки належних доказів, які б спростовували розмір цих нарахувань суду подано не було.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу Коростенського технічного коледжу залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 лютого 2020 року - без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 фактично працювала охоронцем та виконувала такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків щодо охорони приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувалась внутрішнього розпорядку, її під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, вона письмово попереджалась про матеріальну відповідальність, також додатково виконувала обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону.

Апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду про те, що ОСОБА_1 , виконуючи трудові обов`язки, має право на оплату праці, компенсацію за невикористану відпустку, а також вправі ставити питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору суд першої інстанції, врахувавши розмір мінімальної заробітної плати, а також кошти, сплачені ОСОБА_1 за цивільно-правовими угодами, обґрунтовано стягнув з відповідача 99 554,45 грн заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористані відпустки, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 62 361,67 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, Коростенський технічний коледж, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, і відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 та 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що при застосуванні статті 117 КЗпП України не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду

від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у якому йдеться про необхідність визначення періоду затримки розрахунку, середнього заробітку за період затримки, який не було визначено, та можливість зменшення стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку незалежно від повного чи часткового задоволення позову, що не було прийнято до уваги. Суди попередніх інстанцій вважали встановленим факт виконання позивачем за сумісництвом роботи кочегара, причому навіть без урахування тривалості опалювального періоду, як видно із наявного у матеріалах справи рахунку, лише на підставі пояснень позивача; вважали доведеним, а відтак встановленим факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати у сумі 91 469,41 грн, але доказів на підтвердження вказаної суми немає.

Коростенський технічний коледж зазначає, що з огляду на спірні правовідносини та наявні в матеріалах справи докази неможливо встановити чи працював позивач в день звільнення, а також неможливо встановити як факт порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України, так і підстави для відповідних стягнень згідно позовних вимог і вихідні дані для їх обрахунку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до Коростенського технічного коледжу, третя особа - Житомирська ОО ТСО України, про визнання цивільно-правових відносин трудовими, зобов`язання внесення запису в трудову книжку та стягнення заробітної плати призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Коростенського технічного коледжу, у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та Коростенським технічним коледжем було укладено

цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт)

від 12 березня 2016 року № 16/1, від 29 грудня 2016 року № 38/1,

від 31 березня 2017 року № 11/1, від 30 червня 2017 року № 19, від 29 вересня 2017 року № 37 та від 28 грудня 2017 року № 55.

Відповідно до умов вказаних договорів замовник доручає, а виконавець зобов`язується на свій ризик виконувати роботу по забезпеченню охорони парко-гаражного комплексу Коростенського технічного коледжу, включаючи: утримання в чистоті кімнати охоронника та території парко-гаражного комплексу, виконання функціональних обов`язків працівника, який виконує обов`язки охоронця у відповідності до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна Коростенського технічного коледжу, контроль за роботою котельні, водопостачанням, водовідведенням та підтриманням їх в робочому стані, дотримання інструкцій з користування охоронно-пожежною сигналізацією, пожежної безпеки, охорони праці.

Крім цього, замовник зобов`язується створити належні умови для надання виконавцем передбачених договорами послуг (виконання робіт); прийняти і оплатити якісно і своєчасно виконану особисто виконавцем роботу. Також, у відповідності до умов цих договорів на замовника покладався обов`язок щомісячно складати графіки роботи для виконавця, який у свою чергу, зобов`язувався його дотримуватись.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Коростенського технічного коледжу задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Відповідно до приписів частини першої статті 94 та частини першої

статті 95 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Частиною п`ятою статті 95 КЗпП України також передбачено, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Встановивши, що ОСОБА_1 фактично працювала охоронцем та виконувала такі ж функції, як і працівники, які виконують обов`язки охоронців відповідно до посадових обов`язків щодо охорони приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувалася внутрішнього розпорядку, її під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, вона письмово попереджалася про матеріальну відповідальність, також додатково виконувала обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами виникли трудові правовідносини. Цивільно-правові договори, які були укладені між позивачем та відповідачем не містять конкретних відомостей про результат виконуваної позивачем роботи, про об`єм робіт, які мала виконувати ОСОБА_1 за умовами договору, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був саме процес праці, а не її кінцевий результат. При цьому, характер виконуваної ОСОБА_1 роботи також свідчить про те, що робота виконувалась постійно, оскільки в укладеному договорі не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого

2021 року у справі № 279/6702/19 (провадження № 61-13754св20).

Суди при вирішенні спору також правильно врахували, що наявні в матеріалах справи колективні звернення, в тому числі і ОСОБА_1 , до керівництва закладу, так і до управління Держпраці з приводу порушення трудових прав, свідчать про відсутність вільної згоди цих осіб у прийнятті рішення щодо укладання з навчальним закладом цивільно-правових угод, а є вимушеною мірою.

При вирішенні спору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши розмір мінімальної заробітної плати, а також кошти, сплачені ОСОБА_1 за цивільно-правовими угодами, обґрунтовано стягнув з відповідача 99 554,45 грн заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористані відпустки, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 62 361,67 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами не існувало трудових відносин, оскільки ними були укладені цивільно-правові договори про виконання робіт, які не були визнані недійними, не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими судами обставинами.

Посилання заявника на те, що судами не враховано правових висновків, викладених у поставі Великої Палати Верховного Суду від 26 червня

2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) є необґрунтованими, оскільки судами стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 62 361,67 грн, тобто у меншому розмірі ніж заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористані відпустки (99 554,45 грн). Крім того, зазначена сума при розгляді справи спростована не була, оскільки належних доказів, які б спростовували розмір цих нарахувань суду подано не було.

З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили зібрані у справі докази, надали належну оцінку доказам та аргументам учасників справи, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права є необґрунтованими і зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України Коростенський технічний коледж залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 28 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 02 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович