Рішення

від 01.06.2020 по справі 922/3209/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3209/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Дочірнього підприємства "Захист і автоматизація об`єктів НДІРВ", вул. Академіка Павлова, буд. 271, м. Харків, 61054 до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", просп. Небесної Сотні, буд. 32-А, м. Одеса, 65121 протлумачення змісту договору за участю представників сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Захист і автоматизація об`єктів НДІРВ" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" про розтлумачення змісту пункту 8.2. укладеного між позивачем та відповідачем договору № 275/ДКБ-17 на виконання складових частин дослідно-конструкторської роботи від 26.07.2017 року як такого, що регламентує правові наслідки:

- зупинення (призупинення) на строк більше трьох місяців та; - розірвання вказаного договору.

Також позивачем заявлено до стягнення судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 20.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи № 922/3209/19 здійснюється у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначити на "16" січня 2020 року.

07.02.2020 року позивач через канцелярію суду надав заяву про уточнення позовних вимог у якій зазначає, що між позивачем та відповідачем наявний спір у розумінні змісту договору (т. 2 а.с. 20-23).

Ухвалою суду від 11.02.2020 року задоволено усну заяву позивача про прийняття уточнення позовних вимог (вх. 3205 від 07.02.2020 року), як пояснення до позовної заяви.

13.02.2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив (вх. № 3842) на позовну заяву, у якому останній просить суд, відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 25.02.2020 року частково задоволено клопотання відповідача про поновлення строку від 13.02.2020 року на подання відзиву на позовну заяву. Поновлено строк на подання відзиву (вх. № 3842 від 13.02.2020 року) та долучено його до матеріалів справи.

28.02.2020 року від позивача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 5341) на відзив відповідача у яких останній зазначає, що на думку позивача, відповідач не розуміє сутності договірних правовідносин (т. 1, а.с. 65-66).

Ухвалою суду від 10.03.2020 рок підготовче засідання у справі № 922/3209/19 закрито. Призначено справу № 922/3209/19 до розгляду по суті на "12" березня 2020 року.

Ухвалою суду від 12.03.2020 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у справі № 922/3209/19 оголошено перерву до "02" квітня 2020 р.

26.03.2020 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 879 електронна пошта) про зменшення витрат на правничу допомогу

26.03.2020 року відповідач через канцелярію суду надав заперечення (вх. № 879 електронна пошта) у яких просить суд, поновити строк для надання заперечень відповідача на відповідь позивач від 26.03.2020 року. Прийняти заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив та долучити їх до матеріалів справи. У разі відмови у прийнятті заперечень - долучити їх до матеріалів справи, як пояснення відповідача відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України. Відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

26.03.2020 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 879 електронна пошта) про відкладення (зупинення) розгляду справи, у якому просить суд, відкласти розгляд справи, призначений на 02.04.2020 року о(б) 14:30 год. на інший зручний для суду час після закінчення карантину або зупинити провадження у справі до моменту закінчення карантину. Клопотання просить суд, розглянути без участі представника відповідача.

02.04.2020 року позивач через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 8262) у якому зазначає, що у зв`язку із встановленням режиму карантину (постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року) просить суд здійснювати розгляд справи № 922/3209/19 без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами. Також зазначає, що докази оплати та зарахування судових витрат будуть надані не пізніше п`яти днів після ухвалення рішення.

Ухвалою суду від 02.04.2020 року клопотання (вх. № 879 електронна пошта) відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу повернуто без розгляду. Прийнято заперечення відповідача (вх. № 879 електронна пошта) як пояснення та долучено до матеріалів справи. Клопотання (вх. № 879 електронна пошта) відповідача про відкладення (зупинення) розгляду справи - задоволено. Клопотання (вх. № 8262 від 02.04.2020 року) позивача про розгляд справи без участі представника позивача - задоволено. Відкладено розгляд справи № 922/3209/19 на "28" квітня 2020 р

09.04.2020 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 1099 електронна пошта) про зменшення витрат на правничу допомогу, у якому просить суд, у разі задоволення позовних вимог, зменшити розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги з 1000, 00 грн. до 0,0 грн., до яких входять: - 1). складання заяви про відсутність тотожного спору між позивачем та відповідачем - з 500,00 грн. до 0,00 грн.; 2) складання заяви про усунення недоліків позовної заяви у справі № 922/2919/19 - з 500,00 грн. до 0,00 грн.; ІІ) зменшити розмір витрат позивача на оплату професійної допомоги з 6000, 00 грн. до 1500,00 грн. а саме: 1). складання позовної заяви з 4000,00 грн. до 1 000, 00 грн., 2) участь у судових засіданнях. Орієнтована кількість судових засідань 2 (два) - 2000,00 грн. до 500,00 грн. (2*250).

27.04.2020 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 1282 електронна пошта) про відкладення (зупинення) розгляду справи, у якому просить суд, відкласти розгляд справи на інший зручний для суду час після закінчення карантину або зупинити провадження у справі до моменту закінчення карантину. Вищевказане клопотання просить суд, розглянути без участі представника відповідача.

27.04.2020 року позивач через канцелярію суду надав відзив щодо клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу (вх. № 9811), у якому просить суд, прийняти цей відзив на клопотання відповідача від 09.04.2020 року про зменшення витрат на правничу допомогу до розгляду та долучити до матеріалів справи № 922/3209/19. Відмовити відповідачу у задоволенні клопотання від 09.04.2020 року про зменшення витрат на правничу допомогу.

27.04.2020 року позивач через канцелярію суду надав орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 9812). У якому зазначає, що загальна сума на професійну правничу допомогу позивача становить: 11 000, 00 грн. без ПДВ.

Ухвалою суду від 28.04.2020 року прийнято клопотання (вх. № 1099 від 09.04.2020 року електронна пошта) відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу та долучено до матеріалів справи. Прийнято відзив позивача (вх. № 9811 від 27.04.2020 року) на клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, як пояснення, долучено до матеріалів справи. Прийнято орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (уточнений) (вх. № 9812 від 27.04.2020 року) позивача та долучено до матеріалів справи. Клопотання (вх. № 1282 від 27.04.2020 року електронна пошта) відповідача задоволено в частині відкладення розгляду справи. Відкладено розгляд справи № 922/3209/19 на "12" травня 2020 р. о 14:30 год.

12.05.2020 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 1482 електронна пошта) про відкладення (зупинення) розгляду справи, у якому просить суд, відкласти розгляд справи, призначений на 12.05.2020 року о (б) 14:30 год. на інший зручний для суду час після закінчення карантину або зупинити провадження у справі до моменту закінчення карантину. Вищевказане клопотання просить суд, розглянути без участі представника відповідача.

Ухвалою суду від 12.05.2020 року клопотання (вх. № 1482 від 12.05.2020 року електронна пошта) відповідача задоволено в частині відкладення розгляду справи. Відкладено розгляд справи № 922/3209/19 на відкласти на "01" червня 2020 р. о 09:45 год.

Також судом, запропоновано учасникам справи визначитися із своєю участю в судовому засідання в режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, враховуючи приписи частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

Уповноважений представник позивача, у призначене судове засідання 01.06.2020 року не з`явився, своїм правом щодо проведення розгляду справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів не скористався, проте 02.04.2020 року через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 8262), у якому зазначає, що у зв`язку із встановленням режиму карантину (постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року) просить суд здійснювати розгляд справи № 922/3209/19 без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про що свідчить поштове повідомлення, яке судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 02.04.2020 року, яку занесено до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача в частині розгляду справи без участі представника.

Уповноважений представник відповідача, у призначене судове засідання 01.06.2020 року не з`явився, своїм правом щодо проведення розгляду справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів не скористався, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке судом долучено до матеріалів справи. Також відповідачем через канцелярію суду надано клопотання (вх. № 1704 від 25.05.2020 року електронна пошта) про відкладення розгляду справи, у якому останній просить суд, відкласти розгляд справи, призначений на 28.05.2020 року о 09:45 год. на інший зручний для суду час після закінчення режиму карантину або скасування обмежувальних протиепідемічних заходів після 22.06.2020 року. Клопотання просить суд, розглянути без участі представника відповідача.

Суд дослідивши матеріали справи № 922/3209/19 та клопотання відповідача (вх. № 1704 від 25.05.2020 року електронна пошта) про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про залишення його без розгляду, оскільки відповідач просить суд відкласти розгляд справи який призначений на 28.05.2020 року. Проте як вбачається із ухвали суду від 12.05.2020 року, розгляд справи судом було відкладено на 01.06.2020 року.

Також суд зазначає, що згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача, відсутність від позивача та відповідача клопотань щодо проведення розгляду справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів суд вважає, що позивача та відповідача було належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для вирішення спору по суті.

У судовому засіданні 01.06.2019 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.

Як зазначає позивач, 26.07.2017 року між Державним підприємством Одеський авіаційний завод (замовник) та Дочірнім підприємством Захист і автоматизації об`єктів НДРІВ (виконавець) укладено договір № 275/ДКБ-17 на виконання складових частин дослідницько-конструкторської роботи (т. 1, а.с. 15-24).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 року та може бути продовжений сторонами (пункт 11.1 договору).

Згідно з пунктом 1.1 договору, виконавець зобов`язався відповідно до Технічного завдання від 30.11.2016 року замовника виконати за Державним оборонним замовленням з дотриманням законодавства складову частину дослідно-конструкторської роботи шифр "Оновлення-24МР-ТРАСА" (далі - СУ ДКР), що наведена в Календарному плані (додаток № 1 до цього договору) та передати замовнику усі створені або придбані за договором матеріальні цінності та майнові права на об`єкти, права інтелектуальної власності, отримані за результатами виконання роботи в цілому або на кожному етапі (далі - науково-технічна продукція), вчинити інші дії, передбачені цим договором, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити створену науково-технічну продукцію.

Підставою для укладення та виконання цього договору є:

- Державний контракт № 403/2/17-1 від 03.07.2017 року на виконання дослідно-конструкторської роботи, шифр "Оновлення-24МР" (за першим варіантом), за державним оборонним замовленням, укладений між Замовником та Міністерством оборони України (да лі - Генеральний Замовник);

- Основні показники ДОЗ на 2017 рік, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.17 № 121-2;

- Технічне завдання на СЧ ДКР шифр "Оновлення-24МР-ТРАСА", затверджене Замовником та погоджене військовим представництвом замовника (далі-ПЗ) № 118 (пункт 1.3. договору).

Розділом 8 договору сторони погодили припинення (розірвання) договору.

Відповідно до пункту 8.1. умовами припинення (розірвання) договору є: - взаємна домовленість сторін; - продовження строку дії обставин непереборної сили більш як 90 (дев`яносто) днів; - закінчення строку договору; - рішення суду; - інші визначені законодавством умови

Пунктом 8.2. договору сторони погодили, що у разі прийняття рішення замовником про припинення СЧ ДКР (етапів, підетапів СЧ ДКР) на строк більше 3-х місяців, або розірвання договору, про що замовник письмово сповіщає виконавця та ПЗ № 118 протягом 3 календарних днів з дня прийняття такого рішення. Замовник на протязі 90 днів проводить розрахунки з виконавцем за виконані та прийняті замовником роботи, та на протязі 90 днів сплачує виконавцю фактичні витрати (з урахуванням прибутку) за виконаний та прийнятий обсяг робіт на час припинення (розірвання) договору( т. 1, а.с. 22).

Проаналізувавши предмет договору, суд вважає, що укладений між сторонами договір є договором підряду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу; до окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Згідно з статтею 892 Цивільного кодексу України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов`язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

Також сторонами було погоджено календарний план у якому сторони визначили терміни виконання робіт за договором (т. 1, а.с. 25-29).

03.10.2018 року між сторонами було підписано спільне рішення про коригування термінів складової частини дослідно-конструкторської роботи, шифр Оновлення - 24 МР-ТРАСА (т. 1, а.с. 30).

Сторони погодили тимчасово (до відновлення фінансування) призупинити виконання етапу 2 складової частини ДКР, шифр "Оновлення-24МР-ТРАСА". Укласти додаткову угоду до договору від 26.07.2017 року № 275/ДКБ-17, щодо виконання пункту 2 цього спільного рішення (пункт 1, 3).

04.10.2018 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1, зокрема внесено зміни до календарного плану та викладено його у наступній редакції: по етапу 2: Термін початку 01.03.2018 року, термін призупинення 01.10.2018 року, термін виконання етапу 2 в цілому визначається сторонами за окремою додатковою угодою після затвердження основних показників державного оборонного замовлення на відповідний рік; по етапу 3: Термін виконання визначається сторонами за окремою додатковою угодою ; по етапу 4: Термін виконання визначається сторонами за окремою додатковою угодою (т. 1, а.с. 31-32).

25.01.2019 року відповідачем на адресу позивача направлено листа №270/ДКБ№1, у якому останній повідомляє позивача, що з 01.10.2018 року офіційно тимчасово призупинено виконання етапу 2 контракту № 403/2/17-1 від 03.07.2017 року за Державним оборонним замовленням (до відновлення його фінансування), та відповідно виконавцями СЧ ДКР шифр "Оновлення-25МР", перегляд рівня орієнтовної ціни етапу 2 (та в цілому) може бути розглянутий після відновлення виконання дослідно-конструкторської роботи" (т. 1, а.с. 33).

Листом від 27.05.2019 року за № 1850/ДКБ-1, відповідач повідомив позивача, що у пункті 8.2 договору йдеться про припинення СЧ ДКР шифр "Оновлення-25МР" (тобто завершення робіт), а Додаткова угода № 1 до договору від 26.07.2017 № 275/ДКБ-17 наголошує про призупинення виконання етапу 2 СЧ ДКР з 01.10.2018, проте визнає, що про припинення (завершення) робіт за договором не йдеться. Враховуючи, що припинення і призупинення дії договору не є одним і тим самим пункт 8.2. договору не може бути застосовано для проведення взаєморозрахунків за результатами здійснення фактичних витрат на виконання етапу 2 СЧ ДКР. Водночас відповідачем повідомлено позивачу, що після поновлення дії договору та відновлення фінансування, розрахунки будуть здійснюватися належним чином у визначений договором спосіб (т. 1, а.с. 34).

Як зазначає позивач, у листі № 2803/ДКБ-1 від 05.08.2019 року відповідач просить позивача надати інформацію щодо проблемних питань по виконанню складової частини ДКБ, шифр Оновлення -24 МТ -ТРАСА , у тому числі - необхідний термін робіт та попередню орієнтовану вартість (з урахуванням уже виконаних робіт) з метою виконання другого етапу у повному обсязі СЧ ДКР (т. 1, а.с. 37).

Вищезазначені позивачем обставини свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виник спір, у зв`язку із різним тлумаченням пункту 8.2 договору № 275/ДКБ-17 від 26.07.2017 року на виконання складових частин дослідницько-конструкторської роботи, що і є причиною виникнення даного спору.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2, 3 статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На думку позивача, зі змісту положень Цивільного кодексу України, зокрема статей 598-609, випливає, припинення зобов`язання має наслідком остаточного припинення прав та обов`язків сторін зобов`язання: кредитора та боржника. При цьому законодавство України не містить положень, що робили б можливим припинення зобов`язання на певний строк (період). За твердженнями позивача, відповідач підписавши договір з терміном припинення у пункті 8.2. договору, діє в правовому режимі зупинення виконання робіт. Тому позивач погоджується з подібним розумінням пункту 8.2. договору, однак вважає за необхідне витлумачити зміст договору за допомогою суду, як органу державної влади України.

Згідно з частиною 1 статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

В силу приписів частин 1, 2 статті 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною 3 цієї норми, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

За змістом частини 4 статті 213 Цивільного кодексу України, якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частини у способи, передбачені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору, суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 року у справі № 925/106/17 зазначив, що з огляду на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

При цьому, у постанові від 16.04.2019 року у справі № 916/1171/18 Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди.

Також, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що у частинах 3 та 4 статті 213 Цивільного кодексу України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

При розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників в порядку позовного провадження (пункт 3 постанови Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Отже, підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту правочину має бути наявність спору між сторонами правочину щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто, потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

З огляду на викладене, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неточностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Як зазначає позивач, між сторонами існує спір, щодо пункту 8.2. договору. Зокрема листом від 25.01.2019 року №270/ДКБ№1 відповідач повідомив позивача, що з 01.10.2018 року офіційно тимчасово призупинено виконання етапу 2 контракту № 403/2/17-1 від 03.07.2017 року за Державним оборонним замовленням (до відновлення його фінансування), та відповідно виконавцями СЧ ДКР шифр "Оновлення-25МР", перегляд рівня орієнтовної ціни етапу 2 (та в цілому) може бути розглянутий після відновлення виконання дослідно-конструкторської роботи". Листом від 27.05.2019 року за № 1850/ДКБ-1 відповідач повідомив позивача, що у пункті 8.2 договору йдеться про припинення СЧ ДКР шифр "Оновлення-25МР" (тобто завершення робіт), а Додаткова угода № 1 до договору від 26.07.2017 № 275/ДКБ-17 наголошує про призупинення виконання етапу 2 СЧ ДКР з 01.10.2018, проте визнає, що про припинення (завершення) робіт за договором не йдеться. Враховуючи, що припинення і призупинення дії договору не є одним і тим самим пункт 8.2. договору не може бути застосовано для проведення взаєморозрахунків за результатами здійснення фактичних витрат на виконання етапу 2 СЧ ДКР. Водночас відповідачем повідомлено позивачу, що після поновлення дії договору та відновлення фінансування, розрахунки будуть здійснюватися належним чином у визначений договором спосіб (т. 1, а.с. 33-34).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що між сторонами наявний спір, щодо розуміння положень пункту 8.2. договору № 275/ДКБ-17 від 26.07.2017 року на виконання складових частин дослідницько-конструкторської роботи в частині терміну "припинення".

Згідно вимог статті 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

Статтею 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до наявного у Енциклопедії цивільного права України (/Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького Е 64 НАН України; відп. рез. Я.М. Шевченко. - К. : Інн Юре, 2009. 693-964 с.) визначення (значення) терміну припинення зобов`язання - це завершальна стадія дії зобов`язання, при настанні якої права та обов`язки суб`єктів зобов`язання перестають існувати, припиняється правовий зв`язок між ними. Зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання може припинитись у повному обсязі або частково. При частковому припиненні зобов`язання правовий зв`язок між учасниками не припиняється, однак змінюється його зміст, оскільки змінюється обсяг їх прав та обов`язків. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Строк (термін) виконання - це певний період (момент) у часі, коли повинно бути виконано зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання - це складова частина належного виконання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Отже, підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту правочину має бути наявність спору між сторонами правочину, щодо його змісту, невизначеність і зрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частин, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє встановити її намір, тобто, потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З аналізу вищезазначених норм та Цивільного законодавства, вбачається що зобов`язання припиняється частково або на строк не більше 3-х місяців відповідно до умов пункту 8.2. договору № 275/ДКБ-17 від 26.07.2017 року на виконання складових частин дослідницько-конструкторської роботи.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах: "Меллахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Тобто, в даному випадку "правомірні очікування"/"законні сподівання" полягають у можливості користування майном у майбутньому.

У межах визначених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо оплати виконаних позивачем робіт за договором № 275/ДКБ-17 на виконання складових частин дослідно-конструкторської роботи від 26.07.2017 року надає позивачу право на "законне очікування". Несплата відповідачем коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

За таких обставин, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог в частині тлумачення змісту пункту 8.2. договору № 275/ДКБ-17 на виконання складових частин дослідницько-конструкторської роботи від 26.07.2017 року.

А саме, визначення терміну "припинення" розтлумачити як "часткове припинення зобов`язання на строк не більше 3-х місяців. Оскільки внаслідок визначення сторонами конкретного періоду, змінюється обсяг їх прав та обов`язків.

В частині позовних вимог, щодо регламентування правових наслідків терміну "призупинення" - відмовити.

Щодо заперечень відповідача викладених у наданому до суду відзиву, а саме в обґрунтування наданого відзиву відповідач зазначає, що даний спір стосується питання державного оборонного замовлення, яке за своїм характером містить додаткові (специфічні) вимоги законодавства щодо суб`єктів, об`єктів та змісту правовідносин, що виникли між сторонами спору. 03.07.2017 року між відповідачем та Міністерством оборони України в особі Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України укладено Державний контракт № 403/2/17-1 на виконання Державного оборонного замовлення, щодо виконання дослідно-конструкторської роботи. З моменту укладання контракту з Міністерством оборони України - відповідач набув статусу виконавця оборонного замовлення. Міністерство оборони України одночасно є державним замовником, органом, що фінансує виконання робіт та, відповідно, власником послуг, Отже за твердженнями відповідача, будь-яка оплата за виконання робіт, надання послуг в кінцевому порядку здійснюється державним замовником на основі розрахунково-калькуляційних матеріалів. При виконанні зобов`язань, передбачених контрактом, через неможливість самостійно надати Міністерству оборони України науково-технічну продукцію, відповідач уклав в рамках контракту з позивачем договір № 275/ДКБ-17 від 26.07.2017 року на виконання складових частин дослідно-конструкторської роботи для потреб ДОЗ за вказаним контрактом. Положення вказаного договору у багатьох своїх аспектах є аналогічними положенням контракту, у тому числі і в пункті 8.2. договору. Також відповідач зазначає, що спільним рішенням від 03.10.2018 року за участю позивача та відповідача, ухвалено призупинення виконання етапу 2 СЧ ДКР, на виконання чого було укладено відповідну додаткову угоду № 1 до договору. Також про дані обставини зазначалося у листах № 270/ДКБ-1 від 25.01.2019 року, № 1850/ДКБ-1 від 27.05.2019 року та № 280/ДКБ-1 від 05.08.2019 року. Отже відповідач вважає, що призупинення не є тотожним припиненню у зв`язку із тим, що призупинення має тимчасовий характер, а припинення - постійний. Жодних документів, які б підтверджували наявність саме припинення робіт за ДКР та відповідно СЧ ДКР - відсутні, оскільки у разі припинення робіт би виник обов`язок з оплати як у Державного замовника за контрактом, так і у відповідача, як замовника за договором, однак, у зв`язку із саме тимчасовим призупиненням робіт такий обов`язок не наступив, оскільки договором не передбачено оплату вартості виконаних робіт у разі призупинення. Відповідно і рішення про припинення договору відповідачем не приймалося. Розділ в якому викладено пункту 8.2 договору називається Припинення (розірвання) договору , який врегульовано відповідні відносини передбачені статтями 651-654 Цивільного кодексу України, натомість обставини, які фактичного мають місце, не несуть за собою розірвання договору, та у разі наявності відповідного рішення Державного замовника, буде продовжений, про що буде прийнято відповідну додаткову угоду, Припинення згідно з пунктом 8.2 договору, не регламентує наслідки у вигляді призупинення , а тому не можу бути застосований до правовідносин, які наразі наявні між позивачем та відповідачем за додатковою угодою № 1, а відповідно не може бути розтлумачено, як це вказує позивач,

Також зазначає, щодо тривалості призупинення, то як вже вказувалось вище, призупинення за договором є похідним від призупинення за контрактом, оскільки даний договір укладено як СЧ ДКР та безпосередньо пов`язано з виконанням контракту. Відповідач не може одноособово продовжувати виконання даного договору, оскільки в такому випадку, скоріш за все зазнає збитків, оскільки вартість продовження даного договору, оскільки в такому випадку, скоріш за все зазнає збитків, оскільки вартість продовжених без згоди Державного замовника робіт бути не прийнята, а відповідно і не оплачена державним замовником за контрактом (т. 2, а.с. 46-47).

Суд не приймає заперечення відповідача, оскільки останнім довільно тлумачиться пункт 8.2. договору, а саме як помилкового тлумачення терміну припинення, як такого, що має постійну природу.

В іншій частині заперечення відповідача не стосуються предмету розгляду даній справі тому не приймаються судом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного

У пункті 7 прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача також витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір (т. 1, а.с. 12).

24.12.2019 року позивач через канцелярію суду надав заяву (вх. № 31373) про стягнення судових витрат, у порядку частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України які складається з витрат на професійну правничу допомогу, у якій зазначає, що у випадку ухвалення рішення на користь позивача, останнім будуть у встановлений строк подані докази відповідних судових витрат.

27.04.2020 року позивач через канцелярію суду надав орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (уточнений) (вх. № 9812) у якому зазначає, що, загальна сума витрат на професійну правничу допомогу позивача становить: 4000,00 грн.+500,00 грн. +500,00 грн. +6000,00 грн. та складає суму у розмірі 11 000, 00 грн. (т. 2, а.с. 127-135).

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

У підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, останнім було надано до суду копії: копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльність серія ХВ № 002315 від 08.02.2019 року, копія договору № 02/09/19 від 02.09.2019 року про надання правничої допомоги, оригінал довіреності № б/н від 30.08.2019 року), копію додаткової угоди № 2 від 21.11.2019 року, копію акту здачі-приймання наданих послуг (правничої допомоги) від 03.02.2020 року, копію акту здачі-приймання наданих послуг (правничої допомоги) від 04.02.2020 року, копію додаткової угоди № 3 від 02.04.2020 року, копію акту здачі-приймання наданих послуг (правничої допомоги) за договором № 02/09/19 про надання правничої допомоги, копію платіжного доручення № 1465 від 24.04.2020 року на суму 4 000, 00 грн., копію платіжного доручення №1140 від 04.02.2020 року на суму 7 000, 00 грн. (т. 1, а.с. 70-73, 204, т. 2, а.с. 9-10, 131-135).

Як вбачається із поданого позивачем розрахунку суми гонорару за надану допомогу та акту здачі-приймання наданих послуг (правничої допомоги) від 03.02.2020 року (адвокатом було надано послуги: - складено позовну заяву у справі

№ 922/3209/19 - 4000, 00 грн., складено заяву про усунення недоліків позовної заяви у справі № 922/3209/19 - 500, 00 грн., складено заяву про наявність у клієнта оригіналів письмових доказів у справі № 922/3209/19 - 500, 00 грн., також адвокат від імені клієнта взяв участь у судовому засіданні 16.01.2020 року у справі № 922/3209/19 - 1000, 00 грн.), акту здачі-приймання наданих послуг (правничої допомоги) від 04.02.2020 року (адвокат від імені клієнта взяв участь у судовому засіданні 04.02.2020 року у справі № 922/3209/19 - 1000, 00 грн.), акту здачі-приймання наданих послуг (правничої допомоги) від 02.04.2020 року (адвокат від імені клієнта взяв участь у судовому засіданні 11.02.2020 року, 25.02.2020 року, 10.03.2020 року, 12.03.2020 року у справі № 922/3209/19 - 4000, 00 грн.) загальна суму наданих адвокатом послуг, становить 11 000, 00 грн. (т. 2, а.с. 9-10, 131-135).

Також відповідачем 09.04.2020 року через канцелярію суду (електронна пошта вх. № 1099) надано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу (т. 2, а.с. 108-109).

В обґрунтування наданого клопотання, відповідач зазначає, що заявлені позивачем до стягнення послуги адвоката у розмірі 7 000, 00 грн. належним чином не підтверджені.

На думку відповідача, відсутні акти приймання - передачі наданих послуг, ані будь-яких інших доказів виконання адвокатом своїх обов`язків за договором позивачем не надано. Також зазначає. що відсутні розрахунки часу затрачено на надання правничої допомоги за вказаними послугами та відсутні докази сплати зазначеної суми гонорару адвокату позивачем. Також зазначає, що у розрахунку, жду які послуги вказані як заплановані, а не надані. Щодо складання позовної за заяви, зазначає, що фактичний обсяг заяви складає 4.5 сторінок, з якої мотивувальна частина - тільки 2.5 сторінок. Тому за твердженнями відповідача, заявлений обсяг робіт вказаних позивачем не відповідає фактичним трудовитратам при написанні позову, а доказів зворотного ним не надано. Щодо розрахунку участі у судовому засіданні зазначає, що дані витрати були заявлені передчасно та є орієнтовними. Також зазначає, що справа розглядається за місцем знаходження позивача та представник позивача не несе таких витрат, як наприклад представник відповідача. У зв`язку із чим, відповідач вважає зазначену позивачем вартість у 1 000, 00 грн. за одне судове засідання необґрунтовано завищеною та такою, яка не відповідає реальним затратам представника позивача на участь у суді. Щодо складання заяви про відсутність тотожного спору, зазначає, що дані витрати не можуть бути включені до складу витрат на правничу допомогу, оскільки, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України дане твердження може бути викладено однією фразою у позовній заяві. Відповідач, вважає недоцільним та невиправданим включення даного пункту розрахунку до складу судових витрат та наполягає на його виключенні. Щодо розрахунку складання заяви про усунення недоліків позовної заяви у справі № 922/2919/19 - 500, 00 грн. зазначає, що даний пункт теж не може бути включений до складу судових витрат, оскільки у ньому вказаний інший номер справи. На думку відповідача, витрати на складання заяви про усунення недоліків є витратами саме позивача. У зв`язку із чим, просить суд, у разі задоволення позовних вимог, зменшити розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги з 1000, 00 грн. до 0,0 грн., до яких входять: - 1). складання заяви про відсутність тотожного спору між позивачем та відповідачем - з 500,00 грн. до 0,00 грн.; 2) складання заяви про усунення недоліків позовної заяви у справі № 922/2919/19 - з 500,00 грн. до 0,00 грн.; ІІ) зменшити розмір витрат позивача на оплату професійної допомоги з 6000, 00 грн. до 1500,00 грн. а саме: 1). складання позовної заяви з 4000,00 грн. до 1 000, 00 грн., 2) участь у судових засіданнях. Орієнтована кількість судових засідань 2 (два) - 2000,00 грн. до 500,00 грн. (2*250).

27.04.2020 року позивачем через канцелярію суду, було надано відзив на клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу із рекомендаціями щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару затверджених рішенням Ради адвокатів Харківської області 3 17 від 21.03.2018 року (т. 1, а.с. 119-126).

Згідно вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно вимог частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 01.08.2019 року у справі 915/237/18 Верховний суд зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Суд, дослідивши заяву позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та додані до неї документи, а також заперечення відповідача та клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем витрат, складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат у розмірі 11 000, 00 грн., виходячи із вищенаведених критеріїв, ураховуючи викладені обставини стосовно складності справи, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу, які пов`язані із розглядом даної справи є неспіврозмірними, а тому підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 10 500, 00 грн.

Витрати у сумі 500,00 грн. за підготовку заяви про усунення недоліків є необґрунтованими та не відшкодовуються позивачу, оскільки відповідні витрати понесені позивачем з власної вини - у зв`язку із недотриманням вимог Господарського процесуального кодексу України щодо поданням позовної заяви. У зв`язку із чим, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 500, 00 грн. слід відмовити.

Крім того, як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 1 921, 00 грн.

Також, суд зазначає, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 року задоволено апеляційну скаргу позивача - ДП "Захист і автоматизація об`єктів НДІРВ" та скасовано ухвалу Господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2019 року по справі № 922/3209/19. Справу направлено до Господарського суду Харківської області.

При направленні справи № 922/3209/19 на новий розгляд, Східний апеляційний господарський суд у постанові зазначив, що скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та направляючи справу № 922/3209/19 до суду першої інстанції, Східний апеляційний господарський суд не має правових підстав для здійснення розподілу судових витрат, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено розподіл судових витрат на зазначеній стадії судового розгляду. Розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги позивача - ДП "Захист і автоматизація об`єктів НДІРВ" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.10.2019 у справі № 922/3209/19 буде здійснено судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, позивачем згідно платіжного доручення № 750 від 10.10.2019 року було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 07.10.2019 року у справі № 922/3209/19 у розмірі 1 921, 00 грн. (т. 1, а.с. 97).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача. У зв`язку із чим з відповідача підлягає до стягнення сума у розмірі 1 921, 00 грн. (за подання позовної заяви) та 1 921, 00 грн. (за подання апеляційної скарги).

Керуючись статтями 11, 213, 598, 626, 627, 628, 637 Цивільного кодексу України, статтею 180 Господарського кодексу України, статтями 13, 73, 114, 120, 129, 232, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Клопотання відповідача (вх. № 1704 від 25.05.2020 року електронна пошта) про відкладення розгляду справи залишити без розгляду.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.1. Розтлумачити зміст пункту 8.2. договору № 275/ДКБ-17 на виконання складових частин дослідницько-конструкторської роботи від 26.07.2017 року наступним чином "у разі прийняття рішення замовником про припинення, часткове припинення СЧ ДКР (етапів, підетапів СЧ ДКР) на строк більше 3-х місяців, або розірвання договору, про що замовник письмово сповіщає виконавця та ПЗ № 118 протягом 3 календарних днів з дня прийняття такого рішення. Замовник на протязі 90 днів проводить розрахунки з виконавцем за виконані та прийняті замовником роботи, та на протязі 90 днів сплачує виконавцю фактичні витрати (з урахуванням прибутку) за виконаний та прийнятий обсяг робіт на час припинення, часткове припинення, розірвання, договору".

2.2. В частині позовних вимог, щодо регламентування правових наслідків терміну "призупинення" - відмовити.

3. Клопотання відповідача від 09.04.2020 року (електронна пошта вх. № 1099) про зменшення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

4. Стягнути з Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" (просп. Небесної Сотні, буд. 32-А, м. Одеса, 65121, ЄДРПОУ 07756801) на користь Дочірнього підприємства "Захист і автоматизація об`єктів НДІРВ" (вул. Академіка Павлова, буд. 271, м. Харків, 61054, ЄДРПОУ 25185360) 1921, 00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 1921, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 10 500, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

5. В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 500, 00 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Реквізити сторін:

позивач - Дочірнє підприємство "Захист і автоматизація об`єктів НДІРВ" (вул. Академіка Павлова, буд. 271, м. Харків, 61054, ЄДРПОУ 25185360);

відповідач - Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" (просп. Небесної Сотні, буд. 32-А, м. Одеса, 65121, ЄДРПОУ 07756801).

Повне рішення складено "10" червня 2020 р.

Суддя О.О. Ємельянова