Постанова

від 02.06.2020 по справі 922/2417/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2417/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Ворожбянова А. М. (в порядку самопредставництва),

відповідача - Ганчар І. Д. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 (головуючий - Слободін М. М., судді Сіверін В. І., Терещенко О. І.) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Естейт"

про стягнення 1183654,78 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2019 року Харківська міська рада (далі - Харківська міськрада, Міськрада) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Естейт" (далі - ТОВ "КСВ Естейт", Товариство) про стягнення з відповідача 1183654,78 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки загальною площею 0,1765 га (кадастровий номер 6310137500:07:018:0060) по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові (далі - спірна земельна ділянка), з посиланням на статтю 189 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 1212- 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що Товариство у період з 01.09.2017 по 30.06.2019 (далі - спірний період) без достатніх правових підстав фактично використовувало спірну земельну ділянку, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міськради, та на якій розташована належна відповідачу нежитлова будівля літ. "З -3", внаслідок чого ТОВ "КСВ Естейт" зберігає кошти, не сплачуючи орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі, тим самим збільшує вартість власного майна, а Міськрада втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається безпідставне збереження коштів у виді недоотриманої орендної плати за рахунок Харківської міськради.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.10.2019 (суддя Суслова В. В.) позов задоволено повністю у зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2019 та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

5. Постанова мотивована посиланням на положення статті 13 Конституції України, статей 1212, 1214 ЦК України, статей 20, 189 ЗК України, статей 1, 50 Закону України "Про землеустрій" та статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з посиланням на які апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог з огляду на те, що: 1) земельна ділянка, кадастровий номер 6310137500:07:018:0060, ніколи не формувалася з метою функціонування та обслуговування нежитлової будівлі літ. "З -3", яка вже існувала станом на 08.12.2014; 2) достеменно знаючи, що формування земельної ділянки для функціонування та обслуговування нежитлової будівлі літ. "З -3" не відбулося, власник цієї земельної ділянки (позивач) на протязі 5-ти років не вчинив жодних дій, спрямованих на належне формування земельної ділянки (належне визначення площі та призначення земельної ділянки) для функціонування та обслуговування вказаної будівлі, тому в цьому спорі ризики зазначеної бездіяльності, в тому числі ризики неотримання плати за користування землею третіми особами, несе Міськрада; 3) той факт, що станом на день вирішення спору будівлі літ. "А-6" юридично не існує, оскільки в силу поділу вона була перетворена на декілька самостійних будівель, в тому числі будівлю літ. "З -3", жодним чином не спростовує висновку про те, що спірна земельна ділянка не призначена для функціонування та обслуговування нежитлової будівлі літ. "З -3"; 4) позивач не довів факт використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1765 га; 5) немає необхідності перевірки оцінки проведеного позивачем розрахунку розміру позовних вимог, оскільки у цьому спорі невідома площа землі, яка використовується відповідачем, і до встановлення цієї площі будь-який розрахунок є нікчемним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Харківська міськрада звернулася з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати повністю і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції положень статей 286, 289 ПК України, статей 1212, 1214 ЦК України, статей 19, 20, 79 1 ЗК України, статей 1, 50 Закону України "Про землеустрій", статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та статей 86, 236, 237, 269 ГПК України, наголошуючи, що: 1) апеляційний суд не врахував викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18 правового висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України; 2) апеляційний суд не врахував викладеного у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 правового висновку про те, що неналежне виконання своїх обов`язків з боку Харківської міськради не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою, у зв`язку з чим суд безпідставно послався на бездіяльність Міськради щодо впорядкування відносин із землекористування між сторонами; 3) апеляційний суд не врахував викладеного у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 і № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 від 12.06.2019 у справі № 922/902/18 правового висновку про те, що земельна ділянка, за використання якої позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, повинна бути сформована як об`єкт цивільних прав; 4) у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15 не наведено жодного висновку про тотожність чи подібність понять "цільове призначення" земельної ділянки і "вид використання" земельної ділянки, тому необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про зворотне; 5)дослідження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не має будь-якого юридичного значення для вирішення цього спору по суті, а висновок апеляційного суду про розроблення проекту землеустрою з порушенням вимог закону виходить за межі позовних вимог; 6) бездоказовим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність користування відповідачем усією площею спірної земельної ділянки, оскільки, на відміну від Міськради, Товариство не надало жодних доказів використання ним меншої площі земельної ділянки, аніж сформованої як об`єкт цивільних прав; 7) висновок апеляційного суду про "нікчемність" розрахунку позивача суперечить земельному законодавству, позаяк цей розрахунок було проведено на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. У листі ГУ ДФС у Харківській області від 14.08.2018 № 19858/9/20-40-12-14-22 зазначено, що ТОВ "КСВ Естейт" не є платником плати за землю по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові.

10. Згідно з листом Департаменту земельних відносин Харківської міськради від 30.08.2018 № 5818/0/225-18 на земельну ділянку по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові обліковуються договори оренди землі з іншими суб`єктами господарювання та на земельні ділянки з кадастровими номерами 6310137500:07:018:0026, 6310137500:07:018:0034, 6310137500:07:018:0027, 6310137500:07:018:0031, 6310137500:07:018:0023. Вказані земельні ділянки є іншими від земельної ділянки по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137500:07:018:0060, яка використовується ТОВ "КСВ Естейт".

11. Розрахунок розміру безпідставно збережених ТОВ "КСВ Естейт" коштів у розмірі орендної плати здійснено Харківською міськрадою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137500:07:018:0060) від 02.07.2019 № 1109/0/45-19, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

12. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.07.2019 № 174690510 вбачається, що право власності на нежитлову будівлю літ. "З -3" загальною площею 2386,6 м 2 з 31.08.2017 зареєстровано за ТОВ "КСВ Естейт" на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31.08.2017 № 839.

13. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.07.2019 № НВ-0003479382019 земельна ділянка площею 0,1765 га, кадастровий номер 6310137500:07:018:0060, по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові знаходиться у комунальній власності. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для реконструкції універсального оптового-роздрібного магазину літ. "А-6" з метою розширення торговельного залу на 1-му поверсі і приміщень 4-го поверху для розміщення цеху кондитерських та кулінарних виробів та реконструкції нежитлових приміщень 2-го поверху в будівлі літ. "А-6" з прибудовами для розширення торговельно-складських приміщень та подальшої експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд . Датою державної реєстрації вказаної земельної ділянки є 08.12.2014.

14. 23.07.2019 Департаментом територіального контролю Харківської міськради здійснено обстеження земельної ділянки з урахуванням звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові, розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Геодезично-вишукувальний центр" та витягу з Державного земельного кадастру від 23.07.2019 № НВ-0003479382019.

15. За результатами зазначеного обстеження складено акт від 23.07.2019, яким зафіксовано, що: 1) на сформованій земельній ділянці площею 0,1765 га (кадастровий номер 6310137500:07:018:0060) по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові розташована одна нежитлова будівля літ. "З -3", право власності на яку зареєстровано за ТОВ "КСВ Естейт"; 2) ТОВ "КСВ Естейт" з 01.09.2017 по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,1765 га (кадастровий номер 6310137500:07:018:0060) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "З -3" по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 ЗК України.

16. Розрахунок розміру безпідставно збережених ТОВ "КСВ Естейт" коштів у розмірі орендної плати здійснено Харківською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137500:07:018:0060) від 02.07.2019 № 1109/0/45-19, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Позиція Верховного Суду

17. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

18. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

19. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

20. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

21. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

22. Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

23. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

24. За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

25. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

26. Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

27. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

28. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

29. За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

30. Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

31. Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

32. З урахуванням положень статей 120, 125 ЗК України та статті 1212 ЦК України, колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18 правового висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

33. Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79 1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

34. Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

35. Про необхідність застосування статті 79 1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Харківська міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

36. Відтак колегія суддів погоджується з аргументами скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції викладеного у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 і № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 12.06.2019 у справі № 922/902/18 правового висновку про те, що земельна ділянка, за використання якої позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, повинна бути сформована як об`єкт цивільних прав.

37. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

38. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

39. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою Товариством з обмеженою відповідальністю "Віокон-3" (попереднім землекористувачем) і ТОВ "КСВ Естейт", зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міськрадою та державної реєстрації такого права, а, отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договору купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

40. Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що ТОВ "КСВ Естейт", набувши 31.08.2017 право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформило речового права на спірну земельну ділянку.

Вказаний висновок судом апеляційної інстанції не спростовано.

41. У свою чергу, в основу оскаржуваної постанови апеляційним судом покладено висновок про те, що, достеменно знаючи про відсутність формування земельної ділянки для функціонування та обслуговування нежитлової будівлі літ. "З -3", власник цієї земельної ділянки (позивач) на протязі 5-ти років не вчинив жодних дій, спрямованих на належне формування земельної ділянки (належне визначення площі та призначення земельної ділянки) для функціонування та обслуговування вказаної будівлі, тому в цьому спорі ризики зазначеної бездіяльності, в тому числі ризики неотримання плати за користування землею третіми особами, несе Міськрада.

42 . Верховний Суд вважає зазначений висновок апеляційного суду помилковим з огляду на таке.

43. Дійсно, відповідно до частини 4 статті 319 та статті 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

44. Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

45. Зміст наведених норм законодавства переконливо свідчить про те, що серед кола обов`язків власника земельної ділянки (в цьому випадку - Міськради) відсутній як його обов`язок спонукати власника будівлі чи споруди до формування земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування, так і обов`язок із самостійного (за власною ініціативою) формування земельної ділянки без подання землекористувачем відповідної заяви.

46. Крім того, неналежне виконання своїх обов`язків з боку Харківської міськради не є підставою для звільнення ТОВ "КСВ Естейт" від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у ТОВ "КСВ Естейт" не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18).

47. За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про неврахування апеляційним судом викладеного у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 правового висновку про те, що неналежне виконання своїх обов`язків з боку Харківської міськради не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою, у зв`язку з чим суд безпідставно послався на бездіяльність Міськради щодо впорядкування відносин із землекористування між сторонами.

48. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), отримала своє підтвердження під час касаційного провадження.

49. Касаційна інстанція зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій достовірно встановили обставини правомірного володіння і використання відповідачем належної йому нежитлової будівлі літ. "З -3", розташованої за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120, що само по собі свідчить про фактичне використання Товариством спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування вказаної нежитлової будівлі.

50. Адже за змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

51. Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею літ. "З -3" презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

52. Натомість, на відміну від припущень відповідача щодо відсутності фактичного використання ним всієї площі спірної земельної ділянки, помилково взятих до уваги апеляційним судом всупереч нормам статей 73, 74, 76, 86, 269 ГПК України, позивач надав до суду витяг з Державного земельного кадастру від 23.07.2019 № НВ-0003479382019, акт обстеження від 23.07.2019, складений Департаментом територіального контролю Харківської міськради, та звіт з геодезичної зйомки земельної ділянки по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові, а суд першої інстанції оцінюючи зазначені докази у їх сукупності дійшов виваженого висновку про те, що ТОВ "КСВ Естейт" з 01.09.2017 по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,1765 га (кадастровий номер 6310137500:07:018:0060) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "З -3" по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 ЗК України, тоді як на спростування цього висновку Товариство не надало жодного доказу.

Наведеним спростовується висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність користування відповідачем усією площею спірної земельної ділянки, оскільки, на відміну від Міськради, Товариство не надало жодних доказів використання ним меншої площі спірної земельної ділянки, аніж сформованої як об`єкт цивільних прав.

53. Таким чином, ТОВ "КСВ Естейт" у період з 01.09.2017 по 30.06.2019 не сплачувало за користування спірною земельною ділянкою по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міськради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

54. Разом з тим колегія суддів бере до уваги аргументи скаржника про те, що постанова Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, на яку передчасно послався апеляційний суд в обґрунтування свого висновку про недоведеність формування спірної земельної ділянки з таким цільовим призначенням і відповідним видом використання як "для обслуговування нежитлової будівлі літ. "З -3", не містить жодного висновку про тотожність чи подібність понять "цільове призначення" земельної ділянки і "вид використання" земельної ділянки, тому необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про зворотне.

55. При цьому касаційна інстанція враховує висловлену в постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 915/47/17 та від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15 правову позицію про те, що зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною 1 статті 19 ЗК України, в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури. Водночас, відповідно до частини 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником (користувачем) самостійно.

56. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У даному випадку спір пов`язаний зі стягненням безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне (позадоговірне) використання Товариством земельної ділянки, тому суд першої інстанції під час вирішення спору правомірно керувався наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 правовим висновком щодо застосування у подібних правовідносинах норми статті 1212 ЦК України, а не правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, оскільки предмет і підстави позову, фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, а також їх правове регулювання у зазначеній справі є різними у порівнянні з цією справою, що виключає подібність правовідносин.

57. З цих же мотивів Верховний Суд частково погоджується з твердженням скаржника про те, що з урахуванням предмета і підстав позову у цій справі, дослідження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не має істотного значення для вирішення цього спору по суті, а висновок апеляційного суду про розроблення проекту землеустрою з порушенням вимог Закону України "Про землеустрій" виходить за межі позовних вимог.

58. Колегія суддів також відхиляє суперечливий висновок апеляційного суду про те, що неіснування будівлі літ. "А-6" станом на день вирішення спору, яке зумовлено її перетворенням внаслідок поділу на декілька самостійних будівель, в тому числі будівлю літ. "З-3", нібито жодним чином не спростовує висновку про те, що спірна земельна ділянка не призначена для функціонування та обслуговування нежитлової будівлі літ. "З-3", оскільки цей висновок не відповідає вміщеним у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.07.2019 № НВ-0003479382019 відомостям про те, що видом використання земельної ділянки площею 0,1765 га, кадастровий номер 6310137500:07:018:0060, по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові, яка знаходиться у комунальній власності, є "для реконструкції універсального оптового-роздрібного магазину літ. "А-6" з метою розширення торговельного залу на 1-му поверсі і приміщень 4-го поверху для розміщення цеху кондитерських та кулінарних виробів та реконструкції нежитлових приміщень 2-го поверху в будівлі літ. "А-6" з прибудовами для розширення торговельно-складських приміщень і подальшої експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд" .

59. Отже, зазначений висновок суду апеляційної інстанції суперечить чітко визначеному у Державному земельному кадастрі цільовому призначенню земельної ділянки - для подальшої експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд, в тому числі й нежитлової будівлі літ. "З-3", що якраз і виникла внаслідок реконструкції будівлі універсального оптового-роздрібного магазину літ. "А-6".

60. Водночас Верховний Суд вважає безпідставним вміщений в оскаржуваній постанові висновок апеляційного суду про відсутність необхідності перевірки оцінки проведеного позивачем розрахунку розміру позовних вимог, оскільки у цьому спорі невідома площа землі, яка використовується відповідачем, і до встановлення цієї площі будь-який розрахунок є нікчемним , з огляду на таке.

61. Суд першої інстанції достеменно встановив, а апеляційний суд не спростував факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою в цілому (тобто площею 0,1765 га), а не її частиною, яка не була сформована як об`єкт цивільних прав у розумінні статті 79 1 ЗК України.

62. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). до У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту наведеної норми цивільного законодавства вбачається, що правовий термін "нікчемність" застосовується не щодо розрахунку розміру позовних вимог, а виключно щодо правочинів, недійсність яких передбачена законом і встановлюється така нікчемність при розгляді спору про право цивільне.

63. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).

64. Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

65. Що стосується здійсненого позивачем розрахунку розміру позовних вимог, то враховуючи положення статті 79 1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів вважає, що перевіривши цей розрахунок, місцевий господарський суд правомірно виходив з правильності визначення Міськрадою суми безпідставно збережених відповідачем коштів на основі належного і допустимого доказу - витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137500:07:018:0060) від 02.07.2019 № 1109/0/45-19, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

66. Натомість матеріали справи не містять жодних доказів подання відповідачем будь-якого контррозрахунку щодо проведеного Міськрадою розрахунку розміру безпідставно збережених Товариством грошових коштів.

67. Отже, в порушення вимог статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи не спростовано висновок суду першої інстанції про безпідставне збереження Товариством у спірний період коштів у виді недоотриманої орендної плати за рахунок Харківської міськради.

68. Оскільки скаржник належним чином обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, то оскаржувана постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

69. З наведених раніше мотивів касаційна інстанція відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідача як необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

71. Відповідно до статті 312 ГПК України (в редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

72. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.

73. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не можна вважати таким, що відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги позивача шляхом скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки у поданій касаційній скарзі Харківська міськрада просить зазначену постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат

74. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат скаржника у вигляді сплаченого ним судового збору у сумі 35509,62 грн, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом покладання обов`язку відшкодування цих витрат на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 922/2417/19 скасувати.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2019 у цій справі залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Естейт" (01004, м. Київ, вул. Шовковична, 42-44, ідентифікаційний код 41538147) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, Майдан Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243) 35509,62 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`ять) грн 62 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Доручити видати наказ Господарському суду Харківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков