Постанова

від 04.06.2020 по справі 504/2578/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2282/20

Номер справи місцевого суду: 504/2578/17

Головуючий у першій інстанції Вінська Н. В.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2020 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справи Одеського апеляційного суду у складі:

Головуючого судді: Князюка О.В.

Суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

За участю секретаря судового засідання - Бикової К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.02.2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Лиманського НО Орзіха Юрія Геннадійовича про поділ спадкового майна,-

ВСТАНОВИЛА:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

08 серпня 2017 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тодоров Дмитро Миколайович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватного нотаріуса Лиманського НО Орзіха Юрія Геннадійовича, в якому просив визнати:

- частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку АДРЕСА_1 НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 0,101 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ,

- визнати за ним право власності на ѕ частини вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла його дружина ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку ОСОБА_5 , та його діти, відповідачі по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги за законом. Між ними існувала домовленість про те, що ОСОБА_3 приймає спадщину одноособово, та у подальшому переоформить право власності на них. Однак після оформлення спадщини на себе - ОСОБА_3 відмовилася від виконання взятої домовленості.

ОСОБА_5 вказує, що проживав із своєю дружиною - ОСОБА_5 до моменту її смерті, однак у зв`язку з тим, що будинок не був зданий в експлуатацію, вони були зареєстровані за різними адресами. Вважає, що земельна ділянка належала йому та дружині на праві спільної сумісної власності, у зв`язку з чим просить поділити спадкове майно наступним чином, а саме виділити йому ѕ частини земельної ділянки та ј частину земельної ділянки відділити ОСОБА_3 (а.с. 1-2).

Короткий зміст рішення першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Лиманського НО Орзіха Ю.Г. про поділ спадкового майна - відмовлено.

Скасовано арешт на земельну ділянку № НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 0,101 га для будівництва і обслуговування будинку та господарських будівель(присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5122783200:01:002:1942 накладений ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 02 листопада 2017 року. (а.с. 139-140).

Вимоги та доводи апеляційної скарги

15 квітня 2019 року представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Тодоровим Дмитром Миколайовичем подано апеляційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.02.2019 року з посиланням на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що регулюють застосування строку позовної давності в частині визнання моменту початку перебігу позовної давності. (а.с. 144-152).

Апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропущення строку позовної давності. Зазначає, що судом не надано оцінки поведінці ОСОБА_2 яка суперечить висновку про те, що позивач довідався про порушення свого права в момент оформлення права власності на ОСОБА_3 .

Апелянт вважає, що факт оформлення спадщини на ОСОБА_3 в 2011 році не може вважатися моментом початку перебігу строку позовної давності, так як ОСОБА_2 об`єктивно не вважав своє право порушеним.

Таким чином ОСОБА_2 вважає висновок суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності почався в 2011 році є помилковим, так як закон (ч. 1 ст. 261 ЦП України) пов`язує початок перебігу строку позовної давності не з фактом формального (документального) порушення права, а з фактом усвідомлення порушення цього права.

Крім того апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції не врахована оформлена у вигляді договору та рішення письмова домовленість від 22 липня 2011 року стосовно спадкового майна після смерті ОСОБА_5 між позивачем та його дітьми: ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (а.с. 11, 27)

Проте позивачем також вказується, що вище вказані домовленості у вигляді договору та рішення не відповідають його внутрішній волі, та вважає даний правочин удаваним, оскільки ОСОБА_2 не сприймав оформлення спадщини ОСОБА_3 як момент порушення своїх прав, тому, що заздалегідь знав, що насправді вони домовились про інше.

Зазначеним вище документам не надано належної оцінки, хоча вони стосуються питання розподілу і оформлення спадщини між учасниками справи та передували оформленню у нотаріуса права на спадщину за ОСОБА_3 наголошує безпосередньо на тому, що саме в рамках на умовах вище вказаних домовленосте (а.с. 11,27,) ОСОБА_3 було доручено оформити спадщину на своє ім`я.

Отже, апелянт вказує, що факт юридичного оформлення права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 не сприймався ОСОБА_2 як порушення своїх прав на земельну ділянку, про що свідчить не тільки зазначені письмові домовленості (договір та рішення), а й подальша поведінка позивач. Зазначає, що як до оформлення спадщини після померлої ОСОБА_5 так і після позивач проживав та проживає у добудованому будинку який розташований на спірній ділянці, та даний факт підтверджується довідкою сільради № 1518 від 28.07.2017 року (а.с. 13), а його донька - спадкоємиця після смерті ОСОБА_5 проживала та проживає саме у м. Чернігові, що підтверджується як показаннями свідків, довіреністю від 30.08.2011 року посвідченою нотаріально (а.с. 72) та письмовими домовленостями а саме рішенням в якому зазначено її місце проживання. (а.с. 27).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справ

03 липня 2019 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, що прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_6 не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Просить суд апеляційної інстанції рішення Комінтернівського районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення (а.с. 86-191).

У відзиві відповідач - ОСОБА_3 , стосовно моменту початку перебігу позовної давності, зазначає, що позивачу достеменно було відомо хто є власником оспорюваної земельної ділянки, та те що порушено його права з 2011 року. Тому відповідач ОСОБА_3 вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивач звернувшись до суду за захистом порушеного права тільки 08.08.2017 року, майже через 6 років з моменту вступу у спадщину відповідача, пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач подавши відповідну заяву.

Також, ОСОБА_3 звертає увагу суду, що позивачу було відомо той факт, що вона оформила спадщину та отримала свідоцтво, що підтверджується письмовим договором про надання дозволу ОСОБА_2 на оформлення спадщини ОСОБА_3 (копія договору а.с. 192).

Щодо доводів апелянта з приводу удаваності письмової домовленості - рішення від 15.07.2011 року відповідач зазначає, що вони являються безпідставними, оскільки підстав щось приховувати у неї не існувало, прийняття спадщини - це виникнення прав та обов`язків тільки у однієї сторони- спадкоємця, в той час як удаваний правочин - це правочин який вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Стосовно предмета та характеру порушеного права ОСОБА_2 то відповідач вважає необхідним зазначити, що земельна ділянка була передана рішенням сесії Крижанівської сільської ради №44 від 22.09.1995 року в приватну власність, безоплатно ОСОБА_5 - та є, її особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю. Оскільки відповідно до п. 5, ч. 1, ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користування, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Редакція статті, відповідно до якої земельна ділянка приватизована під час шлюбу вважалася об`єктом права спільної сумісної власності, та на яку посилається апелянт, діяла з 08.02.2011 року до 13.06.2012 року.

ОСОБА_3 також зазначає, що завжди допомагала батькові після смерті матері, як матеріально та і морально підтримувала його, та буде продовжувати виконувати свій обов`язок доньки по відношенню до свого любимого батька.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

03 червня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду під головування судді Кравця Ю.І, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.02.2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Лиманського НО Орзіха Юрія Геннадійовича про поділ спадкового майна - відкрито апеляційне провадження (а.с. 168).

03 червня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду у складі головуючого: Кравця Ю.І., О.Г., суддів: Журавльова О.Г. та Комлевої О.М. зазначена цивільна справа була призначена до розгляду (а.с. 169).

Розпорядженням № 5949 щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.11.2019 року у відповідності до п. 3.12 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року з подальшими змінами було проведено автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів під головуванням судді Князюка О.В.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року суддею Князюком О.В. справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду.

25.02.2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду про виправлення описки, під головування судді Князюка О.В., суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. справа призначена до розгляду на 04.06.2020 року на 10:15 год.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

27 березня 2020 року від приватного нотаріуса Лиманського районного нотаріального округу Одеської області - Орзіх Ю.Г. надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.

Рада суддів України рекомендувала у період з 16 березня до закінчення дії карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 р., адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам).

Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19 з наступними змінами передбачено, що тимчасово, з 17.03.2020 року до закінчення дії карантину зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у від справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.

Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому вирішені питання щодо розгляду справи по суті, усвідомленість її учасників про розгляд справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції; і визначені відповідно до них правовідносини

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 75 років про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 54).

На день смерті ОСОБА_5 проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4 разом із ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с. 55).

З 18 серпня 1957 року по день смерті тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.(а.с. 9)

У період перебування у шлюбі відповідно до Державного акту серії НОМЕР_3 від 29.01.1997 р., виданого на підставі рішення Крижанівської сільської ради народних депутатів від 22.09.1995 року №44/10-ХХІІ, ОСОБА_5 набула права власності на земельну ділянку площею 0,101 га., розташовану на території с. Ліски Комінтернівського (нині Лиманського) р-ну, Одеської області (а.с. 85).

30.11.2011 року відповідачка по справі ОСОБА_3 отримала свідоцтво на право на спадщину за законом на земельну ділянку АДРЕСА_3 (а.с.49,87).

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, у рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, дата ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення. Ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 75 років про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 54).

З матеріалів справи вбачається, що на день смерті ОСОБА_5 проживала та була зареєстрованою за адресою АДРЕСА_4 разом із ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с.55).

З 18 серпня 1957 року по день смерті тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.(а.с.9)

У період перебування у шлюбі відповідно до Державного акту серії НОМЕР_3 від 29.01.1997 р., виданого на підставі рішення Крижанівської сільської ради народних депутатів від 22.09.1995 року №44/10-ХХІІ, ОСОБА_5 набула права власності на земельну ділянку площею 0,101 га., розташовану на території с. Ліски Комінтернівського (нині Лиманського) р-ну, Одеської області (а.с. 85).

30.11.2011 року відповідачка по справі ОСОБА_3 отримала свідоцтво на право на спадщину за законом на земельну ділянку АДРЕСА_3 (а.с.49,87).

Враховуючи, що права та обов`язки подружжя щодо спірного майна виникли до 01 січня 2004 року, застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема, Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Таким чином, вищевказана земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, при розгляді справи судом першої інстанції, відповідач в письмовій заяві просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав спливу позовної давності, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, в даному випадку спадщина відкрита з 24 лютого 2011 року, яка відповідає даті смерті спадкодавця.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не скільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами) , які свідчать про порушення прав особи ( ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмовою у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує.

Це означає те, що власник зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" статтею 30 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше, (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами

№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

З огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, ОСОБА_2 не довів, що про порушення своїх прав дізнався тільки після свари з донько, тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові за пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та не приймає доводи апелянта, що строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України не пропущений, оскільки перебіг позовної давності почався з моменту коли відповідачка ОСОБА_3 в ході сварки повідомила йому, що усе майно належить тільки їй, так як позивач сам займався оформленням спадщини на ОСОБА_3 (а.с.71), звертався до нотаріуса із заявою користуючись довіреністю від ОСОБА_3 (а.с.72), тобто позивач достеменно знав хто є власником земельної ділянки з 2011 року.

У зв`язку з викладеним суд апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що прирозгляді даної справи, вбачається порушення прав ОСОБА_10 . Однак позивач звернувшись до суду за захистом порушеного права тільки 08 серпня 2017 р., майже через 6 років з моменту вступу у спадщину відповідача, пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач подавши заяву, що являється підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ч.3 вказаної статті, Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. '

З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права. У зв`язку з зазначеним, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Резолютивна частина

У відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні даного позову, підстави стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати у цій справі відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.02.2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Лиманського НО Орзіха Юрія Геннадійовича про поділ спадкового майна -залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст судового рішення складено: 12.06.2020 року

Головуючий: О.В. Князюк

Судді: А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе