Постанова

від 07.07.2021 по справі 504/2578/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 504/2578/17-ц

провадження № 61-9959св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Лиманського нотаріального округу Одеської області Орзіх Юрій Геннадійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_4 , на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 лютого 2019 року у складі судді Вінської Н. В.

та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Лиманського нотаріального округу Одеської області Орхіз Ю. Г., про поділ спадкового майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла його дружина ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку. Його діти, відповідачі у справі є спадкоємцями першої черги

за законом.

ОСОБА_1 зазначав, що між ним, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 існувала домовленість про те, що ОСОБА_2 прийме спадщину одноособово, та у подальшому переоформить право власності на них. Проте після оформлення спадщини на себе ОСОБА_2 відмовилася від виконання взятої домовленості.

Разом із тим позивач зазначав, що він проживав із своєю дружиною - ОСОБА_5 до моменту її смерті, проте у зв`язку із тим, що будинок

не був зданий в експлуатацію, вони були зареєстровані за різними адресами.

Зазначав, що земельна ділянка належала йому та дружині на праві спільної сумісної власності, у зв`язку із чим, на його думку, приватний нотаріус допустив помилку щодо видачі свідоцтва право на спадщину за законом

на всю земельну ділянку.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку № НОМЕР_1 , загальною площею 0,101 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , а також визнати за ним право власності на 3/4 частини зазначеної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано арешт на земельну ділянку № НОМЕР_1 , загальною площею АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5122783200:01:002:1942, накладений ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області

від 02 листопада 2017 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належала колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності, оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 на всю земельну ділянку, порушує право ОСОБА_1 як співвласника земельної ділянки на володіння своєю часткою у спільному майні. Проте позивач звернувся із позовом із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої просила ОСОБА_2 у суді першої інстанції.

Разом із тим суд першої інстанції вважав, що доводи позивача про те,

що позовна давність, встановлена статтею 257 ЦК України не пропущена, оскільки перебіг позовної давності почався з моменту, коли відповідач

ОСОБА_2 у ході сварки повідомила йому, що усе майно належить тільки їй,

є необґрунтованими, оскільки позивач самостійно займався оформленням спадщини на ОСОБА_2 , звертався до нотаріуса із заявою, користуючись довіреністю від ОСОБА_2 , тобто позивач достеменно знав хто є власником земельної ділянки з 2011 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюване свідоцтво про право

на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 на всю земельну ділянку, порушує право ОСОБА_1 як співвласника земельної ділянки на володіння своєю часткою у спільному майні, оскільки спірна земельна ділянка належала колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності. Проте позивач звернувся із позовом із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої просила ОСОБА_2 у суді першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що доводи позивача щодо причин пропуску позовної давності, зокрема: перебіг позовної давності почався з моменту коли відповідач ОСОБА_2 у ході сварки повідомила йому, що усе майно належить тільки їй, є необґрунтованими, оскільки позивач самостійно займався оформленням спадщини на ОСОБА_2 , звертався до нотаріуса із заявою, користуючись довіреністю від ОСОБА_2 , тобто він достеменно знав хто

є власником земельної ділянки з 2011 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального

та процесуального права, застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 28 лютого 2018 року у справі № 273/175/16-ц (провадження

№ 61-1753св18), від 03 травня 2018 року у справі № 465/826/13-ц (провадження № 61-745св17), від 07 червня 2018 року у справі

№ 569/16624/15-ц (провадження № 61-2785св18), від 21 березня у справі

№ 635/278/16-ц (провадження № 61-759св18), від 04 липня 2018 року у справі № 644/4482/16-ц (провадження № 61-22290св18), від 20 вересня 2018 року

у справі № 369/11060/16-ц (провадження № 61-21008св18), від 12 грудня

2018 року у справі № 128/3382/16-ц (провадження № 61-1853св18)

та від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження

№ 61-21435св18) та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропущення позивачем позовної давності.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначає, що між позивачем та відповідачами була домовленість про те, що ОСОБА_2 прийме спадщину одноособово, та у подальшому переоформить право власності на них.

Вважає, що поведінка ОСОБА_1 свідчить про те, що він помилився

у правовій природі домовленостей та в перевазі одних актів над іншими, оскільки він немає юридичної освіти та у 2011 році йому було 83 роки, тому він не міг здійснювати правильну оцінку та правильно визначити вагомість укладених домовленостей і перевагу одних документів над іншими.

Діючи під впливом помилки, ОСОБА_1 не усвідомлював порушення свого права оформленням права власності на земельну ділянку

за ОСОБА_2 , тому, на думку представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_4 , висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності саме моментом оформлення права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 є помилковим.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 504/2578/17-ц

із Комінтернівського районного суду Одеської області.

У червні 2021 року справа № 504/2578/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року справу № 504/2578/17-ц призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 54).

На день смерті ОСОБА_5 проживала та була зареєстрованою

за адресою: АДРЕСА_3 , разом із ОСОБА_7 , ОСОБА_8

та ОСОБА_9 (а. с. 55).

З 18 серпня 1957 року по день смерті тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 та спадкодавець ОСОБА_5 перебували

у зареєстрованому шлюбі (а. с. 9).

У період перебування у шлюбі відповідно до державного акта серії І-ОД

№ 011641 від 29 січня 1997 року, виданого на підставі рішення Крижанівської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 22 вересня 1995 року № 44/10-ХХІІ, ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку площею 0,101 га, розташовану

на території с. Ліски Комінтернівського (нині Лиманського) району Одеської області (а. с. 85).

30 листопада 2011 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво на право на спадщину за законом на земельну ділянку АДРЕСА_1 (а. с. 49, 87).

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 просила суд першої інстанції застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав спливу позовної давності (а. с. 23-25).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ураховуючи те, що права та обов`язки подружжя щодо спірного майна виникли до 01 січня 2004 року, застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема: Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі -

КпШС України) 1969 року.

Відповідно до частини першої статті 22 та частини першої статті 28 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Частиною другою статті 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження

№ 61-12290св19), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі

№ 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права

на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови

від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку

із видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що спірна земельна ділянка належала колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності, обґрунтовано вважав,

що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

ОСОБА_2 на всю земельну ділянку, порушує право ОСОБА_1

як співвласника земельної ділянки на володіння своєю часткою у спільному майні.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є об`єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує.

Це означає те, що власник зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність

і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту

із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами

№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, встановивши, відсутність належних та допустимих доказів того, що позивач про порушення своїх прав дізнався тільки після свари

з дочкою та ураховуючи презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а також те, що з позовом позивач звернувся майже через 6 років з моменту вступу у спадщину відповідача (08 серпня 2017 року), дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову

за пропуском позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з моменту оформлення права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2

є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є об`єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні

обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Отже сам факт смерті одного із співвласників спільного майна не порушує прав та інтересів іншого із співвласників, натомість видача спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на всю земельну ділянку, а не належну спадкодавцю частку у ньому, свідчить про порушення прав та інтересів другого співвласника, саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину на всю земельну ділянку, а не належну спадкодавцю частку у ньому.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 173/2287/17 (провадження № 61-13220св19).

Позивачу достовірно було відомо, що 30 листопада 2011 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво на право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку, у тому числі і на частину цієї земельної ділянки, що належала позивачу і не входила до складу спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , оскільки на підставі довіреності від 30 серпня 2011 року він представляв інтереси ОСОБА_2 у всіх компетентних установах, підприємствах та організаціях з питання оформлення її спадкових прав

на майно ОСОБА_5 .

Безпідставними є також посилання заявника у касаційній скарзі на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені

у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 28 лютого 2018 року у справі № 273/175/16-ц (провадження

№ 61-1753св18), від 03 травня 2018 року у справі № 465/826/13-ц (провадження № 61-745св17), від 07 червня 2018 року у справі

№ 569/16624/15-ц (провадження № 61-2785св18), від 21 березня у справі

№ 635/278/16-ц (провадження № 61-759св18), від 04 липня 2018 року у справі № 644/4482/16-ц (провадження № 61-22290св18), від 20 вересня 2018 року

у справі № 369/11060/16-ц (провадження № 61-21008св18), від 12 грудня

2018 року у справі № 128/3382/16-ц (провадження № 61-1853св18)

та від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження

№ 61-21435св18), оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій,

та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо

їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції

від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру

до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок

та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили

в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану

представником - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович