Постанова

від 10.06.2020 по справі 761/43036/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8401/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи 761/4303/17

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Кузнєцової В.В.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Магістраль-77 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Магістраль-77 ,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Мальцева Д.В., -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ Магістраль-77 про стягнення заробітної плати, компенсації розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та скасування наказу.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що наказом від 26 червня 2017 року № 36 вона з 26 червня 2017 року була прийнята на посаду головного бухгалтера в ТОВ Магістраль-77 .

28 листопада 2017 року дізналася, що наказом від 10 листопада 2017 року № 10/11/17 її було звільнено із займаної посади з 15 листопада 2017 року у зв`язку з невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.

Вважає, що вказаний наказ не відповідає вимогам пункту 2 статті 40 КЗпП України, оскільки при прийомі на роботу нею було пред`явлено відповідачу всі відповідні документи про освіту.

За весь період роботи в ТОВ Магістраль-77 вона не отримувала заробітну плату, тому, посилаючись на положення статтей 115, 116, 117, КЗпП України, вважає, що з відповідача на її користь підлягає стягненню сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 14 581 грн, компенсація при звільненні за невикористану відпустку (8 днів) в розмірі 684 грн та компенсація за затримку розрахунку при звільненні у розмірі її середнього заробітку по день фактичного розрахунку.

У зв`язку з протиправними діями відповідача зазнала ще й значних моральних страждань, оскільки вона тривалий час переживала з приводу свого матеріального існування та втрати нормальних життєвих зв`язків.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 до ТОВ Магістраль-77 про стягнення заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та скасування наказу задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Магістраль-77 на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати починаючи з червня по листопад 2017 року включно у розмірі 14 581 грн, компенсацію при звільненні за невикористану відпустку 684 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 16 351,56 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн, а всього: 32 616,56 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць.

У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ Магістраль-77 щодо скасування наказу від 10 листопада 2017 року № 10/11/17 про звільнення у зв`язку з виявленою невідповідністю, видання наказу про її звільнення відповідно до поданої заяви та вчинення відповідного запису в трудову книжку відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ Магістраль-77 подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в частині сплати заборгованості по заробітній платі лише за жовтень 2017 року та листопад (період з 1 по 15) 2017 року і виплати компенсації невикористаної відпустки за період з 26 червня 2017 року по 15 листопада 2017 року на суму 5 296,18 грн.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалося, зокрема, на те, що судом першої інстанції було невірно проведено розрахунок, оскільки позивачем за період з 26.06.2017 по 15.11.2017 відпрацьовано 100 днів і за ці дні до виплати належить сума в розмірі 12 258,54 грн, а не 14 581,00 грн, як встановлено рішенням суду.

Вимоги щодо виплати 5 296,18 грн по заборгованості по заробітній платі в період з жовтня 2017 року по 15 листопада 2017 року та виплати компенсації невикористаної відпустки визнаються і були задепоновані відповідно до квитанції № 36473 від 17.11.2017.

Рішення в частині стягнення моральної шкоди вважає незаконним, оскільки позивач не довів суду та не надав доказів щодо її заподіяння.

Суд не звернув увагу на той факт, що доказів звернення позивача до Товариства з виплатою заробітної плати та відмовою останнього її виплатити до суду не було надано. Тому рішення суду в частині вирішення вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі середнього заробітку є необґрунтованим.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Магістраль-77 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року в частині стягнення з ТОВ Магістраль-77 на користь ОСОБА_1 компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено; у частині стягнення заробітної плати змінено, а саме зменшено стягнуту судом суму з 14 581 грн до 12 258,54 грн, в решті рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Магістраль-77 про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися. Про день, час та місце розгляду справи повідомлялися за законом належно.

Як вбачається з матеріалів справи, представникам ТОВ Магістраль-77 : Щеколді Л.В . та Берінчик Г.Ю. , які представляли інтереси товариства в Апеляційному суді м. Києва здійснено телефонний дзвінок та проінформовано їх про день, час та місце розгляду справи. Проте, за їх повідомленням, вони на сьогоднішній день не представляють інтереси ТОВ Магістраль-77 .

Відповідач повідомлявся за адресою вказаною в апеляційній скарзі (т. 2 ас. 35, 37-38). Разом з тим, перевіривши інформацію про юридичну особу у відкритому державному реєстрі встановлено адресу місцезнаходження юридичної особи: м. Чернівці, вул. Головна, 71, та направлено судову повістку також і за цією адресою (т. 2 ас. 39).

За період перебування справи в суді касаційної інстанції та в Київському апеляційному суді відповідач не був позбавлений права подати свої письмові пояснення, враховуючи що розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувається у порядку спрощеного провадження.

Враховуючи предмет позову та той факт, що справа перебуває на розгляді досить тривалий час, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність нез 'явившихся осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки рішення ухвалене за відсутністю учасників справи, то датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України ).

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга в частині вирішення питання щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 26 червня 2017 року працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера ТОВ Магістраль-77 .

Відповідно до наказу від 10 листопада 2017 року № 10/11/17 її було звільнено з 15 листопада 2017 року у зв`язку із виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України.

За період роботи з 26 червня по 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 було відпрацьовано 100 робочих днів. Загальна сума заробітної плати до вирахування всіх податків та зборів складає 15 228 грн., а з вирахуванням ПДФО (18 %) і військового збору (1,5 %) - 12 258,54 грн.

Компенсація при звільненні за невикористану відпустку становить 684 грн.

У день звільнення позивача відповідач в порушення статті 116 КЗпП не провів з нею розрахунок.

Ухвалюючи рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 16 351,56 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата сум, що належали ОСОБА_1 до виплати відбулася з вини товариства, тому дійшов висновку про виплату середнього заробітку за період з 15 листопада 2017 року по 19 квітня 2018 року та стягнення моральної шкоди.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 не працювала. Відповідач 13 листопада 2017 року надіслав їй телеграму та запропонував з`явитися в офіс для ознайомлення з наказом про звільнення від 10 листопада 2017 року, внесення запису в трудову книжку, отримання розрахунку. Позивач 15 листопада 2017 року не з`явилася, тому відповідач надіслав їй поштою копію наказу від 10 листопада 2017 року № 10/11/17 про звільнення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 27 січня 2020 року дійшов висновку, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган)

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до відповідача з заявами-претензіями про сплату заборгованості із заробітної плати. Докази надсилання та отримання заяви-претензії № 1 від 1.11.2017 міститься в томі 1 на а.с.19, з якого вбачається що ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ Магістраль-77 1.11.2017 заяву про звільнення на 1 аркуші та претензію № 1 на двох аркушах.

Наказ про звільнення ОСОБА_1 №10/11/17 виданий та підписаний директором ТОВ Магістраль-77 Федорчуком О.В. 10.11.2017 (т. 1 ас.31). Відомостей про ознайомлення з ним ОСОБА_1 в наказі відсутні.

Окрім цього, як вбачається, матеріали справи містять лист ТОВ Магістраль-77 датований 28.11.2017 в якому повідомлено ОСОБА_1 про те, що у зв`язку з її відмовою з`явитися до товариства 15.11.2017 з трудовою книгою (для внесення в неї запису) для ознайомлення з наказом про звільнення № 10/11/17 від 10.11.2017 та для остаточного розрахунку, направляє копію наказу про звільнення від 10.11.2017 (т. 1 ас. 33).

Доказів повідомлення ОСОБА_1 про явку саме 15.11.2017 матеріали справи не містять.

Як вбачається, в матеріалах справи наявна лише копія цінного листа, який направлено ТОВ Магістраль-77 на адресу ОСОБА_1 , опис вкладень якого містить лише Витяг з наказу № 20/10/17 від 20.10.2017 (т. 1 ас. 20).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.20 своєї постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 року за №13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При цьому, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 року за №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

До такої ж правової позиції дійшов й Верховний Суд України в своїй постанові від 29.01.2014 року по справі №6-144цс13.

Крім того, згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 року по справі №6-788цс16, аналіз норма ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в останні 2 календарні місяці перед звільненням з роботи заробітна плата позивача становила 3240,00 грн., в яких було 42 робочих календарних днів, середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 154 грн. 28 коп. ((3240+3240)/(42)=154,28).

При цьому, час затримки розрахунку 15.11.2017 року по 19.04.2017 року становить 106 робочих днів.

З урахуванням вищенаведених положень законодавства, встановлених обставин справи суд першої інстанції вірно вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16 351,56 грн. (154,28х106=16 351,56).

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги товариства про необґрунтоване стягнення з нього компенсації за затримку розрахунку при звільненні, як такі, що не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення суду в цій частині.

Стосовно доводів апеляційної скарги про незаконність рішення суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди в розмірі 1000 грн відхиляються судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною ч.1 ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При цьому, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

У відповідності до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Отже виходячи з вищенаведеного, можна дійти висновку, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових відносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, затримка виконання рішення про поновлення на роботі, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (висновки Верховного Суду України, викладені в постанові №6-23цс12 від 25.04.2012 року).

Таким чином, виходячи зі встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виходячи із засад розумності та справедливості, оцінюючи доводи позивача щодо обґрунтованості спричинення моральних страждань останній дійшов вірного висновку про порушення законних прав позивача, яке полягає у невиплаті заробітної плати, призводить до моральних страждань останньої, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя та стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги ТОВ Магістраль-77

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Магістраль-77 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року в частині вирішення вимог щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач

Судді: