Постанова

від 09.06.2020 по справі 923/766/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/766/19

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів секретар судового засідання Представники учасників у справі:Богатиря К.В. Бєляновського В.В., Мишкіної М.А. Арустамян К.А. не з`явилися розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 у справі№ 923/766/19 (суддя суду першої інстанції: Нікітенко С.В.; час і місце оголошення рішення: 19.12.2019 о 11:49, м. Херсон, вул. Театральна, 18, Господарський суд Херсонської області, зал судових засідань № 207) за позовом до відповідача про Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України Комунального підприємства Міськтеплокомуненерго стягнення 1 314 637,71 грн., В С Т А Н О В И В:

11 вересня 2019 року Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства Міськтеплокомуненерго заборгованості у розмірі 1 314 637,71 грн., з якої: 102 609,19 грн. - 3% річних та 1 212 028,52 грн. - сума інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства Міськтеплокомуненерго (75600, Херсонська область, м. Гола Пристань, вул. Покришева, 41, код ЄДРПОУ 21284482) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) суму інфляційних втрат у розмірі 1000446,41 грн., суму 3% річних у розмірі 98257,37 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 16480,56 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що КП Міськтеплокомуненерго не виконало свої зобов`язання за договором купівлі продажу природного газу 13/3057-БО-33 від 28.12.2012, дана обставина підтверджена рішенням Господарського суду Херсонської області від 09.10.2014 по справі № 923/766/19 та доданим до матеріалів справи сальдо КП Міськтеплокомуненерго та операціями по рахунку відповідача. Частково задовольняючи вимоги позивача суд врахував помилковість проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, оскільки інфляційні нарахування Акціонерним товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України здійснено на суми заборгованостей станом на кінець відповідного місяця із включенням до їх складу інфляційних втрат за попередній місяць, що чинним законодавством не передбачено та застосував, за клопотанням відповідача, строк позовної давності, що призвели до зменшення строку, за який нараховувалися 3 % річних та інфляційні втрати.

10.02.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення Господарського суду Херсонської області від 19.12.2019. Апелянт вважає, що при винесенні рішення суд першої інстанції не дотримався рекомендацій Листа Верховного суду України від 03.04.1997 № 62-97, що призвело до часткової відмови в задоволенні позовних вимог. Адже при розрахунку інфляційних втрат, судом першої інстанції для кожного наступного періоду не була використана сума боргу, збільшена на індекс інфляції попереднього періоду.

Окрім того, судом першої інстанції не було враховано висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 05.07.2019 по справі №905/600/18.

З огляду на це, скаржник просить рішення Господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 року у справі № 923/766/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 211 582,11грн. скасувати; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 211 582,11 грн., в задоволенні яких було відмовлено - задовольнити.

В іншій частині рішення Господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 року у справі № 923/766/19 не оскаржувалося.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 року у справі № 923/766/19; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 03.03.2020; роз`яснено учасникам справи про їх право до 03.03.2020 подати до суду заяви чи клопотання стосовно призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо, а також надати заперечення на заяви та клопотання інших осіб із доказами направлення копій таких заяв або заперечень іншим учасникам справи.

06.03.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства Міськтеплокомуненерго надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 року у справі № 923/766/19.

Відповідач зазначає, рішення господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 року у справі № 923/766/19 вважає правомірним, а апеляційну скаргу безпідставною, тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2020 призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України по справі № 923/766/19 на 26 березня 2020 року о 15:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2020 повідомлено учасників справи №923/766/19, що розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення Господарського суду Херсонської області від 19.12.2019, призначений на 26.03.2020 о 15:00 год. не відбудеться та вказано, що про дату, час та місце судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково.

Окрім того, 23.03.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України надійшло клопотання про відкладення засідання по справі №923/766/19, призначеного на 26.03.2020 о 15:00 год.

26.03.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства Міськтеплокомуненерго надійшло аналогічне клопотання.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 року у справі № 923/766/19 на 09 червня 2020 року о 16:00 год.; явка представників учасників по справі не визнавалася обов`язковою.

09.06.2020 о 12:30 електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника Комунального підприємства Міськтеплокомуненерго - адвоката Блонського Д.М. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon .

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 в задоволенні клопотання Комунального підприємства Міськтеплокомуненерго - про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено, оскільки дане клопотання надійшло в день проведення судового засідання, тобто з пропуском встановленого ст. 197 ГПК України 5-ти денного строку для його подачі.

09.06.2020 представники учасників у справі в судове засідання не з`явились, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 про призначення справи № 923/766/19 до розгляду на 09 червня 2020 о 16:00 була отримана позивачем - 07.05.2020, відповідачем - 06.05.2020.

Статтею 120 частиною 3, 6, 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено наступне:

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 09.06.2020, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 року у справі № 923/766/19, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з метою розгляду апеляційної скарги у даній справі у розумний строк згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 року у справі № 923/766/19 по справі № 923/766/19 по суті, не дивлячись на відсутність представників учасників по справі, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників учасників по справі у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у встановлений законом строк.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Матеріали справи свідчать, що 28 грудня 2012 року між Національною акціонерною компанією Нафтогаз України (надалі - позивач або продавець) і Комунальним підприємством Міськтеплокомуненерго (надалі - відповідач або покупець) був укладений договір купівлі - продажу природного газу № 13/3057-БО-33 (надалі - договір).

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, рішенням Господарського суду Херсонської області у справі № 923/1682/14 від 09.10.2014 позов задоволено частково, стягнуто з КП Міськтеплокомуненерго на користь ПАТ НАК Нафтогаз України 1058940,75 основного боргу, 120759,73грн. - пені, 127075,41грн. - інфляційних втрат, 35675,89грн. - 3% річних та 27646,10 судового збору .

За приписами ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно висновку Верховного суду від 11 квітня 2018 року у справі 903/408/16 Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі Брумареску проти Румунії №28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов`язковість врахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

На підставі зазначеного, оскільки рішення у справі № 923/1682/14 від 09.10.2014 набрало законної сили між тими ж сторонами, що і у справі № 923/766/19, спірні відносини виникли з одного договору, а тому суд вважає, що обставини які встановлені рішенням суду у справі № 923/1682/14, є доведеними та не підлягають доказуванню у справі № 923/766/19.

Згідно умов договору, продавець взяв на себе зобов`язання передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 ЗУ Про засади функціонування ринку природного газу виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами, в свою чергу покупець взяв на себе зобов`язання прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п.1.1. Договору).

Сторонами договору погоджено кількість газу, порядок та умови передачі, порядок обліку газу, ціну газу, порядок та умови проведення розрахунків, строк дії договору та інші умови.

Додатковою угодою № 1 від 30 вересня 2013 року до договору внесено зміни до п. 5.2 та п. 5.5. ст. 5 Ціна газу . Решта умов договору залишилася незмінною і обов`язковою для виконання сторонами

Відповідно до п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

На виконання умов договору позивач поставив протягом січня 2013 року - грудня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4025494,56 грн., що підтверджено доданими до матеріалів позовної заяви актами приймання-передачі (а.с. 24-30).

Згідно пункту 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовами п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Оскільки відповідачем не виконано зобов`язання за договором купівлі продажу природного газу 13/3057-БО-33 від 28.12.2012 в частині своєчасного погашення суми заборгованості, позивач звернувся до Господарського суду Херсонської області з вимогами про стягнення з першого 102609,19 грн. - 3% річних та 1212028,52грн. - суми інфляційних втрат, за період з 18.07.2014 по 05.02.2018.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги частково з огляду на те, що КП Міськтеплокомуненерго не виконало свої зобов`язання за договором купівлі продажу природного газу 13/3057-БО-33 від 28.12.2012, дана обставина підтверджена рішенням Господарського суду Херсонської області від 09.10.2014 по справі № 923/1682/14 та доданим до матеріалів справи сальдо КП Міськтеплокомуненерго та операціями по рахунку відповідача. Частково задовольняючи вимоги позивача суд врахував помилковість проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, оскільки інфляційні нарахування Акціонерним товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України здійснено на суми заборгованостей станом на кінець відповідного місяця із включенням до їх складу інфляційних втрат за попередній місяць, що чинним законодавством не передбачено та застосував, за клопотанням відповідача, строк позовної давності, що призвело до зменшення строку, за який нараховувалися 3 % річних та інфляційні втрати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

У даному випадку, рішення Господарського суду Херсонської області від 09.10.2014 по справ №923/1682/14 встановлено, що КП Міськтеплокомуненерго порушило свої грошові зобов`язання по договору купівлі-продажу природного газу №13/3057-БО-33 від 28.12.2012.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 Цивільного кодексу України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Аналогічну правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Колегією суддів враховується, що рішення Господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 у справі №923/766/19 в частині стягнення з КП Міськтеплокомуненерго на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 98 257,37 грн. 3% річних апелянтом не оскаржувалося та відповідно не підлягає перегляду у цій частині.

Стосовно відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України про стягнення з КП Міськтеплокомуненерго 211 582,11 грн. інфляційних втрат Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочення виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті Урядовий кур`єр . Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

При цьому системний аналіз положень статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України свідчить про те, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Враховуючи положення статей 3, 509, 625 Цивільного кодексу України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати, нараховані за попередній період, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, не обтяжена будь-якими додатковими нарахуваннями, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14.01.2020 у справі №924/532/19 та від 21.05.2019 року у справі №916/2889/13.

Крім того, у разі здійснення нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця фактично відбувається нарахування інфляції на інфляцію , що, в свою чергу, призводить до подвійної відповідальності особи, яка прострочила виконання грошового зобов`язання. Таке нарахування не відповідає приписам статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначена стаття Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права Non bis in idem (двічі за одне і те саме не карають), що забороняє притягати особу (в тому числі і юридичну, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 року №7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб) щонайменше двічі до юридичної відповідальності одного виду (цивільно-правової, кримінальної, адміністративної, дисциплінарної тощо) за одне й те саме правопорушення (цивільно-правовий делікт, злочин, адміністративне або дисциплінарне правопорушення).

Суд апеляційної інстанції вбачає, що розрахунок інфляційних втрат позивачем виконано без врахування вищенаведеного, оскільки інфляційні нарахування здійснено на суми заборгованостей станом на кінець відповідного місяця із включенням до їх складу інфляційних втрат за попередній місяць, а тому місцевим господарським судом правомірно проведено власний розрахунок та стягнуто з відповідача на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 1 000 446,41 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів критично оцінюються доводи скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Посилання скаржника на викладені в постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 правові висновки про те, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, позаяк інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки предмет і підстави позову, а також фактичні обставини у справі №905/600/18 та даній справі є суттєво відмінними, що виключає застосування правової позиції Верховного Суду, викладеної у зазначеній постанові, під час вирішення цього спору, що виник не з подібних правовідносин.

Щодо застосування судом першої інстанції позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 267 ч. 3 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заяву про застосування позовної давності зробив відповідач у справі 09.10.2019 (міститься у тексті відзиву на позов).

Згідно із ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Пунктом 9.3. договору М13/3057-БО-33 встановлено, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Таким чином, умови договору відповідають ст. 259 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 09 жовтня 2014 року у справі № 923/1682/14 позов задоволено частково, суд стягнув з КП Міськтеплокомуненерго на користь ПАТ НАК Нафтогаз України 1058940,75 грн. - основного боргу, 120 759,73 грн. - пені; 127 075,41 грн. - інфляційних втрат; 35 675,89 грн. - 3% річних та 27 646,10 грн. судового збору за прострочення оплати за природний газ поставлений у січні - грудні 2013 року, які нараховані за період прострочення виконання зобов`язання з 14.02.2013р. по 17.07.2014р. за цим договором.

Таким чином, нарахування штрафних санкцій заявлених НАК Нафтогаз України у справі №923/1682/14, було заявлено по 17.07.2014 включно.

В свою чергу позивачем було враховано дату кінцевого нарахування штрафних санкцій у справі № 923/1682/14, а саме до 17.07.2014, і відповідно розпочато нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 18.07.2014 по 05.02.2018. Основна заборгованість була сплачена 06.02.2018.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові, відповідно до положень частини четвертої статті 267 ЦК України.

Таким чином, з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності, а також умов п. 9.3. договору, положення ст. 259 ЦК України, та враховуючи, що позовна заява подана до суду - 06.09.2019, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що інфляційні втрати та 3% річних правомірно стягнути лише за період з 06.09.2014 по 05.02.2018 включно. Період нарахування позивачем з 18.07.2014 по 05.09.2014 перебуває поза межами 5-ти річного строку позовної давності для правовідносин сторін у даній справі.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено всі обставини по справі, вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що в свою чергу привело до прийняття обґрунтованого рішення, яке не підлягає скасуванню.

Висновки апеляційного господарського суду:

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення господарського суду за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 по справі № 923/766/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.06.2020

Головуючий К.В. Богатир

Судді: В.В. Бєляновський

М.А. Мишкіна