Постанова

від 10.06.2020 по справі 902/164/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року Справа № 902/164/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Вінницької міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Слауді" на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2020 р. у справі № 902/164/18 (суддя Нешик О.С., повний текст рішення складено 24.01.2020 р.)

за позовом виробничо-комерційного підприємства "Інтер-Агро" - товариства з обмеженою відповідальністю

до Вінницької міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Слауді"

про визнання незаконним рішення та визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту

за участю представників сторін:

позивача - Зайцев В.Ю.;

відповідача - 1 - Лірник І.І.;

відповідача - 2 - Якименко-Шевчук Ю.О., Петрушинська Л.С.;

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційне підприємство "Інтер-Агро" - товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради та ТОВ АФ "Слауді" про визнання незаконним рішення Вінницької міської ради №1049 від 26.01.2018 р. та визнання недійсним договору від 30.01.2018 р. про встановлення земельного сервітуту.

Правовими підставами позову позивач зазначає положення ст. ст. 98, 99, 100, 152 ЗК України, ст. ст. 16, 21, 203, 210, 215, 395, 401, 404 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення міської ради суперечить приписам чинного законодавства, порушує права позивача, як орендаря земельної ділянки. Позивач зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту. Наявність пункту "з" у ст. 99 ЗК України означає, що наведений перелік видів земельного сервітутів не є вичерпним. Разом з тим, зацікавлена сторона вправі вимагати встановлення на її користь іншого виду сервітуту щодо чужої земельної ділянки, виходячи з конкретних потреб та існування недоліків земельної ділянки, для використання якої необхідно встановлення земельного сервітуту.

Позивач звертає увагу суду, що ТОВ АФ "Слауді", на час прийняття міською радою оскаржуваного рішення та укладення договору про встановлення земельного сервітуту, дозволу на реконструкцію квартири в офіс, облаштування окремого входу в офіс не мала, тому відсутні підстави вважати неможливим задоволення потреб ТОВ АФ "Слауді" в користуванні земельною ділянкою іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Щодо правомірності встановлення земельного сервітуту для забудови та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, як це зазначено в оскаржуваному рішенні та договорі, то такий сервітут відповідно до ст. 99 ЗК України не може встановлюватися, оскільки це передбачено іншим видом речового права на чуже майно - суперфіцієм.

В той же час, в порушення норм чинного законодавства, що регулює містобудівну діяльність, міська рада передала у сервітутне користування земельну ділянку без кадастрового номера, під забудову. Крім того, згідно оскаржуваного рішення відповідача, договору сервітуту, право земельного сервітуту встановлено не на конкретно визначену, реальну земельну ділянку, а на ідеальну частку прибудинкової території.

Позивач зазначає, що оспорюваний договір сервітуту від 30.01.2018 р., не пройшов Державної реєстрації відповідно до закону, а реєстрація договору у книзі обліку договорів земельного сервітуту не є Державною реєстрацією відповідно до закону та не підміняє її, тому при укладенні договору на встановлення земельного сервітуту сторонами не дотримано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 11.01.2020 р. у справі № 902/164/18 позов задоволено. Визнано незаконним рішення Вінницької міської ради №1049 від 26.01.2018 р. "Про укладення, поновлення, розірвання договорів земельного сервітуту" в частині пункту 2 додатку 3 до цього рішення про укладення договору про встановлення земельного сервітуту з ТОВ АФ "Слауді" на ідеальну частку прибудинкової території багатоквартирного будинку площею 29 кв. м. для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) по вул. Хмельницьке шосе, 21 у м. Вінниця, терміном на 10 років. Визнано недійсним договір від 30.01.2018 р. про встановлення земельного сервітуту між Вінницькою міською радою та ТОВ АФ "Слауді" на ідеальну частку прибудинкової території багатоквартирного будинку площею 29 кв. м. для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) по вул. Хмельницьке шосе, 21 у м. Вінниця, терміном на 10 років. Здійснено розподіл судових витрат.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із доведеності позивачем наявності правових підстав для визнання незаконним спірного рішення міської ради в частині пункту 2 додатку 3 до цього рішення, оскільки із висновку судових експертів № 039/18 від 08.07.2019 р. суд встановив, що частина визначеної оспорюваним рішенням земельної ділянки для встановлення земельного сервітуту знаходиться за межами прибудинкової території багатоквартирного будинку, що не відповідає змісту самого рішення, в якому декларується про встановлення земельного сервітуту на ідеальну частку прибудинкової території багатоквартирного будинку, відтак оспорюване рішення міської ради є передчасним, оскільки земельна ділянка, яка фактично надана позивачу, станом на час розгляду даної справи не віднесена у визначений законом спосіб до прибудинкової території. Міська рада неправомірно прийняла оспорюване рішення про встановлення земельного сервітуту на несформованій у визначений законодавством спосіб земельній ділянці, в матеріалах справи відсутні докази щодо внесення відомостей про землі міської ради в районі розташування спірної земельної ділянки до Державного земельного кадастру.

Окрім того, враховуючи те, що спірне рішення міської ради є незаконним, оскільки прийняте з порушенням норм закону, а договір про встановлення земельного сервітуту, в даному випадку, повинен укладатися тільки на підставі законного та дійсного рішення органу місцевого самоврядування, тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним з моменту укладення договору про встановлення земельного сервітуту від 30.01.2018 р.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Вінницька міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що з метою забезпечення прав та обов`язків суб`єктів господарської діяльності щодо провадження плати за землю під час комерційного використання квартир в багатоповерхових житлових будинках, які переобладнали або мають наміри переобладнати ці квартири під комерційні об`єкти рішенням Вінницької міської ради від 04.03.2005 р. №1038 було затверджено Процедуру укладання договору земельного сервітуту на земельні ділянки комунальної власності міста Вінниці для обслуговування вбудовано-прибудованих приміщень різного функціонального призначення в багатоквартирній забудові. Дане рішення є діючим на даний час, а Порядок, затверджений цим рішенням, розповсюджуються на всю територію м. Вінниці.

З врахування вимог ст. 287.8 ПК України та відповідно до процедури, визначеної зазначеним Порядком, в 2017 році міським комунальним підприємством "Вінницьким муніципальним центром містобудування та архітектури" було виготовлено "Обґрунтування (графічні матеріали) визначення меж та площі прибуткової території з приміщенням, офісних приміщень для укладання договору земельного сервітуту.

В висновках "Обґрунтування 2017 р." зазначено, що спірна земельна ділянка розміщена в межах прибудинкової території і не підлягає вилученню з її меж. Розрахунок ідеальної частки приміщень ТОВ АФ "Слауді" проводиться з площі прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку. Ідеальна земельна частка офісних приміщень складає 1/83, що становить від прибудинкової території 29 м 2 . На Схемі генерального плану графічно відображено прибудинкову територію багатоповерхового будинку площею 1955 м 2 , що була прийнята рішенням Вінницької міської ради №718 від 30.03.2012 р. та відображено прибудинкову територію площею 2398 м 2 , з якої визначається ідеальна частка приміщень ТОВ АФ "Слауді".

Скаржник зазначає, що як встановлено експертизою у даній справі до складу прибудинкової території, з якої здійснювався розрахунок ідеальної частки, земельна ділянка, яка необхідна для здійснення руху автомобільним транспортом позивача, не включена. Отже, оскаржуване рішення жодним чином не порушую прав позивача, оскільки не стосується території, яка необхідна для обслуговування належних позивачу вбудовано-прибудованих приміщень (крім того, право власності на майно позивача не підтверджено належним чином).

Судом першої інстанції, як один із основних доказів по справі оцінюється "Проект індивідуального благоустрою земельної ділянки для офісних приміщень ТОВ АФ "Слауді" за адресою: вул. Хмельницьке шосе, 21 у м. Вінниця". Однак, суд не повинен був надавати йому оцінку, оскільки Проект не погоджений та не затверджений належним чином, носить нікчемний характер, і не може слугувати доказом по справі. Проект індивідуального благоустрою не є документом, на підставі якого міською радою ухвалювалось оскаржуване рішення.

Окрім того, суд першої інстанції не вжив процесуальних заходів щодо витребування у позивача доказів на підтвердження речових прав на нерухоме майно, щодо якого є позовна вимога про усунення перешкод в користуванні.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено розгляд апеляційної скарги на 18.03.2020 р. об 15:00 год.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ АФ "Слауді" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю; здійснити розподіл судових витрат.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження порушення його прав та законних інтересів, а також не довів у встановленому законом порядку наявність підстав для визнання рішення незаконним та договору недійсним.

Суд першої інстанції пов`язав порушення прав позивача із тим, що договір оренди на земельну ділянку у нього продовжений з міською радою, що підтверджується листами-зверненнями до останньої та сплатою орендних платежів, актом експерименту щодо перенесення в`їзду від 05.09.2002 р. встановлено неможливість такого перенесення в інше місце та згідно судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №039/18 від 08.07.2019р. встановлено, що облаштування входу в квартиру № 34 унеможливить здійснення господарської діяльності позивача. Проте, такі доводи суду не ґрунтуються на дійсних обставинах справи.

Щодо продовження договору оренди земельної ділянки, скаржник зазначає, що предметом оспорюваних як рішення, так і договору - є ідеальна частка. Тобто, частка, яка не має меж, не виділена в натурі, а отже, ця ідеальна частка не має жодного відношення до договору оренди земельної ділянки, яка була надана позивачу та строк якого закінчився 18.01.2017 р. Ідеальна частка жодним чином не перетинається із земельною ділянкою, яка видалена в натурі та має межі.

Щодо акту від 05.09.2002 р. скаржник вказує, що в даному акті комісія досліджувала відповідність вимогам безпеки руху заїзду до магазину "Слов`янський базар", в тому числі, при будівництві додаткового входу в будинок. Проте, такого магазину під назвою "Слов`янський базар", а з часу складання акту пройшло уже 19-ть років і територія заїзду, яка була на той час і на даний час - відрізняються, окрім іншого і площею. Тобто, акт є неналежний доказ, тому що не містить обставин, які входять в предмет доказування. Окрім того, зважаючи на те, що ідеальна частка прибудинкової території не виділена в натурі, тому вказувати про те, що вона накладається на територію заїзду - є безпідставним, тому, що територія для заїзду перебуває за межами прибудинкової території, а ідеальна частка прибудинкової території - розташована в її межах, а відтак територія для заїзду та ідеальна частка прибудинкової території - не стосуються один одного.

Скаржник зазначає, що експерти досліджували, з поміж іншого, питання про те, що облаштування входу в квартиру в„– 34 унеможливить здійснення господарської діяльності позивача. І суд це використав, в обґрунтування порушених прав позивача. Проте, на ідеальній частці прибудинкової території не можна здійснювати жодне будівництво. Це юридично неможливо зробити.

Окрім того, оспорюваним договором у п. 7.1. вказані обмеження щодо використання земельної ділянки, одне із них - це невстановлення меж частки користування в натурі (на місцевості). З цього слідує, що згідно оспорюваного договору ідеальну частку прибудинкової території не можна виділити в натурі і в подальшому, припустимо, здійснювати будівництво.

Таким чином, доводи суду про те, що оспорюваний договір порушує права позивача - є помилковими. Зважаючи на те, що будівництво входу - виходу до квартири № 34 відповідачем ТОВ АФ "Слауді" не здійснюється, а також те, що оспорюваний договір стосується ідеальної частки прибудинкової території і відношення до будівництва входу - виходу жодного не має - позивач передчасно звернувся до суду.

Таким чином, позивач не довів обставину вже існуючого порушення його прав, не довів того, що оспорювані рішення та договір порушують його права та інтереси, а суд, в свою чергу, визнав цю обставину встановленою.

Суд першої інстанції неправильно застосував ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки висновки суду про обов`язковість реєстрації земельної ділянки перед тим, як передати її у сервітут - помилкові. Навпаки, вищевказані норми закону підтверджують те, що оспорюване рішення міської ради прийнято у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

На думку скаржник суд неправильно застосував ст. 215 ЦК України, а також не застосував до спірних відносин ст. 210 ЦК України. Зважаючи на те, що, оспорюваний позивачем договір не є вчинений, тому, визнання його недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України не є можливим.

Скаржник зазначає, що позивачем взагалі не доведено обставину яких приміщень він є власник, ним не доведено обставину, що саме він є власником так званого "дебаркадеру", в проїзді до якої він нібито обмежується відповідно до умов оспорюваного договору - тому власниками є будь-хто з інших співвласників загального приміщення № 67. Тобто, ФОП Кравчук С.Б., ОСОБА_5 або ОСОБА_6 .

Таким чином, суд, встановивши вищевказану обставину, зобов`язаний був залучити ФОП Кравчука С.Б., ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до участі у справі в якості третіх осіб. В порушення ст. 50 ГПК України судом цього зроблено не було.

Судом першої інстанції було проігнорований п.1.1 оспорюваного договору, оскільки жодного передбачення та жодного словосполучення немає на кшталт "вхідної групи". Більше того, прибудинкова територія розподілена по фундаменту будинку, а тому, апріорі, ідеальна частка прибудинкової території не може використовуватися позивачем як проїзд.

Скаржник вказує, що позивач до тепер не оформив у законний спосіб право користування земельною ділянкою, його права оспорюваними рішенням, та договором не порушені, позивач не має права на звернення до суду у даній справі та не є належним позивачем

Апелянт доводить суду, що зроблені експертами висновки про відсутність технічної можливості за умови дотримання ДБН на спірній земельні ділянці виділити земельну ділянку площею 0,0029 га для сервітутного користування ТОВ АФ "Слауді" та облаштування входу - виходу до квартири в„– 34 по вул . Хмельницьке шосе, 21 " - зроблені на підставі недостовірних техніко-економічних показників в підробленому документі - План благоустрою 2017. Облаштування входу в офісне приміщення квартири № 34 будинку 21 по вул. Хмельницьке шосе з боку Д.Галицького унеможливить здійснення господарської діяльності позивача щодо розвороту автотранспорту для розвантажувально-завантажувальних робіт ґрунтуються на нормативно - правових актах - ДБН, які не підлягали застосуванню на час виникнення обставин - здійсненої позивачем у 2006 - 2008 році позивачем капітальної добудови.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження у справі, призначено розгляд апеляційної скарги на 18.03.2020 р. об 15:00 год., зупинено дію рішення суду та об`єднано для спільного розгляду апеляційну скаргу Вінницької міської ради та ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2020 р. у даній справі.

Виробничо-комерційне підприємство "Інтер-Агро"-товариства з обмеженою відповідальністю надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд в задоволені апеляційної скарги Вінницької міської ради та ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Позивач зазначає, що судом першої інстанції встановлено та доведено, що рішення Вінницької міської ради № 1049 від 26.01.2018 р. в частині п. 2 додатку 3 до цього рішення стосовно укладення договору земельного сервітуту з ТОВ Аудиторська фірма "Слауді", було прийнято з порушенням ст. ст. 79-1, 122, 123, 149, 186 ЗК України. Оспорюване рішення було прийнято на підставі "Обгрунтування (графічні матеріали) визначення меж та площі прибудинкової території з розміщенням офісній приміщень для укладення договору земельного сервітуту по вул. Хмельницьке шосе, 21 м. Вінниця" та Проекту індивідуального благоустрою земельної ділянки для офісних приміщень ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" за адресою: вул. Хмельницьке шосе, 21 у м.Вінниці, що не відповідає чинному законодавству.

Позивач звертає увагу суду, що інші обґрунтування скаржника - ТОВ АФ "Слауді" щодо неправильності вирішення справи судом першої інстанції спростовуються висновком експертів за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 08.07.2019 р. №039/18. Позивач вказує, що експерти у висновку експертизи дійшли висновку, що облаштування входу до кв. 34, будинку 21, як то відображено в Проекті індивідуального благоустрою земельної ділянки для офісних приміщень ТОВ Аудиторська фірма "Слауді", унеможливлює безперешкодний рух проїздом для розвороту автотранспорту при виконанні розвантажувально-завантажувальних робіт до приміщення ВКП "Інтер-Агро", що передбачено ДБН Б.2.2-12:2019, тому облаштування входу до квартири може бути перешкодою в здійсненні господарської діяльності ВКП "Інтер-Агро".

ТОВ АФ "Слауді" надіслало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ст. 123 ЗК України не регулює спірні відносини, а даною нормою визначено право користування земельною ділянкою, межі якої встановлені в натурі. Згідно п. 7.1 оспорюваного договору встановлені обмеження щодо використання встановленого земельного сервітуту площею 29,0 кв.м, не встановлення меж частки користування в натурі на місцевості.

Скаржник зазначає, що позивач вказує про те, що рішення Вінницької міської ради прийнято з порушенням ст. 79-1 ЗК України. Однак, дана стаття не регулює спірні відносини, даною нормою регулюються питання формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, крім випадків сервітуту щодо частини земельної ділянки - ч. 9 цієї статті.

На думку скаржника, доводи позивача про невідповідність чинному законодавству "Обґрунтування 2017 р." є надуманими та такими, що суперечать законодавству.

Апелянт зазначає, що експерти взяли в основу висновок на підставі підробленого примірника Проекту благоустрою, до якого долучені підроблені документи.

Доводить суду, що права чи інтереси позивача у зв`язку з прийняттям міською радою рішення та укладення договору не порушені. Вказане є визначальним, з огляду на ч. 2 ст. 4 ГПК України.

Окрім того, звертає увагу суду на те, що висновок експертів за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 08.07.2019 р. №039/18 надуманий (п. 7, cт. 30 висновку) та ґрунтується на ДБН, який не був чинний на час влаштування позивачем проїзду до колишнього магазину "Слов`янський базар", тому що дані норми вступили в чинність з 01.10.2019 р. (ст. 29 висновку).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.04.2020 р. об 15:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 р. доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Вінницької області.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 р. розгляд скарг відкладено на 14.05.2020 р. об 15:00 год.; зобов`язано сторін надати суду інформацію щодо власника (власників) приміщення за адресою: АДРЕСА_2, станом на дату подання даного позову (03.04.2018 р.) та станом на даний час.

На виконання вимог ухвали суду від 29.04.2020 р., ТОВ АФ "Слауді" надіслала до суду заяву, в якій зазначає, що станом на 24.04.2018 р. співвласниками приміщення за адресою: АДРЕСА_2 були: ОСОБА_3 з 19.08.2013 р.; ВКП "Інтер-Агро" - ТОВ з 12.11.2012 р.; ОСОБА_4 з 28.11.2012 р. Станом на 19.07.2019 р. співвласниками були: ОСОБА_5 з 11.12.2018 р.; ОСОБА_6 з 11.12.2018р.; ОСОБА_3 з 19.08.2013 р.; ВКП "Інтер-Агро" - ТОВ з 12.11.2012 р.; ОСОБА_4 з 28.11.2012р. Станом на 12.05.2020 р. співвласниками є: ОСОБА_3 з 19.08.2013 р.; ВКП "Інтер-Агро" - ТОВ з 12.11.2012 р. та ОСОБА_4 з 28.11.2012 р. Відповідач надав витяги щодо нежитлових приміщень, адреса яких наразі - АДРЕСА_9 (два витяги).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 р. розгляд скарг відкладено на 10.06.2020р. об 15:00 год.; доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Вінницької області.

ТОВ АФ "Слауді" надіслало до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази виконання рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.03.1998 р. №394, яким зобов`язано позивача оформити необхідну вихідну документацію на реконструкцію магазину "Слов`янський базар", розробити проектну документацію та погодити її в установленому порядку. Позивач на власний розсуд, без погодженої проектної документацій та відповідних дозволів, влаштував заїзд автотранспорту та завантаження саме біля вікон, лоджій квартир (на відстані 1,0-1,5м) з метою збільшення території для задоволення комерційних потреб - самочинної прибудови капітальних об`єктів з трьох сторін колишнього магазину "Слов`янський базар" та влаштування тимчасових споруд комерційного призначення на земельній ділянці 2 площею 0,1999 га, яка була надана йому згідно договору від 15.01.2002 р. в оренду виключно з метою благоустрою та саночистки. Встановлення в оспорюваних рішенні, договорі умов щодо благоустрою територій, розміщених біля приміщення квартири №34, здійснено Вінницькою міською радою в межах повноважень, встановлених статями 10, 20 Закону України "Про благоустрій територій населених пунктів" від 06.09.2005 №2807-1У. Ухвалені рішення органів місцевого самоврядування з утримання об`єктів благоустрою, є обов`язковими для виконання розміщеними біля них підприємствами.

Відповідач зазначає, що висновки експертизи з питань другого, четвертого експерт з земельно-технічних питань зробив на підставі саме недостовірних (підроблених) документів - План благоустрою, 2017, Схема генерального плану з недостовірними за змістом техніко-економічними показниками, що не відповідають достовірним показникам Кадастрового плану, 2017, який також досліджувався експертами.

Представники відповідачів в судових засіданнях підтримали доводи апеляційних скарг, просять їх задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в позові

Представник позивача в судовому засіданні 10.06.2020 р. заперечив доводи апеляційних скарг, просить відмовити в їх задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним господарським судом, за договором купівлі-продажу від 08.04.1997 р., що зареєстрований в ВООБП 14.04.1997 р. за № 826 виробничо-комерційне підприємство "Інтер-Агро" - товариство з обмеженою відповідальністю набуло право власності на вбудовано-прибудовані приміщення, загальною площею 362,6 кв. м за адресою: м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 21, цегляному, позначеному на плані літерою "А", 1997 року побудови. У власність позивача перейшли: клітина сходів -1,9, площею 19,3 кв. м, сховище - 2,3,10, площею 62,1 кв. м, тамбур - 4, 14, площею 5,0 кв. м, грузовий ліфт - 6, площею 7 кв.м, санвузол - 7, площею 2,9 кв. м, кабінети - 8, 13, площею 23,9 кв. м, коридор - площею 45,9 кв. м, комора - 13, площею 2,0 кв. м, торгівельний зал - 5, площею 199,8 кв. м.

Виробничо-комерційне підприємство "Інтер-Агро"-товариство з обмеженою відповідальністю діє на основі статуту, який взято на облік та зареєстровано зміни наказом Реєстраційної палати Вінницької міської ради № 43-Р від 23.01.2001 р.

Відповідно до п. 2.1 статуту позивач створений з метою отримання прибутку і створення робочих місць, а також задоволення потреб ринку в продукціях, послугах, промислових та продовольчих товарах.

Наказом Управління торгівлі, громадського харчування та побуту Вінницької міської ради № 300 від 27.05.1997 р. надано дозвіл позивачу на відкриття магазину продовольчих та промислових товарів за адресою: Хмельницьке шосе, 21.

Наказом Управління торгівлі, громадського харчування та побуту Вінницької міської ради №285 15.04.1998 р., зареєстровано торговельний центр - гастроном ВКП "Інтер-Агро" по вул. Хмельницьке шосе, 21 під назвою "Слов`янський базар".

Позивач, згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 26.03.1998 р. №394, отримав дозвіл на проектування і реконструкцію магазину по Хмельницькому шосе, 21 та на підставі даного дозволу позивач здійснив реконструкцію магазину.

Згідно рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17.04.2008 р. у справі №2-3126/08 за позивачем визнано право власності на перебудовані приміщення.

Разом з тим, ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26.05.2010 р. вказане рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17.04.2008 р. скасовано, а справу повернуто на новий розгляд.

Так, ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 13.09.2010 р. позов ВКП "Інтер-Агро" про визнання права власності залишено без розгляду.

Виконавчим комітетом Вінницької міської ради надано виробничо-комерційному підприємству "Інтер-Агро" дозвіл від №307 на складання проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2818 га для комерційних потреб - 0,0155 га, для благоустрою та санітарної чистки - 0,2663 га під торговий комплекс по вул. Хмельницьке шосе, 21 за рахунок земель Вінницької міської ради.

На підставі даного дозволу та за клопотанням позивача, Подільським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру в 2001 році було виготовлено "Проект відведення земельної ділянки виробничо - комерційному підприємству "Інтер-Агро" в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди для комерційних потреб - роздрібної торгівлі та комерційних послуг, благоустрою і санітарної очистки прилеглої території по Хмельницькому шосе, 21 на території Вінницької міської ради" (т. 2, а. с. 129-145).

Як слідує із змісту проекту, зокрема наявного генплану: при виготовленні вказаного проекту було запроектовано зону проїзду до дебаркадеру комплексу, яка розміщена зі сторони 40-річчя Перемоги (перейменовано назву вулиці на Данила Галицького). Тобто місце облаштування заїзду-виїзду до розвантажувального майданчика. При цьому схема розміщення проїзду до дебаркадера вбудовано-прибудованого приміщення №67 зазначена на вказаному генплані відповідає відомостям, що містяться у генплані, благоустрою території відображеного на схемі М1:500, погодженому з начальником ДАІ УМВС у Вінницькій області 05.01.2000 (т.2, а.с. 171).

Водночас, суд зазначає, що із зазначених картографічних зображень слідує, що проїзд до дебаркадера вбудовано-прибудованого приміщення №67 пролягає через земельну ділянку, відносно якої позивач звернувся до Вінницької міської ради про її виділ у користування.

Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2418 від 28.12.2001 р. "Про надання земельної ділянки виробничо-комерційному підприємству "Інтер-Агро" ТОВ" вказаний вище проект відведення 2001 затверджено.

Відповідно до п. 2 рішення виконавчим комітетом надано ВКП "Інтер-Агро" ТОВ земельні ділянки по вул. Хмельницьке шосе, 21: 2.1 площею 0,0155 га в тимчасове довгострокове користування строком на 20 років для комерційних потреб; 2.2 площею 0,1999 га в тимчасове довгострокове користування строком на 15 років відповідно до договору оренди; 2.3 площею 0,0664 га в тимчасове короткострокове користування строком на 3 роки відповідно до договору оренди.

Виконавчим комітетом також вирішено погодити проект договору між виконкомом міської ради та виробничо-комерційним підприємством "Інтер-Агро" ТОВ", про що зазначено в пункті 3 Рішення.

15.01.2002 р. між Вінницькою міською радою (виконком Вінницької міської ради) (орендодавець, відповідач - 1) та виробничо-комерційним підприємством "Інтер-Агро" (орендар, позивач) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований в реєстрі за №143 (т. 1, а. с. 22-24).

Згідно предмету договору, орендодавець на підставі рішення № 2418 від 28.12.2001 р. надає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 21 (п. 1.1 договору).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору, земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. В оренду передається земельна ділянка площею 0,2818 га.

Договір укладається на термін: 20 років на земельну ділянку 1, площею 0,0155га; 15 років на земельну ділянку 2, площею 0,1999 га; 3 роки на земельну ділянку 0,0664 га.

26.01.2018 р. Вінницькою міською радою прийнято рішення №1049 "Про укладення, поновлення, розірвання договорів земельного сервітуту, суперфіцію".

Згідно додатку № 3 до вказаного рішення міської ради вирішено укласти договір про встановлення земельного сервітуту з товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Слауді" на ідеальну частку прибудинкової території багатоквартирного будинку площею 29 кв. м. для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку), по вул. Хмельницьке шосе, 21, у м. Вінниця, терміном на 10 років (т. 1, а. с. 28-30).

Відповідно до п. 2.1 вказаного додатку вирішено встановити у договорі земельного сервітуту обмеження (обтяження) у вигляді:

"2.1.1. дотримання функціонального призначення частки прибудинкової території - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку);

2.1.2. невилучення з меж прибудинкової території;

2.1.3 невстановлення меж частки користування в натурі (на місцевості);

2.1.4. здійснення благоустрою прилеглої території, відповідно до технічних умов та плану благоустрою, погодженого належним чином, протягом 6 місяців з моменту прийняття даного рішення;

2.1.5. утримання в належному санітарному стані прилеглої території, тротуару та частини дороги, що прилягають до земельної ділянки, за окремою угодою та план-схемою, погодженою департаментом комунального господарства та благоустрою;

2.1.6. заборони розміщення будь-яких об`єктів, ТС, встановлення елементів благоустрою, в т. ч. МАФ, без відповідних дозволів;

2.1.7. дотримання вимог Закону України "Про відходи" та інших вимог природоохоронного законодавства;

2.1.8. встановлення права третіх осіб на ремонт, прокладку і обслуговування інженерних мереж;

2.1.9. дотримання вимог ст. 18 Закону України "Про автомобільні дороги";

2.1.10 забезпечення на об`єкті комплексу заходів для повної доступності і безпеки маломобільних груп населення відповідно до листа ЦР "Гармонія" (лист від 13.03.2017 №40/17)".

30.01.2018 р. між Вінницькою міською радою (власник) та Аудиторською фірмою "Слауді" (особа) укладено договір про встановлення земельного сервітуту. Згідно предмету договору власник надає згоду особі на встановлення земельного сервітуту на ідеальну частку прибудинкової території площею 29 кв.м багатоквартирного будинку по Хмельницькому шосе, 21 у м. Вінниці, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку).

Встановлення земельного сервітуту здійснюється для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (п. 2.1 договору сервітуту).

Згідно пунктів 3.1, 3.2 договору сервітуту: сервітутне землекористування встановлюється терміном на 10 років з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою та діє до 26.01.2028 р.

Договір набуває чинності з дня його реєстрації та діє протягом встановленого терміну.

Сервітутне землекористування встановлюється для забезпечення права особи для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Основне цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (п. 5.2, п. 5.3 договору сервітуту).

Пунктом 5.5 договору передбачено, що встановлення земельного сервітуту здійснюється із розробленням розрахунку ідеальної частки прибудинкової території.

В розділі 7 договору сервітуту сторони продублювали обмеження щодо використання земельної ділянки, які визначені в пункті 2 додатку №3 до рішення Вінницької міської ради №1049 від 26.01.2018 р., зокрема:

"7.1 земельний сервітут встановлюється за умови:

- дотримання функціонального призначення частки прибудинкової території - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку);

- невилучення з меж прибудинкової території;

- невстановлення меж частки користування в натурі (на місцевості);

- здійснення благоустрою прилеглої території, відповідно до технічних умов та плану благоустрою, погодженого належним чином, протягом 6 місяців з моменту прийняття даного рішення;

- утримання в належному санітарному стані прилеглої території, тротуару та частини дороги, що прилягають до земельної ділянки, за окремою угодою та план-схемою, погодженою департаментом комунального господарства та благоустрою;

- заборони розміщення будь-яких об`єктів, ТС, встановлення елементів благоустрою, в т. ч. МАФ, без відповідних дозволів;

- дотримання вимог Закону України "Про відходи" та інших вимог природоохоронного законодавства;

- встановлення права третіх осіб на ремонт, прокладку і обслуговування інженерних мереж;

- дотримання вимог ст. 18 Закону України "Про автомобільні дороги";

- забезпечення на об`єкті комплексу заходів для повної доступності і безпеки маломобільних груп населення відповідно до листа ЦР "Гармонія" (лист від 13.03.2017 №40/17)".

Як слідує зі схеми генерального плану М1:500 та ситуаційної схеми М1:2000 (а.с.34, т.2), які є складовою проекту індивідуального благоустрою земельної ділянки для офісних приміщень ТОВ АФ "Слауді", спірна земельна ділянка позначена як земельна ділянка комерційного призначення для влаштування вхідної групи.

При цьому, як встановлено судом означена земельна ділянка розташована біля лоджії квартири №34 в багатоквартирному житловому будинку №21 по Хмельницькому шосе та використовується як проїзд до комерційних приміщень ВКП "Інтер-Агро".

Як відомо, під вхідною групою розуміють облаштування окремого входу в приміщення, яке знаходиться в нежитловому фонді. Дана процедура є необхідною при переобладнанні квартири на першому поверсі в офіс.

Намір облаштування на спірній земельній ділянці окремого входу для приміщення, що належить ТОВ АФ "Слауді" підтверджується проектом індивідуального благоустрою земельної ділянки на якому зображено вхідна група до квартири № 34 в багатоповерховому житловому будинку №21 по Хмельницькому шосе в м.Вінниці (т. 2, а. с. 31).

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання незаконним рішення Вінницької міської ради №1049 від 26.01.2018 р. та визнання недійсним договору від 30.01.2018 р. про встановлення земельного сервітуту.

Спір у справі стосується питання наявності або ж відсутності правових підстав для визнання недійсними рішення міської ради №1049 від 26.01.2018 р. та договору від 30.01.2018 р. про встановлення земельного сервітуту.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного Кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин повинен бути спрямований на настання реальних наслідків.

Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України встановлено, що речовими правами на чуже майно є право користування (сервітуту).

Приписами ст. 401 наведеного Кодексу передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч.1).

Статтею 402 вказаного Кодексу визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч. 2). У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч. 3).

Згідно ст. 403 зазначеного Кодексу сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ч. 1). Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (ч. 2).

Відповідно до статті 404 наведеного Кодексу право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч. 1). Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ч. 2).

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Положеннями ст. 99 ЗК України передбачено, що землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Статтею 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Таким чином, правовідносини земельного сервітуту виникають між власниками (володільцями) сусідніх земельних ділянок, а саме між власником земельної ділянки, яка має бути обтяжена сервітутом, тобто, між особою, яка зобов`язана надати свою земельну ділянку в обмежене користування, і особою, яка вимагає встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (іншого нерухомого майна) і якій належить право на встановлення земельного сервітуту.

Тобто, земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту та є обмеженням, яке встановлюється на земельну ділянку.

Вирішуючи даний спір колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на наступне.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З огляду на положення статті 4 ГПК України, і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Водночас, у Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що надання спірної земельної ділянки в сервітутне користування ТОВ АФ "Слауді" порушує його права, як орендаря земельної ділянки, згідно договору від 15.01.2002 р., оскільки надана відповідачу земельна ділянка накладається на земельну ділянку, яку використовує позивач за договором оренди, а облаштування входу в офісне приміщення до квартири у будинку № 21 по вул. Хмельницьке шосе, 21 м. Вінниця матиме наслідком звуження проїзду вантажних автомобілів до приміщення, яке належить позивачу на праві власності та унеможливить здійснення позивачем господарської діяльності щодо розвороту автотранспорту для розвантажувально-завантажувальних робіт, що підтверджується актом експерименту від 05.09.2002 р. та висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №039/18 від 08.07.2019 р.

Відповідачі, в свою чергу, заперечуючи проти позову, доводять суду, що оскільки строк дії договору оренди спірної земельної ділянки від 15.01.2002 р. не було поновлено на новий строк, тому оспорювані позивачем рішення міської ради та договір не порушують його права та інтереси, як орендаря земельної ділянки за договором, що є підставою для відмови в позові. Також вказують, що акт експерименту від 05.09.2002 р. та висновок судової експертизи №039/18 від 08.07.2019р. не є належними доказами у даній справі та не підтверджують порушення прав та інтересів позивача.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів апеляційного суду вказує, що позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними рішення міської ради та договір про встановлення земельного сервітуту, не будучи його стороною, зобов`язаний довести, яким чином оспорювані рішення та договір порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Досліджуючи дані обставини, колегія суддів апеляційного суду, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, згідно додатку №3 рішення міської ради від 26.01.2018 р. № 1049 було вирішено укласти договір про встановлення земельного сервітуту з ТОВ АФ "Слауді" на ідеальну частку прибудинкової території багатоквартирного будинку площею 29 м 2 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури за адресою: м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 21, терміном на 10 років (т. 1, а. с. 28-30).

На підставі даного рішення, між відповідачами був укладений договір про встановлення земельного сервітуту від 30.01.2018 р., відповідно до якого міська рада надала згоду товариству на встановлення земельного сервітуту на ідеальну частку прибудинкової території площею 29 м 2 багатоквартирного будинку за адресою: м. Вінниця , Хмельницьке шосе, 21 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури до 26.01.2028 р. Договір набуває чинності з дня його реєстрації та діє протягом встановленого терміну.

Тобто, оспорювані рішення та договір про встановлення земельного сервітуту стосуються ідеальної частки прибудинкової території площею 29 м 2 багатоквартирного будинку за адресою: м .Вінниця, Хмельницьке шосе, 21.

Матеріалами справи також підтверджується, що 15.01.2002 р. між позивачем, як орендарем та міською радою, як орендодавцем був укладений договір оренди земельної ділянки (т. 1, а. с. 22-24), предметом якого є право оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 21 площею 0 , 2818 га. (п. 1.1, 1.2., 1.3. договору).

Даний договір укладався на термін: 15 років на земельну ділянку - 2, площею 0, 1999 га.

Тобто, термін дії вказаного договору закінчився 18.01.2017 р.

В свою чергу, п. 2.2.2 договору оренди, передбачено, що по закінченню терміну договору орендар (позивач) має переважне право на поновлення договору на новий термін.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем вживалися заходи щодо поновлення терміну дії вищезазначеного договору оренди від 15.02.2002 р., що слідує з листів № 05-00-010-71787 від 25.11.2016 р. та № 11 від 02.10.2017 р. Окрім того, в матеріалах справи наявні платіжні доручення (т. 1, а. с. 54-67), які підтверджують сплату орендних платежів.

Також, 11.04.2018р. ВКП "Інтер-Агро"-ТОВ звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі від 15.01.2002 р.

Разом з тим, 21.06.2018 р. ВКП "Інтер-Агро"-ТОВ надіслав до Господарського суду Вінницької області заяву, в якій просив суд залишити даний позов без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.06.2020 р. у справі № 902/175/18 позов виробничо-комерційного підприємства "Інтер-Агро" - ТОВ до Вінницької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі від 15.01.2002 р. залишено без розгляду. Дана ухвала не оскаржувалася та набрала законної сили.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ВКП "Інтер-Агро"-ТОВ хоч і вчиняло дії щодо поновлення дії договору оренди від 15.02.2002 р., однак даний договір оренди не був поновлений на новий строк, в матеріалах справи відсутня укладена між орендодавцем та орендарем додаткова угода до даного договору, або ж рішення суду про поновлення (продовження) договору оренди на новий строкяк на час розгляду справи в суді першої інстанції так і на час її апеляційного розгляду , тому колегія суддів вважає, що даний договір є таким, що припинив свою дію у зв`язку із закінченням терміну дії договору.

Тобто, ВКП "Інтер-Агро"-ТОВ, на час подання даного позову, не можна вважати законним користувачем (орендарем) земельної ділянки за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 21 площею 0 , 2818 га, оскільки у нього відсутні правові підстави такого користування, що свідчить про те, що оспорювані рішення та договір не порушують його прав та інтересів, як орендаря земельної ділянки, згідно договору від 15.01.2002 р., про що вказував позивач у позовній заяві.

В свою чергу, вчинення позивачем дій щодо поновлення дії договору оренди та сплата орендної плати за договором не свідчить про те, що у позивача наявні правові підстави користування даною земельною ділянкою та не підтверджують того, що орендні відносини між сторонами діють і на даний час.

Колегія суддів апеляційного суду, досліджуючи доводи та докази, якими позивач обґрунтовує порушення його прав та інтересів, внаслідок того, що облаштування ТОВ АФ "Слауді" входу в офісне приміщення матиме наслідком звуження проїзду вантажних автомобілів до приміщення, яке належить позивачу на праві власності та унеможливить здійснення позивачем господарської діяльності щодо розвороту автотранспорту для розвантажувально-завантажувальних робіт, зазначає наступне.

Так, матеріалами справи дійсно підтверджується, що ВКП "Інтер-Агро"-ТОВ, на час звернення до суду та розгляду даного спору, є власником 13/25 частки в приміщенні за адресою: м.Вінниця, Хмельницьке шосе, буд. 21, приміщення 67.

Як встановлено апеляційним судом, актом експерименту від 05.09.2002 р., який складений комісією з представників встановлено, що при розвороті вантажних автомобілів для пішоходів створюється реальна небезпека наїзду. Площадка для розвороту автомобілів на теперішній час має зменшені габарити 9 метрів на 10 замість 12 метрів на 12, як того вимагає ДБН-360-92. Перенесення заїзду до магазину, в сторону вул. Хмельницьке шосе буде суперечити вимогам ДБН-360-92, який визначає для цього не менше 50 метрів, в теперішній час 52 метра до перехрестя та 15 метрів до тимчасової парковки автомобілів, перенос заїзду в сторону вул. Збишко при існуючих 20 метрах, ускладнить і без того незадовільну ситуацію. Будь-які роботи по облаштуванню іншого заїзду тягнуть за собою знищення зеленого насадження, про що категорично заперечує управління регіональної екологічної інспекції.

Відтак, комісія прийшла до висновку, що облаштований заїзд до магазину "Слов`янський базар", запланований при проектуванні житлового будинку по вул. Хмельницьке шосе, 21, найбільш відповідає вимогам безпеки руху транспорту та пішоходів з можливих запропонованих. Додаткове зменшення місця для розвороту вантажних автомобілів за рахунок будівництва додаткового входу в будинок з відокремленням безпечної зони для пішоходів значно підвищить ризик травмування людей, та зменшить можливість безпечного під`їзду вантажного та безпечного проведення вантажно - розвантажувальних робіт.

Надаючи оцінку даному акту експерименту від 05.09.2002 р., колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги те, що з часу його складання пройшло вже майже 18 років, і, як вказує ТОВ АФ "Слауді" територія заїзду, яка була на той час і на даний час - відрізняються, окрім іншого і площею.

В даному акті зазначено, що за рахунок будівництва додаткового входу в будинок лише зменшиться можливість безпечного під`їзду до магазину "Слов`янський базар" вантажного транспорту та безпечного проведення вантажно-розвантажувальних робіт, а не в повному обсязі обмежиться проїзд (доступ) вантажних автомобілів до приміщення та проведення вказаних робіт.

При цьому, як встановлено апеляційним судом, торговельного центру - гастроному під назвою "Слов`янський базар", до якого був необхідний проїзд вантажного транспорту та проведення вантажно-розвантажувальних робіт на даний час вже не існує, а позивачем не доведено суду того, що він має необхідність в обслуговуванні вантажним автотранспортом до приміщення, яке належить йому на праві власності за адресою: АДРЕСА_2, та проведенні вантажно-розвантажувальних робіт.

Відтак, враховуючи в сукупності встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що акт експерименту від 05.09.2002 р. не може бути належним та допустимим доказом в розумінні ст. 76,77 ГПК України, яким підтверджується порушення прав та інтересів позивача, оскільки не доводить такого порушення.

Щодо висновку експертів, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №039/18 від 08.07.2019 р. (т. 3, а. с. 104-119), яким встановлено, що облаштування ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" входу в офісне приміщення до квартири № 34 будинку № 21 по вул. Хмельницьке шосе, 21 м. Вінниця з боку вулиці Данила Галицького унеможливить здійснення господарської діяльності ВКП "Інтер-Агро"-ТОВ щодо розвороту автотранспорту для розвантажувально-завантажувальних робіт, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частина друга вказаної статті містить вичерпний перелік засобів, за допомогою яких судом встановлюються вказані дані, а саме: 1) письмові, речові і електронні докази; 2) висновки експертів; 3) показання свідків.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом ст. 86 ГПК України.

Як вказувалося судом апеляційної інстанції вище, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, а судом апеляційної інстанції не встановлено обставин того, що ВКП "Інтер-Агро"-ТОВ, на час подання та вирішення даного спору, використовує 13/25 частки в приміщенні за адресою: м. Вінниця, Хмельницьке шосе , буд. 21, приміщення 67 у своїй господарській діяльності та має необхідність в обслуговуванні вантажним автотранспортом до приміщення та проведенні вантажно-розвантажувальних робіт.

Крім того, апеляційним судом враховується, що відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

За змістом цих правових норм у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик.

Враховуючи те, що позивачем не доведено суду того, що він використовує приміщення у своїй господарській діяльності, яка здійснюється ним на власний ризик та має необхідність в обслуговуванні вантажним автотранспортом да вказаного приміщення та проведенні вантажно-розвантажувальних робіт, суд апеляційної інстанції, використовуючи надані йому процесуальні повноваження щодо оцінки та дослідження зібраних у справі доказів, співставивши висновок судової експертизи з іншими наявними у справі доказами, та, оцінивши зібрані докази в сукупності за правилами ст. 86 ГПК України, дійшов висновку про те, що висновок експертів №039/18 від 08.07.2019 р. не може підтверджувати обставин порушення прав та інтересів позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що позивачем не доведено суду обставин порушення його прав чи охоронюванних законом інтересів, внаслідок прийняття міською радою спірного рішення та укладення договору земельного сервітуту, що є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання незаконними (недійсними) рішення міської ради №1049 від 26.01.2018 р. в частині п. 2 додатку 3 до цього рішення та договору від 30.01.2018 р. про встановлення земельного сервітуту.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги те, що договір про встановлення земельного сервітуту від 30.01.2018 р. не пройшов державної реєстрації відповідно до закону, тому він не набрав чинності (набув юридичної сили), що також доводить те, що він не може порушувати права та інтереси позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно не виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов до невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно приписів п. 1 та п. 3 ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, апеляційні скарги Вінницької міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ АФ "Слауді" підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2020 р. у справі № 902/164/18 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" подало до суду першої інстанції клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 900 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Частиною 2-4 ст.126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи (постанова Верховного Суду від 05.02.2019 р. у справі № 906/194/18).

Так, на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" надало суду наступні документи:

- договір про надання правової допомоги від 23.04.2018 р., укладений між Адвокатським об`єднанням "Адвокатська Компанія "Якименко та Партнери" (адвокат) та ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" (клієнт), відповідно до умов якого адвокат надає правову допомогу клієнту. що полягає в написанні відзиву на позовну заяву у справі № 902/164/18 та інших документів (заяв, клопотань, пояснень, заперечень, тощо), а також збір необхідних доказів (т. 1 а. с. 210);

- акт про надання професійної правничої допомоги від 10.05.2018 р., в якому професійна правнича допомога адвокатом оцінюється в розмірі 2000 грн. ( т. 4 а. с.109).

- квитанція до прибуткового касового ордеру № 21 від 23.04.2018 р. на суму 2000 грн., згідно договору про надання правової допомоги від 23.04.2018 р.

- договір про надання правової допомоги від 30.09.2019 р., укладений між Адвокатським об`єднанням "Адвокатська Компанія "Якименко та Партнери" (адвокат) та ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" (клієнт), відповідно до умов якого адвокат надає правову допомогу та представляє інтереси клієнта в Господарському суді Вінницької області у справі № 902/164/18 (т.4 а. с. 103);

- додатковий договір про надання правової допомоги від 30.09.2019 р., укладений між Адвокатським об`єднанням "Адвокатська Компанія "Якименко та Партнери" (адвокат) та ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" (клієнт), відповідно до умов якого розмір погодженого сторонами гонорару складає 10 000 грн. (т.4 а. с. 104);

- рахунок № 01-10/19 від 01.10.2019 р. за надання правової допомоги та представлення інтересів ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" в Господарському суді Вінницької області у справі № 902/164/18. згідно договору від 30.09.2019 р. (т.4 а. с. 105);

- меморіальні ордери від 16.10.2019 р. на суму 5000 грн. від 05.11.2019 р. на суму 5000 грн. з призначенням платежу: "за надання правової допомоги та представлення інтересів ТОВ Аудиторська фірма "Слауді", отримувач Адвокатське об`єднання "Адвокатська Компанія "Якименко та Партнери" (т. 4 а.с.106-107);

- зміни до додаткового договору про надання правової допомоги від 30.09.2019 р., укладені між Адвокатським об`єднанням "Адвокатська Компанія "Якименко та Партнери" (адвокат) та ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" (клієнт), відповідно до умов яких розмір погодженого сторонами гонорару збільшений до 14 900 грн. (т. 4, а.с. 108);

- акт про надання професійної правничої допомоги від 17.12.2019 р., в якому професійна правнича допомога адвокатом оцінюється в розмірі 14900 грн. ( т. 4 а. с.109).

- платіжні доручення від 06.12.2019 р. на суму 4900 грн., від 16.10.2019 р. на суму5000 грн. та від 05.11.2019 р. на суму 5000 грн., всього 14900 грн. (т. 4. а.с. 110-112).

Зі змісту зазначених документів слідує, що послуги, надані ОВ Аудиторська фірма "Слауді" адвокатом, складаються з: надання правової консультації щодо способу захисту та порядку дій, збір доказів, написання відзивів на позовну заяву, надання письмових пояснень, ознайомлення з матеріалами справи, написання клопотань.

Отже, враховуючи те, що надані ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги те, що розмір понесених відповідачем витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та зважаючи на те, що в позові було відмолено, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що з позивача на користь ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" підлягають стягненню 16 900 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, тобто в межах заявлених відповідачем.

Окрім того, ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" в апеляційній скарзі просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 7000 грн.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" надало суду наступні документи:

- договір про надання правової допомоги від 07.02.2020 р., укладений між Адвокатським об`єднанням "Адвокатська Компанія "Якименко та Партнери" (адвокат) та ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" (клієнт), відповідно до умов якого адвокат надає правову допомогу та представляє інтереси клієнта в Північно-західному апеляційному господарському суді у справі № 902/164/18 (т.5 а. с. 66);

- додатковий договір про надання правової допомоги від 07.02.2020 р., укладений між Адвокатським об`єднанням "Адвокатська Компанія "Якименко та Партнери" (адвокат) та ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" (клієнт), відповідно до умов якого розмір погодженого сторонами гонорару складає 7 000 грн. (т. 5 а. с. 67);

- платіжне доручення від 24.02.2020 р. на суму 7000 грн. (т. 5. а.с. 68).

Таким чином, враховуючи те, що надані ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги те, що розмір понесених відповідачем витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що з позивача на користь ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" підлягають стягненню 7000 грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для покладення на позивача витрат у вигляді судового збору в розмірі 1921 грн. за подання апеляційної скарги ТОВ Аудиторська фірма "Слауді" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 19.11.2019 р. про стягнення штрафу у даній справі, оскільки у діях позивача відсутні неправомірні дії.

Окрім того, беручи до уваги положення ст. ст. 127, 129 ГПК України та враховуючи те, що в позові було відмовлено, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на проведення експертизи в сумі 27027 грн. необхідно залишити за позивачем.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на позивача згідно ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Вінницької міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Слауді" на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2020 р. у справі № 902/164/18 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2020 р. у справі №902/164/18 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з виробничо-комерційного підприємства "Інтер-Агро" (21000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 21, код ЄДРПОУ 23064110) на користь Вінницької міської ради (21100, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 25512617) 5 286 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

4. Стягнути з виробничо-комерційного підприємства "Інтер-Агро" (21000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 21, код ЄДРПОУ 23064110) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Слауді" (21018, м. Вінниця, вул. Гоголя, 1, кв. 32, код ЄДРПОУ 23109685) 16 900 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, та 5 286 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

5. Доручити видачу судових наказів Господарському суду Вінницької області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

7. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено 15 червня 2020 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.