Рішення

від 10.06.2020 по справі 923/17/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

РІШЕННЯ

ІМЕННЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року Справа № 923/17/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. , при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши справу

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, код ЄДРПОУ 20077720,

до: Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль", м. Херсон, код ЄДРПОУ 00131771,

про стягнення 20966819,04 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

У відповідності до ч.3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Обставини справи.

03 січня 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Херсонська теплоцентраль" суми заборгованості у розмірі 20966819,04 грн., з якої: 16 926 201,13 грн. - сума основного боргу, 1 646 049,79 грн. - сума пені,788 949,15 грн. - сума 3% річних та 1 605 618,97 грн. - сума інфляційних втрат. Судові витрати по справі позивач просить суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланнями на умови договору постачання природного газу №1070/1718-БО-33 від 07.09.2017, положення ст.ст. 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Ухвалою від 10 січня 2020 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи № 923/17/20 визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин та заперечення (в разі надходження відповіді на відзив), а позивачу - відповідь на відзив.

28 січня 2020 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнає суму основного боргу у повному обсязі. Щодо вимог в частині стягнення 1646049,79 грн. - пені, 788949,15 грн. - 3% річних, 1605618,97 грн. - інфляційних втрат, то відповідач заперечує, не погоджується з розрахунком позивача, надає правове обґрунтування викладеної позиції, просить суд застосувати спеціальний строк позовної давності до вимоги про стягнення пені, зменшити нарахування пені та інфляційних витрат. Відповідачем визнано суму основного боргу у розмірі 16926201,13 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 1272144,06 грн., та суму 3 % річних у розмірі 788949,15 грн. Даний відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 06.02.2020 задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відкладено судове засідання на 05 березня 2020 до 10:30 год.

11 лютого 2020 року до суду від позивача у справі надійшла відповідь на відзив відповідача.

Судом встановлено, що вказаний відзив подано з пропущенням строку для його подання, також позивачем і не надано обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного процесуального строку для надання відповіді на відзив на позовну заяву з зазначенням причин пропуску встановленого строку, а тому відповідно до ст. 118 ГПК України судом залишено без розгляду надану позивачем відповідь на відзив.

Ухвалою від 05 березня 2020 закрито підготовче провадження у справі № 923/17/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 02 квітня 2020 року об 11:30 год.

Ухвалою від 02 квітня 2020 року продовжено строк розгляду справи № 923/17/20 по суті на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено судове засідання з розгляду справи по суті, у зв`язку запровадженням в Україні карантину через спалах у світі короновірусу "COVID-19".

Ухвалою від 18 травня 2020 року суд повідомив учасників справи, що судове засідання з розгляду по суті справи № 923/17/20 відбудеться 10 червня 2020 року об 11:00 год., в залі судових засідань № 207 господарського суду (м. Херсон, вул. Театральна, 18).

Цією ж ухвалою роз`яснено учасникам справи про їх обов`язок повідомляти суд про причини неявки у судове засідання і, що у разі їх неявки наступають наслідки передбачені ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ч.3.ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, ухвала суду від 18 травня 2020 оку направлена на адресу учасників провадження рекомендованою поштою з повідомленням про вручення.

На адресу суду повернулись поштові повідомлення з відмітками пошти про вручення ухвали суду від 18.05.2020 учасникам провадження (а.с. 105-106).

Згідно з ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин враховуючі приписи п.3.ч.6 ст. 242 ГПК України суд вважає, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Представник сторін у судове засідання 10.06.2020 не з`явились.

Судом також враховано, що ухвалою від 18.05.2020 явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов`язковою.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представників сторін.

У судовому засіданні винесено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд -

в с т а н о в и в :

Матеріали справи свідчать, що 09 вересня 2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (надалі - постачальник або позивач) і Приватним акціонерним товариством "Херсонська теплоцентраль", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Херсонська теплоцентраль" (надалі - споживач або відповідач) був укладений договір № 1070/1718-БО-33 постачання природного газу (надалі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Сторонами Договору досягнуто згоди щодо істотних умов договору, визначено предмет договору, ціну договору, порядок та умови проведення розрахунків, термін дії договору та інші умови.

Відповідно до умов п. 12.1. договору він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 до 31 березня 2018 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Доказів про відмову від договору чи його розірвання у визначеному законодавством порядку суду не надано.

В подальшому сторонами було укладено додаткові угоди до Договору, а саме:

- Додаткова угода №1 від 12.01.2018, внесено зміни в розділ 8 "Відповідальність сторін " визначено розмір пені у розмірі 15,3 % річних у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору;

- Додаткова угода №2 від 03.04.2018, доповнено п.2.1. "Постачальник передає споживачу у період з 01 квітня 2018 по 31 травня 2018 природний газ орієнтованим обсягом до 350,0 тис. куб. м. Внесено зміни в п.12.1, встановлено строк дії договору з 01 жовтня 2017 по 31 травня 2018.

- Додаткова угода №3 від 13.06.2018, внесено зміни у найменування сторін.

За умовами п. 3.1 Договору Постачальник передає Споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 3.7. Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Сторонами Договору визначено наступний порядок проведення розрахунків за поставлений газ, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу ( п. 6.1. Договору ).

Умовами договору встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення ( п. 8.2. Договору), додатковою угодою №1 від 12.01.2018 встановлено розмір пені 15,3%.

За твердженням позивача, відповідач здійснював оплату за переданий газ несвоєчасно, з порушенням встановлених умовами договору строків. За розрахунками позивача, заборгованість відповідача за постачання природного газу згідно Договору №1070/1718-БО-33 від 07.09.2017 становить 16926201,13 грн.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу, також пеню у розмірі 1646049,79 грн., 3% річних у розмірі 788949,15 грн. та 1605618,97 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами чатини 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень частини 1 статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підтвердження належного виконанням зобов`язань за Договором, позивачем надано акти приймання-передачі природного газу за листопад 2017, грудень 2017, січень 2018, лютий 2018. березень 2018 які підписано учасниками договору та скріплено печатками.

Сума основного боргу визнана відповідачем у повному обсязі.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 16926201,13 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також відповідач просить суд стягнути з відповідача сум у пені у розмірі 1646049,79 грн., суму 3% річних у розмірі 788949,15 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 1605618,97 грн.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Згідно із частинами першою, другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже при нарахуванні інфляційних та річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків 3% річних і інфляційних втрат, та встановлено, що вони є вірними.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 788949,15 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1605618,97 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо тверджень відповідача стосовно застосування спеціального строку позовної давності до вимог в частині стягнення пені, то судом, встановлено, що згідно умов п.10.3. Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

За таких обставин, суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про застосування спеціального строку позовної давності до вимог в частині стягнення пені.

Умовами Договору та додатковою угодою до Договору № 1 узгоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення ( п. 8.2. Договору), додатковою угодою №1 від 12.01.2018 встановлено розмір пені 15,3%.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем порушено умови розділу 6 Договору щодо своєчасних розрахунків за поставлений товар.

На підставі зазначеного, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1646049,79 грн., пені.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, суд дійшов висновку про його правильність та відповідність умовам договору.

Разом з тим, враховуючі наданий відповідачем відзив на позовну заяву, суд дійшов наступних висновків.

Зменшення штрафних санкцій судом вирішується з урахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансованого стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів в економіці держави та інших обставин справи, які б свідчили про можливість зменшення пені.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

За приписами ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, правовий аналіз наведеної норми свідчить про те, що зменшення розміру неустойки це право суду, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу) за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013.

Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, те, що основним споживачем послуг відповідача є бюджетні установи/організації, враховуючи майновий стан підприємства відповідача, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача та необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 25% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 1234537,34 грн. В решті вимог в частині стягнення пені суд вважає за необхідне відмовити.

Доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст.ст.123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (73036, м. Херсон, Бериславське шосе, 1, код ЄДРПОУ 00131771) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) суму основного боргу у розмірі 16926201,13 грн., суму пені у розмірі 1234537,34 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 1605618,97 грн., суму 3% річних у розмірі 788949,15 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 314 502,29 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.06.2020р.

Суддя С.В. Нікітенко