Постанова

від 10.06.2020 по справі 535/1253/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 535/1253/17-ц

провадження № 61-39031св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство Святослав ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Святослав на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства Святослав (далі - ПСП Святослав ) про визнання договору оренди землі припиненим та його розірвання, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 11 жовтня 2007 року уклала з відповідачем договір оренди землі, відповідно до умов якого вона передала відповідачу в оренду строком на 10 років належну їй земельну ділянку площею 4,98 га, що знаходиться на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Договір зареєстрований у Котелевському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 січня 2008 року за № 040854500329. 29 вересня 2017 року вона направила орендарю повідомлення про небажання продовжувати дію договору на новий строк, проте відповідач повідомив про продовження строку дії договору додатковою угодою від 19 жовтня 2015 року на сім років. Разом з тим вона не погоджувала умови такої додаткової угоди.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати договір оренди землі від 11 жовтня 2007 року з урахуванням додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП Святослав , припиненим у зв`язку із закінченням строку на який його укладено та розірвати його, зобов`язати ПСП Святослав повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 5322281500:00:002:0262, площею 4,98 га, яка знаходиться на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області у стані не гіршому ніж вона надавалася в оренду.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 19 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач добровільно погодилася на пропозицію ПСП Святослав про укладення додаткової угоди до договору оренди землі, внаслідок чого між нею як орендодавцем та ПСП Святослав як орендарем 19 жовтня 2015 року укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року. Дії сторін, при укладенні договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року та додаткової угоди до вказаного договору оренди землі від 19 жовтня 2015 року, направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені таким договором. 19 жовтня 2015 року сторони узгодили у додатковій угоді до договору оренди землі істотні умови договору оренди землі, у тому числі визначили строк його дії, висловивши своє волевиявлення шляхом досягнення згоди з усіх інших істотних умов та скріпивши згоду своїми підписами. Суд не враховував заяву позивача, подану директору ПСП Святослав 01 вересня 2017 року, в якій вона повідомляє про те, що немає наміру продовжувати дію договору оренди землі від 11 жовтня 2017 року, укладеного між сторонами, у зв`язку з чим просить повернути орендовану земельну ділянку, оскільки на час подання орендодавцем вказаної заяви строк дії договору оренди земельної ділянки не закінчився, а, відповідно до пунктів 37-39 додаткової угоди до договору оренди землі дія договору оренди землі припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено; дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. З аналогічних підстав, не враховується подане під час судового розгляду представником позивача повідомлення директору ПСП Святослав про припинення обробітку земельної ділянки із проханням розірвати за згодою сторін укладений раніше договір .

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПСП Святослав про визнання договору оренди землі припиненим та зобов`язання повернути земельну ділянку, скасовано та ухвалено нове рішення у цій частині. Визнано припиненим із 25 січня 2018 року договір оренди землі від 11 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 12 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 і ПСП Святослав . Зобов`язано ПСП Святослав повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,98 га, яка знаходиться на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області, кадастровий номер 5322281500:00:002:0262, у стані, не гіршому до надання земельної ділянки в оренду. В іншій частині рішення залишено без змін.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що додаткова угода не містить посилання на договір від 11 жовтня 2007 року. У пункті 8 додаткової угоди зазначено про укладення договору на сім років із правом пролонгації. Проте на час укладення додаткової угоди строк дії договору оренди від 11 жовтня 2007 року не закінчився, а відповідно до статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Умови додаткової угоди не містять посилань, що вказаною угодою припиняється дія попереднього договору чи продовжується його дія цією угодою. Примірник додаткової угоди не вручений орендодавцю, а державна реєстрація угоди здійснена Комунальним підприємством Реєстраційна служба Оржицької районної ради Полтавської області тільки 08 серпня 2017 року, тобто майже через два роки після її укладення. Пояснення причин зволікання державної реєстрації додаткової угоди після її підписання відповідач також не надав. Зазначені обставини вказують на те, що ПСП Святослав діяв недобросовісно, маніпулюючи своїм правом орендаря та з метою ухилення від дотримання передбаченої статтею 33 Закону України Про оренду землі процедури продовження дії договору оренди, яка передбачає обов`язкове надання орендодавцю проекту додаткової угоди для погодження умов. Тому така додаткова угода є нікчемною, такою, що суперечить вимогам статті 33 Закону України Про оренду землі , та не створює юридичних наслідків. Посилання відповідача на те, що позивач одержувала орендну плату в розмірі, встановленому додатковою угодою, не спростовує того висновку, що вказана угода не продовжила дію попереднього договору, а зміна розміру орендної плати відповідає пункту 12 договору оренди від 11 жовтня 2007 року, яким передбачено, що розмір орендної плати переглядається один раз у два роки. Отже, з урахуванням державної реєстрації договору оренди землі 25 січня 2008 року строк його дії продовжувався до 25січня 2018 року, тому позивач правомірно своєю заявою від 29вересня 2017 року повідомила орендаря про небажання продовжувати дію договору, що є підставою для припинення договору після закінчення строку його дії.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2018 року ПСП Святослав подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог частини шостої статті 367 ЦПК України розглянув та прийняв позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Укладення додаткової угоди відбувалось не відповідно до вимог статті 33 Закону України Про оренду землі , а відповідно до змісту договору та вимог цивільного права, де передбачено, що сторони на власний розсуд встановлюють умови договору. Позивач при зверненні до суду першої інстанції із позовом не в повному обсязі сплатила судовий збір.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, згідно з яким жодної письмової пропозиції на її адресу про необхідність укладення додаткової угоди до договору оренди землі від ПСП Святослав не надходило. Вона звернулася до ПСП Святослав за 90 календарних днів до закінчення строку дії договору із заявою - повідомленням від 01 вересня 2017 року, в якій повідомила відповідача про те, що не має наміру продовжувати дію договору оренди землі від 11 жовтня 2017 року, укладеного між сторонами. Єдине, що їй повідомлено про додаткову угоду, це підвищення розміру орендної плати і все. Вона правомірно отримувала орендну плату до 25 жовтня 2018 року, знаючи, що існує укладений договір.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_1 належить на праві приватної власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 144199 земельна ділянка площею 4,98 га, що знаходиться на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області, кадастровий номер 5322281500:00:002:0262.

11 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП Святослав укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого позивач передала відповідачу в оренду належну їй земельну ділянку строком на 10 років. Вказаний договір зареєстровано у Котелевському районному відділі Полтавської Регіональної філії ДП Центр ДЗК 25 січня 2008 року.

Пунктом 36 договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, укладеного між сторонами, визначено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Відповідно до додаткової угоди від 19 травня 2015 року до договору оренди землі, сторони внесли зміни до договору оренди, визначивши строк дії договору на сім років та орендну плату в розмірі 6 % від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації, що становить 7 029,37 грн на 2015 рік.

29 вересня 2017 року ОСОБА_1 направила ПСП Святослав заяву, в якій, посилаючись на закінчення строку дії договору оренди від 11 жовтня 2007 року, повідомила про небажання продовжувати договірні орендні відносини. Просила після збору урожаю на її земельній ділянці не проводити будь-яких польових робіт та повернути її в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була одержана в оренду.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що предметом спору у справі є права та обов`язки сторін за договором оренди землі від 11 жовтня 2007 року, який укладено на 10 років та зареєстровано в установленому законом порядку 25 січня 2008 року. Права та обов`язки сторін за спірним договором тривали до 25 січня 2018 року і відповідно до пункту 21 договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року після припинення дії договору орендар зобов`язаний був повернути орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Разом із тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Предметом спору у справі, яка переглядається, є визнання договору оренди землі припиненим та розірвання його й зобов`язання повернути земельну ділянку.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що у відповідності до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пунктів 8 та 43 додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року договір укладено на сім років із правом пролонгації. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами строком на сім років. Сторонами договору 19 жовтня 2015 року складений акт визначення меж земельної ділянки.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 36 договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП Святослав , визначено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Частиною першою статті 30 Закону України Про оренду землі визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

За змістом статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється, зокрема в разі закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Статтею 32 Закону України Про оренду землі передбачено підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України Про оренду землі ).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначених обставин справи та вимог закону не врахував та безпідставно виходив із того, що спірна додаткова угода до договору оренди землі не відповідає вимогам статті 33 Закону України Про оренду землі , а тому у силу статті 215 ЦК України є нікчемною, оскільки, укладаючи додаткову угоду від 19 жовтня 2015 року, сторони внесли відповідні зміни до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року,керуючись статтями 627, 653, 654 ЦК України, пунктом 36 договору оренди землі, а не положеннями статті 33 Закону України Про оренду землі , які визначають правові підстави поновлення договору оренди землі на новий строк.

При цьому, додаткова угода від 19 жовтня 2015 року вчинена у письмовій формі відповідно до вимог статті 207 ЦК України.

Крім того, позивач пред`явила вимоги про визнання договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року припиненим у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено. Вимог про визнання додаткової угоди від 10 жовтня 2015 року недійсною позивачем не заявлено, а відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що дії сторін при укладенні договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року та додаткової угоди до вказаного договору оренди землі від 19 жовтня 2015 року були направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені таким договором. 19 жовтня 2015 року сторони узгодили у додатковій угоді до договору оренди землі істотні умови договору оренди землі, у тому числі визначили строк його дії, висловивши своє волевиявлення шляхом досягнення згоди з усіх інших істотних умов та скріпивши згоду своїми підписами. Отже, відсутні правові підстави для визнання його припиненим у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено.

Висновок суду першої інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 535/1255/17 (провадження № 61-39026св18), від 04 грудня 2019 року у справі № 535/1251/17 (провадження № 61-39030св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 535/1250/17 (провадження № 61-41876св18), від 29 квітня 2020 року у справі № 535/1249/17 (провадження № 38887св18), ухвалених за результатами розгляду касаційних скарг ПСП Святослав .

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, дійшов законного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Отже, з огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, із ОСОБА_1 на користь ПСП Святослав підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 560,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Святослав задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2018 року скасувати, рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 березня 2018 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користьПриватного сільськогосподарського підприємства Святослав судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 560,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик