Рішення

від 05.06.2020 по справі 513/833/19

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/833/19

Провадження № 2/513/128/20

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2020 року Саратський районний суд Одеської області у складі: судді Бучацької А.І., за участю: секретаря судового засідання Фабрикатор Н.В., позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Парапір М.П., представника відповідача Стоянова І.Д. , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата Саратського району Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання рішення Зорянської сільської ради № 617-У11 від 19 липня 2018 року не дійсним та скасування його,

В С Т А Н О В И В:

29 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог від 13 серпня 2019 року (а.с.28-31) просить визнати рішення тридцять восьмої сесії сьомого скликання Зорянської сільської ради № 617-V11 від 19 липня 2018 року Про скасування рішення виконкому Зорянської сільської ради від 24.12.1991 року Про виділення земельних ділянок для будівництва житлових будинків" не дійсним та скасувати його.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що рішенням № 36 виконавчого комітету Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 24 грудня 1991 року на території Зорянської сільської ради Саратського району (села Зоря) позивачу була виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .

У липні 1992 року був виготовлений будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, представником відділу архітектури Саратської районної ради земельна ділянка була виділена в натурі та встановлені межові знаки. На підставі зазначених документів він огородив земельну ділянку та почав нею користуватися, завіз туди будівельні матеріали.

На початку червня 2019 року Зорянський сільський голова Райчева В.Д. повідомила йому, що 19 липня 2018 року рішенням Зорянської сільської ради Саратського району було скасовано рішення виконкому Зорянської сільської ради від 24 грудня 1991 року та припинено його право користування виділеною йому земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, а також вручила йому зазначене рішення.

Рішення Зорянської сільської ради від 19 липня 2018 року позивач вважає необґрунтованим, таким, що суперечить діючому законодавству та порушує його право користування зазначеною земельною ділянкою.

В оскаржуваному рішенні Зорянської сільської підставами припинення його права користування земельною ділянкою вказано забруднення, псування, неправомірне використання земельної ділянки, не виконання вимог щодо використання земель відповідно до цільового призначення, що не відповідає дійсності.

Земельна ділянка виділялась позивачу на підставі рішення Зорянської сільської ради від 24 грудня 1991 року № 36, а рішенням від 19 липня 2018 року скасовано рішення від 24 грудня 1991 року № 10.

Позивач зазначає, що його не повідомляли про розгляд на сесії Зорянської сільської ради питання про припинення його права користування земельною ділянкою.

Відповідно до положень ст.33 ЦПК України згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 29.07.2019 року справу розподілено судді Бучацькій А.І.(а.с.22).

Ухвалою Саратського районного суду від 01 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с.23).

Ухвалою Саратського районного суду від 14 серпня 2019 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання (а.с.46).

Ухвалою суду від 28 жовтня 2019 року до участі у справі залучено ОСОБА_3 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (а.с. 74).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Парапір М.П. позов підтримали та просили його задовольнити.

Представники відповідача Райчева В.Д. та Стоянов І.Д. позов не визнали з підстав, викладених у відзиві на позов (а.с. 52-55). Зокрема послалися на те, що відповідно до п. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Зорянською сільською радою було надіслано запит до відділу Держгеокадастру у Саратському районі про формування відповідної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . На запит була отримана відповідь, що визначення площі, меж та внесення інформації про вказану земельну ділянку до Державного земельного кадастру не проводилися, а тому відповідна земля знаходиться у комунальній власності Зорянської сільської ради.

Послались також на те, що позивач отримав рішення виконавчого комітету Зорянської сільської ради № 36 від 24 грудня 1991 року "Про виділення земельної ділянки під будівництво житлового будинку" площею 0,14 га, за діючим на той час Земельним кодексом України виготовив Будівельний паспорт від 17.07.1992 року, де зазначена схема виносу земельної ділянки для будівництва житлового будинку в натурі М 1:500. Відповідно до ст. 22 ЗК України (в редакції 18.12.1990 року) позивач не є власником цієї земельної ділянки, так як відповідно до норм цього закону право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Протягом 26 років позивач використовував цю земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, за що сплачував податок на землю до Зорянської сільської ради. Вважають, що дії позивача можливо кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки

28 листопада 2016 року позивачу було направлено Лист-попередження Зорянської сільської ради про те, що відповідну земельну ділянку позивач зобов`язаний використовувати за цільовим призначенням, а саме для будівництва та обслуговування житлового будинку. Позивачу було надано 1,5 року на оформлення відповідного права власності на земельну ділянку, але він нічого не зробив.

Представники відповідача стверджували, що зазначений Лист-попередження ОСОБА_1 отримав 01.12.2016 року.

В липні місяці 2018 року на засіданні 38 сесії сьомого скликання Зорянської сільської ради депутати прийняли рішення про скасування рішення виконавчого комітету сільської ради від 24.12.1991 № 10 Про виділення земельної ділянки для будівництва житлового будинку в частині надання земельної ділянки ОСОБА_1 . Підставою став виступ депутата сільської ради Кирилова І .Г. з приводу того, що позивач ОСОБА_1 продає зазначену земельну ділянку за п`ятнадцять тисяч доларів.

Зазначають, що про прийняття оскаржуваного рішення позивача було повідомлено листом від 05.07.2019 р. за № 02-17/295.

Представники відповідача вважають, що на даний час рішення виконкому Зорянської сільської ради від 24.12.1991 року № 10 Про відділення земельних ділянок для будівництва житлових будинків втратило свою актуальність у зв`язку зі зміною законодавства України щодо порядку оформлення право власності або користування (оренди) земельної ділянки. Згідно ст.23 ЗК України (в редакції 18 грудня 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів, чого не було зроблено позивачем.

Послались також на те, що за положеннями ст.102-1 ЗК України, ст. 416 ЦК України право землекористування позивача припинилося автоматично, тому оскаржуване рішення Зорянської сільської ради не порушує прав позивача, оскільки не є самостійною правовою підставою припинення землекористування.

Третя особа ОСОБА_3 позов не визнала, посилаючись на те, що рішенням сорок дев`ятої сесії сьомого скликання Зорянської сільської ради від 25.03.2019 року № 752-YІІ їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,14 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, на спірну земельну ділянку вона вже оформила право власності.

Вислухавши позивача та його представника, заперечення представників відповідача та третьої особи, дослідивши та оцінивши письмові докази, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Рішенням № 36 виконавчого комітету Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 24 грудня 1991 року Про виділення земельних ділянок під будівництво житлових будинків було затверджено заяви на виділення ділянок під будівництво житлових будинків громадянам, та виділено зазначеним громадянам, в тому числі ОСОБА_1 , по 0,14 га (а.с.62).

Рішенням № 36 виконавчого комітету Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 24 грудня 1991 року вирішено: 1. Узгодити рішення загальних зборів членів колгоспу Дружба про виділення земельної ділянки для будівництва житлового будинку громадянину ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 усадьба 0,14 га р. 28х50. 2.Клопотати перед виконкомом Саратської районної ради дозволити будівництво житлового будинку ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 та видати паспорт будівельника на забудову земельної ділянки. 3.Зобов`язати ОСОБА_1 в місячний термін отримати у районного архітектора будівельний паспорт на забудову ділянки. (а.с.15).

17 липня 1992 року позивачем у архітектора Саратського району було замовлено, оплачено та отримано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 грудня 1994 року державна адміністрація Саратського району дозволила ОСОБА_1 виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , на підставі рішення Зорянської сільради від 24.12.1991 року № 36 про виділення земельної ділянки. Згідно акту виносу в натурі земельної ділянки індивідуального забудовника, затвердженого архітектором Саратського району 17 липня 1992 року земельна ділянка загальною площею 1400 кв.м (з яких площа забудови - 300 кв.м, площа двору, під`їздів та стежок - 300 кв.м, площа зелених насаджень- 800 кв.м) була виділена в натурі, межі земельної ділянки закріплені на місцевості (а.с. 13-20).

Позивачем сплачувався земельний податок на зазначену земельну ділянку, що не оспорюється відповідачем та підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 106, 107).

Твердження позивача про те, що спірну земельну ділянку він не псує, не забруднює та використовує за цільовим призначенням, завіз будівельні матеріали, частину земельної ділянки засадив багаторічними насадженнями (виноградником та деревами) відповідачем не спростовані та підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_6 та фотознімками (а.с. 69-70).

28 листопада 2016 року за вих № п-23/923 Зорянською сільською радою Саратського району Одеської області ОСОБА_7 було направлено лист- попередження, в якому зазначено, що упродовж 24 останніх років ним не виконано реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка була виділена рішенням виконкому Зорянської сільської ради від 24.12.1991 № 10 для будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,14 га на території Зорянської сільської ради Саратського району по АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим його попереджено, що якщо на земельну ділянку не буде оформлено право власності та не буде забезпечено використання земельної ділянки за цільовим призначенням, Зорянська сільська рада прийме рішення про скасування рішення від 24.12.1991 № 10 в частині надання ОСОБА_7 земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

Факт отримання зазначеного листа позивач не визнав, суду не надано належних та допустимих доказів того, що цей лист було вручено ОСОБА_1 01 грудня 2016 року, його підпис щодо отримання зазначеного попередження відсутній (а.с. 58).

Рішенням тридцять восьмої сесії сьомого скликання Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 19 липня 2018 року № 617-VІІ "Про скасування рішення виконкому Зорянської сільської ради від 24.12.1991 року № 10 "Про виділення земельних ділянок для будівництва житлових будинків", у зв`язку з забрудненням, псуванням, неправомірним використанням земельної ділянки, невиконанням вимог щодо використання земель відповідно до цільового призначення, сільська рада вирішила: 1. Скасувати підпункт 13 пункту 1 рішення виконкому Зорянської сільської ради від 24.12.1991 року № 10 "Про виділення земельних ділянок для будівництва житлових будинків" в частині виділення земельної ділянки для будівництва житлового будинку громадянину ОСОБА_1 та припинити право на користування зазначеною земельною ділянкою орієнтовною площею 0,14 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 2. Зобов`язати ОСОБА_1 вивезти будівельні матеріали з місця розташування земельної ділянки в місячний термін. 3. Вказану земельну ділянку перевести до земель запасу Зорянської сільської ради (а.с. 8).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Зорянської сільської ради, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Судом також встановлено, що рішенням сорок дев`ятої сесії сьомого скликання Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області №752-VІІ від 25.03.2019 року ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення відповідної документації щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,14 га по АДРЕСА_1 (а.с.67)

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5112278492019, сформованого 07.11.2019 року, земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , має кадастровий номер: 5127581100:02:001:0917, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площа земельної ділянки: 0,1479 гектарів (а.с.94).

Рішенням шістдесят другої сесії сьомого скликання Зорянської сільської ради від 15 квітня 2020 року № 1000-YII були внесені зміни та доповнення до рішення Зорянської сільської ради № 617- YII від 19 липня 2018 року. Так, мотивувальна частина рішення була викладена в новій редакції, зокрема доповнена посиланням на ст.416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України. Оскаржуване рішення було доповнено п.1-1 Вважати датою початку права на забудову 17.07.1992 р. відповідно до Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки наданого індивідуальному забудовнику ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 17.07.1992 (а.с.126-127).

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 10 частини 2 ст.16 ЦПК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Частиною першою статті 10 Закону передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 25 Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до пункту б частини 1 ст.19 ЗК України Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на такі категорії: землі житлової та громадської забудови;

За положеннями ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Статтею 40 ЗК України визначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 1 ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 118 ЗК України, відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Згідно ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За положеннями ст.141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в)припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

За положеннями ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, зокрема, у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства визначений ст.144 ЗК України, яка встановлює, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Проте, факт порушення позивачем земельного законодавства (забруднення, псування, неправомірного використання земельної ділянки, невиконання вимог щодо використання земель відповідно до цільового призначення) не підтверджений жодним доказом, протоколи щодо позивача не складались, до адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства він не притягувався.

Тому суд вважає безпідставним посилання представників відповідача на те, що позивач допустив забруднення, псування, неправомірне використання земельної ділянки, невиконання вимог щодо використання земель відповідно до цільового призначення.

В рішенні Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року у справі №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата..

Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

В даному випадку, рішення Зорянської сільської ради про виділення позивачу земельної ділянки для будівництва житлового будинку за своєю правовою природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовчим актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів (констатує факт виділення земельної ділянки), є виконаним в силу самого факту його прийняття, а тому є таким, що вичерпав свою дію одночасно з його прийняттям та виконанням.

Проте, в порушення вищезазначеного, оскаржуваним рішенням сесії Зорянської сільської ради від 19 липня 2018 року № 617-VІІ було скасовано попереднє рішення Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 24 грудня 1991 року, що вичерпало свою дію.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним та скасування рішення тридцять восьмої сесії сьомого скликання Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 19 липня 2018 року № 617-VІІ "Про скасування рішення виконкому Зорянської сільської ради від 24.12.1991 року № 10 "Про виділення земельних ділянок для будівництва житлових будинків".

Посилання представників відповідача на те, що за положеннями ст.416 ЦК України та пункту 4 частини 7 ст.102-1 ЗК України право землекористування позивача припинилося автоматично у зв`язку з невикористанням земельної ділянки для забудови протягом трьох років, а тому оскаржуване рішення Зорянської сільської ради не порушує прав позивача, оскільки не є самостійною правовою підставою припинення землекористування, суд відкидає з таких підстав.

Згідно з частинами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 16 січня 2003 року) цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Частиною 1 ст.413 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Частинами 1,3 Розділу ІХ Прикінцеві положення ЗК України ( в редакції 25 жовтня 2001 року) передбачено, що цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року.

Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Частиною 1 ст.102-1 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка була виділена ОСОБА_1 на підставі рішення Зорянської сільської ради від № 36 від 24.12.1991 року, договір між позивачем та Зорянською сільською радою щодо права користування спірною земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) між сторонами не укладався.

Отже до правовідносин, що виникли між сторонами не можуть бути застосовані положення пункту 4 частини 1 ст.416 ЦК України та пункту 4 частини 7 ст.102-1 ЗК України, які встановлюють, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняється у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Як зазначено в протоколі тридцять восьмої сесії сьомого скликання Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 19 липня 2018 року на сесії виступив депутат Зорянської сільської ради Кирилов Іван Георгійович, який повідомив, що ОСОБА_1 просив за відмову від спірної земельної ділянки 15 тисяч доларів. Проте суд переконаний, що виступ депутата Кирилова І. Г . не може слугувати підставою для скасування попереднього рішення Зорянської сільської ради про виділення земельної ділянки ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути документально підтверджені витрати на сплату судового збору в сумі 768,40 гривень (а.с. 1).

Керуючись ст.ст.11, 15, 16, 21 ЦК України, ст.ст.2, 10, 25, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.152 ЗК України, ст.ст.2-15, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити. Визнати недійсним та скасувати рішення тридцять восьмої сесії сьомого скликання Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 19 липня 2018 року № 617-YІІ "Про скасування рішення виконкому Зорянської сільської ради від 24.12.1991 року № 10 "Про виділення земельних ділянок для будівництва житлових будинків".

Стягнути з Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області, код ЕДРПОУ 04380637, розташованої за адресою: 68251, Одеська область, Саратський район, с. Зоря, вул. Троїцька, № 159, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий 02 листопада 2018 року органом 5144, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_3 судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, але не пізніше строку закінчення карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 15 червня 2020 року.

Суддя А. І. Бучацька