Постанова

від 10.06.2020 по справі 914/2570/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2020 р. Справа №914/2570/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Данко Л.С.

Мирутенка О.Л.

Секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «СТО-ВП» б/н від 20.03.2020 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2020 року (повний текст рішення складено 05.03.2020 року, м. Львів, суддя Бортник О.Ю.)

у справі № 914/2570/19

за позовом: Червоноградської міської ради, м. Червоноград Львівської області

до відповідача: Приватного підприємства «СТО-ВП» , м. Львів

про зобов`язання демонтувати самовільно розміщену стаціонарну тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Карташев І.С. - заступник директора (представник згідно наказу № 3 від 07.06.2019 року)

ВСТАНОВИВ:

Червоноградська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом про зобов`язання Приватного підприємства СТО-ВП демонтувати самовільно розміщену стаціонарну тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.02.2019 позов задоволено повністю. Зобов`язано Приватне підприємство СТО-ВП демонтувати самовільно розміщену стаціонарну тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності орієнтовними лінійними розмірами у плані 2,0 х 2,95 м та по зовнішньому контуру орієнтовною площею 5,9 кв. м на орендованій земельній ділянці на вул. Сокальській, 30 а в м. Червонограді Львівської області (кадастровий номер 4611800000:02:005:0045).

Рішення суду мотивоване тим, що спірний об`єкт, який відповідачем розміщено на орендованій земельній ділянці позивача, не є пересувним елементом вуличної торгівлі овочами та фруктами (лотком), а належить до стаціонарних тимчасових споруд. Розміщення такого об`єкта є порушенням відповідачем умов п. 14, 21 та п. 26 Договору оренди землі № 24 і порушує, передбачене п. 23 Договору та ст. 24 Закону України Про оренду землі .

Не погоджуючись із рішенням суду, ПП «СТО-ВП» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2020 та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. А саме, на думку скаржника, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що досудове врегулювання спору було здійснене із порушенням встановленого порядку, а саме претензію про демонтаж самочинно розміщеної стаціонарної тимчасової споруди відповідачу надіслав виконавчий комітет Червоноградської міської ради, а не Червоноградська міська рада та вказана претензія підписана не міським головою, а першим заступником міського голови, що є порушенням вимог ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні та Регламенту виконавчого комітету Червоноградської міської ради, затвердженого рішенням виконкому від 25.022011 № 58. Також апелянт вважає, що суд ухвалив рішення із застосуванням правового наслідку порушення зобов`язання, який не передбачений ч. 1 ст. 611 ЦК України.

Крім того, на обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначає, що суд не врахував аргументи відповідача про відсутність порушення умов договору з боку ПП «СТО-ВП» , оскільки скаржник встановив пересувну ятку на колесах, яка не завдає шкоди території з просіданням поверхні землі та не порушив обмеження використання земельної ділянки, які встановлені договором. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, не з`ясувавши правову природу даного об`єкта, дійшов передчасного висновку про те, що розміщений відповідачем пересувний елемент вуличної торгівлі є стаціонарною тимчасовою спорудою. Також, скаржник наголошує на тому, що позовні вимоги Червоноградської міської ради про зобов`язання демонтувати самовільно розміщену тимчасову споруду, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а відтак, просить суд закрити провадження у справі.

Червоноградська міська рада подала до суду відзив на апеляційну скаргу № 3/22-2801/1-3, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2020 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вважає доводи скаржника необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.

21.05.2020 року Червоноградською міською радою до суду подано клопотання № 3/22-3151/1-3 від 14.05.2020, в якому просить розглядати справу без участі її представника.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, заслухавши в судовому засіданні доводи представника відповідача, суд встановив наступне.

24.06.2019 між Територіальною громадою в особі Червоноградської міської ради( орендодавець) та ПП СТО -ВП (орендар) укладено договір оренди землі № 24, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку код КВЦПЗ - 03.07 для будівництва і обслуговування будівель торгівлі , з кадастровим номером 4611800000:02:005:0045, яка розташована у АДРЕСА_1 . Червоноград АДРЕСА_2 а , загальною площею 0,0012 га.

Договір укладено на 10 років( п. 8 договору).

Відповідно до п. 14 договору земельна ділянка передається в оренду для розміщення пересувного елемента вуличної торгівлі овочами та фруктами (лотка), без права встановлення стаціонарної тимчасової споруди.

Пунктом 21 договору на орендовану земельну ділянку встановлюються обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб: встановлюється обмеження, охоронна зона тепломережі КП Червоноградтеплокомуненерго , охоронна зона газопроводу ПАТ Львівгаз та охоронна зона каналізації КП Червоноградводоканал , проекти будинків і споруд, які будуються на цій земельній ділянці необхідно розробляти на гірничо-геологічному обґрунтуванні (підзона ГЕО-2.1- територія з просіданням поверхні землі внаслідок підробленості території до 0,1 м), а також забороняється встановлювати стаціонарну тимчасову споруду.

Сторони домовились, що орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Обмеження, про які йдеться у п. 21 Договору, підтверджуються й відомостями кадастрового плану земельної ділянки.

Про наявність таких обмежень йшлося у назві лоту, який виставлявся на земельні торги у формі аукціону, з продажу права оренди земельної ділянки, що підтверджується Протоколом № 302 повторних земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки від 24 червня 2019 р.

Інформаційною Довідкою 191397274, сформованою 04.12.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підтверджується та обставина, що позивач є власником земельної ділянки по вул. Сокальскій, 30 а, у м. Червоноград, яку він передав в оренду відповідачу на підставі Договору № 24.

04.09.2019 заступником начальника управління містобудування та архітектури Червоноградської міської ради Тимощук Ю.Б., головним спеціалістом інспекції з благоустрою м. Червонограда управління житлово-комунального господарства Червоноградської міської ради Піхотський В.Г. та інспектором муніципальної варти Гладаш В.І. з виїздом на місце складено Акт перевірки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на орендованій земельній ділянці ПП СТО -ВП в якому зазначено, що останнім самовільно розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності (орієнтовними лінійними розмірами у плані 2,0 х 2,95 м та по зовнішньому контуру орієнтовною площею 5,9 кв. м на орендованій земельній ділянці на вул. Сокальській, 30 а в м. Червонограді Львівської області (кадастровий номер 4611800000:02:005:0045).

Виконавчим комітетом Червоноградської міської ради було надіслано на адресу ПП СТО -ВП претензії № 3/13-6280/2-16 від 06.09.2019 та № 3/22-8732/2-3 від 28.10.2019 з вимогою демонтувати стаціонарну тимчасову споруду самовільно розміщену на орендованій земельній ділянці. У відповіді на претензію № 3/13-6280/2-16 від 06.09.2019 відповідач повідомив позивача, що вважає претензію безпідставною, оскільки розміщена споруда на орендованій земельній ділянці не є стаціонарною тимчасовою спорудою та ним дотримано всіх передбачених договором умов використання земельної ділянки.

Пізніше, 04.12.2019 року заступником начальника управління містобудування та архітектури Червоноградської міської ради Тимощук Ю.Б., головним спеціалістом інспекції з благоустрою м. Червонограда управління житлово-комунального господарства Червоноградської міської ради Піхотський В.Г. та головним спеціалістомуправління містобудування та архітектури Червоноградської міської ради - ОСОБА_1 Т ОСОБА_2 з виїздом на місце складено Акт перевірки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на орендованій земельній ділянці ПП СТО -ВП про те, що ПП СТО -ВП не виконало вимог претензій № 3/13-6280/2-16 та № 3/22-8732/2-3 та не демонтовано самовільно розміщену стаціонарну тимчасову споруду.

Вимоги Червоноградської міської ради про демонтаж самовільно розміщеної стаціонарної тимчасової споруди відповідачем не були виконані, що стало причиною звернення Ради до суду.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного .

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов`язання відповідача демонтувати тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності на орендованій земельній ділянці.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтями 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

За приписами статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Крім того, відповідно до статей 24 та 25 Закону "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладанні договору оренди, пунктами 14,15 договору сторони в добровільному порядку, без заперечень та зауважень визначили цільове призначення земельної ділянки, переданої відповідачу, а саме: для розміщення пересувного елемента вуличної торгівлі овочами та фруктами(лотка), без права встановлення стаціонарної тимчасової споруди; цільове призначення земельної ділянки, згідно класифікації видів цільового призначення земель КВЦПЗ-03.07 для будівництва і обслуговування будівель торгівлі.

Таким чином, сторони визначили як істотну умову договору, серед інших його умов, цільове призначення (мету передачі) земельної ділянки - для розміщення пересувного елемента вуличної торгівлі овочами та фруктами(лотка) без права встановлення стаціонарної тимчасової споруди, недотримання якої має наслідком істотне порушення договору.

Проаналізувавши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем на орендованій земельній ділянці встановлений об`єкт, який за своєю формою та зовнішнім виглядом відповідає тому, що зображений на додатку до Претензії № 3/13-6280/2-16 від 06.09.2019 р. та на додатку до Акту перевірки самовільного розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, що не заперечується і самим відповідачем. До матеріалів справи долучені фотографії спірного об`єкта, зроблені як позивачем так і відповідачем.

Спір між сторонами у справі фактично виник щодо визначення правової природи цього об`єкта. Позивач вважає його стаціонарною тимчасовою спорудою, а відповідач - лотком, пересувною яткою на колесах, елементом вуличної торгівлі овочами та фруктами.

Згідно ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Відповідно до приписів п.п. 1.3. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 за N 244 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1330/20068), пересувною тимчасовою спорудою торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності є споруда, яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, у якій може бути розміщене торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, ємність, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності.

Згідно п. 1.4 Порядку пересувна ТС - споруда, яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, у якій може бути розміщене торговельне обладнання,низькотемпературний прилавок, лоток,ємність, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності. Стаціонарна ТС - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.

Відповідно до п. 3.3, 3.3.1, 3.3.2 Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства ( затв. Наказом Державного комітету статистики № 327 від 24.10.2005) торгівля поза магазинами (уключаючи пересувну мережу) -сукупність нестаціонарних, пересувних пунктів з продажу товарів, які пристосовані для тривалої роздрібної торгівлі товарами населенню на розвіз або рознос (лотки, розкладки, стенди, палатки, автомагазини, автофургони тощо), через торгові автомати, а також роздрібна торгівля, що здійснюється комівояжерами, через каси неторгових підприємств, зі складів, поштою, за допомогою Інтернету, телефону, телебачення тощо. Лотки (розкладки, стенди, палатки) - нестаціонарні пункти продажу товарів на вулиці, на ринках, у підземних переходах, приміщеннях кінотеатрів, магазинів тощо, які, як правило, на ніч розбираються. Автомагазини, автофургони - різновид мережі пересувної роздрібної торгівлі, призначений для продажу товарів населенню за допомогою автомобільного транспорту.

Згідно п. 3 Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі (затв. Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України N 369 від 08.07.96) роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу є однією із форм позамагазинного продажу товарів, при якій приміщення не мають торговельного залу для споживачів. Продаж товарів здійснюється через: пункти некапітальної забудови - кіоски, ларі, ларки, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати; до засобів пересувної мережі - автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо.

Проаналізувавши вищенаведені нормативно-правові акти, матеріали справи та долучені фотографії спірного об`єкта, зроблені як позивачем так і відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлений відповідачем на орендованій земельній ділянці об`єкт містить ознаки пунктів некапітальної забудови, не має торгівельного залу для споживачів і належить до пересувної тимчасової споруди на колесах.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції приймаючи рішення у даній справі, дійшов до необґрунтованого висновку, що спірний об`єкт, який відповідачем розміщено на орендованій земельній ділянці позивача належить до стаціонарних тимчасових споруд.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що факт невиконання умов договору відповідачем щодо умов використання земельної ділянки, не підтверджується відповідними доказами, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог не відповідає нормам чинного законодавства, відтак, його слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Доводи апелянта про те, що спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою є публічно-правовими, а відтак позовні вимоги у дані справі підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. ( аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду у справі №905/2765/17 від 12.02.2019)

Згідно зі статтею 5 ЗК України одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Пунктами а , в частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у даній справі, орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб`єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб`єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.

Оскільки, предметом спору у цій справі є недотримання орендарем умов договору щодо використання земельної ділянки яка передана відповідачу за договором оренди землі та, як наслідок, демонтаж розміщеної тимчасової споруди, відтак між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності. Зазначене виключає кваліфікацію правовідносин сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, цей позов не має визначених КАС України ознак адміністративного спору.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, предмет спору, колегія суддів вважає, обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність вирішення цього спору в порядку господарського судочинства та відхиляє протилежні доводи скаржника.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір розподілити між сторонами пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 269 , 270 , 275 , 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства «СТО-ВП» б/н від 20.03.2020 року задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2020 року у справі № 914/2570/19 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Червоноградської міської ради відмовити.

4. Стягнути з Червоноградської міської ради (80100, Львівська обл., місто Червоноград, пр. Шевченка, будинок 19, ідентифікаційний код 26269722) на користь Приватного підприємства «СТО-ВП» ( 79008, Львівська обл., місто Львів, пл. Соборна, будинок 2 А, ідентифікаційний код 36026552) 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанови апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України

Повний текст постанови складено 16.06.2020

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

суддя Л.С. Данко

суддя О.Л. Мирутенко