Постанова

від 15.06.2020 по справі 916/3596/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3596/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів Разюк Г.П., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мінкова Геннадія Івановича

на рішення Господарського суду Одеської області від 17 лютого 2020 року

у справі №916/3596/19

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертранс 2000"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Мінкова Геннадія Івановича

про стягнення 26 964,00 грн.,

(ухвалене суддею Малярчук І.А. 17.02.2020 року з 09-50. у приміщенні господарського суду Одеської області, м. Одеса, повний текст складено 17.02.20р.)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертранс 2000" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Мінкова Геннадія Івановича 26 964,00 грн. безпідставно отриманих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.07.2019р. між ТОВ "Інтертранс2000" та ФОП Мінковим Г.І. була досягнута попередня усна домовленість про ремонт інверторів та придбання транзистору ІGВТ, ізоляційних і теплопровідних матеріалів та комплекту радіодеталей. 12.07.2019р. відповідач надав рахунок на оплату замовлення вказаних послуг та товару №38 у сумі 26964грн. 17.07.2019р. позивач перерахував кошти у сумі 26964 грн. на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 відповідача. Разом з тим позивач зазначає, що між ним та відповідачем не укладалися жодні договори (надання послуг, купівлі-продажу, тощо) не підписувались жодні акти приймання- передачі наданих послуг або товару. Станом на 02.12.2019р. відповідач послуги з ремонту інверторів та товар (транзистор ІGВТ, ізоляційних і теплопровідних матеріалів та комплекту радіо деталей) позивачу не надав. Позивач вказує, що під час телефонних розмов просив відповідача повернути йому кошти у сумі 26964 грн., які останній утримує без достатньої правової підстави, однак, той відмовився повертати кошти. 19.11.2019р. позивач направив відповідачу письмову претензію про повернення вищевказаної суми коштів у розмірі 26964 грн., яку відповідач не забрав з поштового відділення.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17 лютого 2020 року у справі №916/3596/19 задоволено повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертранс2000" до Фізичної особи підприємця Мінкова Геннадія Івановича про стягнення 26964грн., стягнуто з Фізичної особи підприємця Мінкова Геннадія Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертранс2000" 26964 грн. вартості невиконаних ремонтних робіт, поставки товару, 1921 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання поставити товар на умовах самовивозу виникло у відповідача з 17.07.2019р. За умови відсутності у справі доказів отримання позивачем від відповідача товарів, у останнього виник обов`язок повернути кошти, отримані від позивача, які відповідач безпідставно зберігає у себе внаслідок невчинення дії щодо фактичної передачі товару, протилежного суду не доведено.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають судом задоволенню у повному обсязі, внаслідок чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 26964грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, Фізична особа підприємець Мінков Геннадій Іванович звернулвся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Одеської області від 17.02.2020 року по справі №916/3596/19, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРТРАНС 2000" до мене фізичної особи¬підприємця Мінкова Геннадія Івановича про стягнення 26 964,00 гривень, у повному обсязі.

Також апелянт просить під час розгляду апеляційної скарги допитати наступних свідків:

- ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ;

- ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 . НОМЕР_3 ;

- ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, винесеним при неповному з`ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи, з наступних підстав.

По-перше, скаржник зауважує, що ним не було отримано ані претензії, ані копії позовної заяви з додатками до неї для ознайомлення та підготовки та викладення своїх заперечень проти позову. Ніяких повідомлень з суду ані по місту реєстрації, ані по місту фактичного проживання він не отримував.

По друге, судом взагалі не було повідомлено про те що є така справа у провадженні та здійснюється її розгляд.

Враховуючи зазначене, скаржник вважає що його було фактично позбавлено права та можливості надати заперечення та докази проти позовних вимог позивача.

По-трете, апелянт зазначає, що всі обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, не відповідають дійсності, більш того позивачем введено в оману суд при викладені цих обставин.

Так, дійсно між позивачем і ФОП Мінковим Г.І. була досягнута усна домовленість про ремонт інверторів та придбання транзистору IGBT, ізоляційних і теплопровідних матеріалів та комплекту радіодеталей. 12 липня 2019 року відповідач надав позивачу рахунок на оплату замовлення вказаних послуг та товару №3 8 на суму 26 964 гривень. 17 липня 2019 року позивач сплатив надані послуги, перерахувавши грошові кошти у розмірі 26 964,00 гривень. Після чого майстрами з ремонту ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був виконаний ремонт інверторів, також позивачу було поставлено транзистори IGBT, ізоляційні та теплопровідні матеріали та комплект радіодеталей. На момент завершення робіт позивач був відсутній на об`єкті, тому відповідач зателефонував йому та домовився з ним зустрітись через один день для передання результатів робіт.

Проте, приїхавши на об`єкт до позивача, останнім було повідомлено відповідача, що напередодні він сам самостійно вирішив наладити роботу інверторів, здійснити зміну їх налаштування, щось там наклацав, виникла перенапруга і все обладнання згоріло.

Зазначені факти можуть підтвердити майстри з ремонту: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були безпосередньо присутні під час нашої розмови з позивачем та виявлення факту його самовільного втручання у роботу інверторів.

Оскільки відповідач був позбавлений можливості викласти свої заперечення, пояснення та надати їх до суду першої інстанції, для встановлення та підтвердження дійсних фактичних обставин, які мають важливе значення для вирішення даної справи, вважає за необхідне допитати цих осіб під час розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що судом не повністю встановлені та доведені обставин, що мають значення для справи, у рішенні суду міститься невідповідність висновків фактичним обставинам справи, тому таке рішення суду підлягаю скасуванню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2020 року було відкрито апеляційне провадження по справі №916/3596/19 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мінкова Геннадія Івановича на рішення Господарського суду Одеської області від 17 лютого 2020 року.

12.05.2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ "Інтертранс 2000", в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Вважає що процесуальних порушень судом першої інстанції не було допущено, оскільки судова кореспонденція а також документи, подані позивачем, направлялись на адресу місця реєстрації та здійснення господарської діяльності. Також зазначає, що факт передачі послуг не може підтверджуватись показами свідків.

18.05.2020 року до суду надійшли пояснення по справі від ФОП Мінкова Г.І., в яких апелянт пояснює, що він дійсно не отримував ані документів від позивача - претензій, позовної заяви, ані повідомлень суду по місцю реєстрації та фактичного проживання, ще раз наголошує, що для встановлення фактичних обставин справи необхідно викликати та допитати майстрів з ремонту під час розгляду справи.

Сторони повідомлені належним чином про розгляд справи, що вбачається з поштових повідомлень про вручення ухвали суду про відкриття провадження від 13.04.2020 року.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Перш за все судова колегія вважає за потрібне дослідити доводи апеляційної скарги стосовно процесуальних порушень суду першої інстанції.

За змістом статей 2, 7, 13 ГПК України основними засадами господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін; правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 42 ГПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Отже, у випадку, коли відповідач стверджує про неналежне повідомлення судом першої інстанції інформації про дату, час та місце розгляду справи, з`ясування цих обставин має першочергове значення для правильного вирішення спору. Оскільки вирішення спору за відсутності відповідача, якого належним чином не повідомили про судовий розгляд, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 120 ГПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.12.2019р. відкрито провадження у справі №916/3596/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертранс2000" (65007, м. Одеса, вул. Ген. Цвєтаєва,18) до Фізичної особи підприємця Мінкова Геннадія Івановича ( АДРЕСА_4 ; місце здійснення діяльності: 65025, м. Одеса, пр-т Добровольського,114/2, оф.19) про стягнення 26964грн., постановлено розглядати справу №916/3596/19 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

З матеріалів справи вбачається, що вказану ухвалу надіслано відповідачу ФОП Мінкову Г.І. за адресою АДРЕСА_5 , яка збігається з адресою, зазначеною у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на запит судді.

Однак, відповідачу дану кореспонденцію не вручено поштою з поміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

У зв`язку з тим, що наявні у справі докази щодо правовідносин сторін, зокрема, рахунок №38 від 12.07.2019р., вказують, на фактичне місцезнаходження ФОП Мінкова Г.І. у липні 2019р. за наступною зазначеною ним же адресою: 65025, м. Одеса, пр-т Добровольського, 114/2, оф.19, листом господарського суду Одеської області від 03.02.2020 року направлено відповідачу ухвалу суду від 18.12.2019р. на зазначену адресу.

Проте ухвала суду не була отримана відповідачем і за другою адресою також з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

До того ж, судом своєчасно та згідно із вимогами ГПК України було направлено копію рішення суду на адресу Відповідача, яке вже було отримано відповідачем.

Отже, судова колегія вважає, що відповідно до ст.ст. 120, 176 ГПК України, судом першої інстанції було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення Відповідача про здійснення розгляду даної справи.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає ту ж саму адресу, на яку відправлялась судова кореспонденція судом першої інстанції - вул.Кірова,167, с.Залізничне, Болградський район, Одеська область, 68731.

Сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Такий правовий висновок зроблено ВС КГС у постанові №916/3188/16.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає процесуальних порушень суду при розгляді справи в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2019р. ФОП Мінков Г.В. виписав ТОВ "Інтертранс2000" рахунок на оплату за замовленням №38 на загальну суму 26964грн. на ремонт інверторів, поставку транзисторів ІGВТ, ізоляційних та теплопровідних матеріалів, комплекту радіодеталей.

За платіжним дорученням №2144 від 17.07.2019р. ТОВ "Інтертранс2000" оплатило на користь ФОП Мінкова Г.В. 26964грн., призначення платежу "оплата за ремонтні роботи зг.рах. №38 від 12.07.2019р. без ПДВ".

За описом вкладення у цінний лист від 19.11.2019р., та поштовою накладною позивач надіслав відповідачу претензію щодо повернення із посиланням на те, що роботи та товари оплачені ним, але не виконані відповідачем.

Звертаючись до суду, позивач ТОВ "Інтертранс2000" зазначав, що станом на 02.12.2019 року відповідач послуги з ремонту інверторів та товар (тразистор, ізоляційні та теплопроводні матеріали, комплект радіодеталей) позивачу не надав, що і стало підставою для звернення до суду з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів.

Положення ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала . Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про : повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні ; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами спору було досягнуто у спрощений спосіб домовленості стосовно пропозиції надання відповідачем позивачу ремонтних послуг та поставки товарів шляхом виставлення до оплати рахунку №38 від 12.07.2019р., та прийняття такої пропозиції позивачем шляхом здійснення оплати вартості запропонованих послуг та товарів згідно платіжного доручення №2144 від 17.07.2019р.

При цьому, сторонами не погоджено строки виконання робіт. У рахунку №38 від 12.07.2019р. зазначено, що товар відпускається по факту приходу коштів на рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорту.

Проте, як і при розгляді справи в суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді сторони не надали до суду доказів надання відповідачем послуг, обумовлених у рахунку, як-то акту приймання-передачі виконаних робіт, видаткової накладної, також відсутнє і будь-яке листування, яке б опосередковано свідчило про виконання відповідачем послуг та надання товарів на користь позивача.

Скаржник зазначає, що майстрами з ремонту ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був виконаний ремонт інверторів, також позивачу було поставлено транзистори IGBT, ізоляційні та теплопровідні матеріали та комплект радіодеталей. Також апелянт пояснює, що позивач спробував самостійно налагодити роботу інверторів, здійснити зміну їх налаштування, внаслідок чого виникла перенапруга і обладнання згоріло.

Проте, зазначені доводи не підтверджені жодним належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.74-76 ГПК України, будь-якими первинними бухгалтерськими документами, тому судова колегія їх не приймає як належні докази.

Саме лише посилання на виконання робіт та надання товару без підтвердження відповідними доказами не має доказової сили.

Щодо доводів апелянта про необхідність допиту свідків - майстрів з ремонту: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були безпосередньо присутні під час розмови з позивачем та виявлення факту його самовільного втручання у роботу інверторів, судова колегія відхиляє зазначене клопотання, з огляду на таке.

Апелянт ФОП Мінков Г.І. зазначає, що ремонт інверторів та поставку товарів було виконано майстрами з ремонту ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , однак представником позивача було повідомлено про самостійне налагодження обладнання, що можуть підтвердити вищезазначені майстри з ремонту, які були безпосередньо присутні під час розмови з позивачем та виявлення факту його самовільного втручання у роботу інверторів.

Частинами першою, другою статті 87 ГПК України передбачено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

За змістом статті 88 ГПК України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Частина перша статті 89 ГПК України встановлює, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Таким чином, заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/1382/18.

Апеляційний суд зауважує, що факт надання відповідачем послуг, товарів та отримання їх позивачем не може підтверджуватись показами свідків, а повинен бути підтверджений відповідними належними та допустимими доказами, актом приймання-передачі виконаних робіт, накладними тощо.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань з надання послуг та поставки товару, оплачених позивачем за рахунком №38 від 12.07.2019р. в сумі 26964,00 грн.

Вартість товарів та робіт позивачем оплачено 17.07.2019р., отже, зобов`язання поставити товар на умовах самовивозу виникло у відповідача з 17.07.2019р.

Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано вказав, що за умови відсутності у справі доказів отримання позивачем від відповідача товарів, у останнього виник обов`язок повернути кошти, отримані від позивача, які відповідач безпідставно зберігає у себе внаслідок невчинення дії щодо фактичної передачі товару, протилежного суду не доведено.

Положення ч.ч.1, 2, 3 ст.530 ЦК України визначають, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, позивачем було надіслано відповідачу претензію про повернення коштів у зв`язку з невиконанням робіт та поставкою товарів за адресою: 65025, м. Одеса, пр-т Добровольського, 114/2 оф.19. Вказана адреса зазначена у виставленому відповідачем рахунку №38, отже, надсилання позивачем претензії на вказану адресу на ім`я відповідача є належним надсиланням.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, процесуальних порушень суду першої інстанції допущено не було, судова колегія доходить висновку про законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, обґрунтованість, дотримання норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, що є підставою для залишення рішення Господарського суду Одеської області від 17 лютого 2020 року у справі №916/3596/19 без змін, а апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Мінкова Геннадія Івановича - без задоволення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями ст. ст. 240, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282-285 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мінкова Геннадія Івановича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17 лютого 2020 року у справі №916/3596/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Н.М. Принцевська