Постанова

від 28.05.2020 по справі 911/3073/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2020 р. Справа№ 911/3073/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Припутніцькій Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 28.05.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасон Девелопмент" на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.02.2020

у справі №911/3073/19 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасон Девелопмент"

до Ірпінської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Ірпіньжитлоінвестбуд"

про визнання протиправним та скасування рішення Ірпінської міської ради

В судовому засіданні 28.05.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2020 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіасон Девелопмент" у забезпеченні позову у справі №911/3073/19.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач 28.02.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасон Девелопмент" про забезпечення позову у справі №911/3073/19.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального (ст.ст. 116, 122 Земельного кодексу України, п. 81 2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127) та процесуального (ст.ст. 136-137, 236 ГПК України) права, оскаржувана ухвала не ґрунтується на засадах верховенства права, незаконна і необґрунтована, ухвалена з неповним і не всебічним з'ясуванням обставин.

Апелянт вважає, що самі лише посилання на те, що відповідно до відзивів на позовну заяву, поданих Ірпінською міською радою та КП "Ірпіньжитлоінвестбуд", вбачається, що оскаржуване рішення знаходиться на стадії виконання, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки рішення Ірпінської міської ради №3604-50-VII від 26.04.2018 Про надання в постійне користування КП Ірпіньжитлоінвестбуд є підставою для реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за КП Ірпіньжитлоінвестбуд з огляду на норми матеріального права.

Апелянт вказує, що в самому рішенні Ірпінської міської ради №3604-50-VII від 26.04.2018 надана вказівка на проведення такої державної реєстрації права постійного користування за КП Ірпіньжитлоінвестбуд .

Наголошує, що відповідач та третя особа підтверджують факт того, що рішення Ірпінської міської ради №3604-50-VII від 26.04.2018 знаходиться на стадії виконання, що призведе до реєстрації права постійного користування за КП Ірпіньжитлоінвестбуд .

Скаржник зазначає, що конкретний захід забезпечення позову, а саме заборона КП Ірпіньжитлоінвестбуд проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1039 га, кадастровий номер 3210900000:01:023:0003, яка розташована за адресою: м. Ірпінь, вул. Слов'янська, 44, перебуває у безпосередньому зв'язку із предметом позовної вимоги, оскільки оскаржуваним рішенням Ірпінської міської ради №3604-50-VII від 26.04.2018, як раз і надано право КП Ірпіньжитлоінвестбуд проводити державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1039 га, кадастровий номер 3210900000:01:023:0003.

Щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття заходу забезпечення позову, шляхом заборони КП Ірпіньжитлоінвестбуд проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, скаржник зазначає, що рішення суду про визнання протиправним рішення Ірпінської міської ради №3604-50-VII від 26.04.2018 не можна буде виконати без додаткового звернення до суду для оскарження рішень держреєстраторів, що займе довгий період часу та призведе до додаткових витрат, що в свою чергу беззаперечно утруднить виконання рішення.

За твердженнями скаржника, застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона КП Ірпіньжитлоінвестбуд проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, не порушить прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 09.04.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 повідомлено учасників справи №911/3073/19, що судове засідання, призначене на 09.04.2020, не відбудеться, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215), якою в період з 12 березня по 3 квітня 2020 року в Україні запроваджено карантин через спалах у світі коронавірусу COVID-19.

Зазначено, що про дату та час наступного судового засідання у справі №911/3073/19 учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 апеляційну скаргу призначено до розгляду на 28.05.2020.

Представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 28.05.2020 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки представників відповідача та третьої особи суду невідомі.

08.04.2020 та 12.05.2020 від представника позивача надійшли заяви про розгляд справи у його відсутність.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників апеляційного провадження обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами. одночасно приймаючи до уваги клопотання представника позивача про розгляд справи у його відсутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіасон Девелопмент" звернулось до господарського суду з позовом до Ірпінської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Ірпінської міської ради № 3604-50-VII від 26.04.2018 "Про надання в постійне користування КП "Ірпіньжитлоінвестбуд" земельної ділянки для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в м. Ірпінь, вул. Слов'янська, 44".

Позов обґрунтований тим, що 22.11.2009 між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіасон Девелопмент" (Інвестор) був укладений інвестиційний договір №58, предметом якого є фінансування Інвестором будівництва (інвестування) та будівництво офісної будівлі на земельній ділянці площею 0,1039 га, що розташована за адресою: м. Ірпінь, вул. Шевченка, 2А (кадастровий номер 3210900000:01:023:0003), яка відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 154172 належить Виконавчому комітету Ірпінської міської ради. В зобов'язання чого Інвестор повинен збудувати та передати Замовнику у власність гаражі в межах міста Ірпеня для автомобільного транспорту в рахунок розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Позивач зазначає, що в порушення зобов'язань за інвестиційним договором № 58 відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким передано дану земельну ділянку площею 0,1039 га (кадастровий номер 3210900000:01:023:0003) в постійне користування третій особі Комунальному підприємству "Ірпіньжитлоінвестбуд" для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови в м. Ірпінь по вул. Слов'янська, 44.

20 лютого 2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасон Девелопмент" надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони Комунальному підприємству "Ірпіньжитлоінвестбуд" здійснювати виконання рішення Ірпінської міської ради № 3604-50-VII від 26.04.2018 "Про надання в постійне користування КП "Ірпіньжитлоінвестбуд" земельної ділянки для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в м.Ірпінь, вул. Слов'янська, 44", яке є предметом спору, а саме, заборонити КП "Ірпіньжитлоінвестбуд" проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1039 га, кадастровий номер 3210900000:01:023:0003, яка розташована за адресою: м. Ірпінь, вул. Слов'янська, 44 (колишня адреса: м. Ірпінь, вул. Шевченка, 2 А) до набрання законної сили рішення по справі № 911/3073/19.

В обґрунтування заяви позивач зазначає, що у випадку проведення Комунальним підприємством "Ірпіньжитлоінвестбуд" державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1039 га (кадастровий номер 3210900000:01:023:0003), що розташована за адресою м.Ірпінь по вул. Слов'янська, 44, право на проведення якої надано оскаржуваним рішенням, дані обставини ускладнять або взагалі унеможливлять виконання рішення суду в разі його задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

За наслідками дослідження вимог заяви, наведеного заявником обґрунтування вимог та доданих ним до заяви доказів, суд не встановив підстав, які б вказували на необхідність виклику заявника та/або витребування від нього додаткових пояснень або додаткових доказів.

Частиною першою статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими ГПК України; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту, зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З аналізу вказаної норми вбачається, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Однак, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, положення вказаної статті пов`язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Разом з тим, оскільки у даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.

Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, в силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення господарського суду, який полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, мають тимчасовий характер і діють до закінчення розгляду справи по суті заявлених вимог.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.74 ГПК України. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 2 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).

Тобто, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість зникнення/знищення певних доказів або імовірність порушення прав особи без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

В тексті заяви про забезпечення позову заявник зазначає про необхідність у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Ірпінь, вул. Слов'янська, 44, кадастровий номер 3210900000:01:023:0003, тоді як у прохальній частині просить заборонити КП "Ірпіньжитлоінвестбуд", яке не є відповідачем у справі, вчиняти дії щодо проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1039 га, кадастровий номер 3210900000:01:023:0003. Отже, просить заборонити третій особі здійснювати виконання оскаржуваного рішення.

Згідно долученого до заяви про забезпечення позову листа-інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 19.02.2020, суб'єктом права власності земельної ділянки кадастровий номер 3210900000:01:023:0003, площею 0,1039 га, що розташована за адресою: м. Ірпінь, вул. Шевченка, 2А, є Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник вказує, що відповідно до відзивів на позовну заяву, які надані Ірпінською міською рабою та КП "Ірпіньжитлоінвестбуд", вбачається, що оскаржуване рішення знаходиться на стадії виконання.

Заявником жодним чином не доведено як саме невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Саме лише посилання заявника на те, що оскаржуване рішення знаходиться на стадії виконання, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, без надання при цьому належних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасон Девелопмент" про вжиття заявлених нею заходів забезпечення позову у даній справі.

При цьому посилання скаржника на порушення судом норм матеріального права (ст.ст. 116, 122 Земельного кодексу України, п. 81 2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127) , колегією суддів відхиляються, оскільки заявник не обґрунтовував свою заяву про забезпечення позову з посиланням на вказані норми права, про які зазначив лише в апеляційній скарзі.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу, колегія суддів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи апеляційної скарги, які не викладались в заяві про забезпечення позову, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасон Девелопмент" на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.02.2020 у справі №911/3073/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21.02.2020 у справі №911/3073/19 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження у справі №911/3073/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 16.06.2020 після виходу судді Тищенко А.І. з відпустки.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко