Рішення

від 17.06.2020 по справі п/811/446/16

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Кропивницький Справа № П/811/446/16

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Притула К.М. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства Креатив до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної податкової служби у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Креатив звернулось до суду з позовом до Кропивницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.12.2015 № 0001092204 та № 0001102204.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірні рішення винесено на підставі Акту перевірки, за висновками якої було встановлено безтоварність (нереальність) господарських операцій товариства з контрагентами-постачальниками. Позивач вважає висновки необгрунтованими, оскільки такі взаємовідносини були підтверджені відповідними первинними документами, відображені в бухгалтерській і податковій звітності та які спричинили реальні зміни майнового стану товариства.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Кропивницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 8 грудня 2015 року № 0001092204. Скасовано податкове повідомлення-рішення Кропивницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 8 грудня 2015 року № 0001102204.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року у справі № П/811/446/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вищевказаній постанові Верховним судом вказано, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення без повного та всебічного з`ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення.

Відповідно до ч. 5 ст.353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

07 квітня 2020 року суддею Сагун А.В. заявлено самовідвід, а справу, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передано судді Притулі К.М. (Т.3 а.с.145).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року, призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні (Т.3 а.с.150-151).

06 травня 2020 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача про заміну первинного відповідача Кіровоградської об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС на належного відповідача - Головного управління ДПС у Кіровоградській області (Т.3 а.с.200-202).

02 червня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (Т.3 а.с. 209-210).

28.04.2020 (вх. №8076) на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач просить відмовити в задоволені позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позовні вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення обумовлено порушенням податкового законодавства, що виявлені під час перевірки, а тому є правомірними та не підлягають скасуванню.

12 червня 2020 року, відповідно до протоколу судового засідання, суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

В матеріалах справи містяться клопотання представників сторін про розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

З огляду на вказані законодавчі положення, керуючись приписами ст.ст.260, 257 КАС України суд вирішив дану справу розглянути за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області № 1622 від 09.11.2015 та на підставі направлень на перевірку від 09.11.2015 № 1301, № 1302 у період з 9 по 13 листопада 2015 року контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ Креатив з питань правильності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ Зороківське за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

Виявлені контролюючим органом під час перевірки порушення позивачем податкового законодавства зафіксовані в акті перевірки № 159/11-23-22-04/31146251 від 20.11.2015, а саме: п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8, ст. 138, п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010, в результаті чого позивачем завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податку на прибуток за півріччя 2012 року на суму 4 635 196,00 грн; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ПАТ Креатив завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд.19 Декларації з ПДВ) за квітень 2012 року на суму 31 602,00 грн; занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за серпень 2013 року на суму 927 039,00 грн.

На підставі висновків, викладених у вказаному акті перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 8 грудня 2015 року: № 0001092204, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за півріччя 2012 року у розмірі 4 635 196,00 грн; № 0001102204, яким ПАТ Креатив збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 390 559,00 грн (з них за основним платежем - 927 039,00 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями 463 520,00 грн).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1. ст.1 ПК України).

У відповідності до змісту п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За змістом пункту 200.3. статті 200 Податкового кодексу України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

З аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що необхідною умовою для правомірності формування податкового кредиту та валових витрат, є фактичне здійснення господарської операції платником податків.

У свою чергу, фактичне здійснення господарської операції платником податків посвідчується, зокрема, належно оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов`язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення спірних операцій у бухгалтерському та податковому обліку, а також, відповідно, для цілей формування відповідних сум податкових вигод.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому, платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (пункт 44.3 статті 44 Податкового кодексу України).

Зазначеному обов`язку платника податків кореспондує визначене пунктом 85.4 статті 85 Податкового кодексу України право посадових осіб органу державної податкової служби при проведенні перевірок отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов`язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пункт 44.4 статті 44 Податкового кодексу України містить застереження, за яким вищезазначені документи, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 2.4 пункту 2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість формування спірних сум податкового кредиту та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій.

Недоведеність наявності цих чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов`язують можливість формування платником податків податкового кредиту, зокрема, недоведеність здійснення певних операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на формування цих податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів.

Таким чином, суд звертає увагу, що фактичне здійснення господарської операції платником податків посвідчується, зокрема, належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року зазначив наступне: суди першої та апеляційної інстанції передчасно дійшли висновку, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.12.2015 № 0001092204 та № 0001102204 діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки судами першої та апеляційної інстанції не було досліджено та не було надано належної оцінки доказам та доводам відповідача, зазначеним у запереченні на адміністративний позов, апеляційній скарзі та, зокрема, в акті перевірки, що у ТОВ Зороківське (контрагент позивача), згідно податкової інформації по вказаному суб`єкту господарювання, відсутні основні та виробничі фонди, трудові ресурси для виконання вказаного договору, а також, наявності показань посадових осіб контрагента позивача щодо їх непричетності до господарської діяльності ТОВ Зороківське та підписання документів, що супроводжують таку діяльність. З огляду на те, що заперечуючи проти позову контролюючий орган доводив правомірність своїх рішень наявністю вказаної інформації та показань посадових осіб ТОВ Зороківське , суди першої та апеляційної інстанції у відповідності до вимог статей 11, 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) не дослідили та не надали належну оцінку вказаним доводам та доказам відповідача, а також не зазначили відповідних мотивів щодо відхилення/не прийняття до уваги таких. Крім того, судами першої та апеляційної інстанції не досліджувався порядок оформлення транспортування та передачі товару за вказаним договором, а також його прийняття .

Розглядаючи дану справу Кіровоградським окружним адміністративним судом було вжито заходи з метою з`ясування обставин на які наголошено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року.

З метою дослідження фактичного виконання договірних відносин позивача з контрагентом ТОВ Зороківське , було також досліджено первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарської операції.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач мав господарські відносини з контрагентом-постачальником ТОВ Зороківське (код за ЄДРПОУ 35684787) за період 01.01.2012 по 31.12.2014.

Факт здійснення таких господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами та документами податкової звітності (Т.1 а.с.91-250; Т.2 а.с. 1-61).

Отже, твердження відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій спростовано наявними доказами. При цьому не заперечується, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та як платник ПДВ, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Слід зазначає те, що не виконання податкових обов`язків контрагентом не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні.

Факт неподання контрагентом податкової звітності чи відсутності певної інформації в податковій звітності товариства, зокрема щодо наявності основних засобів тощо сам по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення ним господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення останнім порушення податкового законодавства при складанні податкової звітності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі №817/1422/13-а.

За таких обставин, зважаючи на наявність у позивача належним чином складених та зареєстрованих податкових накладних, підтвердження позивачем фактів отримання товару і проведення розрахунків, суд вважає доведеною реальність спірних господарських операцій.

Крім того, підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та порядок його формування, а також порядок виникнення від`ємного значення, визначені ст. 198 Податкового кодексу України.

Судом в ході розгляду справи не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків покупця - отримувача товарів.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентом, доречним є застосування доктрини "Ділова мета" (business purpose) та "Реальність господарської операції".

Суть доктрини полягає в тому, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку, податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов`язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 ("Halifax")).

Крім того, суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" позивач і його контрагенти є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак, позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Також, Податковий кодексу України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків-покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд не бере до уваги й доводи відповідача з посиланням на інформацію, що наявна в інформаційно аналітичних базах ДФС відносно контрагентів позивача, оскільки вказана інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем і контрагентами, факт чого підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.77 КАС України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями його постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем і його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов`язань третіх осіб.

Поруч з цим, в обґрунтування спірного рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність господарських операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних інформації щодо контрагентів, а не аналізі самої суті і наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Таким чином, доводи на які посилається податковий орган в акті перевірки щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача із вказаними контрагентами не відповідають обставинам справи, та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими під час розгляду справи.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак, у даній справі, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Стосовно вимоги зазначеної у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року, про необхідність з`ясування судом даних, що у ТОВ Зороківське відсутні основні та виробничі фонди, трудові ресурси для виконання вказаного договору, а також, наявності показань посадових осіб контрагента позивача щодо їх непричетності до господарської діяльності ТОВ Зороківське та підписання документів, що супроводжують таку діяльність, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до зазначеної норми, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення податкового органу, яким платнику податків визначені податкові зобов`язання, резюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Щодо доводів відповідача на відсутність фактичного ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ Зороківське , відсутності ресурсів (матеріальних та трудових) у ТОВ Зороківське , необхідних для здійснення господарської операції, а інших доводів, які ґрунтуються на даних матеріалів кримінального провадження № 12015060000000022,суд зазначає, що ним такі доводи не можуть бути прийняті, як доказ порушення позивачем податкового законодавства, оскільки за приписами частини 4 статті 72 КАС України підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

При цьому обов`язковими такий вирок суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять вироків суду по кримінальних справах щодо посадових осіб контрагента позивача (ТОВ Зороківське ), у т. ч. по ланцюгу постачання, які б стосувались обставин даної справи. Матеріали ж кримінальних проваджень вироком суду не являються. Отже, судом встановлено, що відповідний вирок - відсутній.

Враховуючи дану інформацію суд зазначає, що оскільки укладений з контрагентом правочин не визнаний владним суб`єктом нікчемним чи недійсним у судовому порядку, а з огляду на сукупність добутих судом доказів то даний правочин явно та однозначно не відповідає ознакам нікчемних правочинів згідно з ст. 228 Цивільного кодексу України та відповідно до ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України, то суд вважає, що у силу ст.ст. 215, 216, 234, 235, 236 Цивільного кодексу України контролюючий орган не мав управлінських повноважень для іншої кваліфікації проведених у межах цих правочинів операцій до набрання законної сили судовим рішенням про визнання цих правочинів фіктивними або удаваними.

Окрім зазначеного, судом встановлено, що згідно відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 07.05.2020 товариство з обмеженою відповідальністю Зороківське - 19.06.2017, 11031170032041906, припинено за судовим рішенням про банкрутство (Т.3 а.с.189-198). Допитати посадових осіб контрагента, які брали безпосередню участь у прийнятті відповідних рішень, є неможливим у зв`язку з припиненням юридичної особи ТОВ Зороківське .

Також, суд зазначає, що відповідно до даних зазначених у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого 15.06.2020, з 14.08.2015 було змінено керівника юридичної особи ПАТ Креатив та склад підписантів, з 14.05.2018 підприємство перебуває в стані припинення за судовим рішенням про банкрутство.

Тому, суд зазначає, що допитати посадових осіб позивача, які брали безпосередню участь у прийнятті відповідних рішень, є неможливим у зв`язку з перебуванням позивача в процедурі банкрутства відповідно до постанови Господарського суду м. Києва від 16.04.2018 у справі №910/9131/16.

Таким чином, судом вжито всіх можливих заходів з метою з`ясування обставин на які наголошено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року.

Відповідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було доведено правомірність прийнятого рішення, тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.,ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

в и р і ш и в

Позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Креатив" до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення 08.12.2015 № 0001092204 та № 0001102204.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Під час карантину, встановленого постановою Кабінетом Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, строки на апеляційне оскарження, визначені КАС України продовжуються на строк дії карантину.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. Притула